Дівчата, дві сітки — степ, три — ліс! / Бібліотекарка

За товстими стінами Волинської обласної бібліотеки для юнацтва прохолодно і тихо. Тут живе апельсинове дерево зо два метри заввишки та з колючками на стовбурі. Його виростила з кісточки дочка директорки бібліотеки Оля, коли була маленькою. Апельсин дивиться у вікно, з якого Свято-Троїцький собор, як на долоні. Перед храмом юрмляться військові та цивільні. Місто знову проводжає воїна.

Книгозбірня працює з 1977 року. Вона розташована на місці колишніх келій монастиря бернардинів в самому серці Луцька, на проспекті Волі, 2.

Досі двері вели лише до бібліотеки. А віднедавна вона отримала нового сусіда — трапезну в лицарському стилі «Підземелля». Тому тут відчутний легкий аромат хмелю. Зверху — втіхи духовні. Знизу — для шлунка.

Це — наша рубрика #бібліотекарка. А це — її авторка Марія Бондарчук. Марія — частинка misto.media. Її редакційне завдання — обійти всі книгозбірні Луцька. І показати, що там. Думаєте: книжки?

***

До юнацької в цьому приміщенні була теж бібліотека, але наукова — та, що тепер імені Олени Пчілки.

Керує установою Алла Єфремова. За 42 роки роботи в книгозбірні вона працювала бібліотекаркою, завідувачкою відділу, і вже майже десять років — директоркою. Вона любить вишиванки та має в кабінеті давню прядку своєї свекрухи. На ній висить старовинний вишитий рушник з півниками. Рушник на прядці — зірка різних заходів книгозбірні. Він додає автентичності будь-якій події. З ним люблять фотографуватися гості.

— Уже двічі його хотіли купити у мене. Не віддаю, — пишається керівниця.

Місце, де відпочивають книги і ляльки

Алла Єфремова показує книгосховище. Сюди не потрапиш просто так. Це нутрощі бібліотеки — напівкругла зала з найбільшим і найкрасивішим вікном. Воно має багатосекційні дерев’яні рами й арку вгорі. Поряд із цим вікном треба ставити мольберт і малювати собор — такий незвичний і художній ракурс відкривається. І глибоко дихати книжками, заряджаючи власні ментальні батареї. Головне — не дивитися вгору. Стеля нещадно протікає. Бібліотека самотужки латає дірки то тут, то там. Книгозбірня — в обласній комунальній власності, коштів на серйозніше відновлення наразі немає.

Високі стелі та рідкісні нині дерев’яні вікна нагадують про шляхетне минуле будівлі. Землі під монастир у 17 столітті подарувала ордену бернардинів Аґнешка Станішевська, дружина луцького земського судді. В книгозбірні живе портретна лялька-мотанка меценатки, вбрана за тогочасною європейською модою: на ній багатошарова сукня з корсетом, пишний комірець і довгастий, схожий на верхівку готичного собору, головний убір — койф.

Лялькам добре в бібліотеці, тут їх ціла колекція: плетена гачком Мавка, солом’яний ангел, тендітна бібліотекарка на тонких ніжках-дротиках. Живе тут і мотанка-переселенка з Бахмута. Її разом із такими ж сестрами-мотанками евакуювали до Луцька військові 14-ї окремої механізованої бригади. Ляльки лежали просто на землі, брудні та мокрі. В бібліотеці їх відчистили, висушили, подекуди підлікували та продали на благодійному ярмарку майже всі, а це аж три великі коробки — понад сто штук.

Російське йде на вихід

Алла Єфремова тішиться, що з 2008 року бібліотека використовує українську інформаційну систему — УФД/Бібліотека. Це електронний каталог, за яким тепер читач шукає книги. Вона розроблена і підтримується товариством «Український фондовий дім» із 1998 року. Більшість досі користуються російським ІРБІСом . Серед них головна наукова книгозбірня країни — Національна бібліотека імені В. І. Вернадського, Національна наукова медична бібліотека України і багато інших.

— Понад 30 тисяч російських джерел ми списали з бібліотечних фондів, а понад 5 тонн російськомовних видань принесли читачі з власних бібліотек на макулатуру. Кошти передаємо «Меценатам для солдата» (волонтерський проєкт, що має на меті різнобічну підтримку бійців Збройних сил України).

Але деякі книги російською все одно залишаємо. Для бібліотеки пріоритетний все-таки зміст книги, її цінність — в інформації. Якщо у нас є рідкісний художній альбом чи енциклопедія світової архітектури з коментарями російською мовою, а замінити їх нема чим, ми таку залишаємо. Щойно з’явиться адекватна заміна українською або англійською — без жалю розпрощаємося з російськомовним примірником, — пояснює директорка.

