Хор із собору дасть голос луцьким шлягерам. Про нове світське життя «Оранти»

З класу хорового співу волинської богословської академії долинає знайомий мотив.

«Болить моя душа, заснути не дає, коли тебе нема, коли міста між нами…» — виводить низький чоловічий голос пісню композитора з Луцька В’ячеслава Хурсенка.

Довкола лунає барвисте багатоголосся. Це репетиція архієрейського хору «Оранта» , якого звично чути на літургіях у храмі.

Попри свій статус, колектив вплітає у музичне життя Луцька та у свій репертуар золоті мелодії — естрадні шлягери Василя Зінкевича, «Тріо Маренич», ВІА «Світязь» та інших волинських музикантів. У хоровому виконанні старі пісні звучать по-новому: об’ємно, емоційно та надзвичайно драйвово. Наприкінці листопада їх почує Луцьк.

Початок

Вперше колектив зібрався 35 років тому. Союз уже тріщав по швах. Назрівав суспільний вибух. Люди не боялися — шукали свого, докорінного.

«Це був початок серпня. Хрестовоздвиженська церква лише почала відновлюватися, тривав ремонт — радянська влада зробила з храму планетарій. Туди я й прийшов на репетицію. Зустрів музикантів, професійних співаків, яких дуже поважав. Олександр Йосипович (музикант, хормейстер, викладач Луцького педколеджу (нині педінституту) Олександр Головерса — mm) почав репетицію, а потім сказав: „Так, ставайте ви“. Дав ноти і все — почалась репетиція», — згадує ті дні керівник хору, заслужений діяч мистецтв України Василь Мойсіюк.

Два місяці по тому, на одне із 12 найбільших християнських свят — Хрестовоздвиження , колектив відспівав літургію — першу, що звучала у Луцьку українською мовою після десятиліть релігійної тиші радянських часів.

А ще за кілька днів, на початку листопада 1990 року, до Луцька тихо, без особливих почестей приїхав Патріарх Київський і всієї України Мстислав (Скрипник) . Василь Мойсіюк пригадує його тодішню проповідь:

«Худенький, старенький, але натхненний, він стукав рукою по аналою  і впевнено повторював: «Україна — буде!».

«Нам щастить на зустрічі з президентами»

«Оранта» починалася у 1990 році як церковний хор. Ініціював створення музикант, хормейстер, викладач Луцького педколеджу (нині педінституту) Олександр Головерса. Він і запропонував 30-річному Василю Мойсіюку очолити співочий колектив.

Молодий диригент якраз повернувся з Києва, де навчався на курсах підвищення кваліфікації. Там відкрив для себе духовну музику. Каже, це був удар, одкровення — спів, який одночасно тримає і серце, і розум у рівновазі, веде від скорботи до радості, налаштовує на спокій і умиротворення. З особливою любов’ю згадує виконання хору «Фрески Києва».

Мріяв про такий у Луцьку.

Олександр Головерса запросив до хору Лідію Войнаровську, Мирославу Сточанську, Ірину Ольшевську, Ростислава Андрущака, Олега Каспера, Володимира Штихалюка, Віталія Бобицького, Василя Панасюка. Покликав й Василя Мойсіюка, з яким був давно знайомий.

З тих часів хор супроводжує не лише щонедільну службу Божу, а важливі події державного значення, озвучує Луцьк на святкуванні дня міста, колядує на Різдво тощо.

У червні 1991 року «Оранта» виступала у Берестечку на Козацьких Могилах на відкритті пам’ятника . Хор співав літургію біля Свято-Георгіївського храму. В церкві за радянських часів не молилися, вона функціонувала як музей козацької історії — там зберігалися в спеціальних склепах останки тіл козаків, що загинули у битві, їхні обладунки та речі козацького побуту.

«Боже, скільки там було народу ! Ви собі не уявляєте. Я такого ніколи не бачив — у військових строях, мазепинках , з прапорами — ніде яблуку впасти. Люди їхали звідусіль. А це ще був Радянський Союз!» — розповідає Василь Мойсіюк.

