Фудкорт на майдані, хостел — на горищі. Як голуби прописалися в Луцьку

Щоранку за майже будь-якої погоди на Театральному майдані Луцька поруч із фонтаном збирається товариство. Часом більш, часом менш гамірне. Воно воркоче, наче обговорює нічні новини, чекає на дошкільнят, які обов’язково зупиняться поруч та поділяться крихтами булки.

В якийсь момент голуби, немов за сигналом, здіймаються в небо, роблячи пірует. Потім товариство сідає на дріт між електроопорами й далі воркоче, залишаючи по собі сліди, які регулярно чистять комунальники. Працівники «Луцькводоканалу», які знімають послід із фонтану, навіть просили обмежити підгодівлю птахів.

Схожа історія була у Володимирі, де встановили інформаційні таблички про заборону годівлі птахів поруч зі стелою загиблим.

Минулого року петицію про таку заборону писала мешканка Кропивницького, але ініціатива провалилася.

Жінка скаржилася: «Це приносить масу клопоту і комунальним службам міста, оскільки необхідно виділяти додаткові кошти на прибирання.

Пояснення і бесіди з «милосердними людьми», на жаль, недієві. Можливо, штрафи змусять їх задуматися і припинити годування “міських щурів”».

Чи справедливі такі зауваження до пернатих та що з ними робити — питали в орнітологів та урбаністів.

Їли, вшановували, поважали

Голубів вважають першою (разом із куркою) одомашненою птахою (приблизно 5–10 тисяч років тому). Людина пішла на цей крок із єдиною метою — їсти, оскільки голуби плодючі й розмножуються весь рік. На щастя для голубів і на біду для курей — з роками ситуація змінилася, хоча мʼясо голуба і досі споживають.

Ці птахи тисячі років тому залишилися поруч із людиною теж із меркантильних причин — з розвитком землеробства сховища стали приваблювати пернатих як легкий та постійний спосіб поживи.

З того часу голуби стали постійними супутниками поселень людини та входять до урбаністичного та культурного коду людства .

Помітивши здатність птахів повертатися додому, їх використовували для передачі повідомлень; мореплавці випускали голубів із кораблів, щоб знайти землю. А перші новини агенції Reuters також принесли голуби.

У Другій світовій війні армія США використовувала понад 50 тисяч птахів. Голуби десантувалися з парашутами, вилітали з підводних човнів і навіть несли мініатюрні камери для розвідки.

Втім, ці часи минули. А голуби й досі залишилися частиною міського ландшафту.

Міський птах

Нині голуб вважається одним із найпоширеніших міських птахів, якого можна зустріти від Луцька до Дубая. Існує близько 50 видів цих птахів. Орнітологиня Наталія Атамась у своїй книзі «Птахи у місті. Життя та виживання у бетонних джунглях» пише, що на українських вулицях ми бачимо сизого голуба. Але в міста вселяються й інші види — горлиці садові та припутні. Окрім цього, ближче до людини стає скельний голуб.

У містах близько 50–60% голубів — меланісти (мають темне забарвлення), із блакитною стрічкою на шиї є майже 40% (їх називають «диким типом»), а на решту припадає інший тип забарвлення — білий, рудий.

«Дикуни» — одноосібники, відпочивають малими групами, уникають натовпів. Саме вони у старовинних містах, пише Атамась, населяють горища, старі будинки. Часто вони надають перевагу малим містам чи селищам. А ось меланісти — ладні їсти хоч зі смітників, можуть розмножуватися взимку, дають більше та сильніше потомство, стійкіші до дії важких металів.

Людина через одомашнення скельних голубів, яких обирала як найбільш плодючих, ручних представників, сама заклала засади спільного сусідства. Ці птахи не полохливі, адаптувалися до міського шуму, запахів та освітлення.

Вони доволі спритні та швидкі, аби уникати міських небезпек. Розмножуються весь рік та легко знаходять домівку у міських джунглях.

Попри те, що птахи стали частиною міської екосистеми, сусідство створює певні проблеми.

Передусім, через високу щільність проживання цих птахів у містах у сукупності з вищою температурою повітря існує ризик швидшого поширення хвороб та паразитів.