Тим часом в коридорі біля гардероба просто на підлогу складає стоси книг захекана читачка юнацької бібліотеки. Це Люба Коломієць, студентка УКУ , майбутній соціальний працівник. Дівчина показує, що принесла.

— Вичищаю бібліотеку бабусі та дідуся, — пояснює Люба. — У них великий стелаж з цілими серіями книг. Колись вони оформляли підписки. І всі російською. Подивіться: Єсенін, Достоєвський, Чехов. Багатотомники. Не пригадую, щоб бабуся чи дідусь їх читали. Напевно, купували цю літературу, бо всі так робили. Треба було збирати колекцію, аби стояла. Дідуся вже нема, а бабуся віднедавна живе з нами. Переїхала з усіма цими книгами. Їх зберігати ніде. Та й навіщо? Єдине, що ми залишили собі — це 12-томник творів Лесі Українки 1975 року видання.

А що Жадан? Ним уже начиталися

Алла Єфремова розповідає про бібліотеку і ніби між іншим заводить мені читацького квитка.

— Це ваш, — вручає з ламінатора ще теплу картку, на якій зображений хлопчик із розгорнутою книгою — логотип бібліотеки, авторства відомого художника Миколи Кумановського.

У логотипі книгозбірні Кумановський зашифрував образ чорного лелеки. Птах — унікальний, занесений в Червону книгу, але його досі можна побачити на Волині. Наше.

Дружина Миколи, Віра Кумановська, працює в цій бібліотеці у відділі абонемента. Не дивно, що і їхня дочка Іванка часто була тут у дитинстві. Коли підросла, навіть пішла на роботу в інформаційно-бібліографічний відділ, залишивши по собі на згадку розмальовані металеві двері комірчини з архівними документами. Вони — у краєзнавчому відділі.

Тепер можна і за книжками.

На відділі абонемента сідаю в глибоке стильне крісло. Воно затишно похитується і спокушає загорнутися в ковдру. В бібліотеці пахне книгами, точно так само, як колись. Заплющиш очі — злітають один за одним роки. Згадую великий бібліотечний каталог із вузькими шухлядами одразу біля вхідних дверей, в якому годинами перебирала картотеку. Пам’ятаю «кучеряву» чергу до ксерокса, де можна було стояти весь день і знайомитися з половиною міста. Тут підслуховувались історії і народжувались плітки. Тепер запит на книгу надсилають електронкою, а огрядний комод з картотекою — просто декорація в хабі «Мераба», де проводяться різні зустрічі для школярів і студентів.

— Книги на абонемент, буває, читачі не повертають, — бідкається бібліотекарка Лідія Лукашук, яка працює в цьому відділі понад три десятки років.

Усі екземпляри в бібліотеці позначені штрихкодами. Спеціальна програма дозволяє легко відстежувати боржників. Але дзвінки читачам нічого не дають: хтось просто змінив номер, інший — виїхав за кордон, а ще хтось воює. Війна внесла свої печальні корективи.

— Був час, ми брали 50 копійок за добу читання книги вдома. Сподівалися, що це дисциплінує читача. Де там! — сміється Лідія. — Все одно тримали примірники кілька місяців. А коли приносили — чесно відраховували гривні. Казали: «Беріть, тільки не сваріться». А я, навпаки, просила сховати гроші. Слухали мою виховну промову. Вони ж не самі їх заробили.

Читачеві тут намагаються догодити. У бібліотекарів на абонементі є коробочка від смартфона, куди складають записки з читацькими замовленнями на популярні книги. Кажуть, ніколи не залежується на полицях Герберт Гувер, Фредрік Бакман, Тесс Геррітсен, Світлана Талан, Ніна Фіалко, мотиваційна література.

— А Жадан? — питаю у Лідії Лукашук.

— А що Жадан? Його вже начиталися. Спокійно до нього ставляться.

«Олімпійський марафон»

— У нас і привиди є. Яка ж бібліотека без них? Пройдіться по залах: якщо побачите розкриту книгу на полиці, знайте — це привид читає. Діти люблять такий квест, — жартує Лариса Тананайко, бібліотекарка відділу мистецтв.

Іноді читачі і самі влаштовують працівницям квест. Якось юна музикантка шукала ноти творів композитора Станіслава Людкевича. У відділі їх не було, в інтернеті також не вдалося знайти. Бібліотекарки обдзвонили всіх волинських музикантів, навіть до Софії Чубай у Львів телефонували. Зрештою, знайшли в музичній школі.

