Як облаштувати військовий цвинтар спільно з громадою. Спроби Луцька та приклад Львова

В Україні поки що немає єдиної політики меморіалізації та військових поховань. Чи то вона тільки починається через гостру в тому потребу. Переважно — хаотично. У різних містах — по-різному.

Кладовища, відведені для поховання військовослужбовців, що гинуть у війні з Росією з 2014 року, через брак місць почали розширювати у 2022 році — докуповувати ділянки, відводити нові території. З’явилась потреба їх належно облаштовувати, щоб гідно вшановувати пам’ять тих, хто загинув.

Як це робити? Багато міст розв’язують проблему інтуїтивно, на рівні громади. Майже завжди — з конфліктами через відсутність уніфікованих правил та вказівок. Або ж не роблять нічого, чекаючи рекомендацій.

Чи не єдиний обласний центр в Україні, який взяв на себе відповідальність облаштувати військовий цвинтар та меморіал самотужки, — Львів. Там організували конкурс на проєкт Меморіалу загиблих Героїв України, а потім ще рік його доопрацьовували з громадою, родинами загиблих. Черпали ідеї зі спільноти та локальної історії — досліджували старі поховання борців за незалежність.

7 листопада 2025 року у Луцьк приїхали переможці конкурсу — Дмитро Райфшнайдер та Олена Джула-Райфшнайдер — архітектори з Хмельницького, засновники Reifschneider Bureau — архітектурної компанії з 10-літнім досвідом і символічним кредо: «Нам не все одно».

У межах проєкту Urban Talks 3.0  вони поділились з лучанами досвідом роботи над облаштуванням військового поховання та створення меморіального комплексу для Львова.

Ми зібрали озвучені рішення, реалізовані спільно з Львівською міською радою, які були націлені на ефективну роботу з громадою та отримання результату, який би був гідний полеглих воїнів. Також дослідили, на якому етапі облаштування військового поховання у Луцькій громаді на території цвинтаря у селі Гаразджа.

Коли на кладовищах та фотостендах забракло місця

З початком російсько-української війни у 2014 році загиблих військових з Луцької громади почали хоронити на кладовищі у селі Гаразджа у Підгайцівській сільській громаді Луцького району. Там започаткували Алею почесних поховань при вході до цвинтаря.

Вшановувати пам’ять про тих, хто поліг у боротьбі за незалежність України, почали також у центрі міста — біля стін Свято-Троїцького собору. Там встановили фотостенд. Спочатку зі світлинами вбитих під час Революції гідності. А згодом почали додавати портрети волинян, які загинули у війні на Сході з 2014 року.

Пам’ятник Героям Небесної Сотні з Волині встановили також на меморіалі «Вічної слави» у Луцьку — біля могили Героя Василя Мойсея — лучанина, якого вбив снайпер 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві.

У 2022 році, через декілька місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, місця на Алеї почесних поховань в Гаразджі забракло.

Луцька міська рада того ж року купила додаткові 1,3 га за 1,3 млн грн, щоб збільшити площу кладовища. Окрім цього, за 2,5 млн грн купили ще чотири ділянки — дві у селі Піддубці та ще дві у Борохівській громаді.

Щодо фотостенда на Театральному майдані Луцька — у 2022 році його значно розширили, та з роками місця стало бракувати. Міська рада запропонувала перенести світлини в інше місце, на що лучани відреагували негативно. Фотостенд залишили, у листопаді цього року його вкотре розширили.

Конкурс на облаштування військового цвинтаря в Гаразджі

Навесні 2023 року Луцька міська рада оголосила про всеукраїнський відкритий конкурс на кращу концепцію облаштування нового сектору військових поховань на докупленій ділянці на міському кладовищі в селі Гаразджа. Організовували конкурс Департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами міської ради та Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування.

Основні вимоги були такі:

• відокремити сектор від решти поховань та виокремити вхід до нього;

• запропонувати місце для спорудження загального монумента загиблим воїнам і місце під встановлення щогли для державного прапора;

• врахувати можливість проведення на території урочистих заходів, богослужінь;

• сполучити новий сектор із Алеєю почесних поховань;

• запропонувати проходи та під’їзди до сектору військових поховань;

• запропонувати ескіз надмогильних споруд.