Окрім цього, послід голубів містить кислоту, здатну роз’їдати вапняк, піщаник, мармур та навіть захисні покриття на металах. Коли він намокає, кислота активується і проникає в мікротріщини каменю, руйнуючи його структуру зсередини. Тож можуть постраждати споруди, памʼятники, фарба автомобілів та навіть радіатори у кондиціонерах.

(Тому, ймовірно, послід птаха справді до грошей — витрачених на ремонт)

Саме з цієї причини, наприклад, у Венеції існує повна заборона на підгодівлю голубів, хоча це було відомою туристичною атракцією, а для продажу корму необхідно було отримати ліцензію.

Від птаха миру до щура із крилами

Голуби отримували військові нагороди, були туристичною принадою, їх малювали, готували (та й досі їдять), але дедалі частіше називають щурами із крилами через шкоду, яку ті наносять.

Орнітолог Андрій Бокотей підтверджує, що роль голубів в екосистемі міста справді велика і переважно негативна. Популяція цих птахів у містах зростає. У Луцьку немає фахівців, які б вели підрахунок, але, спираючись на свій 30-річний досвід спостережень у Львові, науковець констатує: чисельність сизого напівдикого голуба зросла з 3–4 тисяч гніздових пар до 19 тисяч.

Сьогодні кожен другий птах у місті — це голуб, і така ситуація характерна для багатьох міст.

Андрій Бокотей,
голова Західноукраїнського орнітологічного товариства, доктор біологічних наук, професор кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України.

Це тривожна тенденція, адже сизий голуб — колоніальний птах і досить неохайний у своїй поведінці. Він є носієм близько 40 інфекційних захворювань, 8 з яких потенційно небезпечні для людини. Ці хвороби складно діагностуються та погано лікуються.

За останні кілька років у Європі зафіксовано 5 смертельних випадків зараження людей орнітозом через птахів.

Тому орнітолог наголошує: не беріть голубів до рук, особливо ослаблених. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, і навіть вдихання пилу від сухого посліду, що розноситься з горищ, може стати проблемою.

Як у світі стримують голубів

У різні роки із птахами пробували боротися негуманними методами — відстрілювали або труїли, застосовували струм.

Проте це не є ефективним. Швейцарський біолог Даніель Хааг-Ваккернагель довів, що вбивство голубів лише збільшує їхню чисельність, оскільки зменшується конкуренція за їжу та виживає більше молодняка.

Окрім цього, пояснює Андрій Бокотей, отрута буде передаватися за ланцюгом: хижаки з’їдять голубів, можуть загинути коти чи собаки, які контактуватимуть з птахом.

Орнітолог каже, що головна причина вибухового росту популяції — теплі відкриті горища, де птахи гніздяться. Якщо на фасадах голуби виводять максимум двох пташенят двічі на рік, то на теплих горищах вони можуть мати 5–6 виводків на рік. І навіть якщо врахувати, що половина потомства гине, — це величезний ріст популяції.

Тож потрібно закрити доступ до вентиляційних вікон та продихів на піддашші. Достатньо набити дерев’яні планки або сітку: повітря проходитиме, а птахи — ні.

«Це єдиний гуманний і дієвий спосіб швидко скоротити чисельність, навіть якщо люди продовжують їх підгодовувати», — вважає фахівець.

Щодо штрафів тим, хто підгодовує птахів, то Андрій Бокотей оцінює скептично цю систему в українських реаліях.

Поцупити яйця і запустити сапсана — до чого вдаються міста

Для багатьох видів (голубів, серпокрильців, ластівок) міські будівлі з їхніми карнизами, нішами та порожнинами стали ідеальними замінниками природних скель і круч.

Урбаністка платформи Urban Vision Lutsk Аліна Гончаренко коментує, що чимало міст обирають «комунікаційний шлях» для зменшення популяції голубів. Тобто закликають не годувати птахів або навіть забороняють це з впровадженням штрафів.

«Також існує корм з контрацептивним препаратом, який допомагає обмежити популяцію голубів, що також доволі гуманний метод довгострокового контролю чисельності — такий підхід цього року ввів Краків», — наводить приклад урбаністка.

Існують і інші моделі, на кшталт «Базельської» чи «Аугсбургської», коли у містах умисно створювали голубівні, замінювали яйця на муляжі, але ці способи регуляції чисельності птахів дорогі та ресурсоємні. Словом, не надто реалістичні для українських реалій.