Тоді хтось попросив «Оранту» виконати Гімн України. Без партитур і репетицій хористи заспівали «Ще не вмерла…» на все Берестецьке поле. Попереду натовпу їх слухав голова ВРУ УРСР Леонід Кравчук. Відтоді виступи «Оранти» чули всі президенти країни.

«Леонід Кучма був у музеї Волинської ікони, де ми співали на відкритті у серпні 1993 року. У 2008 році з Віктором Ющенком та Лехом Качинським відкривали у Варшаві виставку „Україна — Світу“. Петро Порошенко приїздив до Луцька у Свято-Троїцький собор після прийняття Томоса. Усі поводилися просто, ходили поміж людей. Лише Віктор Янукович на 450-річчя Пересопницького Євангеліє приїхав з конвоєм охорони з металошукачами — аж смішно було», — перелічує зустрічі з головами держави керівник хору. Чинний президент співу «Оранти» ще не чув.

Хор як хобі

З 1992 року «Оранта» щонеділі співає літургії в Луцькому кафедральному соборі Святої Трійці. Супроводжує вінчання й поховання, озвучує найбільші свята.

Відтоді, здавалося б, можуть співати літургії із заплющеними очима. Але ж ні — щоразу хористи уважно стежать за службою Божою, аби вчасно вступити, не випередити священників. Якось митрополит Михаїл попросив: «Співайте повільніше, я хочу помолитися».

Нині в колективі 24 співаки. Усі — професійні музиканти. Наймолодшим хористам — 18, найстаршому — 62 роки. За професією переважно освітяни — навчають вокалу у луцьких вишах та приватних студіях. «Оранта» для них — хобі, духовне служіння, адже співають здебільшого літургії в храмі.  

Двічі на тиждень, після роботи, співаки «Оранти» збираються у вільній аудиторії богословської академії. Дві-три години репетиції минають непомітно. Та для музикантів цього все ж замало. 

«Я завжди тримаю у пам’яті свого вчителя Павла Івановича Муравського, легенду хорової школи. Він міг годинами відпрацьовувати кілька тактів, вимагати ідеальної чистоти звучання. Для нього головним була інтонація: чиста нота означала чисте, чесне музичне життя. Цьому я навчився від нього й передаю своїм співцям. Бо хор — це здатність чути одне одного, зливатися в єдиному звучанні», — міркує Василь Мойсіюк. 

Хормейстер мріє, щоб із найкращих голосів міста виріс справжній муніципальний хор, що мав би підтримку з міського бюджету. Такий колектив міг би стати культурним обличчям Луцька — виступати на міських подіях, представляти місто на фестивалях, залучати молодь до академічного співу. 

Натхненники зі Spice Girls

Церковні виступи «Оранта» чергує зі світською сценою: з 2019 року колектив виступає на артпроменаді «Так звучить Луцьк» — виконує світову класику на тлі історичної архітектури. Диригент каже, концертне виконання дає більше творчої свободи, ніж канонічна духовна музика — можна експериментувати, гратися зі звуком.

Цьогоріч проєкт «Оранти» «Хоровий голос Луцька» переміг у першому грантовому сезоні «Кафе суспільного впливу misto.cafe». Хористи хочуть записати естрадні шлягери артистів, що повʼязані з Луцьком. У новому естрадному ретро-репертуарі 11 відомих музичних творів — „Кохаю“ та „Соколята“ В’ячеслава Хурсенка, „Волинь“ Олександра Смика, „Тиша навкруги“ „Тріо Маренич“, „Весільна заметіль“ ВІА „Світязь“ зразка 1970-х років.

Ідейницею проєкту стала Катерина Мойсіюк — донька диригента та начальниця управління туризму та промоції Луцька, яка давно вмовляла тата на музичний експеримент.

Пригадує, вразив момент у фільмі Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», де у фінальній сцені головний герой заходить в храм, а там церковний хор співає хіт Spice Girls  Viva Forever.

«Ти послухай, це щось неймовірне — ви покажете, як можна абсолютно по-іншому співати популярну музику!» — говорила татові, але він все відмовлявся.

Ідея по-новому представити шлягери, які так чи інакше пов’язані з Волинню, остаточно викристалізувалась у 2023 році під час артпроменаду «Так звучить Луцьк».