Загалом у конкурсі взяли участь 11 авторів, які запропонували 11 проєктів. Журі обрало трьох переможців:

1. Авторський колектив: Анна Ненько (Нововолинськ), Анна Осадча (Київ), Марія Малікова (Луцьк) — проєкт під шифром 242 720. Нагороджені премією обсягом 80 тис. грн;

2. Дмитро Улькін (Київ) — проєкт під шифром 109 239. Премія — 60 тис. грн;

3. Авторський колектив «Дванадва ательє», Олександр Підлубний (Львів) — проєкт під шифром 280 436. Премія — 40 тис. грн.

Частина журі заявила, що жодна пропозиція не задовольняє запиту, тому конкурс доведеться повторювати на замовних засадах або ж користуватись окремими ідеями з трьох проєктів-переможців. Для фактичної реалізації проєкту висунули додаткові вимоги:

• зменшити «помпезність та масштабність» сектору військових поховань;

• прибрати дерева, а також відгородження від решти території цвинтаря;

• змінити форму надмогильних споруд на козацькі хрести чи прямокутні плити.

Станом на листопад 2025 року жоден проєкт не реалізували. Чому? Відповідає голова тодішнього журі, директор Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради, головний архітектор Луцька Веніамін Туз:

• В Україні немає загальнонаціонального взірця, на який можна покладатися і брати його за приклад в облаштуванні військових поховань в обласних центрах;

• Луцьк не хоче зробити щось таке, що в майбутньому буде відрізнятись від загальноприйнятого в країні, тому чекають вказівок та напрацювань державного рівня, щоб «зробити максимально правильно»;

• Конкурс не дав бажаних результатів, свіжі ідеї були, але проєкт треба буде переробляти, «все робити заново»;

• Результати конкурсу не задовольняли родин загиблих воїнів та спільноту військовослужбовців і ветеранів, тому процес уповільнює необхідність зібрати думки всіх, щоб ухвалити спільне рішення;

• Триває збір інформації / прикладів / традицій військових поховань в Україні.

«Наступного року почнеться реалізація цього проєкту», — говорить Веніамін Туз про облаштування військового цвинтаря в Гаразджі.

Військовий цвинтар у Львові буде

У Львові з початком війни у 2014 році загиблих військовослужбовців почали ховати на Личаківському цвинтарі (тут хоронили зазвичай саме цивільних). Навесні 2022 року через нестачу місця вирішили ховати полеглих поруч із вояками УПА на Личаківському військовому цвинтарі на вулиці Мечникова (називають також «Марсове поле»), який прилягає до цивільного кладовища з північного боку.

Тоді ж Львівська міська рада вирішила організувати архітектурний конкурс на кращу проєктну пропозицію меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Мечникова, на якому мають бути військові поховання, сквер пам’яті та меморіальна площа.

Як приклад того, що місто хотіло б отримати в результаті, навели Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові, який відкрили 23 серпня 2019 року. Також управління архітектури ЛМР попередньо запропонувало учасникам, щоб на могилах воїнів стояли козацькі хрести, «як символи козацтва, українського лицарства та війська», а також плити, між якими ростиме зелена трава. Сам конкурс відбувся кількома роками пізніше, а переможців визначили навесні 2024 року.

З 27 проєктів найкращою виявилася робота групи архітекторів з Хмельницького — Віктора Голубєва, Дмитра Райфшнайдера, Олени Джули-Райфшнайдер.

Коли автори презентували проєкт на загал — зіткнулися з хвилею критики. Ще рік вони працювали із родинами загиблих, військовими та ветеранами над доопрацюванням своєї пропозиції. Тільки у травні 2025 року презентували фінальний результат.

Як вирішували? Кроки львівської міської ради

Протягом року проєкт-переможець військового кладовища у Львові доопрацьовували спільно з архітекторами-творцями та дорадчою радою, до якої увійшли родини полеглих воїнів, військовослужбовці, ветерани, а також духовенство.

Загалом у Львівраді відбулося понад 30 зустрічей у різних форматах. Після них членів родин просили заповнити анкети, в яких вони вказували свої побажання щодо вигляду надмогильних споруд:

• яку інформацію слід вказувати на кожній могилі;

• з якого матеріалу має бути фотографія;

• чи варто розташовувати прапори на кожному похованні та лавки біля кожної могили;

• які рослини мають бути на меморіалі тощо.

