Ітс Раян Гослінг? Сходили на розмову до луцьких анімешників

— О май гад, ітс Раян Гослінг?!

— Да-а-а!

Серпень минулого року. П’ятеро підлітків прийшли на фестиваль аніме та кей-поп (Summer ANIME & K-POP Fest відбувся 8 серпня 2023 року в Луцьку — mm), навіть не здогадуючись про існування одне одного. Менш ніж за пів року Богдан, Артемій, Макс, Ваня та Дана стають «Сім’єю Гослінгів» та подають заявку на проєкт UPSHIFT . Мріють озвучувати аніме українською та мати для цього все необхідне. Проходять відбір на навчальну програму, самі цьому не вірять! Далі онлайн-навчання, чотириденний тренінг bootcamp — і ось гослінги вже записують подкасти у власній студії звукозапису «Відлуння».

Нині студія гостює в приміщенні Волинського обласного молодіжного центру, де час від часу проводяться й інші заходи, не пов’язані з озвучкою. В такому разі гослінги збирають все обладнання у власноруч побудовану вокальну будку. Іноді ця будка стає пунктом спостереження, де можна підслуховувати спікерів під час заходів і їсти піцу водночас.

Спойлер: Дочитайте до кінця, там є сцена після титрів.

Думав, то реально Раян Гослінг

Простора кімната, в куточку причаїлися гослінги й компанія (їхні друзі). Усі сидять в шкарпетках, то й ми з фотографкою знімаємо своє взуття. Спершу несміливо стаємо на килим, ледь не навшпиньки. Йдемо знімкувати, як гослінги записують гітару та спів на кавер-версію «Старих фотографій» Кузьми Скрябіна.

Поки Богдан грає Скрябіна на гітарі та записує, як співає їхня подруга Соня, Максим розповідає про зародження їхньої сімейки.

Все почалося з того, що під час фестивалю аніме  Артемій запримітив Максима, який прийшов в образі Раяна Гослінга. Як можна оминути увагою голлівудського актора? Тим паче, що на екрани щойно вийшов фільм «Барбі» (2023), за який Гослінга згодом номінують на «Оскар» за найкращу роль актора другого плану.

Максим (Раян Гослінг): На фесті ми дуріли, поприходили в костюмах. Артемій мене запримітив і такий: «О май гад, ітс Раян Гослінг?!» . А я йому: «Да-а-а!». І ми потім разом ходили докопувалися до людей, рофлили , жартували. Артемій до мене прив’язався чомусь.

Артемій (Артем Артемій Артеміда): Я думав, то був реально Раян Гослінг!

Максим: Зараз тут присутні троє з нас: я, Бодя, Артемій. Дана не з Луцька, вона зараз вдома, в селі. Є ще Ваня (показує на зображення хлопця в ковпаку, що висить на будці звукозапису, — mm). На жаль, Ваня зараз поїхав у Львів зі своєю жінкою.

Авторка: А скільки йому років, що він уже з жінкою?

Всі починають сміятися (навіть угарати, я б сказала).

Максим: Та то в нас такий локальний сленг, що ми дівчат називаємо жінками. У Вані є дівчина, вони разом поїхали у Львів.

Я сміюся. Згадую, що ми теж колись називали дівчат жінками. Різниця у віці між мною та гослінгами від сили 4 роки, але жарти нас вже розмежовують.

«Всі такі ділові, а в костюмі прийшли тільки ми»

Рівно за 10 днів після цього фестивалю аніме відбувся ще один. Там юна (ч)ки ще більше здружилися. Створили групу в телеграмі для всіх відвідувачів фестивалю, де домовлялися про подальші «сходки» .

Максим: Так і почали разом тусити. Деякі люди «отлітали», переставали тусуватися, а ми залишились. А в жовтні Дана розповіла нам про UPSHIFT: що там дають гроші на проєкти для молоді, яка хоче розв’язати певну проблему в громаді. І ми за кілька хвилин до 12 ночі, якщо бути точними о 23:55, подали заявку. На наше диво, ми пройшли.

