Між храмом та СІЗО. Чим живе книгозбірня волинського університету

Бібліотека

Бібліотека Волинського національного університету імені Лесі Українки

Фото: Людмила Герасимюк

Бібліотека, де пишуть курсові та призначають побачення.

На бібліотечній велостоянці Волинського національного університету імені Лесі Українки припаркований Harley Davidson. Чий байк? Він додає книгозбірні стилю і якоїсь загадки. Цікаво було б побачити, хто приїхав у студентські стіни на залізному коні.

Поряд юрмляться студенти з горнятками, які парують, з кав’ярні неподалік. Навколо бібліотеки щільна забудова: навчальні корпуси університету, ліцей № 9, храм Святої Софії — Премудрості Божої і луцький слідчий ізолятор. Тут своя атмосфера.

Марія Бондарчук — журналістка misto.media, авторка рубрики.

Марія Бондарчук — журналістка misto.media, авторка рубрики.

Це — наша рубрика #бібліотекарка. А це — її авторка Марія Бондарчук. Марія — частинка misto.media. Її редакційне завдання — обійти всі книгозбірні Луцька. І показати, що там. Думаєте: книжки?

Підвал, який розрісся на 4 поверхи

Тут знайомилися, призначали побачення. За мурами зі стосів підручників шепотіли та цілувалися закохані. Кажуть, що не одна пара народилася тут на очах у працівників.

Тут — у стінах бібліотеки Волинського національного університету, яка спочатку тулилася в підвалі сусіднього навчального корпусу на Винниченка, біля погруддя Лесі Українки. В приміщенні було волого, література зберігалася в неналежних умовах, багато книг понищила цвіль. У читальний зал треба було йти з підвалу на 3 поверх корпусу, минаючи навчальні аудиторії.

Попри те, що зал був дуже великий, на всіх охочих вчитись місця все одно не вистачало. Людей набігала хмара — не продихнути. Тому хитріші студенти відправляли гінця за 10 хвилин до кінця пари. Його завданням було зайняти стіл на всю компанію, що прийде згодом, замовить книги і почне наукову роботу.

Книгозбірня з’явилася у тоді ще Луцькому педагогічному інституті в 1946 році.

Крім централізованої бібліотеки у підвальному приміщенні, кожен факультет мав власні фонди на кафедрах, були читальні зали при гуртожитках. Брати літературу на кафедрі було комфортно — лаборант видавав книгу, але особливо не стежив за поверненням. Але, коли наприкінці року зводили баланс, виявляли серйозну недостачу.

Університет розширявся, кількість спеціальностей збільшувалася, число студентів стрімко зростало. Потреба у великій бібліотеці відчувалася все гостріше. Постало питання епохального будівництва.

Зведення університетської книгозбірні тривало дуже довго через брак коштів. Ніхто уже й не згадає достеменно, коли залили фундамент. Відомо лише, що з початку 90-х це місце поступово заростало травою, бетонні блоки потихеньку кришив вітер, а будівельний паркан навколо амбітних забудовних планів печально хилився з року в рік. Занедбанка з купою будівельних блоків стала частиною міського пейзажу. Керівництво вишу водило до довгобуду всіх поважних гостей при владі, аби заручитися їхньою підтримкою і фінансовою допомогою, щоб завершити зведення бібліотечного корпусу, яке розтягнулося на роки.

З мертвої точки будівництво зрушило наприкінці 90-х. Університет тоді очолював Іван Олексеюк. Під гаслом «Університет починається з бібліотеки» за 2 роки збудував новий великий корпус. Літературу з факультетів перенесли в нове приміщення, паралельно відбувалася активна закупівля нових книг, фонд виріс у рази.

Новосілля

1 вересня 2001 року університетська бібліотека відкрила двері в новий корпус. Масштаб вражав — 5 поверхів, 9 відділів , 2 сектори. Сюди «переїхали» книжкові фонди з різних факультетів.

На останньому поверсі обладнали великий інтернет-центр з комп’ютерами. Нова будівля — модерна архітектура з круглими вікнами, великими балконами, просторими читальними залами (окремий зал для наукових співробітників). Скрізь м’які килимові доріжки, які щодня пилососили працівники книгозбірні. Бібліотека, як нова копійка, — аж блищала.

Купол будівлі, який донедавна був прозорим.

Купол будівлі, який донедавна був прозорим.

Лабіринти книгозбірні.

Лабіринти книгозбірні.

Усі тішились новому простору, тому відвідувачів не бракувало.

«У перші роки роботи книгозбірня обслуговувала понад 500 студентів щодня. Бібліотекарі видавали книги оберемками. Черги до абонемента і зараз є, особливо на початку навчального року — це переважно першокурсники, які приходять до нас записуватись», — розповідає заступниця директора бібліотеки Оксана Петрик.

