Що прочитати, щоб зрозуміти місто. Добірка з нагоди Дня Луцька

Коли чуєш «Луцьк», то думаєш не про місто, думаєш про людей. Так кажуть багато-багато залюблених у нього лучан. І ми теж. Для нас він найперше про людей і про все, що вони створили, щоб у цьому місті жилось, творилось, любилось. Щоб у цьому місті залишалось.

Із нагоди Дня Луцька, який відзначають щорічно у другу суботу та неділю вересня (цього року 13—14), ми зібрали 15 історій misto.media, які для нас дуже про Луцьк.

Тексти, які допоможуть пізнати це місто краще з усіх його ракурсів, часто — неочевидних, майже завжди — недостатньо підкреслених.

1. Дядько Василь із «Гармидеру»

Місто — це його люди. Часто — непомітні. Василь — сторож на складі, який поруч із одним луцьким ангаром у міській промзоні. У тому ангарі команда луцьких шаленців свого часу оселила театр «Гармидер». Дядько Василь не пропускає жодної вистави. І сидить навіть на репетиціях. Хто він? І що цього сивого луцького сторожа кличе в театр?

2. Ліс, що стріляє

Місто також — у символах, які розповідають історії, а ще — застерігають. Одним із таких мав бути пам’ятник «Стріляючий ліс» художника Миколи Кумановського. Проєкт, друга назва якого «Борцям за волю України», створили опісля відновлення незалежності України в 1991 році, щоб вшанувати тих, хто за неї боровся. Проте ліс так і не проріс — на спланованому місці, Київському майдані, поставили монумент-каплицю, яку ви бачите й сьогодні. Чому? Як ліс Кумановського мав виглядати? Розповідають причетні та очевидці.

3. Земля Єви

Одного разу авторам тексту написала Єва з Англії і попросила показати їй землю її діда. Ця земля — село Струмівка на луцьких околицях. Тут її дід, чех Вацлав Каднер, садив яблуні, будував хати і був серед тих, хто Струмівку заснував. А потім мусив усе залишити. Історія про те, як земля тримає.

4. Влада, Вальда

Навесні 2025-го ми зустрілися з Владою Ешвович — останньою луцькою караїмкою, представницею родини, єдиної зі спільноти, що залишилась у місті після Другої світової війни і з часом все одно розвіялася по світу. Пройшлися вулицею караїмів, шукаючи збережений будинок караїмської громади і причину того, що він, як і Влада, сьогодні тут — останній.

5. Блукання з Дариною Панас та Волинським полем

Нині Луцьк має дивовижне покоління молодих людей. Творчих, сміливих. Які у всьому, що створюють навколо, міркують про те, ким ти є. Дарина Панас та Максим Сон (Кацевич) творять своє мистецтво від любові до землі у різних її проявах: від народної пісні свого регіону до пташиного гнізда у полі за батьківською хатою. Досліджуємо природу їхньої творчості й розповідаємо про спільний візуальний й аудіальний проєкт — «Блук».

6. «Для мене це більше, ніж просто хліб. Це акт добра», — Юлія Грицюк, засновниця пекарні Happy Bakery

Уже 6 років лучани мають змогу щодня смакувати хліб, який часто називають живим. Таким його роблять дикі дріжджі — непередбачувані і чутливі до найменших змін вологості чи температури повітря, а також — настрою і намірів того, хто його випікає. Розповідаємо, як луцькій підприємиці вдалось підкорити ці дріжджі і щодня робити людей навколо Happy дійсно happy.

7. Болото має значення. Чому хащі на Гнідаві можуть стати магнітом для туристів

116 гектарів поблизу Луцька й села Рованці займає Гнідавське болото. І нам дуже пощастило його мати. Болото очищає ґрунтові води та повітря, запобігає повеням, є домівкою для безлічі видів птахів, тварин, земноводних і рослин. Сьогодні болота є чи не найвразливішою екосистемою та зникають втричі швидше, ніж ліси, а за ними зникає й все біорізноманіття. Як зберегти Гнідавське болото, ба більше — зробити його місцем відпочинку лучан? Розповідають луцькі екологи, чиновники та урбаністи.