«Дзвони Луцька» Олексія Онишка і Галини Даниленко — це ж просто гімн міста. Надати йому нової музичної форми, нової гучності — і пісня по-новому зазвучить для лучан. Або «Волинь» Олександра Смика. Пам’ятаю, як студентками ми з дівчатами щоп’ятниці були в «Майдані», слухали «Чорні черешні». «Волинь» — це було святе», — ностальгує дівчина.

Врешті диригент погодився взяти участь у проєкті. І зовсім скоро результат почує Луцьк.

«Тато зараз живе цією програмою — щоранку ділиться репетиційними планами, ввечері звітує успіхами: „Доню, так класно сьогодні було!“. Мені подобається, що робота так активно й натхненно йде. Хотілося б, щоб цей експеримент мав продовження й не був коротким творчим етапом, епізодичною згадкою старих пісень, адже вони стали українською класикою», — тішиться Катерина.

Розворушити свою лірику

Музичне ретро зараз в тренді. Ностальгія за пісенною щирістю, цнотливістю та наївністю спонукає переосмислити минуле та почути його по-новому — додати до знайомих мотивів нові голоси та звучання. «Піккардійська Терція», Оксана Муха, Павло Табаков, Софія Лешишак переспівують шлягери Володимира Івасюка , Олександра Білаша , Миколи Мозгового . Львівський хор «Гомін» прогримів на всю країну зі старими композиціями у сучасній джазовій обробці.

Василь Мойсіюк у світі естрадних пульсів відкрив для себе інший ритм, іншу енергію. Це ризик і водночас шанс: заманити слухача знайомою мелодією туди, куди він ще не заходив, і, можливо, закохати в хорове мистецтво назавжди.

Керівника підтримали хористи — Олег Гонтар та Віктор Мрочко взялися за аранжування пісень, створили нове об’ємне звучання знайомих мелодій. (Решту пісень адаптував до хорового співу київський аранжувальник Віктор Грицишин — mm.). Шлягери про Луцьк, Волинь — творчий репертуар, який найбільше потрібен вдома.

Гонтар та Мрочко співають в «Оранті» понад 20 років. Крім хору, виступають у луцькому квартеті «Акорд». Обидва — заслужені артисти України. Перелаштуватися з духовної та класичної музики на естрадний репертуар співакам було не складно.

Олег Гонтар грав усе: і рок, і шансон, і весільні польки. Каже, «Оранта» — для уважного слухача та натренованого вуха. А естрада — гнучка, різножанрова. Це можливість відволіктися, відпочити.

«Коли ми взялися за естрадні шлягери у хоровій обробці — це було відкриття. Новий стиль, нові вокальні прийоми. Треба було звучати легко, не академічно суворо. Василь Васильович слухав наші пропозиції, ми радилися. Додали до акапельного співу імітацію інструментів голосом, трохи джазу, трохи стилізації. Це був виклик, але й радість. Бо ці пісні — наша пам’ять, наші голоси з Луцька і Волині. Їх ніхто крім нас не виконає, напевно, і не захоче підіймати. В кожного регіону — своя лірика. А ми, давайте, свою розворушимо», — міркує співак.

Віктор Мрочко захоплювався творчістю волинських композиторів та виконавців задовго до «Хорового голосу Луцька». Особливо надихався піснями В’ячеслава Хурсенка  і навіть робив власні інтерпретації-замальовки його лірики.

«Хурсенко — це музичний феномен. Тут і слова зайві. Це якісні мелодії, прекрасні аранжування, філософські тексти, голос. Композиція „Сповідь”» — це така тонка інтимна лірика, з глибоким смислом та чуттєвою подачею. Почав слухати його ще в студентські роки, бував на концертах. Легенда», — каже музикант.

Співаки мають надію надихнути лучан дізнатися більше про музичне минуле міста — Мареничів, Василя Зінкевича, В’ячеслава Хурсенка, послухати композиції в оригінальному виконанні.

***

«Дзвони Луцька», «Волинь», «Тиша навкруги» співали колективи, які уже майже забули. Їхні імена поступово зникають із пам’яті молодших поколінь, і саме тому «Оранта» дає нове життя популярним колись мелодіям, повертає місту голос, якого іноді бракує.