Хочеш змін — будь зміною. Історії трьох директорок Молодіжного центру Волині

Молодіжний центр Волині — освітньо-подієвий хаб для молоді у Луцьку. Ідея створення виникла в спілки молодіжних громадських організацій «Молодіжна Платформа» на чолі із Захаром Ткачуком у буремному 2014 році. А у 2015 задум вдалося втілити. Приміщення центр орендує у Волинської православної богословської академії в центрі Луцька, на Градному Узвозі, 5.

Такі центри — не новий тренд у молодіжній політиці, а популярна практика в Україні та закордоном. Тут проводять різноманітні заходи та програми, організовують зустрічі за інтересами, розмовні клуби англійської мови. Для школярів та студентів це місце, де можна «прокачати» свої навички й таланти.

За майже 10 років існування Молодіжний центр Волині (скорочено МЦВ) став домом, прихистком, місцем сили й спільнотою для активної молоді, яка небайдужа до того, що відбувається довкола та прагне якісних змін як у своєму житті, так і в міському. Тут базуються такі організації як «ФРІ Луцьк» та «Пласт» на Волині.

Не одна сотня активістів та громадських діячів з усієї України побувала серед цих стін із написами «Місця щасливих людей», «Хочеш змін? Будь зміною», «Сміливі завжди мають щастя». Якийсь час у центрі працювали іноземці, наприклад волонтерка Корпусу Миру зі Штатів Елісон Стоунер.

Ми вирішили розповісти три історії з молодіжного центру: про дівчат, які потрапили сюди, щоб знайти себе, і пройшли шлях від волонтерства до керівництва. Їхня робота припала на нелегкі часи епідемії коронавірусу та повномасштабної війни. Та вони впоралися з викликами часу.

Розпочнемо знайомство з кожною директоркою з популярної серед молодіжних працівників гри «Дві правди, одна брехня». Її використовують при знайомстві учасників на тренінгах. Правила прості: кожен називає три факти про себе: два правдивих, один — хибний. Відповідь із брехнею про життя дівчат знайдете в кінці кожного розділу :)

Отож, вашій увазі шлях Уляни Кашепи, Олі Чепель та Ніки Міщук.

1

Уляна Кашепа

Три факти: Уляна має 16 тату, її перша робота була в Америці, має маленьку собаку.

Уляна Кашепа — членкиня ГО «ФРІ Луцьк» та засновниця ГО «Дозрілі», очолила МЦВ після Захара Ткачука. За фахом — матеріалознавиця, любить хімію та фізику. Вона бачить матерії наскрізь, заглядає у суть речей і навіть знає, скільки людей повинні стати на стіл (за яким ми сидимо під час розмови — mm), щоб він зламався.

Як все почалося: одразу сподобався вайб

Навчалася Уляна в Луцькому національному технічному університеті. На другому курсі у 2016 році до молодіжного центру її «привела за руку» шкільна подруга, луцька громадська діячка Катерина Білохвіст.

— Я нила Каті, що хочу щось зробити, але не можу знайти, як це втілити. Вона відповіла: «Ну от, там є все, просто сходи». Катя мене завела в МЦВ. І я почала долучатися як волонтерка.

Спершу була трохи упереджена, бо це нова тусовка, нові люди. Було страшно. Але коли б я не зайшла, мене завжди зустрічали з усмішкою і питали, на яку подію я прийшла. Мені сподобався цей вайб одразу — він не просто welcoming. Було відчуття, наче тут ти можеш більше.

Мені дуже подобається, коли є простір не просто, щоб бути, а він створює відчуття, що тут можна вирости. Ти можеш обрати вже і зараз, ким хочеш бути. Залишається просто здобувати досвід, — розповідає Уляна.

Так вона розпочала свій шлях із волонтерства в центрі та навчання на програмі Active Citizens, в якій згодом стала фасилітаторкою. Пізніше стала комунікаційницею в МЦВ.

