«Запишіть. Їду аж з ДПЗ!» / Бібліотекарка

Вікна Волинської обласної бібліотеки для дітей щосезону «вбираються» у нову витинанку. Це роботи луцької художниці Тетяни Кравченко, яка працювала в книгозбірні та ілюструвала дитячі книжки. Художниці уже нема на світі, але є її паперове мереживо, яке тут ретельно оберігають — вироби дуже делікатні та крихкі. Майже забуте мистецтво — на згадку про незабутню людину.

Це — наша рубрика #бібліотекарка. А це — її авторка Марія Бондарчук. Марія — частинка misto.media. Її редакційне завдання — обійти всі книгозбірні Луцька. І показати, що там. Думаєте: книжки?

***

Волинська бібліотека для дітей створена 10 червня 1940 року. Її роботу перервала Друга світова війна, яка на той час уже тривала. З 1944 книгозбірня діяла як дитячий відділ при обласній бібліотеці для дорослих. Згодом переїхала у приміщення колишнього міського палацу піонерів (зараз Палац учнівської молоді). З 1973 року і дотепер займає частину приміщення першого поверху житлового будинку на проспекті Волі, 37.

Мотанками і собаками

— Я прийшла на роботу в 1994 році і встигла побачити оцей перехід від тихої бібліотеки, куди приходили за книгою і говорили пошепки, до місця обіймів, емоцій, зустрічей, — ділиться Тетяна Занюк.

Головна методистка книгозбірні застала докорінні трансформації в системі її роботи.

У 90-ті в читальній залі не було де сісти: за кожним столом вчилися школярі та студенти, писали конспекти і реферати, шаруділи сторінками книг. Методистка вважає, що бібліотеку змінив інтернет: коли з’явилась можливість отримати інформацію, не виходячи з дому, тут змушені були пропонувати щось нове.

— Дістав смартфон — ось тобі книга. Чим унікальним тоді ми можемо поділитися з читачами? Сучасний бібліотекар — це і майстер на всі руки, і режисер, і актор, і психолог: вислухати, зрозуміти, поспівчувати і запропонувати книгу як ліки. Ми відповідаємо на виклик: «Зацікавте мене!» мотанками і собаками, театром тіней, книгами шрифтом Брайля, обіймами та чаюваннями, — розповідає Тетяна.

Гнатович

Найстаршому читачу бібліотеки Василю Гнатовичу 89 років. Він має онуків і правнуків, щоправда, за книгами приходить не для них. Записався сюди кілька років тому, коли йшов до книгарні неподалік. Гнатович шукав роман «Апостол правди» Левка Різника. Відтоді в його формулярі немає живого місця — все розписане. Бібліотекарка вивчила смаки читача і відкладає для нього літературу. Винниченко, Корсак, Лис — окремим стосом для поважного читача.

— Я попросив у Ольги Анінівни номер телефону. Бо в бібліотеці можна лише кількома словами перекинутися — багато роботи. А телефоном вдається поговорити довше. Я уже знаю, коли можна дзвонити: телефоную наприкінці робочого дня, коли менше людей, щоб сказати їй «добрий день».

Гнатович — читач не простий. Від сільського вчителя виріс до голови сільради, згодом очолив райвиконком, був начальником обласного управління «Волиньпаливо».

— Я трохи встиг побачити людей і знаю ціну доброті. На цій книгозбірні треба писати не «Обласна бібліотека для дітей», а «Центр людської душевності». Великими літерами. Люблю цю бібліотеку за благородну тишу. Мені пощастило з порогу потрапити до Ольги Анінівни. Ми говоримо з нею однією мовою. У нас обох педагогічна освіта, схожий світогляд. Будь-яку книгу для мене знайде, все, що я попрошу. Більше нікого з бібліотеки я не запам’ятав, — ділиться спогадом про перший візит до книгарні Гнатович.

Гнатович — не єдиний читач поважного віку в дитячій книгозбірні.

Якось взимку під час сильної ожеледиці на порозі з’явився чоловік з двома милицями. Просив: «Запишіть, їду аж з ДПЗ до вас». Він перечитав усе в тамтешній бібліотеці, захотів нових книжок.

Літні читачі часто беруть казки і підліткову літературу: кажуть, що не мали таких книг в юності, а зараз хочеться надолужити.

Стіна ну дуже старих казок

Для найменших тут застелили килим і поставили яскраві крісла-мішки. Хоч повзком, хоч пішки — всі дороги ведуть до книжки. Дітям читають казки вголос, а ті — малюють героїв. Навколо великі коробки з олівцями і пластиліном, стоси розмальовок про Котигорошка та Івасика-Телесика.

