Караїмщина

Сто років не чути голосу. Karaj Awazy

Як ми знайшли і досліджували караїмський журнал, що виходив у Луцьку.

12:44, 31 липня 2025

Початок. Галич

Брала до рук підшивку Karaj Awazy , відчувала на дотик шершавість старого грубого паперу і не вірила, що це стається. Гортала обережно. Із геть не логічним страхом, що хтось із музейників зараз скаже покласти назад і не чіпати.

Нелогічним, бо ж саме ці люди, працівники Музею караїмської історії та культури у Галичі, першими й запропонували нам, лучанам, глянути на унікальне для нашого міста видання. Єдиний періодичний журнал на весь світ і за всю історію, який видавався караїмською мовою.

«А чи є він вдома, в Луцьку?» — думала, гортаючи.

Десь в архіві чи бібліотеці? Чи зможу розглянути уважніше, спробувати почитати й зрозуміти? Розказати іншим лучанам, що і вони можуть побачити цей особливий журнал?

Були великі сумніви. Про це виразно говорили кілька попередніх годин у Галичі — другому материковому місті України, окрім Луцька, де колись було поселення караїмів. На відміну від Луцька тут — і музей пам’яті, і збережене кладовище з древніми мацевами, і живі спогади про десятки автентичних будинків та їхніх мешканців на вулиці Караїмській…

Луцьк всього цього не має. Тож було логічно припустити, що давно тут немає і пожовклих від часу сторінок Karaj Awazy.

Але журнал знайшовся майже відразу. Коротким дзвінком у Державний архів Волинської області з’ясувала: Karaj Awazy є. Повне зібрання усіх 12 чисел.

Луцьк. Мова. Технології

Уже наступного дня — я в архіві, і знову — знайомі відчуття. Всередині: тривога, що підшивку Karaj Awazy з якоїсь причини у мене відберуть, не дадуть відчути, заглибитися. Зовні: цупкі та шорсткі сторінки під пальцями. Гортаю.

Міжвоєнний Луцьк. Наповнюється людьми, будівлями, надіями. На вулицях — кого тільки не побачиш. Євреї тримають крамнички і цукерні, чехи варять пиво і випалюють цеглу, вірмени розповідають дітям, як будували замок Любарта, німці — про лютеранську кірху, в чиновницьких кабінетах (бо ж при владі) — поляки, українці борються за свої школи і театри, караїми — тривожаться, як зберегти рештки громади.

Луцьк на той час був багатонаціональним. Мав різні обличчя і голоси.

Захоплююся світлинами старих луцьких місць і людей. Ось знайомі обриси дерев’яної кенаси. Її давно немає у Луцьку, але це фото бачила в інтернеті. А ось впізнаю караїмського гахама Серая Шапшала , який був з візитом у Луцьку. Знаходжу за підписами фото молодих луцьких караїмів, місцевих дітей і навіть «Lubartnyn kermeni Łuckada», тобто луцький замок Любарта.

Розглядаючи фото, хочу спробувати почитати. Літери не українські, але знайомі, польські. Ось ł — «л тварда», ось ś — «с крескована», все просто. Та вони ніяк не складаються бодай в одне знайоме слово.

Окей, Chat GPT, а як в тебе з караїмською?

Каже, що, звісно, не є носієм цієї мови, але може перекладати і дослівно, і навіть робити літературний переклад. Аргументує: здатен аналізувати граматичні моделі та має доступ до таких авторитетних джерел караїмської, як:

словник Зайончковського (Ananiasz Zajączkowski: Studia nad dialektem karaimskim);
мовознавчі праці Авраама Фірковича і Серая Шапшала;
караїмські молитви, пісні, притчі, листи (в т. ч. зразки з XIX–XX ст.).

Переконливо, але побачимо. Розпитую про польське транскрибування, дізнаюся, що караїмська мова — це тюркська, що належить до кипчацької гілки (як і кримськотатарська), а також має гебраїзми (через релігію караїмів, що має спільні риси з іудаїзмом) і словʼянізми.

Є три діалекти:

кримський — найдавніший, ближчий до класичних тюркських мов;
галицько-луцький — сформувався у Галичі та Луцьку;
трокський (литовський) — використовувався на території Литви, має сильний вплив польської і литовської мов.

А ще караїмська мова писалася різними алфавітами — тюркським, єврейським або латиницею, залежно від часу, місця і мети тексту.

То що виходить? Я цілком виправдано можу написати наступне?

«Манлилар, ярлилар, качтилар чалмахка,

биргига, кобузга да чебяр їрчехка».