«Молодіжна платформа» + Молодіжний центр Волині

Протягом кількох років координатором МЦВ був його засновник Захар Ткачук, очільник «Молодіжної платформи», яка займається розвитком молодіжних центрів та молодіжних рад. Але з часом проєкт центру настільки розвинувся, що став окремою громадською організацією й потребував нових людей в команді.

— Ніколи не забуду, як Захар почав розмову про те, що центру потрібен виконавчий директор. Там все відбувається настільки швидко, що інколи не встигаєш осмислити, що взагалі коїться.

Але я чітко пам’ятаю момент, коли біля дверей «екшн руму» (кімната для заходів —mm) в коридорі ми з Захаром фоткаємося, і він пише пост: «Цей день настав, і в Молодіжного центра Волині тепер є виконавчий директор — всі питання адресуйте Уляні Кашепі, а не мені», — пригадує Уляна про початок роботи директоркою у 2019 році. Їй тоді було 22 роки.

Ніякого Олега Винника

Робоче місце Уляни було в маленькому кабінетику, де її ніхто не бачив, бо сиділа в «сліпій зоні», одразу недосяжній тим, хто проходив повз. А в МЦВ завжди хтось заходить.

— У нас дуже хороша команда. В офісі чи не завжди лунав сміх, особливо від жартів Дем’яна (Петрика) і Захара. Мені здається, кожен з них може написати щонайменше по одному годинному стендапу. В нас є такий келих для коньяку, схожий на акваріум. Це своєрідний грааль цитат.

Кожного разу, коли хтось видавав неймовірний жарт або крилату фразу, ми записували це на стікері. Зараз наш грааль повний по вінця. І в тяжкі дні або коли все дуже хмарно, ми просто його беремо, рандомно дістаємо листочок з фразою, читаємо, повертаємося назад в часі. І всі ржемо. Такий невеличкий тімбілдинговий момент.

Ще ми часто слухали музику. Так і з’явилося внутрішнє правило на заборону Олега Винника. Дем’ян надто часто вмикав «Молоду вовчицю» . Після цього ми перейшли на Latexfauna, здається, — так описує Уляна побут в центрі.

Команда завжди її підтримувала. Навіть одного разу погодилася прорепетирувати програму звіту для спонсорів, хоч зазвичай цього не роблять. Уляна вперше мала виступати перед «серйозними людьми» і дуже хвилювалася.

Я завжди відчувала, що якщо щось не так, то команда за мене буде стояти горою.

Третій дім

За місію центру Уляна визначила допомогти 100 тисячам молодим людям самореалізуватися в Україні. Однією з цілей було також розширення: збільшення кількості відвідувачів, розширення території центру, наприклад, перетворення комори на подкастерну «Кімнату 42» , розширення спільноти, створення комфортних умов для усіляких «молодіжних тусовочок», як-от осередку «Пласт» на Волині, мистецько-творчої організації «Дзиґа», «ФРІ Луцьк» .

— Усі ці організації проводили збори в нас. Я намагалася зробити так, щоб вони відчували себе прийнятими й могли вигадувати тут все, що хочуть, навіть якщо їхні заходи відбуваються не в МЦВ. Важливо мати місце для нетворкінгу.

— У назві «молодіжний центр» головне слово — молодь. Центр — це про фізичний простір, своєрідну точку притягання. Якщо немає людей, які вкладаються, якщо немає команди, молоді, то центру не буде. Щоб люди притягнулися до місця, як магніт, у нього має бути вкладений якийсь сенс: Захар з Юлією Ткачук зробили це по максимуму.

До речі, це вписується в концепцію трьох місць, за якою перше місце — наш дім, друге — місце роботи або навчання, і молодіжний центр має замикати цей трикутник як третє місце, де люди мають змогу взаємодіяти один з одним поза звичним контекстом.

Мені здається, що комусь молодіжний центр заміняє перші дві точки — стає і домом, і роботою, і місцем для навчання. Пам’ятаю, що дехто ледь не жив там, а на диванчиках можна було спати, — згадує Уляна.

