Йдемо їсти борщ з Шипелик

Оля Шипелик шиє одяг, створює та розвиває український бренд. А ми продовжуємо досліджувати луцькі смаки та місця і розказувати про них устами героїв наших текстів.

У роздумах, з ким же поїсти луцького борщу (а борщ — то теж бренд, погодьтеся!), вирішили постукати до тієї, хто точно знає, яке воно, українське, на смак.

Оля — корінна лучанка, мама, дружина, засновниця невеликого бренду жіночого одягу та аксесуарів «Шипе́лик», що знаний далеко за межами нашого міста.

Зустрічаємось у шоурумі бренду або — як називає його Оля — у Хатці. Говоримо про критерії оцінювання страви, розмочений хліб у мисці, томатний сік замість води, екологічне споживання та заклади не третьої хвилі.

Як вишуканий стильний одяг і така ж модна Оля можуть бути дотичними до борщу? Легко. І близько. Через дорогу і невеликий парканчик. Одразу навпроти Хатки — «Льох у свата», заклад називає себе «кафе-бар» і пропонує українську кухню, а Оля каже на них просто — «сват», «ідем до свата». Ідем.

***

Якщо гуглити бар, то перше, що впадає у вічі — найменування розташування — «Будинок Петра Першого» (дослівно), а далі адреса — вулиця Пушкіна, 2.

Будинок збудований у 17 столітті, рускій цар тут не жив, але є чутки, що зупинявся у справах. На честь цього в радянський час на стінах будинку навіть повісили табличку, щоби вкотре вписати Луцьк у контекст чогось «великого» замість того, аби бачити велич у локальному.

Не так давно табличку зняли. А ще «Пушкіна» знаменита тим, що там живуть батьки відомого політика. А 1 серпня 2023 року її, нарешті, перейменували на Святовасилівську. Впирається вона у пішохідну Лесі Українки. Проте тут мало людей, немає випадкових перехожих, тихо, затишно. Таке секретне місце у центрі Луцька. «За це я цю вулицю і люблю», — каже Оля. Шоурум тут з грудня 2023 року.

«Льох у свата» має сховану за дерев’яною огорожею та зеленню терасу та продовгуватий підвальний зал з низькими аркоподібними стелями, на яких висить безліч картин із зображенням Луцька. Закладу — 12 років. Дерев’яні меблі, пластикові овочі як декор, у металевих свічниках на стінах — вкручені лед-лампи. Меню — надруковане на аркушах А-4, вставлене у файлики, а вони — у папочку. Деякі ціни замальовані коректором, змінені. Борщ тут один — «Український». Ціна — 50 гривень. З м’ясом. Але якщо замовляєш, то уточнюють, який хочеш: червоний чи зелений. Ми сьогодні хочемо червоний — Олін улюблений. А зелений поїмо обов’язково, але — згодом!

Плюс цього сусідства у тому, що борщик гості шоуруму «Шипе́лик» можуть їсти у двох місцях: «у свата» або на терасі Хатки. Ми обираємо другий варіант.

— Зазвичай я сама приношу, так, сюди не приносять, і потім заношу посуд назад, — говорить Оля, коли пані з «Льоху у свата» несе на розносі миски з борщем через дорогу.

— Вони готують, як удома. І сервіс тут — як вдома. Коли я приходжу, у мене запитують: «Що, у себе будете їсти?».

Як тільки ми відкрилися, то всі ці пані, які «у свата» працюють, приходили до нас подивитися. Тут всі одне одного знають, усіх людей, усіх котів. «У свата» є своя киця, Чіча. Вона хотіла у нас жити, на чистеньких речах спати. Ми їй не дозволяли, і Чіча на нас дуже образилась. Пані з бару каже мені: «Чого ви її не впускаєте? Вона тут була раніше, ніж ви, вона тут хазяйка, впустіть Чічу, бачите, ображається?»