Це — уривок традиційної караїмської пісні на слова одного з визначних караїмів, вихідців із Луцька Мордехая Султанського , який ми використали для промоційного відео нашого проєкту «Караїмщина».

Цей уривок зафіксований латиницею, а якщо точніше — з використанням польської абетки:

«Małłyłar, jarłyłar kacztyłar czałmachka,

Byrhyha, kobuzha da cziebiar jyrczechka».

Та якщо караїмська мова у різні часи записувалася тими літерами — єврейськими чи польськими — якими було доречно користуватися, абсолютно логічно, що сучасні луцькі караїми писали б саме так: кирилицею. Принаймні так припускаю собі.

До речі, попри тужливий мотив пісні (послухайте, це дуже красиво!), переклад виявляє веселу, розважальну пісню про масові гуляння караїмів:

«Багаті й бідні, усі зібралися на свята,

Коли почули трубу та скрипку, і веселі пісні».

Журнал. Глибина

Назва журналу Karaj Awazy перекладається як «Голос караїма». Спершу журнал мав називатися інакше. Ще у 1930 році Мардкович розіслав оголошення, в якому просив надсилати йому тексти караїмською мовою для публікації в новому журналі Biznin yolumuz («Наш шлях»). Але оскільки в Сімферополі вже був журнал Bizim yol (що в перекладі з кримського діалекту караїмської означає «Наш шлях»), видавець змінив назву.

На довгі тижні Chat GPT став моїм провідником у караїмські тексти. Знаю-знаю, що поки технології штучного інтелекту недосконалі, але як було йому не довіритися, якщо з перших рядків він не лише пропонував переклад, а й додавав отаке:

«Цей уривок — надзвичайно сильне метатекстуальне звернення. Текст „говорить“ про себе, свою силу, про мову, що воскресає. Тут відчувається повага до слова як до живого, потужного явища».

«Це вже не просто уривок — це поетична елегія, голос мови, що оживає після довгого забуття. Надзвичайно глибокий і болючий текст, в якому оживає сама душа народу».

«Ці тексти потрібно зібрати у єдину структуровану поему або драму, дати назву, зробити передмову. Це вже більше, ніж уривки — це унікальна караїмська „Повість минулих літ“».

Ми з ШІ були на одній хвилі: абсолютно зачаровані красою слів, складених у глибокі тексти; абсолютно захоплені історією луцького відчайдухи Олександра Мардковича, який з року в рік складав ці тексти в чергові числа журналу Karaj Awazy.

Хочете зрозуміти, про що я?

Ось як подав би інформацію сучасний кореспондент:

«Наприкінці літа вийде чергове, третє, число журналу Karaj Awazy. Редакція надішле примірники всім підписникам».

А ось як писав Мардкович, віддаючи шану рідній мові і рятуючи її від небуття:

«Якщо буде на те воля Всевишнього, я підготую третю книжку цього журналу. Вона вийде тоді, коли ластівки полетять у інші краї, шукаючи тепла і нової надії, наче наші мрії про світле майбутнє.

І як ластівки летять крізь хмари, так і мої книги — посланці любові й братерства — полетять із моєї дружньої руки до домівок караїмів, шукаючи там тепло, дружбу та промінь світла» .