Маленький книголюб, який приходить до бібліотеки, починає з відділу сімейного та дитячого читання. Перше, що впадає в око, коли переступаєш його поріг, — живописна стіна з героями різних казок.

Монументальному панно уже пів століття. Його створили в 1973 році, коли бібліотека переїхала в це приміщення. Сьогодні стіну загородили-заховали стендами, іграшками, книжковою шафою. Якщо придивитися, то між Кривенькою Качечкою та Олов’яним Солдатиком причаїлися герої старих російських казок: понад плюшевими зайцями видніється гребінець Півника і корона Царя Салтана.

— Я цю стіну не люблю, — зізнається завідувачка відділу Оксана Кардаш-Лис. — Вона застаріла і наративами, і сенсами. Сюди хочеться нових, сучасних казок. Пам’ятаю її ще з тієї пори, як сама була читачкою.

Втім, стіна для малих читачів — просто кольорова пляма. Діти на неї не реагують. У бібліотеці мріють перемалювати панно актуальними героями і сюжетами. Але коштів на художні реставрації поки немає.

Тому мрія про нову казку на стіні чекає кращих часів.

«Валіза» і «наша Оксана»

У відділі створили бібліо-арт-простір «Валіза ідей для творчих дітей», де діти мають змогу креативити двічі на тиждень. Спочатку проєкт планувався для сімей вимушених переселенців як творча реабілітація. В бібліотечній тусовці всі спілкуються українською, хоча вдома продовжують говорити, як звикли. Батьки дивуються: діти швидко і легко заговорили українською і не просять російських книжок. Так дається взнаки бібліотечне чаювання і читання вголос.

Зустрічі дитячого бібліотечного клубу включають в себе арт-терапію, казкотерапію, фізичні вправи на розвантаження. Заняття — тематичні: день НЛО (нових літературних об’єктів), дні рудих, ведмедика, дракончика, феї, діти несуть з дому іграшки, дотримуються кольорових дрес-кодів. Бібліотекарка пече дітям смаколики до чаю, приносить солодкі консервації на день варення.

За великим столом на дошці поряд прикріплений паперовий будиночок, в якому кожне вікно розповідає про певну норму Конституції. В одному з них дитячою рукою написане гасло друкованими літерами: «Проти насильства!» — так малі лучани знайомляться зі своїми правами.

 — Я вчу їх: якщо є права, то мають бути і обов’язки. Наприклад, прибрати за собою іграшки, — розповідає Оксана Кардаш-Лис.

Діти люблять бібліотекарку і називають її «наша Оксана», минаючи вчительські по батькові чи шанобливе «пані», хоча годяться їй в онуки.

Можна з собаками!

Найбільше дітлахи полюбляють, коли в книгозбірні зустрічі з тваринами. Тоді бібліотека просто гуде дитячими захопленими голосами. Оксана Кардаш-Лис, окрім роботи в бібліотеці, волонтерила у комунальному підприємстві «Ласка», а зараз співпрацює з громадською організацією «Мокрий носик», тому їхні підопічні часті гості в книгозбірні. На свій ювілей бібліотекарка зібрала 41 тисячу гривень для кудлатих друзів.

Екологічна тематика зараз скрізь популярна. Але чомусь у цьому контексті йдеться, як правило, про сортування сміття. Це важливо. Але я вболіваю, щоб сміттям не стали ті, хто мають бути нашими найближчими друзями — чотирилапі улюбленці.

Оксана Кардаш-Лис
завідувачка відділу сімейного та дитячого читання

Собаки ретельно готуються до зустрічі з читачами: їх купають напередодні, розчісують і стрижуть кігті, одягають у костюми і стильні нашийники з банданами. Песики гуляють поміж стелажів, йдуть на руки до дітей, граються з ними. А малі пищать від задоволення, вчаться любити тварин, не ображати їх і не боятися. Виходить взаємна терапія: діти тішаться, і собакам добре.

— Якщо меншу аудиторію ми вчимо, як з твариною поводитися, як гратися, щоб не нашкодити, то підліткам і студентам розповідаємо про стерилізацію, і чому вона важлива у вирішенні проблеми безпритульності тварин, — розповідає Оксана, у якої вдома живе три пси.

Знаючи, що в бібліотеці раді усім, навіть котам з собаками, діти і самі приходять зі своїми улюбленцями в бібліотеку.

Сьогодні не кожне кафе чи крамниця дружні до візитів з тваринами. А в книгозбірню — можна.

Набажали

Щоденеділі тут запрошують приєднатись до творчого дозвілля всією сім’єю. Плетуть, малюють, майструють.