На першу онлайн-зустріч в UPSHIFT ми понаряджались як бізнесмени: всі в краватках, піджаках. Ніхто, крім нас, так не зробив, але це не важливо.

Артемій: Ми з самого початку всім сподобалися. Навіть на нашу честь ввімкнули пісню I’m Just Ken під час десятихвилинної перерви в зумі. Там перед камерами танцювали.

Максим: Власне 22 листопада почався bootcamp. Це той самий момент, коли нас покликали й сказали «приїжджайте». Ми всі зібрали валізи, сумки й відправилися до «Срібних лелек» . Усі команди жили в готелі протягом цих чотирьох днів, бо були учасники й з інших населених пунктів Волині, не лише лучан (к)и. Готель повен активної молоді: всі чимось займаються, всі щось хочуть, всі вмотивовані.

Це було класно, бо ми не виходили за межі робочого простору, не треба було їхати додому 10 км і там займатися іншими справами, замість того, щоб думати над своїм проєктом. Зранку до вечора ми працювали над ідеєю разом з ментором. Розробляли все, брейнштормили, продумували різні деталі, виклики, складали бюджет.

Богдан (діловий культуролог): Перша проблема, з якою ми прийшли на UPSHIF, була пов’язана з озвучкою аніме. Хотіли створити луцьку студію озвучки, щоб працювати з талановитими людьми й створювати локалізований контент. Але під час реалізації проєкту зіштовхнулися зі складнощами купівлі ліцензії в Україні. Один з менторів на bootcamp підійшов до нас і сказав, що буде складно офіційно займатися озвучкою аніме.

Вирішили перепрофілюватися в студію звукозапису, бо ми не лише анімешники, а й музиканти. Більшість із нас.

Максим: На той момент з п’яти людей двоє були музикантами: я і Богдан. Граємо на гітарі.

Богдан: Я більше на класичній спеціалізуюся, а він — на електро.

Максим: Потім Ваня приєднався, купив за власні кошти синтезатор. Хотіли створити свій гурт. Ну тільки в нас не було барабанщика. На жаль, досі не знайшли.

Авторка: Хотіли створити рок-гурт?

Максим: Напевно, так. Поки це радше мрія.

Авторка: Для кого ваша студія звукозапису?

Максим: Для молоді, щоби дівчата-хлопці, в яких є талант співати, грати на інструментах, могли прийти й запитати: «Ви та сама студія, яка дає можливість молоді безплатно записуватися?». А ми їм відповімо: «Да-а-а, це ми!»

У цьому основна ідея, що ми даємо можливість користуватися хорошою апаратурою, на яку нам дали фінансування. Кожен зможе безоплатно записати та послухати себе, зробити подкаст, поспівати, під’єднати інструмент. За потреби, даємо свої синтезатори й гітари.

Як ми клеїли (купили клей в «Аврорі»)

Богдан записав свою гітарну партію, настала черга Касі. Дівчина заходить в чарівну вокальну будку. Богдан подає сигнал: усім мовчати. Не дихаємо. Доки хтось не починає сміятися.

«І справжнім друзям не забудь, подзвони / Бо, добре чи зле, з тобою завжди вони», — лунають останні рядочки із пісні, яку щойно записували. Розмовляємо далі про реалізацію проєкту, магічну будку гослінгів та заходи, які вони організували.

Артемій: В кінці листопада розпочався етап реалізації проєкту. Перший місяць, за задумом проєкту, був для того, щоб сформувати бюджет, фіналізувати концепцію. Також увесь грудень ми шукали людей, аби провести заходи в нашій студії, пов’язані зі звукозаписом.

Максим: Ми провели дуже різні заходи. Всього було більше 20. Залучили експертів з риторики та акторської майстерності, звукорежисерів, музикантів, викладачів університетів.

Це було важливо для нас, бо фокусуємося на подкастах, співах. Тому запрошували професіоналів, щоб ті поділилися досвідом.

Богдан: Експертками з риторики та акторської майстерності були Юлія Тузова, Анна Кутова, з вокалу — Марія Мядюта. Також нам допомагали Олександр Богдан, Сидоренко Олександр, звукорежисери. Директор магазину «Кобза» Сергій Назаренко нам також дуже допоміг.