Сьогодні послугами книгозбірні користується понад 8 600 студентів, науковців і працівників університету. Записатися в книгозбірню може кожен. Втім, додому літературу віддають лише студентам та працівникам університету. Решта читачів користуються фондами лише в межах книгозбірні.

Старі книги

Бібліотечний фонд — це понад 845 тисяч примірників паперових книг та електронних документів. Університетська книгозбірня має статус наукової. Це означає, що тут зберігаються монографії, наукові праці, різноманітні навчальні матеріали, а ще — дуже старі й рідкісні видання.

Відділ рідкісних та іноземних видань.Відділ рідкісних та іноземних видань.Відділ рідкісних та іноземних видань.

Відділ рідкісних та іноземних видань.

Серед найцінніших фоліантів — альбом репродукцій італійського художника Джузеппе Арчімбольдо, який писав портрети, де елементами обличчя ставали овочі, фрукти, квіти, побутові предмети. Книга видана лімітованим тиражем — 500 примірників на весь світ.

Крім того, у фондах зберігається роман французького письменника Жана-Поля Кларі «Естелла», виданий у 1789 році, — настільки давній, що страшно взяти в руки. Книгу показують здалеку студентам-першокурсникам на ознайомчій екскурсії.

Серед книг-зірок — «Кобзар» 1889 року видання — великий альбом формату А3 з вибраною поезією і графічними ілюстраціями. Є книжкові колекції науковців університету і навіть рукописні конспекти професорів — каліграфічно виведені пером і чорнилом на пожовклому папері складні математичні обчислення.

— Бібліотекар за лічені хвилини знайде потрібну вам книгу з 800 тисяч документів. Коли я чую, що потрібно перенести частину фонду, усвідомлюю масштаб цієї роботи: перенести книгу, аби вона зберегла своє місце на полиці, значно важче, ніж пересунути стіл, — каже Оксана Петрик.

Списати книгу теж непросто. Скажімо, російськомовні джерела проходять кількаетапну фахову перевірку, каталогізацію, запис в акт вибуття, перш ніж підуть на макулатуру. Однак 40 тисяч таких книг уже покинули бібліотеку і пішли на вторинне перероблення. На зароблені кошти книгозбірня придбала нову літературу.

Перший директор

Першим керівником новозбудованої бібліотеки став Микола Вержбицький. Історик. Права рука ректорів Анатолія Свідзинського, а згодом — Івана Олексеюка. Саме Вержбицький опікувався усіма будівельними роботами, визначав розміщення відділів. Досі не знайомий з бібліотечною справою, він ночами вивчав технологію роботи та структуру книгозбірень. Все, чим тепер користуються студенти та професорсько-викладацький склад, — результат його праці.

— Микола Миколайович завжди був авторитетом, ще зі студентської лави, — згадує про попередника теперішній директор книгозбірні (а до цього — викладач цього ж вишу, заступник декана історичного факультету протягом 7 років) Володимир Собчук. — Ми познайомилися у 1986 році, коли я повернувся в університет з армії.

Тоді на курсі з Миколою Вержбицьким та Володимиром Собчуком навчалися Ігор Лапін , Анатолій Шваб .

— Ми разом працювали в будзагонах. У нас була інтелектуальна тусовка, дискутували з питань історії, мріяли про майбутнє України. Були в нас такі жорсткі дискусії, у яких Микола був головним. Він був старший за нас, розумний, завжди вмів урівноважити колектив. Його називали філософом. Це людина, з якою завжди цікаво.

Володимир Собчук розповідає, що Вержбицький — знаний книголюб. В його особистій бібліотеці ще у студентські часи, здавалося, було все — від класики до новинок. Навіть у матеріально скрутний період на книжки він завжди виділяв гроші.

 — Коли постав новий корпус, сюди водили екскурсії, — розповідає керівниця відділу обслуговування Ельвіна Козак. — Нова книгозбірня вражала усім — від масштабної будівлі, розкішних книжкових фондів, сучасного технічного оснащення, величезної книговидачі, до дрібних, але важливих деталей: килимів на усіх поверхах, гарних вбиралень. У нас вдома не в усіх такий ремонт був, як на роботі.

Читальний зал та відділ абонементу.Читальний зал та відділ абонементу.

Читальний зал та відділ абонементу.

Згадують, що директор навіть хотів впровадити уніформу для бібліотекарів. З них познімали мірки для костюмів, але справу до кінця чомусь не довели.

Після Миколи Вержбицького книгозбірню два роки очолював Костянтин Макаренко. 2008 року і дотепер нею керує Володимир Собчук. Той самий студентський товариш першого директора Миколи Вержбицького, а ще — учасник студентської «Революції на граніті» , Помаранчевої революції  та Революції гідності .