Найбільша цінність — люди

Уляна рефлексує, що дуже змінилася завдяки МЦВ, стала більш людиноцентричною, «нарешті зрозуміла, ким є насправді», бо там мала можливість самовиражатися та зростати. Зараз для неї стосунки з командою, з колегами, друзями, навіть з мамою стали набагато важливішими.

— Сама я можу багато, але якщо я роблю це з кимось, то можу набагато більше, — переконує Уляна. — Простір центру дуже залежний від людей. Він існуватиме, допоки про нього будуть піклуватися. Якщо не я, то до нього приходитимуть нові люди, які будуть ним захоплюватися. А центр зможе жити далі своє життя.

Відбувалася певна зміна поколінь від моєї молоді до зумерів, і скоро буде покоління альфа. І навіть під них центр адаптується, бо завжди треба навіть дизайн змінювати, зараз молодіжний центр не може виглядати, як бібліотека. Має бути, як модна кав’ярня.

Досі часто приходжу в МЦВ: на збори з колегами, провести воркшопи. Мені подобається, що навіть зараз, коли я вже не працюю там, і не перше покоління директорів змінюється, а я все одно сьогодні там маю зустрічі. І кожного разу бачу незнайому молодь. Це надихає, в цьому просторі багато вдячності.

«Місто допомагає пізнати себе»

Нещодавно Уляна повернулася з Барселони, зрозуміла, що в кожному місті відкриває різні грані себе, бо «місто допомагає пізнати».

— Мені хотілося певний період життя пожити, наприклад, в Одесі. Прожила чотири місяці закордоном. Але для мене дім — це моє місто, не стільки навіть квартира як просто Луцьк. Знаю, що я лучанка, тут мій дім, завжди зможу сюди повернутися. Дуже люблю це місто і навіть стала співзасновницею misto.cafe. Маю з Луцьком стосунки й економічні, й соціальні.

«Дозрілі»

Уляна пішла з посади виконавчої директорки у 2020 році, адже відчувала, що центру був час шукати нові підходи й змінювати фокус діяльності. Опісля працювала в різних міжнародних організаціях, менеджерила волонтерів в Українській Волонтерській Службі.

Після здобутого досвіду Уляна зрозуміла, що її місія — допомагати тим, хто допомагає іншим. Тому з початком повномасштабної війни Уляна реалізувала формат групового менторства. Так зародився проєкт «Дозрілі» для активної молоді та громадських ініціатив, який допомагає «розвиватися без надриву».

Для Уляни кожен проєкт у громадській сфері — своєрідна алхімія, адже таки є щось магічне в тому, що ніколи не знаєш, який результат це дасть в довгостроковій перспективі. Чи знала Уляна, що її життя складеться так, коли вона вперше прийшла до МЦВ з Катею Білохвіст?

Неправдивий факт: Уляна має 16 тату (насправді близько 10).

2

Оля Чепель

Три факти: ночувала в пустелі, пробігла півмарафон, три роки займалась танцями.

Оля Чепель — молодіжна працівниця, пластунка, випускниця річної програми Української академії лідерства. Коли повернулася до Луцька з УАЛу, долучилася до волонтерського корпусу «МОПС» при молодіжному центрі. Про МЦВ знала від початку його діяльності та часто взаємодіяла як членкиня організації «Пласт».

Від мопсів до стажування

Оля навчалася соціальної роботи у Волинському нацуніверситеті імені Лесі Українки, тому проходила практику в МЦВ: займалася поширенням журналу «ЗАРАЗ». Іноді у відрядженнях в різні частини України дівчина досі натрапляє на ці журнали в бібліотеках, організаціях тощо. Після практики Оля стала у центрі менеджеркою з краудфандингу.

— Тут з 2019 року діяв «Клуб Соціального інвестора» — це краудфандинг, за яким небайдужі містяни донатили на розвиток центру. Я його менеджерила, придумувала програму лояльності, вела комунікацію. Це зараз нам ясно, як працюють донати і чому це важливо. А тоді навіть не дуже знали, що таке Patreon .