Максим: Оскільки Бодя у нас культуролог, навчається у ВНУ і проходив практику в департаменті культури, то його зв’язки нам знадобилися.

Також ми запросили людей, які знаються в техніці. Наприклад, як я розумію, відомого у вузьких колах фотографа та відеографа Олександра Соловʼя. Він був на заходах, пов’язаних з подкастами. Навіть допоміг нам з апаратурою, приніс своє світло, камери, мікрофони.

Богдан: За його допомоги ми робили відкритий подкаст. Обирали одну тему, а будь-яка людина з залу могла зголоситися поговорити про це так, наче вона на подкасті. Ми й справді записували розмову, навіть викладали на ютуб. Зараз будь-кому можемо зробити подкаст.

Авторка: А як ви вокальну будку зробили?

Богдан: Дід склав. Матеріали наші.

Максим: (На фоні — mm) Незаконна вирубка карпатських лісів!

Артемій: Будку робили 4 місяці. Місяць витратили тільки на те, щоб спланувати каркас. Спланували каркас, а потім вже клеїли. Але як ми клеїли! Купили з «Аврори» оті стрижні клею. Заходили в будку. Брали свічку. Нагрівали там. І липучки наклеювали туди.

Притула. Це був повний провал

На фоні грає «Рідна мати моя», хлопці розповідають про свої технічні пригоди й те, як вони «записували» Сергія Притулу, коли той приїздив до Луцька, аби прозвітувати про два роки діяльності свого благодійного фонду. Відбувалося це у Волинському академічному обласному театрі ляльок.

Артемій: Це був провал!

Максим: Та не провал. Чого?

Артемій: Це був повний провал.

Богдан: Ми підійшли до нього, потиснули руку. Сергій каже: «Хлопці, якось повісьте мені ту петличку, щоб не палівно було. Якщо впаде, то я підніму. Ви не переживайте». Вийшов на сцену, звук є. Спочатку…

Артемій: (Перебиває Богдана, — mm) Спочатку як сталося? Всі сиділи знизу в залі, а ми у верхній ложі. Хотіли повністю записати його виступ, щоб потім люди могли собі на ютубі подивитися. Притула дав добро.

Далі як було: петличка безпровідна. Ми сидимо в іншій частині залу. Притула виходить, і я різко бачу, що ріпер , програма для аудіо, вся червона! Нема звуку.

Богдан: Сигнал не дотягує до тієї частини залу.

Артемій: (Знову перебиває Богдана, — mm) Ми зразу біжимо по всьому балкону в якесь підсобне приміщення для спецефектів, знаєш.

Максим: Для світла.

Артемій: Да, для світла. Ми там в підсобці збираємо, добре. Але друга проблема — петличка і мікрофон були радіо. Хвилі перетиналися і мікрофон глючив.

Богдан: Але не наш!

Всі сміються.

Артемій: Наш добре працював. А шипів саме той мікрофон, який до динаміків для слухачів був підключений. Ш-ш-ш (імітує звуки мікрофона, — mm). Ну нічо, головне, що в нас все добре.

Далі я бачу, що в мене ноутбук сідає.

Богдан: Розетки не було. Каже мені: «Бодя, йди поклич когось, зроби щось, знайди переноску». Я кличу якогось там звукорежисера їхнього, а він дістав переноску, напевно, на метрів 50.

Артемій: Да, і ми через весь зал проводимо ту переноску. Підключаємо. Добре, одна проблема є. Вернемося ще трохи назад. Перед виступом ми підключали камеру для запису, але вона була забита.

Богдан: Нє, вона заблокована була.

Артемій: Нє-є-є, почекай. Карта була повністю переповнена. Бігом треба було перекинути файли на комп’ютер. А карта дешева була. З «Аврори» .

Фотографка: Там є карти пам’яті?

Артемій: Є!

Мало того, що вона 100 років (2 години) перекидала файл на 50 ГБ. Далі вставляємо карту в камеру. Все окей. Почався Притула — включаємо камеру. Бачимо напис: «Карта захищена від запису».