Трохи фактів і цифр

Karaj Awazy — єдиний караїмський журнал, який на постійній основі виходив караїмською мовою. Всі решта («Караимское слово» і «Myśl Karaimska» у Вільні, «Караимская жизнь» в Москві, кримські «Известия караимского духовного правления», каїрський часопис «Al-ittihad») виходили російською, польською і арабською.
Загалом із 1931 по 1938 рік опубліковано 12 чисел Karaj Awazy. Спершу Мардкович планував видавати журнал три рази на рік, проте не вдалося. Моє суб’єктивне враження: не через брак грошей (хоча він і згадував в редакторських статтях про мляву передплату іншими громадами), а швидше через брак караїмських текстів. А, можливо, через наближення 1939 року. Коли на Волинь прийшли «перші совєти» і проголосили тут радянську владу.
Мардкович видавав Karaj Awazy власним коштом, дохід від продажу повертав лише невелику частину витраченого. У числі № 3 він ділився: мав сподівання, що всі караїмські громади передплатять хоча б кілька примірників, а вийшло, що розійшлася лише десята частина накладу. Припускав, що причина — погане знання караїмської мови і закликав підписуватись, аби виправити ситуацію: «Я зробив усе, що міг. Тепер майбутнє караїмського журналу — у руках читачів».
Середній тираж — до 100 примірників. Деякі номери не перевищували 25 сторінок.
Різні числа журналу видавалися в різних друкарнях: Drukarnia państwowa w Łucku (1931 р.), Drukarnia Kurji Biskupiej Łuckiej (1931-1932 рр.), Druk. Sp. Dr. Chrz. w Łucku (1932 р.), Drukarnia Richtera, Jagellonska, 21 (1934-1937 рр.), Drukarnia «Wołyńskie Zakłady Graficzne», Skorupki, 7 (1938 р.). На той час у Луцьку було чимало видавництв і періодика була досить популярною.
Тексти — на різноманітну тематику. Багато релігійних і літературних творів, загадок і коротких історій, в кожному числі є вірші. А от звичної для сучасної журналістики актуальної інформації про події — вкрай мало.
Більшу частину текстів Мардкович писав сам (найчастіше підписувався Al-Mar). Серед інших авторів: Товія Леві-Бабович, богослов із Бахчисарая; Серая Шапшал, караїмський гахам; Шемая Фіркович, гахам; Ананій Зайончковський, науковець; Ілля Казас, поет і громадський діяч; Захарій Абрагамович, поет із Галича; Борис Кокенай, дослідник фольклору; Сергій Рудковський, луцький поет та інші.
Karaj Awazy мав бути «місточком» між географічно розкиданими громадами. Якось Мардкович опублікував прохання до молодих караїмів надсилати свої адреси для спілкування з караїмами з інших країн: «…І тоді хтось із Вільнюської громади напише вам у Луцьк, або дівчина з Троків — хлопцеві в Галич. І так почнеться ваше листування, з якого може народитися справжнє палке й тривале товаришування» . Так він вболівав за те, щоб караїмам з нечисленних громад у різних кутках світу було легше знайомитися, створювати сім’ї і зберігати караїмський народ.
А ось так болісно розповідав про розірвані зв’язки з кримськими караїмами: «…Наші брати залишились обложені радянською владою, відрізані від світу й мучаться у пекельних стражданнях (…) Розділили нас не ми самі, а обставини й боротьба між владою, під якою ми живемо. Але наші серця бʼються там і тут однаково — по-караїмськи». Відгукнулося.

Мардкович

Журналу Karaj Awazy не було б без однієї-єдиної людини. Його вигадав, організував і видавав впродовж восьми років (1931—1938) луцький нотаріус караїм Олександр Мардкович.

Виходець із бідної сім’ї меламеда (учителя релігійної школи) Марка Мардковича, Олександр зумів заробити справжні статки. Він вивчився на нотаріуса, відкрив власну контору спершу в Катеринославі (нинішньому Дніпрі), а тоді — у Луцьку, збудував чимало нерухомості, яку здавав в оренду, а зароблене — активно витрачав на життя караїмської громади.

Цікаво, що дружиною вибрав не караїмку, а єврейку Розалію Сандомирську. Саме ця подія фактично стала стартом його журналістської кар’єри. Мардкович почав активно вступати у публічні дискусії, писати статті та відстоювати право дітей від змішаних шлюбів бути визнаними караїмами.

Щодо своїх трьох — найстаршої доньки Тамари та синів Анатолія і Марка — Мардкович неодноразово звертався до караїмського духовенства в Криму з клопотаннями зарахувати їх до «лона караїмської релігії». Проте так і не вдалося: шлюби з іудеями з прадавніх часів караїми вважали незаконними.

Окрім Karaj Awazy, Олександр Мардкович також видав 11 інших праць караїмською мовою (і теж — власним коштом). Є автором караїмсько-польсько-німецького словника, який вийшов у двох томах у 1933 і 1935 роках.

Редакція журналу та видавництво книг були розташовані у будинку, що належав Мардковичу, на початку нинішньої вул. Лесі Українки (тоді — вул. Ягелонська, 111, а згодом — 95). Зараз на першому поверсі цієї будівлі — кав’ярня Happy Bakery. Відомо, що на верхньому поверсі було розміщене житло, тож найшвидше редакція була саме там, де зараз смакують кавою зі свіжою випічкою.

Не відомо точно, чи проживав Мардкович з сім’єю у квартирі на Ягелонській. Відомо, що у 1940 році, після окупації Луцька радянською владою, цю будівлю було «націоналізовано», попри благання власника, який на той час уже не мав засобів до існування. Із заможного нотаріуса з купою нерухомості він став молодшим науковим співробітником місцевого краєзнавчого музею.

У 1942 році в анкеті для отримання посвідки, які видавав вже німецький окупаційний уряд, Мардкович вказав адресою проживання: м. Луцьк, вул. Шевченка, 95 .