Цікаво, що архітектори Дмитро та Олена не брали участі у цих 30 раундах перемовин. Їм передавали «сухі дані без негативу», аргументи про те, чому певні рішення потрібно змінити.

ЛМР також організувала ініціативній групі екскурсію військовими меморіалами Львівщини, щоб вивчити історичні підходи до вшанування полеглих, ознайомитись з тим, які матеріали, символіку та планування використовували при їх створенні.

Значна частина нашої роботи полягала у вивченні історії військових поховань і меморіалів, а також у спілкуванні з громадою. Бо немає в Україні того, хто знає, як правильно, на кого можна перекласти всю відповідальність за такі проєкти.

Дмитро Райфшнайдер,
архітектор, співавтор проєкту військового Меморіалу Героїв у Львові.

Тоді вони відвідали 10 локацій: військові дільниці Українських січових стрільців та УГА на Янівському цвинтарі, меморіали у Вороцеві, Івано-Франковому, Яворові, Потеличі, Гійче, Цеблові, Шептицькому та Жовкві, — йдеться на сайті Львівської міської ради.

Відтак після спільної роботи з родинами загиблих захисників та ініціативною групою архітектори публічно презентували доопрацьований проєкт.

«Людям не сподобались агресивні форми»

Якщо порівнювати проєкт 2024 та 2025 років, другий має спокійніший та м’якший вигляд, розповідають автори. Людям не подобались «агресивні, гострі форми», вони викликали негативні емоції та нагадували про війну.

Наприклад, на передній частині комплексу біля вул. Мечникова архітектори пропонували облаштувати площу із монументом невідомому воїну. Переріз граней монумента мав нагадувати щит, а також шляхи, що йдуть до неба. Але у тих, хто дивився на цю скульптуру, вона асоціювалася з вибухом, згадує Дмитро.

Також матеріал, з якого планували робити монумент, — кортен — його іржава поверхня, асоціювалась з розбитою спаленою технікою. Там, де автори хотіли зобразити захист та продовження життя (на монументі мали висадити квіти), люди бачили смерть. І скульптуру переробили, бо особисте художнє бачення, кажуть архітектори, програє таким негативним враженням.

Велика частина громади Львова забракувала ідею архітекторів посадити дерева серед поховань. Автори пояснювали це так: алея поховань завширшки 5—6 метрів та завдовшки близько 200 метрів і з нахилом ландшафту, через який відвідувачам треба йти «під гірку», немає жодної тіні у сонячні дні. Людям буде фізично важко перебувати там довгий час у літній період. Дерева ж зробити б затінок, прохолоду.

Тим часом родини похованих хвилюються, що опадатиме листя, його треба буде якось прибирати, вивозити. Переживають, щоб коріння дерев не проникало до могил. Через це кожне дерево доведеться погоджувати з рідними похованих. Але все-таки є люди, які не проти, а навіть за, щоб поруч з могилою росло дерево.

«Сьогодні ми закладаємо меморіальний цвинтар, а через умовних 50, 100 років місто отримує якісний громадський простір, де будуть прогулюватись наші нащадки і згадувати події, що стали причиною цього цвинтаря, та людей, які тут поховані. А в розпечене сонцем середовище ніхто не захоче ходити. То який сенс?» — коментує Дмитро.

«… Я без роздуму відповім — імена». Кінцевий результат проєкту

Згідно з останньою доопрацьованою спільно з громадою версією проєкту, територія Меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вул. Мечникова у Львові складатиметься з 4 основних зон:

1. Вхідна група. На вході у Меморіал стоятиме невелика цегляна стіна, яка відмежовуватиме комплекс від гамору вулиці Мечникова, але не закриватиме вид на цвинтар. У стіні, заглибленій в рельєф, буде розміщений інформаційний центр, музей, вбиральні тощо.

Головний вхід буде ознакований плитою з назвою меморіалу. Над нею пропонують посадити липу — дерево миру згідно з європейською традицією.

«Ця композиція при вході ніби змушує зупинитися, усвідомити, що ви заходите в меморіал, залишити позаду буденні думки», — пояснює Олена.