«Вони (голуби) частина наслідків людської діяльності — і, мені здається, варто через цю призму дивитись на будь-які методи, пов’язані з контролем їхньої популяції», — коментує спеціалістка.

Деякі рішення, на які може вплинути саме людина, будуючи місто, — доволі прості. Аліна Гончаренко наводить приклад, що можна уникати проєктування парковок безпосередньо під лініями електропередач, вуличними ліхтарями або великими деревами. Тоді гнізда не будуть над автомобілями чи важливими спорудами.

«Ці рішення можна назвати підвидом так званої „ворожої архітектури“, мета якої — зробити будівлі або інфраструктуру незручними для птахів. І таких методів існує дуже багато.

Це може бути встановлення підвіконь, карнизів та виступів під кутом понад 45°, де голуби не можуть втриматися, або шипів, що не дають приземлитися у певному місці. Це також сітки в нішах під мостами або на декоративних елементах фасадів, щоб голуби не могли там гніздуватись. В деяких містах популярна практика встановлення фігур великих птахів на балкони, щоб відлякувати інших», — розповідає фахівчиня.

Такі приклади є на луцькому залізничному вокзалі, наприклад. Вздовж карнизів встановили шпилі. Схожі елементи можна побачити на будівлях Львова, наприклад, на Арсеналі.

Урбаніст-архітектор ГО «місто.ребут» Тарас Дацюк доповнює, що, окрім шпилів та сіток, якими обмотують скульптури, є інші рішення для відлякування птахів:

• натягнути дріт, який заважає птахам сідати на карнизі, бо є нестійким і не зручним;

• іноді такі дроти можуть бути під невеликою напругою, яка не шкодить, але формує негативний досвід і відлякує птахів;

• застосування оптичних гелів (це суміші натурального складу, які мають неприємний запах і колір).

«Але всі ці рішення — це про боротьбу з симптомами замість усвідомлення джерела проблем», — каже Тарас Дацюк.

Він вважає, що обмеження підгодівлі (хоча б у громадських місцях) та просвітництво — ключ до розвʼязання проблеми. А ще — допомога іншим видам птахів, зокрема хижим, виживати в мегаполісах і застосовувати останніх для витіснення голубів.

Бути в потоці з природою

Орнітолог Андрій Бокотей підтверджує, що і справді надокучливі та великі колонії птахів можна переселити дуже природним методом. У сусідній Польщі долучають до цього процесу приручених яструбів, соколів-сапсанів. Якщо запустити хижака в колонію кілька разів, за 2–3 місяці вона змінить місце гніздування.

Проте в Україні це складно реалізувати юридично: птах повинен мати документи про легальне походження з розплідника, а власник — відповідні дозволи.

Це було б хорошим способом, аби відлякати, наприклад, від луцького меморіалу граків, які тут гніздяться і забруднюють памʼятні скульптури. Одначе діяти радикально, як це сталося у Ковелі, де зрізали дерева над могилами — точно не вихід.

(До слова, на луцькому меморіалі свого часу, коли авто, світлового та звукового шуму було менше, гніздувалися сови — птахи-хижаки. Відповідно, гнізд інших птахів тут було менше. Але умисно пугачів у місто знову не підселиш.)

Гніздування в парках чи на меморіалах є природним процесом, і ми маємо з цим миритися, адже не можемо просто «наказати» дикій природі змінити звички, каже орнітолог. Тим паче, що конкретно граки є санітарами міста, важливою ланкою екологічного ланцюжка.

Місто — це баланс, а не боротьба

Голуби у Луцьку — це не причина проблем, а їхній індикатор. Вони там, де є відкрите сміття, відкриті горища та надмірне «милосердя» з булками в руках.

Вихід із ситуації на початку лежить у двох простих рішеннях:

• перевірити горища та перекрити до них доступ;

• не перетворювати хоча б центральні обʼєкти міста та власні балкони на годувальні бази.

А також працювати над проблемою комплексно: впроваджувати закриті смітники, встановлювати правильний кут нахилу карнизів та — завдання із зірочкою — пояснювати. Місто — це територія для багатьох видів, але (не вдаючись у лицемірство) для комфорту домінантного важливі баланс і правила.