Олександр Мардкович на порозі будинку з родиною. 30-ті роки. Луцьк. Фото надане краєзнавцем Артуром Альошиним.

Також відомо, що решту війни він переживав з родиною у волинських селах у надзвичайно скрутних умовах. У лютому 1944 року, коли тривали бої за Луцьк, в Мардковича стався серцевий напад і вже у квітні він помер.

Похований на луцькому караїмському цвинтарі, який у середині ХХ століття зрівняли з землею. Нині це територія скверика біля «Тещиного язика» (дорога, яка здавна розділяла єврейський та караїмський цвинтарі) на проспекті Волі, 54, де розміщена меморіальна таблиця про єврейське кладовище. Про караїмські поховання на цьому місці — поки ні слова.

Постійно хвилюючись за зменшення караїмської громади, якось Мардкович написав: «Якщо рука Провидіння не зведе луцьких караїмів зі шляху знищення, на який вони звернули багато років тому, незабаром громада перестане існувати, по ній лишиться тільки розлогий цвинтар».

Цвинтаря якраз не лишилося. Проте лишився голос, записаний Мардковичем. І після сотні років тиші цей голос знову можна почути. Karaj Awazy.

Фотоархів Karaj Awazy. № 1-12 (1931-1938 рр.)

Karaj Awazy. № 1 (1931 р.)

Зміст. С. 1: Вступна стаття Олександра Мардковича Uchuwcułarymyzga, в якій він звертається до молодих караїмів із закликом почути караїмське слово, відчути свою приналежність до народу і берегти пам’ять для наступних поколінь.

С. 3: Промова Хаджи-Аги Бобовича «Перед святим містом», записана Серая Шапшалом. На фото — кенаса у Севастополі.

С. 8: Завершення тексту. С. 9: Вірш Олександра Мардковича «Таємний ангел».

С. 10-11: «Кримські сонети» Адама Міцкевича. Переклав караїмською мовою з поміж інших перекладачів Ананій Зайончковський.

С. 14-15: Стаття «Скільки ще слів до нашого визволення» Сергія Рудковського — караїмського поета з Луцька. У статті висловлює вдячність Мардковичу за ініціативу журналу.

С. 16: Продовження тексту. У післяслові Мардкович радиться з читачами, які народні вірші та пісні включити до наступних випусків. С. 17: Псалом XXIII.

С. 18: Вірш Йозефа Лобаноса «Мій вірний друг». Йозеф Лобанос — віленський газан, у 1938 році переїхав до Луцька і працював тут рік, до початку війни. С. 18-19: Стаття-роздуми Олександра Мардковського «Сатири не писати» про життя караїмів.

С. 20-21: Міститься цитата: «Нас не втягнули в Лігу Націй, ми не заборгували Америці (а якщо й маємо дрібні борги, то лишень за сірники чи тарілку супу); ми не йдемо у військові походи з братніми народами, щоби вияснити, чий ковпак кращий. Ми виняткові!». С. 21: Вірш «Завершення» С. Рудковського.

С. 22-23: «Дослідження спадщини» (перекази і рукописи). С. 23: Стаття-некролог про Овадю Пілецького, який був активним діячем караїмської спільноти у міжвоєнний період.

С. 24-25: Продовження статті-некролога. С. 25: «Сердечно [звертаюсь] до караїмських юнаків» Олександра Мардковича, записані історії з дитинства.

С. 26-27: Завершення тексту. С. 27: Вірші Олександра Мардковича.

С. 28: Вірші Олександра Мардковича. С. 29: Розповідь-притча.

С. 30: Вірші Мардковича. Байка «Мисливець». С. 31: Караїмський календар 5691 року (1930 — 1931 рр.).

С. 32 Продовження караїмського календаря 5691 року (1930 — 1931 рр.). С. 33: Список опублікованих видань караїмською мовою.

Обкладинка. Запис про те, що журнал надрукувано у Drukarnia państwowa w Łucku 3 лютого 1931 року.

Karaj Awazy. № 2 (1931 р.)

Обкладинка журналу № 2 Karaj Awazy. На фото: K`enesa Łucka saharda — Луцька кенаса у місті.

Зміст. С. 1: Розповідь про професора Тадеуша Ковальського, який був «шанованим за свої знання й наукові заслуги, і відіграв важливу роль у культурі та науці серед караїмів».

С. 2: Tabułuk — присвята Сераю Шапшалу і подяка за внесок пану Бернелевцю «як знак вдячності за його щедрий внесок». С. 3: Стаття «Спогади про минуле та слова. Життя сина Соломона — Аарона з Тракаю».