— Молодь треба підтримувати і мотивувати, — впевнена Анна Романчук, ще одна бібліотекарка відділу мистецтв. — Тому я створила проєкт «Олімпійський марафон». Я — майстер спорту з волейболу, журналістка в минулому і знаю багато спортивних історій, що надихають. До нас приходив Дмитро Назарук, капітан національної збірної з веслування. Торік на змаганнях у Таїланді український човен затопило від хвилі суперників, і команда фінішувала по шию у воді! Відео про ці перегони стало вірусним у соцмережах. Від нього сльози та мороз по шкірі. Приклад сили духу, впертості, незламності навіть у найважчих обставинах, шлях до мети, попри все. Нам усім необхідні такі приклади.

На «Олімпійський марафон» приходили Марія та Роман Повх — зіркове спортивне подружжя. Марія — веслувальниця на байдарках і каное, майстер спорту, а Роман — її тренер. Нещодавно у пари народилася донечка. Марія виконала кваліфікацію фактично з немовлям на руках і їде на Олімпійські ігри в Париж. Спортсменка виконувала норматив у човні, а тато з донечкою супроводжували її поряд у тренерському катері.

— Це історія про красиве й ефективне сімейне партнерство. Ми запросили цю пару 14 лютого, на День Валентина, щоб підлітки побачили таку, на мій погляд, ідеальну сім’ю, у якій підтримують один одного, вболівають, допомагають, — ділиться авторка проєкту.

Кримськотатарський привіт

Восени 2022 року один із читальних залів бібліотеки у співпраці з громадськими організаціями перетворився на хаб із купою вільного простору, новими стильними меблями, величезним телевізором, аудіосистемою, кавоваркою, швейною машинкою та оверлоком. Це — простір-конструктор, де кожен елемент рухається, і навіть диван має колеса. Концептуальний центр хабу — на стіні біля сцени графіті «Мова» авторства Андрія Присяжнюка. Вони з батьком зробили малюнок за ніч. В хабі відбуваються цікаві зустрічі, майстеркласи, презентації, різноманітні тренінги та форуми.

Хаб назвали кримськотатарським словом «мераба», що означає «привіт». Тут — точка відліку для різного роду комунікації, простір діалогу. З 2014 року в Луцьку побільшало вимушених переселенців із Криму і Донбасу, які потребували коректної адаптації до нового середовища. За 10 років війни дуже зросла кількість людей, які гостро потребують дружнього «привіт» і емпатичного товариства — це сім’ї військових, родини загиблих героїв, літні люди.

Спектр ініціатив, які проводяться в хабі, максимально широкий: від пошиття екоторбинок і складання пазлів до шахового турніру, презентацій книжок, тренінгів зі стратегічного планування та читання віршів. Були тут і кримські татари на річницю депортації, ділилися спогадами, а до Дня кримськотатарської мови писали диктант.

Бібліотечний штаб

В юнацькій бібліотеці на кожному кроці наштовхуєшся то на розмальовану відстріляну гільзу, то на тубус від снаряда з петриківським розписом. В читальному залі відділу мистецтв від початку великої війни облаштували волонтерський центр. Посеред шаф із партитурами, художніми альбомами та підручниками з естетики в три зміни метушаться жінки: плетуть маскувальні сітки, вʼяжуть «кікімори».

— У нас похорон перед очима щодня. Кожен божий день. І стенд із портретами героїв. Хай вас не дивує війна поміж стелажів, — розповідає волонтерка Оксана Соломка.

Від краю до краю колишньої монастирської келії височіє величезна дерев’яна конструкція з дощок і цвяхів — саморобний станок для плетіння сіток. Навколо нього накидані мішки зі спеціальними нитками і порізаним на смужки капроном відтінків літньої трави. В кутку, біля відчиненого вікна, чотири літні жінки в’яжуть маскувальний одяг для снайперів. «Кікімора» має схожу плетену основу, що й маскувальна сітка, але робиться зі значно тонших стрічок зеленого і пісочного кольорів. Майстрині діляться: найважче плести капюшон до сітки, не всім вдається, як слід.

— Дівчата, дві — степ, три — ліс! — оголошує волонтерка замовлення по сітках.

Оксана — юристка, працює в суді, а весь вільний час проводить у бібліотеці. Її чоловік воює, а вона волонтерить із «Меценатами для солдата».

— Скільки всього я навчилася тут, — розповідає.

Говорить швидко, паралельно розбирає пакунки і веде в бібліотечний закуток, де стоять коробки з енергетичними наборами для військових. Тим часом повз нас пролітає міль. Оксана блискавично ловить метелика однією рукою. Йому сюди — зась, тут — горіхи.