Щоразу різний

— Який борщик, дивіться, — говорить Оля, розмішуючи сметану, — тут він завжди різний, щоразу я трошки здивована. Минулого разу їла, не було фасольки, сьогодні, наприклад, є. Це — суть таких закладів, я дуже за це їх люблю. Тут завжди присутня творчість. Господиня готує. Сьогодні тут ще й перець є, минулого разу теж не було. Магія. Є відчуття: «як у мами». «Що сьогодні псувалось у холодильнику? О, оладки — значить, кефірчик вже доходив». Це ж дуже екологічно, насправді. Адаптували, щось поправили, зробили новеньке.

Я оцінюю борщ комплексно — зважаю на складність приготування, кількість інгредієнтів та ціну. Цей борщ коштує 50 гривень, а тут у мисці у мене два шматки м’яса, яке попередньо замариноване у баночці зі спеціями (до речі, дуже волинська фішка!), теж маринований перчик, попередньо замочена фасоля, капуста, морква, картопелька, сметана, зелень, цибулька. Якщо це все сплюсувати й оцінити, то цей борщ — найкращий у Луцьку. Звичайно, є десь смачніший, але ж не за 50 гривень. Я порівнюю усі складові.

Війна зробила нормальною повагу до коріння

— Я нічого не маю проти закладів третьої хвилі. Ходжу, їм авокадо-тости, п’ю капучино з лебедем. Але є момент… Може, це я вже доросла стаю? Якщо об’єктивно, то авокадо-тост не тяжко робити: береш кусок хліба, мнеш авокадо, додаєш яйце чи що там тобі подобається, полив, посипав насінням, красота — з’їв.

А зварити борщик, зробити голубці — ну я вибачаюсь… Це дуже різне за кількістю часу та зусиль. Тому я дуже ціную таку українську кухню, бо розумію, що люди реально підзапарилися, щоб це приготувати. Тому мені дуже хочеться, щоб це не зникало. Цей борщ — 50 гривень, аж трошки образливо.

Раніше соромилися таких речей, як баби у селі. Війна змінила цю тенденцію. Війна зробила нормальною, а то й дуже популярною, увагу до свого коріння, не соромитися його, а поважати.

Тепер не смішно з того, як бабуся говорить, а хочеться дізнатись більше, чому. Повага, яка дуже боляче нам далася.

Попередній слайд

Наступний слайд

Щоб картопелька — червона

— Коли борщ з’явився у моєму житті? З прикормом. Та це ж база. Ми в Україні народилися. У моєї мами класно виходив і виходить капусняк, капуста у ньому не кавалками, а така … класненька. А червоний борщ був таким розовішим, деколи розкушуєш картоплю, а вона там біла… Для мене еталон — щоб картопелька всередині була червона. Я вважаю, що в мене якісний борщ. Не готую багато складних страв, як борщ, зазвичай це щось швидке у приготування — каша якась. Борщ — одна з заморочних страв. Люблю, коли він густий. Чоловік мені каже: «Ти не можеш води більше налити?» Але якщо більше води — то борщ втрачає сенс.

Якщо послідовно, то готую так: беру всі овочі — моркву, цибулю, бурячок (варю без капусти) — кладу у велику сковорідку, тушкую. Окремо варю м’яско, такими великими фрикадельками, бо діти чомусь люблять саме таке, таке «вржж». З м’ясом вариться картопля. Потім до них додаю тушковані овочі, трошки води з видавленим часником і двома лимонами, і заливаю все… томатним соком. Від цього борщ набуває дуже гарного кольору і стає густим. Не таким, що плискає, а таким, що тягнеться. Дехто замість бульйону (або як я — соку) додає розсіл з-під консервованих помідорів, але мама каже, що це не корисно.

Я, насправді, дуже люблю свій борщ, я експерт у борщах, всюди їм борщ, де є така позиція, — саме червоний. Зелений не люблю, там яйця у борщі: у мене з ними не склалося.

Сімейний «богшч»

Для моєї сім’ї — це топстрава. На питання: «Що ти будеш на обід?» — моя донька Лілі завжди: «Богшч». І син Лука теж. Маю відео, де вони двоє синхронно беруть тарілки і допивають юшечку. Це дуже романтично. Чоловік любить зелений, прости Господи. А ми втрьох — червоний. Тому він свій борщ просто любить… (Сміємось, — mm.)