Бодя: Карта не сприймається. Ніяк. Не збиваються оці налаштування. Навіть не змогли форматнути.

Артемій: А виступ то йде. І ми знімаємо на телефон (гигоче, — mm).

Усі ці файли лежать в мене необроблені зараз.

Авторка: Боїтеся братися за них через травматичний досвід запису?

Артемій: Да, там багато всього треба обробляти. Півтори години. Сама сводка — це жесть.

Бодя: Ну, і матеріал вже не актуальний, мабуть.

Артемій: Забили ми… Цей самий… Зате зробили класну фотку з Притулою.

Богдан: Ну, що в нас ще є такого цікавого

Артемій: Як я Притулі на плечі заліз.

Богдан показує фото з Притулою. На плечі йому не залізли, звісно, але одна рука Артемія справді лежала в Сергія на плечі.

Артемій: Сергій запитав у мене чи зручно? Я сказав «да». А потім він такий: «Хоч на руки візьму?»

Авторка: І що, взяв?

Артемій: (Сміється, — mm) Ні :(

Про майбутнє. Без анекдотів

Влітку гослінги не так часто ходили на свою студію. Бо почалася сесія. До сесії майже кожен день були тут.

На їхні заходи приходили люди, які дізнавалися про це з соцмереж або від інших команд програми UPSHIFT. Навіть є ті, з ким гослінги потім «затусили» разом. Як каже Максим: «Побачили, що ми класні пацани й прийшли». Нині спільнота гослінгів значно зросла, й кожен охочий може звернутися за допомогою зі звуко- чи відеозаписом.

Навіть зараз на м’яких кріслах сидять представники інших команд. Павло з «Пухнастих» та «Caring» Софія, Кася та їхня подруга Христя.

Команда «Пухнастих» зібрала одногрупників-інженерів програмного забезпечення. Займалися не пухнастими тваринками, а профорієнтацією. Допомагали молоді знайти свій професійний шлях.

«Caring» — це проєкт ментальної підтримки для школярів. Проводили тренінги та арттерапії для школярів Боратинської ОТГ.

По секрету Богдан нам розповів, що вони разом з трьома іншими луцькими командами UPSHIFT мають намір створити власну ГО. Підтримує молодь у цьому Молодіжний Центр Волині.

***

Богдан: Макс, може зіграй щось, аби розрядити атмосферу.

Ми — наче далекі родичі, які прийшли до гослінгів у гості.

Артемій: Хочете анекдот розкажу?

Всі: Нє-є.

Павло: Він триває 13 хвилин.

Богдан: Анекдот має смішити, а не викликати агресію.

Артемій: Давайте, ми вам покажемо, як робили тут на студії шаурму.

Богдан: Це у нас був чіл вечір, коли викладачка захворіла.

Максим: І ще приходили панки, зламали тумбочку.

Дивимося відео і дізнаємося, що сосиску можна їсти з підлоги, якщо зняти з неї шкірку.

Сподіваємося, що якось прийдемо до гослінгів з ідеєю свого подкасту.

У ролях:

Сім’я Гослінгів

Раян Гослінг — Максим Чайковський

Діловий культуролог (має зв’язки в департаменті культури Луцькради) — Богдан Ковальчук

Артем Артемій Артеміда — Артемій Редчук

Хлопець, чиє фото висіло на шафі — Іван Возняк

Розповіла всім іншим про UPSHIFT — Богдана Підвальна

Також присутні:

«Пухнасті»

Павло Нестерук

«Caring»

Кася Гриневич

Лучко Софія

Подруга Христя

Роззувалися

Авторка тексту Юля та фотографка Люда

Сцена після титрів:

Артемій (з Шацька) розповідає анекдот про Ваню (з Донецька):

«Син питає в батька: „Батьку, а кто корміт Львов?“ Львов корміт Данбас. Данбас корміт Київ. А хто корміт Донбас? А Донбас корміт Волинь. Бо Ваня з Донбасу, а ми його кормимо».