МЦВ — не комунальна установа. Тому завдяки цим інвесторам центр отримав додаткове фінансування. Було дуже багато людей, які донатили різні суми. Найвищий рівень — від 1 000 гривень, середній — від 200, найнижчий — від 50, — розповідає Оля.

«Підбили стати директоркою»

Згодом Оля обійняла посаду комунікаційниці, створювала контент для соцмереж, розробила стікерпак (під час розмови на чохлі у журналістки наліпка із зображенням намальованої рослинки з цього паку, час не стирає — mm).

Після епідемії коронавірусу центр адаптувався, працівники освоїли зум і нові формати. Тоді директоркою була ще Уляна Кашепа. Та наприкінці 2020 року центр розпочав пошуки нового керівника. І видалося, ця посада ідеальна для Олі.

— Знайти людину ззовні було складно, тому що це все ж таки близька спільнота. Волонтери центру стають амбасадорами, починають працювати й по «драбинці» ростуть до директора. Тоді не вдалося знайти відповідну людину і, можна сказати, підбили мене. Я не була достатньо впевнена, що зможу потягнути.

Коли працюєш в молодіжному центрі, то це — всеохопна діяльність. Іноді ми на вихідних могли фарбувати стіни, робити генеральне прибирання, щоб якось покращити наш центр. Нам це «в прікол» тоді було, — розповідає Оля.

«Місія Л» та амбасадорство

В Олиній команді були комунікаційниці Ніка Міщук та адміністраторка Яніна Сафулько. Обидві — випускниці програми «Місії Л», яку ще до роботи в МЦВ на волонтерських засадах заснувала Оля разом з працівником Дем’яном Петриком. Хотіли дати підлітками знання та інструменти для розвитку м’яких та лідерських навичок, а також допомогти втілити соціальні проєкти для розвитку Луцька.

— Брали якісь напрацювання з попередніх програм молодіжного центру задля розробки «Місії Л». Також я хотіла передавати досвід, здобутий в Українській академії лідерства, і от створити спільноту, яка б впливала на міське життя.

Програму пройшло близько 300 підлітків, реалізували понад 10 соціальних проєктів. Один з найбільш впізнаваних — розмальовані сходи в центральному парку, над яким, зокрема, працювала і Ніка Міщук (наступна директорка МЦВ — mm).

Люди зі спільноти «Місії Л» та Молодіжного центру Волині зараз працюють в різних громадських організаціях, наприклад Макс Шуляка — в центрі Дія.Бізнес у Луцьку, Аня Шклярук — івент-менеджерка misto.cafe. Приємно бачити, як учасники наших тренінгів виростають і стають колегами, партнерами, — рефлексія Олі Чепель.

Амбасадори

Після програми «Місія Л» в центрі започаткували амбасадорство, до якого могли долучитися волонтери центру, активні відвідувачі та випускники «Місії Л».

Амбасадори — активна молодь, яка могла вкладати свій час та сили, щоб допомогти центру функціонувати й водночас розвивати навички з організації заходів, отримати доступ до техніки центру, щоб навчитися записувати подкасти, фотографувати тощо.

— Пам’ятаю добре, як ми з амбасадорами прикрашали центр до Нового року. Це було дуже мило. Також організовували таємного Миколая, обмінювалися подарунками. Наша взаємодія виходила за межі центру, бо ми ходили разом на стендап, наприклад.

Зі світу по нитці

Оскільки в центрі не було сталого фінансування, то, окрім клубу «Соціального інвестора», доводилося вигадувати й інші методи фінансування: гранти, фандрейзинг. Зокрема, Оля нафандрейзила велопарковку від підприємства луцького громадського активіста, а тепер захисника Сергія Чурікова, столики при вході, які робив ветеран і волонтер Олексій Кушнєр і не тільки.

— Якось ми залучили безоплатно бруківку. Але не приїхали безплатні вантажники… Тоді ми своїми силами розвантажили дві чи три палети бруківки під палючим сонцем. Я купила усім прохолодну каву в «цекаві», було дуже гаряче.