Також архітектори спроєктували додатковий діагональний вхід на Меморіал, який поступово звужується і заглиблюється. До кінця у ньому може пройти лише одна людина. За ідею, йдучи там, людина ніби ховатиметься від шуму міста і фокусуватиме свій погляд на похованнях та пам’яті.

2. Друга зона — площа, де з лівого боку буде плесо з водою перед округлою стіною пам’яті з нішами, куди можна ставити лампадки. Також тут буде ряд прапорів, що відображатимуть всі військові угрупування. Поруч — Монумент Героям УПА, там планують поставити дзвіницю.

«Ідея цих заглиблень для лампадок виникла в процесі спілкування з громадою. Люди запитували нас: „А де ми зможемо поставити лампадки, покласти якісь пам’ятні речі?“. Зрозуміло, що на могилах це дозволено, але є люди, які не мають тут похованих близьких, але хотіли б вшанувати пам’ять полеглих героїв. І виникла така думка, що треба зробити стіну з нішами, яку можна було б використовувати під час подій, якихось вечорів пам’яті. Сюди також можна вмонтувати фонове освітлення цвинтаря, яке вечорами імітуватиме світло лампад», — коментує Дмитро.

3. Третя зона — поховання. Починається вона зі стели з цитатою загиблого на війні поета Максима Кривцова: «Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім — імена».

Зона буде розділена на дві частини: праворуч  — поховання захисників, ліворуч — зелена зона та стіна з іменами полеглих і зниклих безвісти захисників Львівщини.

Облаштують також колумбарій — місце для захоронення урн із прахом після кремації.

Стіну з іменами архітектори пропонують зробити з цегли — як продовження традиції Личаківського цвинтаря та символізацію землі й глини, що пройшла крізь вогонь.

Надмогильні споруди пропонують встановити у формі козацького хреста, а для нехристиян — у формі прямокутної плити. На них буде місце для фотографії, імені, років життя та звання полеглого. Виготовити надмогильні плити архітектори пропонують з  білого архітектурного бетону — терраццо, який не темніє роками, із вкрапленнями натурального каменю. Проте це ще обговорюють з родинами.

4. Кульмінація комплексу — монумент усім полеглим Героям у формі витесаного з каменю янгола.

Автор монумента — львівський скульптор Володимир Семків. Він надихнувся ідеєю художниці та іконописиці Іванни Димид, яка поховала на цьому кладовищі свого сина — громадського активіста і військовослужбовця Артемія Димида.

Попередній слайд

Наступний слайд

Коли почнуть роботи у Львові

Реалізація цього проєкту тільки починається. Найперше прокладатимуть дренажні комплекси та доступні доріжки між могилами, після цього встановлюватимуть надмогильні споруди — козацькі хрести чи прямокутні пам’ятники для інших конфесій.

А з якого матеріалу виготовлятимуть надмогильні плити, ще остаточно вирішуватимуть із родинами. Архітектори зараз завершують виготовлення пробних зразків. Окрім терраццо, розглядатимуть такі матеріали як пісковик та навіть граніт. Остаточне рішення буде за родинами похованих.

Меморіалізація — спільна справа

Дмитро Райфшнайдер та Олена Джула-Райфшнайдер про проєктування меморіалу та кладовища у Львові кажуть, що для них це — не про архітектуру і не про урбаністику. А про роботу з громадою — як почути людей, як его митця ставити на задній план.

А для тих громад, які тільки починають задумуватись над облаштуванням військових цвинтарів та шукають рекомендацій, Дмитро та Олена радять досліджувати історію та звертатися до Інституту національної пам’яті, на сайті якого можна знайти приклади військових меморіалів і поховань в Україні та світі, закони та вимоги щодо Національного військового меморіального кладовища та рекомендації щодо меморіалізації та поховань на місцях.

«Дуже багато ідей прийшли не від нас, а від громади. Цей проєкт — спільне надбання. Робота над ним — дуже складний процес. Але, будемо відверті, це далеко не ті задачі, з якими справляються наші хлопці та дівчата на фронті. Тому тримаємось, і, я думаю, все буде добре», — звершує Дмитро.

Попередній слайд

Наступний слайд