Улюблений персонаж майстер-класів — лялька-мотанка. Тут їх ціла полиця: мотанка-немовля, благополучниця, забавлянка. У кожної ляльки своя родзинка: мотанку-заступницю дарували як оберіг, коли людина вирушала в дорогу. Її робили розміром із сірникову коробку, аби можна було носити в кишені. Обов’язково потрібно було «дати» ляльці вузлик з крупою (пшоно, пшениця), щоб людина була в дорозі сита.

Мотанки-нерозлучники з однією рукою на двох робили для молодого подружжя.

Мотанка на зачаття має червону намистину біля живота. Її клали під подушку.

Довгий час разом із дітьми мотанки створювала Марія Ленартович, яка тепер завідує організаційно-методичним відділом. Розповідає, що дієвість української традиційної ляльки відчула на собі.

— Якось маленька читачка, виготовляючи мотанку званку-бажанку (лялька, яка здійснює бажання, якщо їй подарувати нову стрічку чи вишити фартушок або вчепити новий віночок), від усієї душі побажала, щоб я провела з дітьми ще багато-багато майстер-класів. І це бажання здійснилося наповну, — згадує бібліотекарка.

Там, де нічого не викидають

Кожен бібліотекар має творчу нішу. Завідувачка відділу читання та навчально-творчого розвитку підлітків Олена Сілкова ще два роки тому казала, що не вміє пришити ґудзика. Тепер вона створює картини з джинсів, еко-годівнички з пластикових пляшок і гномів зі светрів.

— Бібліотекарі нічого не викидають. Сортуємо сміття — творимо красу, — ділиться завідувачка.

Каже, що коробки з-під піци, картонна основа від скотчу або паперових рушників — матеріал, з якого можна виготовити безліч всього потрібного і гарного. Комірчина відділу наповнена саморобними вазами і органайзерами для олівців. Бібліотекарі готують майстер-класи «під ключ»: забезпечують матеріалами, вирізають деталі. Батькам лише треба привести дитину, аби вона склала все докупи.

— Ми зауважили, що багато дітей у 5 класі не вміють вирізати ножицями, зав’язувати шнурівки, плести косички… Цим дітям треба до нас — ми навчимо! — запрошує Олена.

Зустрічі

Змінюються не лише книгозбірні, а й книжковий ринок — він продукує вдосталь і не дуже якісних видань: трапляються погані переклади, біографічні неточності, помилки в прізвищах письменників, художників. При цьому книги дорожчають, фінансування не безмежне, тому доводиться бути дуже вибірковими в замовленнях.

Є багато книг, які тут хотіли б мати у фондах, але через брак коштів не можуть собі дозволити. Більше хотіли б замовляти літератури про мистецтво для дітей, художніх альбомів чи книг з психології, які сьогодні одні з найдорожчих.

Щоб популяризувати добрих сучасних українських авторів, книгозбірня запрошує їх до себе на зустрічі з читачами. Цьогоріч навесні приїздили улюбленці дитячої публіки Таша Торба та Сашко Дерманський.

Таша презентувала свою книгу «Оммм. Дух ірпінського лісу». Авторка привезла з собою скриньку, звідки з’явився Оммм — чудернацьке створіння з рогами оленя, тулубом ведмедя та хвостом дракона, яке допомогло врятувати рідне місто від ворогів. Таша пережила окупацію і не лише написала про це книгу, а й сама стала героїнею одного з оповідань Сашка Дерманського «Клуб врятованих. Непухнасті історії».

Післяслово

Донедавна тут стояв старий вініловий програвач і колекція платівок до нього. У звукознімача зносилася голка, а нову деталь до давнього приладу — не припасувати. Колись цей програвач створював атмосферу дива в бібліотеці: з нього поскрипували голосами старих акторів казки, грали сентиментальні мелодії минулого.

Вінілам фірми «Мелодія» не судилося зазвучати для нових поколінь. Фонотеку списали разом з давнім програвачем. Втім, можливо у бібліотеці, де не ходять навшпиньки, а бігають, голосно сміються і гавкають, — не годиться тримати вінтаж? Вочевидь, тут місце усьому новому — книгам, цінностям і … стіні з новими намальованими казками.

Корисні онлайн-послуги Волинської обласної дитячої бібліотеки:

• вас персонально повідомлять про надходження книг чи періодики на тему, яка вас цікавить;

• дистанційно продовжать термін користування книгою;

• нададуть віртуальну довідку.

Волинська обласна бібліотека для дітей

Дата створення: 10 червня 1940 року.

Адреса: просп. Волі, 37.

Площа: 468,9 м².

Відвідування — 76 тис. читачів.

Книговидача — 192 тис. книг.