А потім шукали когось, хто кладе бруківку, і виявилося, що цим займається наш постійний відвідувач. Допоміг чи безоплатно, чи зі знижкою. Так відчувається спільнотність, — розповідає Оля.

Луцьк — класний

Дівчина залучала до подій центру активних лучан, зокрема організувала серію подій «Гастротур», куди запросила розповісти про свої заклади власників «Гіндзи», кав’ярні «цекава», кав’ярні «Тугезер». Останнім проєктом перед тим, як Оля пішла з посади, був фестиваль «1435».

— Запрошували різних спікерів, наприклад, дизайнерку Олю Шипелик. Залучали багатьох лідерів думок міста, щоб показати молоді, що Луцьк — класний, тут можна розвиватися, тут є спільнота, з якою приємно проводити час, є класні заклади, де можна випити смачну каву і з’їсти щось добре, є куди сходити, де знайти однодумців, як-от кіноклуб Олі Петрук, який розпочав діяльність з Молодіжного центру Волині.

Про спільнотність: є навіть пари, які формуються в МЦВ. Наприклад, волонтери центру, які познайомилися тут, почали зустрічатися, а зараз у них є дитина. Якщо не працював Tinder — можна було йти в МЦВ, — усміхається Оля.

Менторство й УВС

Оля стала директоркою, коли їй було 21. Центр дав їй можливість спробувати себе в різних сферах та зрозуміти, що найбільше подобається. Саме з цього місця розпочалася її кар’єра: шостий рік в тренерстві й п’ятий рік роботи в громадській сфері.

 — Є такий «прікол» у громадській сфері: можна зламатися й піти в IT працювати проєктним менеджером. Але поки мені подобається ця сфера зі своїми викликами й відмінностями. Дуже відчувається віддача, коли виходиш за межі свого ноутбука, договорів, excel табличок і бачиш живих людей, для яких ти оце все робиш. Це дуже наповнює, — ділиться Оля Чепель.

Після МЦВ Оля працювала менторкою в київському осередку Української академії лідерства, де її застала повномасштабна війна. Разом зі студентами були релоковані до Тернополя, де багато волонтерили, змайстрували шелтер й складали продуктові набори.

З червня 2024 працює менеджеркою лідерських проєктів у напрямку неформальної освіти в Українській волонтерській службі. Її досі часто впізнають та знають в інших містах й організаціях саме завдяки діяльності в Молодіжному центрі Волині й запитують: «Що там у вас в МЦВ?».

На початку 2025 року дівчина повернулася зі Львова до Луцька, бо хоче реалізувати тут свої ідеї.

— У нас більш розвинений громадський сектор і молодіжна спільнота, ніж навіть у Києві. Не маю великого бажання вкладатися в чуже місто. Хочеться підтримувати все, що відбувається в Луцьку. Я не супер поціновувачка українського репу, але я була на фестивалі «Де це було?», мало слухаю рок, але хочу сходити на «Вічкрафт».

Хочеться підтримувати все, що тут відбувається, бо, умовно, це робить мій однокласник, пластун чи хтось, для кого я вела тренінг. Прикольно бачити ці всі взаємозв’язки. Було приємно долучатися до певних ініціатив в місті та потрошки ставати своєю, — розповідає Оля.

Неправдивий факт: три роки займалася танцями (насправді — лише один рік вчилася танцювати воґ).

3

Ніка Міщук

Три факти: закінчила школу із золотою медаллю, проїхала вздовж усю Грузію (Сакартвело), виступала у Вестмінстерському палаці.

Ніка Міщук — чинна та наймолодша виконавча директорка МЦВ. Стала нею у 18 років. Членкиня громадської організації «ФРІ Луцьк». Навчається в ЛНТУ на спеціальності менеджмент.

«Спершу втекла»

У школі дівчина не могла знайти «своєї тусовки» й коли побачила інстаграм-сториси МЦВ, то зрозуміла, що хоче в таку спільноту.