— Ось іще мій склад, — показує оберемок милиць для поранених. — Вони в усі лікарні потрібні. А ще футболки, труси. Труси ми теж самі шиємо. Це ж розхідний матеріал, одноразовий. У нас навіть є спеціалістка, яка сухий душ виготовляє.

Вона знаходить «на вчора» військовий намет на фронт, одяг в госпіталь, ліки і… сама вдома робить цигарки. З відео в ютубі навчилась. Купує тютюн, сигаретні гільзи, спеціальний папір і скручує. Всі знайомі приносять їй пачки від цигарок. Собівартість саморобного блоку втричі нижча — 250 гривень замість 700–800. Хлопці на війні, нервуючи, викурюють сигарету за дві затяжки, тому це завжди актуальне замовлення. На зекономлені кошти Оксана доукомплектовує передачі на фронт польовим душем і смаколиками.

— Якби ви знали, як я втомлююсь… Шукаю все — від шоколадки до холодильника. Якщо ніде знайти замовлення, беру з дому. Буває, від безсилля просто опускаються руки. Плачу. Обіцяю собі покинути все. Але хлопці з передової дякують, просять щось знову, і я опановую себе.

Саша

Віднедавна на війні й керівник відділу інформаційних технологій та електронних ресурсів — Олександр Борошук. Він працює в книгозбірні багато років, виріс із бібліотечного адміна до керівника відділу. Все технічне оснащення — на ньому: провести інтернет, знайти зламаний дріт, встановити програму, оновити антивірус, полагодити комп’ютер чи заправити принтер — все до Саші. Він і досі, дистанційно, допомагає владнати технічні питання — підказує дівчатам, що робити, коли «щось натиснула — і все пропало».

У бібліотеці звикли, що всі комп’ютерні справи вирішує Саша. Мовчки, зайвого не говорячи.

— Чого він тільки не робив! Легше придумати, чим він не займався. От сьогодні всі дівчата носили мішки з російськими книгами на макулатуру. Кожна витягла по кілька важезних сумок. Раніше це зробив би Саша. Сам, — каже провідна бібліотекарка відділу автоматизації Валентина Михальчук.

Медійна частина подій книгозбірні за замовчуванням закріпилася за керівником відділу автоматизації. Перший час колеги жартували, що не будуть проводити заходи, поки Олександр не повернеться на роботу.

Місце за ним зберігається. Коли працівника призвали на військову службу по мобілізації, керівниця оформила увільнення — особливий різновид «робочої паузи», щоб залишити за ним посаду. Працевлаштувати іншого спеціаліста у відділ можна лише тимчасово, поки не повернеться військовий.

Олександр Борошук святкуватиме день народження 24 серпня, і в колег уже є ідея подарунка: планують провести благодійний ярмарок напередодні свята, зібрати кошти на потреби його підрозділу.

***

Попередній слайд

Наступний слайд

Серед ресторанів, елітних бутиків та офісів бібліотека в центрі — це справжня дивина і подарунок. Поруч «святе сусідство»: собор, резиденція Волинської єпархії ПЦУ, гуртожиток семінаристів і старий цвинтар. Це додає шарму локації. Навіть якщо ви не любите читати, просто зайдіть в книгозбірню: охолонути та вповільнитися, послухати, як рипить підлога, посидіти в глибокому кріслі біля великого дерев’яного вікна з видом на собор, щоб дивитися збоку на метушню міста, гортаючи журнали з газетниці, як у Шерлока Голмса. Допоможіть волонтеркам плести сітки та в’язати «кікімори», принесіть військовим бубликів і цигарок. Оформте читацький квиток, щоб мати собі в кишені трохи творчості Кумановського. І ви прийдете ще.

Бібліотека надає багато корисних послуг безплатно або за символічну плату.

1. Віртуальна довідка: на електронну адресу бібліотеки можна надіслати запит на певну тему, книгу або статтю. Працівники інформаційно-бібліографічного відділу готують список із тих пропозицій, які є в нашій та інших бібліотеках.

2. Потрібні вам матеріали обсягом до 10 сторінок вам відсканують і надішлють на e-mail безплатно.

3. Редагування списку використаних джерел до наукових робіт за стандартами бібліографічних оформлень (вартість — 1 гривня за джерело).

4. Комп’ютерний набір рукописного тексту — 10 гривень за друковану сторінку.

Волинська обласна бібліотека для юнацтва

Дата відкриття: 1977 р.

Адреса: пр-т. Волі, 2

Площа: 640 м².

Обсяг обслуговування: понад 25 тисяч осіб на рік.