Чому «Червона рута» — це смак, та як звучала українська музика 90-х

Натомість тоді, усередині 90-х, був розквіт новітньої вітчизняної музики, куди проникли західні віяння та звучання. Одним із місць для самовираження музикантів став згаданий фестиваль «Червона рута».

Як він вплинув на митців та чи можливе повернення фестивалю зараз, говорили під час лекції-подкасту, що тривав 5 лютого у студії KONTENTA Молодіжного центру Луцького політехнічного університету.

Тут була можливість дослідити українську музичну традицію, проаналізувати композиції з гала-концерту «Червоної рути» 1997 року та взяти участь у воркшопі з саунд-дизайну.

Організаторами заходу стали Нікіта «Кайдзю» і Владислав Почебула. А також спеціальний гість — радіоведучий Сергій Ткачук, який у 1996 році проводив відбірковий тур фестивалю «Червона рута» в Луцьку. А у 1999 став членом організаційного комітету фестивалю.

Фестиваль «Червона рута»: як це було?

17–24 вересня 1989 року у Чернівцях відбувся перший український фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Проводився він раз на два роки у різних містах України.

Перед цим у кожній області країни відбувалися відбіркові конкурси та діяла школа-майстерня фестивалю. На змаганнях представлялися шість різних жанрів музики: український автентичний фольклор, популярна, танцювальна, акустична, експериментальна та рок-музика.

«Червона рута» — це був своєрідний виклик тогочасній системі. Фестиваль був унікальний тим, що пісні виконувалися лише українською мовою та із живим звуком. Радіоведучий Сергій Ткачук про перший фестиваль у Чернівцях згадує, що тогочасна влада, тоді ще радянська, всіляко намагалася завадити безпечному проведенню фестивалю.

«Там і КДБ ловило, і міліція, і що тільки… Система хоч і сприйняла на той момент фестиваль, проте палиці у колеса все ж таки намагалися вставляти», — розповів він.

Та, попри зміни у суспільстві та перешкоди з боку влади, «Червона рута» продовжувала виконувати свою головну місію — просувати молодих українських артистів.

Відбірковий тур у Луцьку 1996

Перед кожним фестивалем «Червоної рути» проводилися відбіркові конкурси, на яких учасники мали можливість виступити перед членами журі та вибороти шанс поїхати на фестиваль.

Луцьк не став винятком, тому 1996 року у Палаці культури провели відбірковий тур, де одним із ведучих був Сергій Ткачук.

З його слів, це була одна з найдовших його конферансій. На той момент у всіх номінаціях брали участь близько 200 виконавців та кожен готував по три пісні.

«Тоді потенціал луцької сцени складав 600 пісень, які вони підготували на один відбір. 600 пісень! Одномоментно зараз волинська сцена навряд запропонує на стрімінгових майданчиках таку кількість композицій», — прокоментував Владислав Почебула.

Тоді це була можливість для молодих музикантів виступити на хорошому звуковому обладнанні, великій сцені та донести свої ідеї, які плекалися на репетиційних базах та у підвалах. Це був шанс потрапити на радіо та телебачення.

Виконавці з областей України з гіршим технічним обладнанням часто казали: «Ми їдемо в Луцьк виступити на фестивалі просто тому, що хочемо зіграти свою музику на хорошій апаратурі».

Серед представленого матеріалу на вибірковому конкурсі найбільше було пісень попжанру та трохи року. І, як зазначає Сергій Ткачук, найчастіше серед трьох підготовлених пісень перша була чимось ритмічним, друга — лірична, а третя — про Україну.

«І чомусь всі думали, що патріотична пісня під кінець спрацює так, що все журі заплаче. А ось рокери валили мох і болото. І з матюками, і падали, і повзали — дивні речі відбувалися», — пригадав Сергій Ткачук.

Феномен «Червоної рути–97»

Про 1997 рік в Україні Сергій відгукується, як про «дикий час». Це була кризова епоха. У той період не було можливості ні записатися, ні купити інструменти, ні знайти людину, яка б могла поремонтувати ту ж саму гітару. Люди мали потенціал, проте не мали жодних технічних засобів, аби грати, співати та виступати.

Тому фестиваль дав можливість артистам на професійному рівні заявити про себе на всю країну.

«Червона рута» надавала виконавцям найякісніший звук, світло, технічне обладнання. Проводилися курси для артистів як правильно працювати з аудиторією та апаратурою, як правильно поводитися на сцені та тримати мікрофон. З музикантами працювала низка продюсерів, стилістів, вокалістів та хореографів.

«Я — людина, яка народилася вже після фестивалю 1997 року, і я побачив те, що робота артистів на сцені, формат тих пісень, жанри, які вони використовували, — це був далеко не радянський підхід, тобто я можу сказати, що це був прогресивний підхід», — зазначив Влад Почебула.

«Червона рута-97» дала поштовх низці молодих гуртів та виконавців і зробила відомими таких музикантів, як «Тартак», «Танок на Майдані Конґо», Катя Chilly, «Мотор’ролла», «Фактично самі» та багатьох інших.

Більшість артистів надихалися закордонною музикою, а особливо техно. Та ж сама Катя Chilly вдало поєднувала традиційний матеріал з електронним звучанням, не видозмінюючи його на естрадний спів. Луцький же гурт «Тартак» черпав своє натхнення з електронних танцювальних гуртів, а саме The Prodigy та The Chemical Brothers.

Чи актуальний наразі формат «Червоної рути»?

Радіоведучий Сергій Ткачук зазначає, що формат актуальний, але потрібно, аби передусім артисти визначилися, навіщо їм це потрібно.

Чи це потрібно для того, щоб в тиктоці заробляти гроші? Чи це щирий вияв емоцій? Чи це марнославство, врешті-решт?

Сергій Ткачук

«Червона рута» — формат унікальний та випробовуваний, проте у зв’язку з тим, що в останні десятиліття бракує фінансів, проведення фестивалю на гідному рівні малоймовірне.

«Будуть гроші — буде крута „Червона рута“. Якщо буде сприяння держави, якщо буде чітке усвідомлення нормальних артистів та музикантів, тоді це все можна зробити», — підсумував Ткачук.