Між храмом та СІЗО. Чим живе книгозбірня волинського університету

На бібліотечній велостоянці Волинського національного університету імені Лесі Українки припаркований Harley Davidson. Чий байк? Він додає книгозбірні стилю і якоїсь загадки. Цікаво було б побачити, хто приїхав у студентські стіни на залізному коні.

Поряд юрмляться студенти з горнятками, які парують, з кав’ярні неподалік. Навколо бібліотеки щільна забудова: навчальні корпуси університету, ліцей № 9, храм Святої Софії — Премудрості Божої і луцький слідчий ізолятор. Тут своя атмосфера.

Це — наша рубрика #бібліотекарка. А це — її авторка Марія Бондарчук. Марія — частинка misto.media. Її редакційне завдання — обійти всі книгозбірні Луцька. І показати, що там. Думаєте: книжки?

Підвал, який розрісся на 4 поверхи

Тут знайомилися, призначали побачення. За мурами зі стосів підручників шепотіли та цілувалися закохані. Кажуть, що не одна пара народилася тут на очах у працівників.

Тут — у стінах бібліотеки Волинського національного університету, яка спочатку тулилася в підвалі сусіднього навчального корпусу на Винниченка, біля погруддя Лесі Українки. В приміщенні було волого, література зберігалася в неналежних умовах, багато книг понищила цвіль. У читальний зал треба було йти з підвалу на 3 поверх корпусу, минаючи навчальні аудиторії.

Попри те, що зал був дуже великий, на всіх охочих вчитись місця все одно не вистачало. Людей набігала хмара — не продихнути. Тому хитріші студенти відправляли гінця за 10 хвилин до кінця пари. Його завданням було зайняти стіл на всю компанію, що прийде згодом, замовить книги і почне наукову роботу.

Книгозбірня з’явилася у тоді ще Луцькому педагогічному інституті в 1946 році.

Крім централізованої бібліотеки у підвальному приміщенні, кожен факультет мав власні фонди на кафедрах, були читальні зали при гуртожитках. Брати літературу на кафедрі було комфортно — лаборант видавав книгу, але особливо не стежив за поверненням. Але, коли наприкінці року зводили баланс, виявляли серйозну недостачу.

Університет розширявся, кількість спеціальностей збільшувалася, число студентів стрімко зростало. Потреба у великій бібліотеці відчувалася все гостріше. Постало питання епохального будівництва.

Зведення університетської книгозбірні тривало дуже довго через брак коштів. Ніхто уже й не згадає достеменно, коли залили фундамент. Відомо лише, що з початку 90-х це місце поступово заростало травою, бетонні блоки потихеньку кришив вітер, а будівельний паркан навколо амбітних забудовних планів печально хилився з року в рік. Занедбанка з купою будівельних блоків стала частиною міського пейзажу. Керівництво вишу водило до довгобуду всіх поважних гостей при владі, аби заручитися їхньою підтримкою і фінансовою допомогою, щоб завершити зведення бібліотечного корпусу, яке розтягнулося на роки.

З мертвої точки будівництво зрушило наприкінці 90-х. Університет тоді очолював Іван Олексеюк. Під гаслом «Університет починається з бібліотеки» за 2 роки збудував новий великий корпус. Літературу з факультетів перенесли в нове приміщення, паралельно відбувалася активна закупівля нових книг, фонд виріс у рази.

Новосілля

1 вересня 2001 року університетська бібліотека відкрила двері в новий корпус. Масштаб вражав — 5 поверхів, 9 відділів , 2 сектори. Сюди «переїхали» книжкові фонди з різних факультетів.

На останньому поверсі обладнали великий інтернет-центр з комп’ютерами. Нова будівля — модерна архітектура з круглими вікнами, великими балконами, просторими читальними залами (окремий зал для наукових співробітників). Скрізь м’які килимові доріжки, які щодня пилососили працівники книгозбірні. Бібліотека, як нова копійка, — аж блищала.

Усі тішились новому простору, тому відвідувачів не бракувало.

«У перші роки роботи книгозбірня обслуговувала понад 500 студентів щодня. Бібліотекарі видавали книги оберемками. Черги до абонемента і зараз є, особливо на початку навчального року — це переважно першокурсники, які приходять до нас записуватись», — розповідає заступниця директора бібліотеки Оксана Петрик.