Зелений борщ дуже смачний у «Хліб Сіль». І червоний там класний, і голубці такі манюсінькі. Ціни там теж добрі, зважаючи на те, що це такий (говорить поважним голосом, — mm) — заааклаад, в тебе руки не клеяться до скатертини, пахнючки в туалеті — все, як треба. Демократичні ціни, класна команда, ми дуже довго вже до них ходимо, вони знають, як звати моїх дітей. Щось передавали мені, коли я тільки народила, і чоловік сам туди заходив, якісь тортики… Дуже класний тихий сервіс.

Зберегти старе

Перед нашим шоурумом тут була «Кліома» — сервіс доставки овочів. Пофарбований у чорний фасад, напівпідвальне приміщення, всередині так депресивненько, подертий лінолеум… На вході ще було дерево з лимонами. Виглядало сумно. Я зрозуміла, що це моє.

Ми доклали дуже багато зусиль і часу, щоб відновити те, що було до. Позабирали тимчасові перегородки, відновили вікна, дуже довго підбирали колір, щоб був схожий на оригінальну стіну. Зима, весь час мокро, хлопці вилізуть, прикладуть до стіни шматок тестовий: «Похоже, не похоже? А, вроді, похоже». Вийшло не ідеально, точно краще, ніж чорний. Будинок старий, сусіди чули і дуже реагували на ремонт, боялись, щоб все не завалилося.

А це ми знайшли таку плитку в Інстаграмі (показує на частину тераси біля входу в Хатку, викладену хаотичними шматками червоної плитки, схожої на камінь, — mm).

Натрапила на людей, які по смітниках шукають цінні речі. Оця плитка з якогось санаторію, її зняли, а замість неї поклали нову. Треба було бачити хлопців, коли ми привезли цю плитку. На ній — бетон, і викладати її довго дуже. Казали: «Тебе намахують, то нема слів, то смішне, таких дурних, як ти, нема, зі смітника купляєш, гроші за таке платиш».

А я дуже вболівала, щоб було максимально багато вживаних речей, щоб дати їм друге життя. Меблі у нас всі теж старі, відновлені, крім рецепції, її ми зробили. Це має два боки. От дзеркало в залі — консоль — паскудить зображення, якщо бути чесним.

Вторинне використання часто є додатковою роботою, така ніби дурниця, бо ж можна купити нове. Стару плитку дорожче купити, ніж нову. Нову легше і швидше покласти. Бо зі старою майстер сидить, колупається, миє, виквашує.

Я ще хлопцям, які робили ремонт, пропонувала сортувати сміття (сміється, — mm), вони не погодились.

Питання не в коноплі

Я вірю, що екологічність — набагато ширше поняття, ніж ми собі думаємо. Напевно, замучила всіх фразою, що питання не в поліестері і не в коноплі. І бренд екологічний — не коли він шиє зі стовідсоткового льону. Є купа інших речей, які впливають на планету — логістика, використання ресурсів.

Бренд «Шипе́лик» — дуже маленький порівняно. Ми завжди робимо малі колекції, не шиємо всю розмірну сітку до трьох іксів ель. Ми досліджуємо своїх клієнтів, я чітко розумію, які ми продаємо розміри. Тому робимо так, щоб не було залишків. Якщо комусь треба певна річ — більша або менша — ми залюбки пошиємо, і її потім не обов’язково ж купувати.

Ми стараємося бути екологічними, наскільки це можливо у наш час. З початком війни мені не так болить екологія, як раніше. Коли прилітає ракета, цей мій лоток замість торбинки… Я розумію, що є набагато важливіші речі.

Хліб у борщик

Доїдаємо борщик на хорошій ноті. Оля в юшку ламає чорний хліб: «Дивіться, як треба їсти». — Просто на мене плискає ця юшка. Це такий лайфхак, щоб не замазатись. Екологічно (тут хочеться додати смайлик-сердечко, — mm).