— Прийшла в МЦВ на захід із вирізання валентинок, який побачила у фейсбуці. Коли зайшла в приміщення центру, то злякалася і втекла, бо побачила дітей, які прийшли на той же захід, що і я. Виявилося, я просто не помітила старших в іншій залі. А там тоді не було стійки з адміністратором, щоб запитати, — спогад Ніки про те, як вона вперше переступила поріг центру.

До знайомства з МЦВ дівчина відвідувала арттерапії в іншому молодіжному центрі — YouthСфера. Там вона познайомилася з Антоном Гніздюком з «ФРІ Луцьк», куди згодом долучилася. Тоді Ніка вже знала й про існування МЦВ, але вважала, що «їхня тусовка мегакрута», й вона ще до неї не доросла. Та все ж таки потрапила до МЦВ у 2019 році. Була учасницею програми «Місія Л».

— Страшно було йти на місію, в голові не вкладалося, що це може бути безплатно. Такий гарний дизайн, триденна програма, тебе ще й харчують, дають печиво. Думала: щось мало бути нечисто.

Розмальовані сходи

Результатом участі в «Місії Л» став соціальний проєкт. Ніка з командою вирішила розмалювати сходи, що ведуть до узбережжя річки Стир в центральному парку. Так хотіли надати змогу молодим художниками виразити себе, покращуючи естетичний вигляд Луцька.

Ніка презентувала команду й проєкт. Каже, найбільш боялася того, що серед журі були представники департаменту молоді та спорту Луцької міськради. Її команда виграла максимальну суму коштів, посівши 1 місце.

— Найважче було отримати погодження від управління містобудування та архітектури. Приходила до них під двері департаменту, набирала номерок. Перший раз не пустили, другий також не вийшло. Але врешті мене завели до головного архітектора Веніаміна Туза. Він був на диво відкритий і гарно відреагував на малявку з ескізами, яка хоче щось зробити. Поставив нам підпис на ескізі. Приходжу щаслива в МЦВ з цим плакатом, нарешті вдалося! — згадує.

Досі Ніка радіє й каже, що «щастю немає меж», коли випадково бачить в стрічці інстаграму фото бігунів чи матусь з дітьми на фоні цих сходів.

Перші місяці роботи були найбільш яскраві

Згодом Ніка долучилася до амбасадорів центру, проводила там багато часу, приходила після школи. А пізніше стала там комунікаційницею.

Коли Оля Чепель прийняла рішення піти з посади, Ніка почала думати над тим, щоб покинути команду, але сталося так, що вона опинилася на посаді директорки у листопаді 2021 року.

— У мене були дуже великі сумніви щодо цього, бо бачила, наскільки директорам молодіжного центру насправді складно. Через те, що ми не є комунальною установою, маємо великі зобов’язання зокрема й грошові. Кожна директорка — це шукач ресурсу. Завжди прикол в тому, як дожити до зими, коли починається опалювальний сезон. Також є сезон невизначеності, коли закінчується один проєкт і треба шукати новий.

Я вагалася, бо вважала себе не надто досвіченою. Але вирішила, чому б не спробувати місяць… Місяць затягнувся на три роки, — рефлексує Ніка.

Усе сяяло, допоки… Війна

На початку директорства (як і під час нашої розмови) очі Ніки сяяли, бо «дуже хотілося працювати, адже все — нове, є команда, волонтери, можливість навчатися і помилятися».

У 2022 році Ніка з Олександрою Лугвіщик запланували нову хвилю «Місії Л». 23 лютого 2022 року зібралися малювати плакати до тренінгів, але наступного дня стало зрозуміло, що вони більше не потрібні. Відновити проєкт вдалося лише влітку 2022 року, коли центр почав потрохи відроджувати свою діяльність.

— Всі плани перекреслилися. Прокидаюся — повномасштабне вторгнення. Був довгий ранок. Подзвонив Захар, запитав, чи все гаразд, чи залишаюся, і сказав, що потрібно знайти розкладачки для ВПО. Поїхали в «Ангар»  допомогти, там вже були деякі матраци, які використовували під час вистав.