С. 14-15: «Кримські сонети» Адама Міцкевича у перекладі Ананія Зайончковського.

С. 18: Йозеф Лобанос «Старий вірш». С. 19: Стаття Сергія Рудковського «Коштовності, які охороняють» про караїмського поета з Галичини Захарія Абрагамовича (1878—1903).

С. 20: Закінчення тексту. С. 21: Продовження розповіді про Захарія Абрагамовича, автор — Ахад га-Ам, єврейський письменник-публіцист і філософ.

С. 30-31: «Квіти подяки» — поетичний твір, в якому прославляються некараїмські союзники — ті, хто підтримував караїмський народ у часи утисків і переслідувань. Зокрема, згадується Ян Ґжеґожевський (1846–1922) — польський сходознавець.

С. 32: Притча «Важливість навчання. Обережне ставлення» Товія Леві-Бабовича. С. 33: Оголошення про вшанування Олександра Мардковича, якому 15 лютого 1931 р. в кенасі хазан Рафаель Абкович вручив «лист вдячності» від імені громади.

С. 34: Вірші Олександра Мардковича. С. 35: Гумористична мініатюра, перекладена з польської мови Сергієм Рудковським.

С. 36: Вірш «Військова повинність караїмських хлопців» і фото лучан. Вірш «Обійми» Симона (Шемая) Фірковича (1897—1982) — караїмского газана. С. 37: Звернення редактора до молодих караїмів, у якому він просить надіслати йому свої розповіді та адреси для спілкування з караїмами з інших громад.

С. 38: Завершення редакторської колонки. С. 39: Повчальна оповідь «З брехливого борошна хліба не буде!», де автором вказаний «Szaftr», що можна перекласти як «Ошуканець».

С. 40: Вірші Олександра Мардковича. С. 41: Список помилок. Список опублікованих творів караїмською мовою.

С. 41. Обкладинка. Вказано, що журнал надрукований у Drukarnia Kurji Biskupiej Łuckiej 21 червня 1931 року.

Karaj Awazy. № 3 (1932 р.)

Зміст. С. 1: На фото: Хаджи Серая-бей Шапшал — гахам караїмів.

С. 2: Вірш Захарія Абрагамовича. Є примітка, що цей вірш був уперше надрукований у 1928 році у виданні Myśl Karaimska під заголовком Tigendi jazu («Написане слово»). С. 3: Оповідання Олександра Мардковича «Коли наші батьки були джигітами».

С. 10: С. Закінчення тексту. С. 10-11: Текст Товія Леві-Бабовіча «Паломництво кримських караїмів до Єрусалиму».

С. 14: Закінчення тексту. С. 15: Вірш Сергія Рудковського «Ясний спокій». На фото: Кенаса у Луцьку всередині.

С. 16-17: Текст Зараха Зараховича про релігійну традицію караїмів Chaci Sefira.

С. 18: Завершення тексту. С. 18-19: «Сторож пам’яті», текст про караїмів, які берегли пам’ять про свій народ.

С. 22-23: Анотація на нову книгу Сергія Рудковського «Друзі», що вийшла караїмською мовою у 1931 році. С. 23: Список інших нових видань караїмською мовою.

С. 24: Звернення Александра Мардковича «Відкрита книга для караїмських громад» із закликом активніше передплачувати Karaj Awazy. С. 25: Караїмський календар 5692 року (1931 — 1932 роки).

С. 25: Обкладинка. Вказано, що журнал надруковано у Druk. Sp. Dr. Chrz. w Łucku 25 січня 1932 року.

Karaj Awazy. № 4 (1932 р.)

Обкладинка журналу № 4 Karaj Awazy. На фото: Lubartnyn kermeni Łuckada — замок Любарта у Луцьку.

Зміст. С. 1: Szełumiel Łopatto da anyn jirłary — біографічна замальовка про Шелумеля Лопатто, в якій розповідається про його важке дитинство, любов до поезії та культурну місію як караїмського поета.

С. 6-7: Вірші Шелумеля Лопатто. С. 7: Burunhu konarlyk Luckada — «Старе поселення в Луцьку».

С. 14: Вірш «Ланцюги» Сергія Рудковського. С. 15: Unutkan ribbimiz — «Наш Господь, якого ми забули» про Риббі Шалома — караїмського релігійного діяча (учителя, рабина, хазана), який жив у XIX столітті. На фото — Луцька кенаса.

С. 18-19: Kart sifcekłer. Eki zemeri Ribbi Josefnin uwłunun jeszuanyn — «Старі записи. Дві пісні сина Риббі Йосефа Єшуа».