Гамірна бібліотека

Саме Володимир Собчук вніс новий підхід до організації простору. До змін його спонукало стрімке зменшення кількості читачів.

— Мені ближча сучасна бібліотечна модель, яка активно розвивається в Європі. Ще до російсько-української війни я побачив репортаж про книгозбірню в Фінляндії, яку збудував мер невеликого районного центру. Там облаштували читальний зал, кімнату з іграшками та дитячими книгами, організували місце для проведення зустрічей та конференцій, кав’ярню. Скрізь стелажі, книги у відкритому доступі.

Так з’явився бібліотечний електронний репозитарій, у якому можна читати підручники, статті та інші необхідні джерела, не виходячи з дому.

Щоб зберегти читача, до послуг додався «нічний абонемент», на який дозволено взяти книгу з читального залу перед закриттям книгозбірні і повернути її до 10 години вранці.

До змін додалися «вивільнення корисних площ під навчальні аудиторії». Кілька відділів на 3 та 4 поверхах поступилися місцем студентам-психологам та дизайнерам. Студенти тішаться зручностям: за потрібним підручником не треба далеко йти. Хвилина — і вже у секторі абонемента чи в читальному залі. В бібліотеці гамірно — вона живе.

Студенти не розходяться допізна.

Студенти не розходяться допізна.

Володимиру Собчуку 58. У вересні директор повернувся з передової, де воював від початку повномасштабного вторгнення у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Має науковий ступінь кандидата історичних наук і, згідно з законом, міг не йти воювати. Але по совісті — не міг залишитися вдома. Каже, що часто говорив про патріотизм зі студентами на парах. Російсько-українська війна — це можливість підтвердити свої слова ділом. Бо як в іншому разі в очі студентам дивитися?

— Не шкодую за тим, що пішов, хоча поніс певні втрати здоров’я, «покоцала» ця махіна мене, бо змінилось до людей, життя, навколишньої дійсності загалом. Зате маю алібі — мої слова не порожні.

Зізнається, доводиться до всього адаптовуватися спочатку.

— Враження, ніби щойно закінчив навчання в інституті й вперше вийшов на роботу — настільки все інакше. Два роки військової служби тривали, як 10 в цивільному житті. За цей час потужно промиваються мізки, змінюється пам’ять. Коли повернувся з війни й прийшов сюди, в думках з’явився образ вирваного з землі буряка чи моркви — вхопили за чуба, потримали пів години в повітрі, а потім знову в ту саму яму встромили. Щось змінилося. Ніби на те саме місце потрапив, а коріння обірване… Розумію, що це недобре, але для того, щоб коріння пішло у грунт, потрібен час. Дам собі ради і все буде нормально.

***

У читальному залі бібліотеки порожньо. З навстіж прочиненого вікна в приміщення повільно вповзає прохолода. Краєвид гнітючий — двір луцького СІЗО. Крізь заґратовані вікна видно пару рук до ліктя. Короткими вигуками «ц-ц-ц» в’язень однієї з камер кличе голуба, щоб погодувати його крихтами.

Тим часом в університетській церкві Святої Софії, розташованій впритул між навчальним корпусом та книгозбірнею, юрмляться віряни на святкове богослужіння — у храмі відзначають Покрову.

Директор бібліотеки довго мовчки дивиться у вікно. Врешті майже пошепки промовляє:

— Так і живемо — між храмом і в’язницею…

Особливий сусід бібліотеки.

Особливий сусід бібліотеки.

Послуги бібліотеки в режимі онлайн:

Бібліотека Волинського національного університету імені Лесі Українки

Дата відкриття: 1946 р.

Адреса: вул. Винниченка, 30 а.

Площа: 640 м².

Бібліотечний фонд: понад 845 тисяч документів.

Обсяг обслуговування: понад 8600 осіб на рік.

misto.media Підписуйся на misto.media в інстаграмі, фейсбуці та телеграмі

також читайте

Для порівняння, у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олени Пчілки — 12 відділів.

Депутат Верховної Ради України VIII скликання, військовик у відставці. В період війни на сході України командував 2-ю штурмовою ротою «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» ЗСУ, сформованої переважно з добровольців Волині.

Доктор історичних наук, професор кафедри історії України та археології Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Студентська «Революція на граніт»і — кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори, заздалегідь організована українською молоддю, переважно студентами. Протести тривали з 2 по 17 жовтня 1990 року в УРСР.

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004 як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Революція гідності — політичні та суспільні зміни в Україні з 30 листопада 2013 року до лютого 2014 року, викликані протестом проти протиправного розгону мирної акції студентів та громадських активістів, яка розпочалася 21 листопада 2013 року як спротив проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та надмірної концентрації влади в руках Віктора Януковича.