8. «Удома тиша — як музика, а там…». Розмова з Володимиром Собчуком

На початку повномасштабного вторгнення він, історик та директор університетської бібліотеки, мобілізувався до ЗСУ, змінивши бібліотечну тишу на окопи й гарматний гуркіт. Вчене звання «доцент» стало його позивним на війні. Після двох років на фронті Володимир повернувся у Луцьк, у рідні стіни книгозбірні. Мусив прикласти чимало зусиль і часу, щоб ту саму тишу не сприймати, як затишшя перед…

9. Сентиментальна розмова з Віталієм Кварцяним про Луцьк його молодості

Віталій Кварцяний, колишній головний тренер та президент легендарного луцького футбольного клубу «Волинь», запам’ятався багатьом українцям своїм вибуховим характером й інтерв’ю після матчів. Мільйони знають його цитати, та мало хто знає про його «луцькі закапелки»: де ріс, з ким дружив, як і на якій луцькій вулиці у його житті з’явився футбол. Підсвічуємо те, що назавжди робить Кварцяного винятково лучанином.

10. Сто років не чути голосу. Karaj Awazy

Майже сто років тому — у 1931 році — на вулиці Ягелонській, 111, сьогодні — вул. Лесі Українки, 61 — точно у тій будівлі, де зараз пекарня Happy Bakery, почав виходити Karaj Awazy або ж «Голос караїма». Це — єдиний періодичний журнал на весь світ і за всю історію, який видавався караїмською мовою. Розповідаємо про луцького караїма, зусиллями якого вийшли 12 чисел журналу, намагаємось перекласти і показуємо фотоархів усіх (!) його видань.

11. Тиснеш на кнопку найшвидшого в світі соціального ліфта

Максу Шуляці було 21, коли він став керівником центру «Дія.Бізнес» у Луцьку. «Бо мені було нудно», — розповідає про прийняття важливих рішень, змін у житті. Через оте «нудно» ще зі школи він був на всіх олімпіадах, потім вчився у декількох університетах, займався громадською діяльністю і сьогодні допомагає підприємцям у Луцьку. Говоримо з Максом про нову генерацію молоді, «яким не пофіг» і соціальний ліфт, який повертатиме в Україну тих, хто поїхав з війною.

12. Дорослі ігри, що дають свободу. Спецпроєкт про театр ляльок

Луцький театр ляльок мовить до міста: «Неможливо бути надто дорослим для історії, яку грає лялька» й руйнує стереотип, що ляльки — лише для дітей. Театр щомісяця ставить вистави для дорослих, як-от еротичний трагіфарс «Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду» за п’єсою Федеріко Гарсіо Лорки. Але ж і дорослим інколи потрібні казки, чи не так? Розмірковуємо із командою театру ляльок.

13. Йдемо їсти борщ із Шипелик

Якось ми вирішили досліджувати луцькі смаки разом із луцькими людьми. Коли мова зайшла про борщ, постукали до тієї, хто точно знає, яке воно, українське, на смак. Оля Шипелик — засновниця бренду жіночого одягу «Шипе́лик» (борщ — то теж бренд, погодьтеся!). Говоримо з нею про збережені традиції, свідоме споживання і… розмочений у мисці хліб.

14. Остання луцька «криївка»

Проходячи вулицею Тимошенка (колишня вул. Ярощука) ви, напевно, помічали одноповерхову жовту будівлю з дерев’яними вікнами, з яких злазить біла фарба і стінами, які стали полотном для усіх, хто має аерозольний балончик з фарбою. А над дверима блакитна табличка: «Братство ОУН-УПА імені Клима Савура».

Майно не має історичної цінності. Але зберігає історії. Про спротив радянським, а потім російським наративам. Частину з них ми занотували «на папері». Аби пам’ятали.

15. Воюю і думаю, як ту стежку зробити

Архітектор Володимир Цапук мріє будувати, але мусить руйнувати на війні. Пілот дрона в окопах у вільну хвилину проєктує пішохідний маршрут у Луцьку на Гнідавському болоті. Вважає, що болото цінніше за Луцький замок, природа — довговічніша за будь-які споруди. У прогулянці луцькими місцями його проєктів говоримо про відмінність росіян та українців та те, що було до і буде після війни.

Смакуйте цими текстами. Любіть Луцьк!