Потім я виїхала на кілька днів у село. У мене тоді розрядився телефон і зламався зарядний пристрій, було страшно залишитися без зв’язку з командою. А коли повернулася — заходжу в офіс й бачу, як всі об’єдналися, все було в одній купі: документи, термобілизна, поруч лежать печиво й фрукти, по телевізору йдуть новини 24 на 7. Хтось дрони заносить, хтось думає, де гроші взяти, всі сидять за нашим круглим столом і працюють, як бджілки. Досі тепло від цієї атмосфери.

Ми, як і більшість центрів, перетворилися в гуманітарний центр. Тоді виник «СпівДія хаб Луцьк», який базувався у нас. «СпівДія», МЦВ та «Молодіжна платформа» злилися воєдино на перші місяці війни. Паралельно я стала шелтер-менеджеркою «СпівДії хабу». Згодом брали участь в проєкті мобільного молодіжного центру: виїжджали в далекі села та прихистки для ВПО, щоб допомогти молоді адаптуватися до нових умов.

«ВідНОВА: UA» та UPSHIFT

Восени МЦВ взяв перший великий грантовий проєкт «ВідНОВА: UA», який ознаменував повноцінне відновлення молодіжного центру. До Луцька приїхали волонтери з різних куточків України, щоб відновити будинок культури в селі Ратнів для потреб молоді.

Другий великий проєкт, яким також займався МЦВ — UPSHIFT . Програма має ідею, подібну до «Місії Л», але відрізняється масштабом, фінансуванням на реалізацію проєктів та рівнем складності. Нині й досі проєкти кількох команд діють, як от екохаб, які займаються утилізацією блістерів.

— У 14 років молоді люди сидять і кажуть, що «от ті постачальники навіть не знають, що таке витяг і взагалі вони задовбали — невідповідальні, нічого не знають, нічого не хочуть, — розповідає Ніка про відгук учасників на програму UPSHIFT.

Ніка захоплюється молоддю і планує працювати в цій сфері. Їй важливо бачити прямий вплив своєї роботи: «Ліпше дати людині енергію і потім отримати фідбек, аніж збудувати хату і не бачити, як це змінює чиєсь життя». Важливо розуміти, для кого і чому ти щось робиш.

Усе було природно

Попри завантаженість і велику кількість проєктів, Ніка почувається натхненно і хоче повернутися до того молодіжного центру, яким вона його пам’ятає: з акцентом на луцькій молоді та локальній дії.

Зараз Ніка провадить активну діяльність центру, організовує заходи та курує міжнародні проєкти. Нещодавно дівчина повернулася з обміну для молодіжних працівниць у Фінляндії, де переймала досвід.

Ніка описує свій шлях до молодіжної працівниці як природній: все ставалося поволі й неспішно зростало. Відтак вона пройшла шлях від боязні переступити поріг МЦВ до директорки, яка має одночасно кілька проєктів всеукраїнського рівня.

Неправдивий факт: Ніка закінчила школу з золотою медаллю.

***

Укінці коридору Молодіжного центру Волині на стіні висить три годинники. Кожен показує різний час, який залежить від темпу життя у містах. Під першим написано: луцький, під другим: київський, під третім: розумний.

І хоча в молодіжному центрі луцький час повільніший на 15 хвилин, ніж «розумний» («київський» на 15 хвилин поспішає), але насправді його команда настільки динамічна та креативна, що точно йде в ногу з часом і реагує на виклики сьогодення: війна, коронавірус, зміна поколінь, пісні Олега Винника. Здається, що цей центр переживе все.

А історія трьох директорок підтверджує, що місце провокує надзвичайні (поза)часові трансформації. Якщо ви увійдете в Молодіжний центр Волині, то невідомо, яким чи якою звідти вийдете: з новими друзями, захопленнями, навичками чи хобі. А, можливо, залишитеся тут, допоки стрілка годинника луцького часу збігатиметься з вашим внутрішнім.