С. 21: Basahasynda aziz jiwnin. Sahysłary ortacakły Karajnyn — «На початку святого збору. Їхні слова записані караїмом».

С. 26: Завершення тексту. С. 27: Karyndas jirakt — dzany juwukt. Eki sez dzymaty icin Poniewieżnin — «Брат далеко — душа самотня. Два слова для громади Поневежа».

С. 28. Обкладинка. Вказано, що журнал надрукований у Druk. Sp. Dr. Chrz. w Łucku 1 травня 1932 року.

Karaj Awazy. № 5 (1933 р.)

Обкладинка журналу № 5 Karaj Awazy. На фото: Halicli karajlarny, kelgenlerni kerme ol zeretni — галицькі караїми.

Зміст. Під змістом: Janhy Bitikler — «Нові тексти». У вступній статті Мардкович тішиться, що у Кракові вийшла друком праця доктора Ананія Зайончковського «Суфікси іменникові й дієслівні в західно-караїмській мові». С. 1: Поетичний твір Мардковича.

С. 4-5: Sondrahy sira — «Наступна черга», текст про рабина Сземая.

С. 10-11: Продовження тексту. С. Zeretlerinde kukizownun — «У пам’ятках Кукізова. Есе про подорож в громаду». На фото: «Камінь дружини судді Шемоеля».

С. 16: Продовження тексту. Список луцьких хазанів. С. 17: «З життя громади в Поневежі». На 1 фото — юнаки під час занять, тримають в руках книги караїмської релігії. На 2 фото — група учасників драмгуртка, які сатвили сатиричну п’єсу «Одна з нас винна, бо вийшла заміж за чужого».

С. 18-19: Mosze derje. Sahyncyna ullu jircynyn — «Моше, твоя пісня великої туги».

С. 20-21: Jirlary M. Derjenin — пісні Моше Держена.

С. 26-27: Awazłary ojowławnyn — «Пісні мужності / Пісні героїв».

С. 30: Burunhu kiun midraszta — «Колишній служитель мідрашу (будинку навчання)», автор — С. Кобецкі.

Обкладинка. Список нових видань караїмською мовою. Міститься напис, що журнал видрукуваний у Drukarnia Kurji Biskupiej w Lucku.

Karaj Awazy. № 6 (1934 р.)

Обкладинка журналу № 6 Karaj Awazy. На фото: нова святиня в луцькій кенасі.

Зміст. Під змістом: огляд публікацій, які вийшли в черговому номері «Myśl Karaimska». С. 1: Sahyncyna «babinecnin» — стаття Олександра Мардковича «Спогад про „бабинець“ (жіночу галерею в кенасі)». На фото: Авраам Фіркович.

С. 4-5: Продовження статті. На фото: нова святиня в луцькій кенасі.

С. 6: Завершення статті. С. 6-7: Jedi bitik — «Один документ». Публікація старих місцевих документів.

С. 8-9: Продовження документів. На фото: сувої Тори — в луцькій кенасі (яку татари знищили під час війни).

С. 10: Завершення публікації документів. С. 11: Kyna — «Жалобна пісня» (складена рабином Жарахом, сином Натана).

С. 12-13: Oła juwulmahy Awrahamnyn — «Очищення Авраама». С. 13: Azar-azar—chudzura turar — «Поволі підіймається вгору», приклади етичних, побутових або духовних афоризмів.

С. 14-15: Medżunia, karaj bitigi — «Рукописні книги-меджуни», автор — Б. Кокенай.

С. 16-17: Продовження тексту. С. 17: Tirlik jazysy — «Життєвий запис», автор Ілля Казас.

С. 18-19: Продовження тексту. С. 19: Вірш Сергія Рудковського «Похмуре слідство». С. 19: Menim karuw sezim — «Моє щире почуття», лист-відповідь редактора на звернення читачки.

С. 20: Продовження тексту. Примірник журналу № 6, що зберігається у Волинському архіві — пошкоджений і сторінки після сторінки 20 вирвані. Відомо, що на сторінках 21-22 містяться тексти Tirliginden Poniewież dzymatnyn — «За життя громади Поневежа» і Sifcegi sałałarnyn — «Хвіртки могильних огорож».

Karaj Awazy. № 7 (1934 р.)

Зміст і список помилок. Запис, що журнал видано у Drukarnia Richtera за адресою: Jagellonska, 21. С. 1: Aziz Tas — «Декілька слів з опублікованого тексту (замість передмови)», автор — Олександр Мардкович.

С. 18: Завершення попереднього тексту. С. 19: Sira bij Dawid icin — «Пісня для сина Давида». У примітці вказано, що редактор отримав листа із громади в Поневежі, проте автор не зазначався.