Сьогодні послугами книгозбірні користується понад 8 600 студентів, науковців і працівників університету. Записатися в книгозбірню може кожен. Втім, додому літературу віддають лише студентам та працівникам університету. Решта читачів користуються фондами лише в межах книгозбірні.

Старі книги

Бібліотечний фонд — це понад 845 тисяч примірників паперових книг та електронних документів. Університетська книгозбірня має статус наукової. Це означає, що тут зберігаються монографії, наукові праці, різноманітні навчальні матеріали, а ще — дуже старі й рідкісні видання.

Серед найцінніших фоліантів — альбом репродукцій італійського художника Джузеппе Арчімбольдо, який писав портрети, де елементами обличчя ставали овочі, фрукти, квіти, побутові предмети. Книга видана лімітованим тиражем — 500 примірників на весь світ.

Крім того, у фондах зберігається роман французького письменника Жана-Поля Кларі «Естелла», виданий у 1789 році, — настільки давній, що страшно взяти в руки. Книгу показують здалеку студентам-першокурсникам на ознайомчій екскурсії.

Серед книг-зірок — «Кобзар» 1889 року видання — великий альбом формату А3 з вибраною поезією і графічними ілюстраціями. Є книжкові колекції науковців університету і навіть рукописні конспекти професорів — каліграфічно виведені пером і чорнилом на пожовклому папері складні математичні обчислення.

— Бібліотекар за лічені хвилини знайде потрібну вам книгу з 800 тисяч документів. Коли я чую, що потрібно перенести частину фонду, усвідомлюю масштаб цієї роботи: перенести книгу, аби вона зберегла своє місце на полиці, значно важче, ніж пересунути стіл, — каже Оксана Петрик.

Списати книгу теж непросто. Скажімо, російськомовні джерела проходять кількаетапну фахову перевірку, каталогізацію, запис в акт вибуття, перш ніж підуть на макулатуру. Однак 40 тисяч таких книг уже покинули бібліотеку і пішли на вторинне перероблення. На зароблені кошти книгозбірня придбала нову літературу.

Перший директор

Першим керівником новозбудованої бібліотеки став Микола Вержбицький. Історик. Права рука ректорів Анатолія Свідзинського, а згодом — Івана Олексеюка. Саме Вержбицький опікувався усіма будівельними роботами, визначав розміщення відділів. Досі не знайомий з бібліотечною справою, він ночами вивчав технологію роботи та структуру книгозбірень. Все, чим тепер користуються студенти та професорсько-викладацький склад, — результат його праці.

— Микола Миколайович завжди був авторитетом, ще зі студентської лави, — згадує про попередника теперішній директор книгозбірні (а до цього — викладач цього ж вишу, заступник декана історичного факультету протягом 7 років) Володимир Собчук. — Ми познайомилися у 1986 році, коли я повернувся в університет з армії.

Тоді на курсі з Миколою Вержбицьким та Володимиром Собчуком навчалися Ігор Лапін , Анатолій Шваб .

— Ми разом працювали в будзагонах. У нас була інтелектуальна тусовка, дискутували з питань історії, мріяли про майбутнє України. Були в нас такі жорсткі дискусії, у яких Микола був головним. Він був старший за нас, розумний, завжди вмів урівноважити колектив. Його називали філософом. Це людина, з якою завжди цікаво.

Володимир Собчук розповідає, що Вержбицький — знаний книголюб. В його особистій бібліотеці ще у студентські часи, здавалося, було все — від класики до новинок. Навіть у матеріально скрутний період на книжки він завжди виділяв гроші.

 — Коли постав новий корпус, сюди водили екскурсії, — розповідає керівниця відділу обслуговування Ельвіна Козак. — Нова книгозбірня вражала усім — від масштабної будівлі, розкішних книжкових фондів, сучасного технічного оснащення, величезної книговидачі, до дрібних, але важливих деталей: килимів на усіх поверхах, гарних вбиралень. У нас вдома не в усіх такий ремонт був, як на роботі.

Згадують, що директор навіть хотів впровадити уніформу для бібліотекарів. З них познімали мірки для костюмів, але справу до кінця чомусь не довели.

