Сучасне мистецтво в столітній квартирі. Артпростір LU Gallery у Луцьку

У будинку з левом, що на вулиці Миколи Мялковського, 8, кілька місяців чути шум, гул і стукіт. Ще з вулиці помітні зміни: з балконів зникли пластикові елементи, а на місці чагарнику у дворі з’явився затишний простір з лавками, доріжками та новими рослинами. Споруді повернули її історичний вигляд — той, який запланували архітектори майже сто років тому.

Тут, у чотирикімнатній квартирі на другому поверсі, оселилась LU Gallery — локація, присвячена сучасному українському мистецтву. 

Відчиняємо її двері напередодні відкриття — в особливий час, коли ось-ось все станеться. Приємна метушня, за мить до…

Ходімо до LU разом?

Столітня вулиця

Вулиця Миколи Мялковського — коротка, але береже давню історію Луцька. Вона сполучає вулиці Богдана Хмельницького та Лесі Українки. Тут відчувається контраст часу: сучасне місто, яке змінюється, але залишає сліди минулого в архітектурі та автентичному мощенні дороги. 

Нині тут спокійно й буденно: житлові будинки перемежовуються з кав’ярнею, аптекою, баром та банком. 

Під ногами — старі бетонні плити у формі правильного шестикутника, «трилінка» . 

Елітну забудову тут почали зводити у 1920-х роках на приватних землях родин землеміра Северина Добровольського та члена міської управи Мар’яна Гольдшмідта. 

Вулицю називали на честь польського письменника-реаліста Стефана Жеромського . А пізніше кілька разів перейменовували: у 1939-му вона стала Ворошилова, під час німецької окупації мала ім’я князя Острозького, після війни знову повернулася до радянського варіанту, від 1957 року — російського байкаря Івана Крилова. 

З 1 квітня 2024 року її назвали на честь лучанина Миколи Мялковського, який загинув у російсько-українській війні.

Жовтий будинок з левом

Серед статусних кам’яниць впадає в око жовтий будинок зі скульптурою лева. 

«Його важко віднести до якогось архітектурного стилю. Він випадає з типології. Це щось еклектичне, але все одно класне», — говорить про споруду краєзнавець Олександр Котис. 

Її проєктували у період міжвоєння два архітектори — Францішек Кокеш  і Ян Ґанф. Ці імена з’явилися на кресленнях згодом — після правок, які вніс замовник. Хто був першим проєктантом жовтого будинку — невідомо.

Споруда зазнала змін не лише на етапі планування — кожен мешканець додавав деталі: замінював вікна, склив балкон. Головна трансформація трапилась на початку 2000-х — тоді біля вхідних сходів розмістився бетонний лев! Хто і коли встановив скульптуру — достеменно невідомо. Але звір вписався в архітектурний ансамбль, як рідний. 

Нині споруді повернули її історичний вигляд згідно з первинними кресленнями, прибрали зайві деталі. Проте скульптуру тварини залишили.

«Лев — це частина ідентичності цього будинку, його ім’я. Багато лучан так і кажуть: “Йдемо до будинку з левом”. Отже, тут йому й місце», — пояснює виконроб Василь Сердюк, який понад три місяці керує реставраційними роботами.

LU: показати заховане

Головна родзинка будинку з левом — всередині. Квартиру на другому поверсі переладнали на мистецький простір. Тут можна побачити твори українських митців різних епох, які досі зберігали у приватних колекціях або сховищах. 

Заокруглений сходовий марш веде нагору. На стіні зустрічає напис: «Я заповідаю себе багну, щоб прорости травою, котру люблю» . 

З нього починається дебютна виставка LU Gallery «Трава понад нами». Це філософська метафора злиття людини й природи та їхнього глибинного співіснування. Більшість художників і художниць, чиї роботи представлені на цій виставці, працюють із поезією або інтегрують її у власну мистецьку практику.

Серед них — Катерина Алійник, Оля Єрємєєва, Юрій Єфанов, Анна Івченко, Олег Перковський, Влада Ралко, Антон Саєнко, Маша Сільченко, Ярослав Футимський, Поліна Щербина та Мирослав Ягода.

Пес, піч і зелена жива стіна 

Перед входом в артпростір просять роззутися, аби не нанести бруду з вулиці — там дощить, а в галереї — знімкують готову експозицію. 