С. 20: Продовження тексту. С. 21: Uruw adiary Karajlarnyn — «Військові спогади караїмів». Розповідається, як через погане архівування імен караїмів видозмінювались і губились прізвища.

С. 22-23: Продовження тексту. Додається список прізвищ караїмів, збережених у військових та громадських документах.

С. 24: Завершення списку. Dzymatynda Łuckanyn — «З луцької громади», новина про святкову службу з нагоди 15-річчя служіння Рафаеля Абковича та про обрання нової управи: О. Фіркович, Й. Калінський, О. Голуб, голова — С. Рудковський. С. 25: Dzymatynda Halicnin — «З галицької громади».

Обкладинка. Список нових караїмських видань.

Karaj Awazy. № 8 (1935 р.)

Зміст. Оголошення про видання Мардковичем караїмського словника, що містить 5000 слів із перекладом на польську і німецьку мови. С. 1: На фото: нова кенаса в Каїрі. Некролог польському діячеві Юзефу Підсудському: «слова скорботи мають виголосити усіма мовами, в усіх регіонах країни».

С. 2-3: Kart da kartajmahan sezłer — «Старі і незабуті слова».

С. 6-7: Продовження тексту. Наприкінці — повідомлення, що у 1934 році Луцьк та інші міста, де оселилися караїми, відвідувала експедиція, надіслана італійським комітетом суспільно-демографічних питань на чолі з професором Коррадо Джіні.

С. 8: Alpuhara, bałładasy Adam Mickiewicznin — Балада Адама Міцкевича у вільному перекладі Мардковича. С. 9: На фото — фрагмент луцького кладовища. Taw Garizim — «Гора Гарізім» (священне місце, відоме з біблійних часів).

С. 14-15: Kart Łucka — «Старий Луцьк», автор Сергій Рудковський. Текст про життя, звичаї та побут караїмів у Луцьку.

С. 18: Завершення тексту. Вірш Jomacyk Олександра Мардковича. С. 19: Ata-sezłeri Krymły Karajłarnyn — «Батьківські слова кримських караїмів», упорядкував Б. Кокенай.

С. 20-21: Продовження тексту. На фото: визначне місце у Сангарі.

С. 22: Продовження тексту. С. 23: Список хазанів у Галичі, записав Зарах Зарахович.

С. 24-25: Bitikłer arasyna — «Між текстами». Огляд нових караїмських видань. С. 25: Новина про те, як в музеї у Брно (Чехія) опублікували список корінних індіанців у США, з врахуванням їхньої географії, традицій, побуту тощо.

Обкладинка. Міститься запис, що журнал надруковано у Drukarnia Richtera за адресою: Jagellonska, 21.

Karaj Awazy. № 9 (1936 р.)

Зміст. Список помилок. Оголошення про те, що починаючи із наступного 10-го числа журналу будуть друкуватися статті не лише караїмською, а й польською мовою. С. 1: Вірш Jarykłar Олександра Мардковича.

С. 2-3: Uruwu jaryk eltiwciłernin — «Збірка указів володарів», записав Зарах Зарахович.

С. 6: Закінчення тексту. Новина про видання опису луцької громади Олександром Фірковичем. С. 7: Bazłyk jerde — «В деяких місцях», п’єса Якова Малєцкі.

С. 12: Завершення тексту. С. 12-13: Продовження статті Kart Łucka — «Старий Луцьк» Сергія Рудковського (початок у попередньому числі).

С. 16-17: Jirłary Szymon Kobeckinyn — «Вірші Симона Кобецького».

С. 22: Стаття Сергія Рудковського про Олександра Фірковича. С. 23: Tasłar karaj bachcasyna — «Камені для караїмського саду».

С. 24: Продоження тексту. С. 24а: Isi icin prof Cini’nyn — «Щодо роботи професора Джіні» про те, що люди цікавляться, проте досі не відомі результати роботи італійської експедиції, яка досліджувала караїмів у Луцьку. Necik anteted' Karaj terede — «Як складають присягу караїми» у судах.

Обкладинка. Вказано, що журнал видрукувано у Drukarnia Richtera за адресою: Jagellonska, 21.

Karaj Awazy. № 10 (1937 р.)

Зміст. Список хазанів Трокайської громади. Оголошення про те, що в Луцьку були надруковані малі календарі на 5697 рік. С. 1: Onuncu atłam — «Десятий крок», редакторський текст Мардковича про 10-е число журналу. На фото — кенаса у Феодосії.