Після Миколи Вержбицького книгозбірню два роки очолював Костянтин Макаренко. 2008 року і дотепер нею керує Володимир Собчук. Той самий студентський товариш першого директора Миколи Вержбицького, а ще — учасник студентської «Революції на граніті» , Помаранчевої революції  та Революції гідності .

Гамірна бібліотека

Саме Володимир Собчук вніс новий підхід до організації простору. До змін його спонукало стрімке зменшення кількості читачів.

— Мені ближча сучасна бібліотечна модель, яка активно розвивається в Європі. Ще до російсько-української війни я побачив репортаж про книгозбірню в Фінляндії, яку збудував мер невеликого районного центру. Там облаштували читальний зал, кімнату з іграшками та дитячими книгами, організували місце для проведення зустрічей та конференцій, кав’ярню. Скрізь стелажі, книги у відкритому доступі.

Так з’явився бібліотечний електронний репозитарій, у якому можна читати підручники, статті та інші необхідні джерела, не виходячи з дому.

Щоб зберегти читача, до послуг додався «нічний абонемент», на який дозволено взяти книгу з читального залу перед закриттям книгозбірні і повернути її до 10 години вранці.

До змін додалися «вивільнення корисних площ під навчальні аудиторії». Кілька відділів на 3 та 4 поверхах поступилися місцем студентам-психологам та дизайнерам. Студенти тішаться зручностям: за потрібним підручником не треба далеко йти. Хвилина — і вже у секторі абонемента чи в читальному залі. В бібліотеці гамірно — вона живе.

Володимиру Собчуку 58. У вересні директор повернувся з передової, де воював від початку повномасштабного вторгнення у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Має науковий ступінь кандидата історичних наук і, згідно з законом, міг не йти воювати. Але по совісті — не міг залишитися вдома. Каже, що часто говорив про патріотизм зі студентами на парах. Російсько-українська війна — це можливість підтвердити свої слова ділом. Бо як в іншому разі в очі студентам дивитися?

— Не шкодую за тим, що пішов, хоча поніс певні втрати здоров’я, «покоцала» ця махіна мене, бо змінилось до людей, життя, навколишньої дійсності загалом. Зате маю алібі — мої слова не порожні.

Зізнається, доводиться до всього адаптовуватися спочатку.

— Враження, ніби щойно закінчив навчання в інституті й вперше вийшов на роботу — настільки все інакше. Два роки військової служби тривали, як 10 в цивільному житті. За цей час потужно промиваються мізки, змінюється пам’ять. Коли повернувся з війни й прийшов сюди, в думках з’явився образ вирваного з землі буряка чи моркви — вхопили за чуба, потримали пів години в повітрі, а потім знову в ту саму яму встромили. Щось змінилося. Ніби на те саме місце потрапив, а коріння обірване… Розумію, що це недобре, але для того, щоб коріння пішло у грунт, потрібен час. Дам собі ради і все буде нормально.

***

У читальному залі бібліотеки порожньо. З навстіж прочиненого вікна в приміщення повільно вповзає прохолода. Краєвид гнітючий — двір луцького СІЗО. Крізь заґратовані вікна видно пару рук до ліктя. Короткими вигуками «ц-ц-ц» в’язень однієї з камер кличе голуба, щоб погодувати його крихтами.

Тим часом в університетській церкві Святої Софії, розташованій впритул між навчальним корпусом та книгозбірнею, юрмляться віряни на святкове богослужіння — у храмі відзначають Покрову.

Директор бібліотеки довго мовчки дивиться у вікно. Врешті майже пошепки промовляє:

— Так і живемо — між храмом і в’язницею…

Послуги бібліотеки в режимі онлайн:

• віртуальна довідка, де можна отримати короткий перелік документів на певну тему;

• визначення класифікаційних індексів УДК /JEL (через запит на 
  е-mail: [email protected]);

• попереднє замовлення книг у секторі абонементу;

• підбір документів за темою у читальних залах бібліотеки.

Бібліотека Волинського національного університету імені Лесі Українки

Дата відкриття: 1946 р.

Адреса: вул. Винниченка, 30 а.

Площа: 640 м².

Бібліотечний фонд: понад 845 тисяч документів.

Обсяг обслуговування: понад 8600 осіб на рік.