Усередині навіть вбиральня, наче артоб’єкт — в стилі початку минулого століття: відреставрована чавунна ванна, що стоїть на декоративних ніжках у вигляді лев'ячих лап, стара плитка-шахівниця на підлозі та два дерев’яні вікна зі збереженою фурнітурою, на стелі — вінтажний абажур. 

У першій виставковій залі зустрічає керамічний блакитний пес, який зручно вмостився в кутку, притрушений кольоровим осіннім листям. Ця робота художниці Маші Сільченко додає затишку кімнаті. Поруч — експресивні полотна одного з найцікавіших художників львівського андеграунду Мирослава Ягоди.

У наступній залі виблискує глазурованими кахлями старовинна біла піч у кутку, а біля стіни стоїть фортепіано, якому майже 150 років. Його реставрують та налаштують. Навколо — картини художниці Влади Ралко.

Інша експозиція вражає не лише своїм виглядом, але й запахом — у виставковій залі… виріс ліс! Від підлоги до стелі — гілки дерев, гриби, листя, мох. Це тло для іншого сюрреалістичного лісу медіахудожника Юрія Єфанова, що транслюється на трьох великих екранах та називається «Ми обов'язково поговоримо про це після відбою останньої повітряної тривоги».

Проходячи крізь чотири зали, глядач ніби йде шляхом від відчуття власного тіла, зануреного в природу, до тонкої поетичної медитації. І в цій тиші фіналу постає образ світу після катастрофи — там, де людина вчиться заново шукати своє місце серед довкілля, вже не над ним, а поруч із ним.

Творити спільноту

Майже усі роботи на виставці — з приватної колекції засновника мережі артпросторів LU Adam Harber Foundation Адама Харбера . В планах — відкриття галерей LU в Парижі (Франція) та Відні (Австрія).

Команда планує не лише експонувати твори мистецтва, а й презентувати проєкти, освітні програми, переклади, які розкажуть про українську культуру широкій аудиторії. 

«Почавши відвідувати студії наших художниць і художників, розмовляти з ними про найрізноманітніші речі, зближуючись із ними та їхніми близькими, я зрозумів, наскільки їм важко — і в матеріальному, і в емоційному сенсах. Сьогодні надзвичайно важливо інвестувати в культуру поряд з усіма іншими сферами. Адже саме мистецтвом ми здатні розповісти нашу історію, її унікальні контексти, виклики та можливості», — Адам Харбер.

Мистецька децентралізація

Кураторка виставки, дослідниця сучасного мистецтва Крістіна Борхес називає LU Gallery простором діалогу луцьких митців з лучанами, можливістю показати локальні художні ініціативи, не переправляючи все в центр чи за кордон. 

В умовах війни багато українських галерей працюють в онлайн форматі, тож поява нового мистецького простору — унікальна нагода створити у Луцьку середовище безпосередньої взаємодії художників, глядачів та колекціонерів, сформувати свою артспільноту з власними сенсами, пам’яттю, мріями, ностальгією, спогадами. 

«Суть не стільки в тому, що експонується, — це лише точка відліку важливішого, на мою думку, процесу народження нових сенсів навколо мистецької події. Виставки, кінопокази тощо — це вимір розвитку та рефлексії», — міркує кураторка.

Дослідниця каже, нині квартирні галереї — тренд. Вони відрізняються від великих артпросторів спонтанністю, відсутністю нав’язаних правил, політичних контекстів та особистих мотивів. Такі галереї вже є у Львові, Одесі, Харкові, Луцьку, Рівному, Івано-Франківську. Цей процес кураторка називає «мистецькою децентралізацією», яка дозволяє зберегти локальну особливість творчості.

«Ми намагаємося змінити ставлення до локального, яке не повинно нести негативний контекст. Інший, не як всі, — це цікавіше, ніж кон’юнктурне прагнення злитися з глобальним артпотоком», — розповідає Крістіна.

На виставку до LU

Команда галереї вирішила не робити гучного відкриття. Артпростір тихо відчинять для відвідувачів 12 вересня, у п’ятницю, о 18:00 за адресою: вул. Миколи Мялковського, 8. Перша виставка триватиме до 12 листопада. 

Графік роботи LU Gallery:

вівторок, четвер та субота: з 11:00 до 19:00.

Вхід безплатний.