С. 2-3: Продовження тексту. С. 3: Ic kyna — «Внутрішня сповідь», текст Зараха Зараховича про список справ, за які просять прощення під час сповіді караїми.

С. 6: Завершення тексту. С. 6-7: Miśkin dzan — «Бідна душа», склав Йосиф, син Єшуа, з Деражного. На фото: кенаса у Криму.

С. 8: Вірш Machtaw Karajłarha — «Хвала караїмам» Сергія Рудковського. С. 9: Pop da iszczisi Bałda — «Казка про попа і його працівника Балду» Олександра Пушкіна у перекладі Якова Малецкі.

С. 10: Продовження тексту. С. 11: Додаток до журналу польською мовою. Szkice karaimskie — «Караїмські замітки» Олександра Мардковича.

С. 16-17: Z dziejów rozwoju gminy karaimskiej w Łucku — «З історії розвитку караїмської громади в Луцьку», автор — Густав граф Олізар.

С. 18-19: Продовження тексту. С. 19: Z uroczystości wileńskich — «Із вільнюських урочистостей».

С. 20-20а: Продовження тексту. С. 20а: Garść przysłowi karaimskich — «Жменя караїмських приказок».

Обкладинка. Зазначено, що журнал надруковано у Drukarnia Richtera за адресою: Jagellonska, 21.

Karaj Awazy. № 11 (1938 р.)

Зміст. Dostlaryna Karaj Awazynyn — «Друзям Karaj Awazy», заклик купувати журнал, або повідомляти, якщо хочуть його отримати, але не мають змоги, адже «ця справа робиться не для прибутку, а для збереження ідентичності». С. 1: Поема Hadży-Baba, яку Мардкович написав, перебуваючи у Кукізові.

С. 18: Завершення тексту. С. 18-19: Sez ałysmak — «Обмін словами».

С. 20: Завершення тексту. Вірш Мардковича Ebgełer — «Перешкоди». С. 21: Вірш Istepłer — «Прагнення» Сергія Рудковського.

С. 22-23: Akademia Halicte syjyna A. Mardkowicznin — «Із нагоди вшанування у Галичі О. Мардковича», автор Зарах Зарахович. Під час урочистого зібрання — Академії 8.09.1937 р. шану проголосив хазан Мордехай Леонович, доктор Новацьович зачитав доповідь, декламували твори.

С. 28: Завершення тексту. С. 28-28а: Awazy syjłahannyn — «Голос того, хто висловився», текст-відгук Олександра Мардковича про попередню подію — його вшанування у Галичі. Висловлює велику подяку.

Обкладинка. Зазначено, що журнал надрукований у Drukarnia Richtera за адресою: Jagellonska, 21.

Karaj Awazy. № 12 (1938 р.)

Зміст. Оголошення про видання нової книги поезій Олександра Мардковича, охочі можуть придбати в редакції журналу за 2,50 злотих. С. 1: On jił — «Десять років» про ювілей роботи Серая Шапшала.

С. 2-3: Ne tujułady? — «Чи не згасне?» про потребу берегти караїмські святині і пам’ятки.

С. 4: Завершення тексту. Вірш Jazdahy kiećiadia — «Короткі подорожі» Якова Малецкі. С. 5: Вірші Сегія Рудковського.

С. 6-7: Konakłyhy Hadży-Babanyn Halicte — «Гостювання Хаджі-Баби у Галичі», автор — Зарах Зарахович.

С. 8: Завершення тексту. С. 9: Bitik da karuw — «Лист і відгук». Опублікований анонімний лист до редакції, в якому невідома караїмка просить висловитися щодо теми змішаних шлюбів.

С. 10-11: Відповідь Мардковича на лист, в якому він зазначає свою позицію щодо змішаних шлюбів (головна думка — занадто суворі правила, не визнання змішаних шлюбів негативно впливають на чисельність караїмського народу).

С. 12-12а: Завершення тексту. С. 12а: Календар караїмських свят на 5699 рік (1938 — 1939 рр.).

Обкладинка. Зазначено, що журнал надруковано у Drukarnia «Wołyńskie Zakłady Graficzne» за адресою: Skorupki, 7.

***

Текст і архів журналів Karaj Awazy опубліковано у межах проєкту «Караїмщина» — про минуле луцької громади караїмів і його відгомін. Караїмщиною лучани здавна називали території, де жили і господарювали караїми.

Дотепер це частина луцької землі, за яку тут тримався маленький народ, що віками доводив своє право бути. І продовжує.

Спецпроєкт «Караїмщина» підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи. Його зміст є виключною відповідальністю редакції misto.media і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Джерела: