Фотоекскурсія мозаїчними зупинками маршрутом Луцьк — Оконськ

У лютому журналістки misto.media мали відрядження в село Оконськ, що у Маневицькій селищній громаді Камінь-Каширського району Волинської області. Завдання — перевірити, чи «б’ють» Оконські джерела.

Плануючи маршрут, помітили, що на трасі, яка сполучає Луцьк із Оконськом, значна частка сіл має мозаїчні зупинки. На Google Maps їх — 14.

14 мозаїчних зупинок минулого століття (переважно 1980-ті) на 70 кілометрів — година їзди автівкою. Застосунок Google Street View, в якому можна віртуально прогулятися будь-яким місцем на карті, востаннє відзняв цю дорогу, а на ній і зупинки, — у травні 2015 року.

Що з ними сьогодні? У якому стані мозаїки? Чи є ці зупинки взагалі? Ми вирішили перевірити та зафіксувати те, що залишилось на початку 2026-го.

1. Мозаїчна зупинка села Дачне

Виїжджаємо з Луцька в обід п’ятниці 6 лютого 2026 року. День — похмурий. Над дорогою нависло синє рядно. Здається, що от-от — і на нас щось впаде: сніг або сутінки. Околиці вкриті затверділим посірилим снігом. А узбіччя майже відсутні через брудні гори льоду, що їх полишали снігоочищувальні машини і коливання температур.

Перша зупинка, яка трапляється нам одразу на виїзді з міста, — у селі Дачне. Це — чудовий приклад того, як радянське монументальне мистецтво намагалося мімікрувати під народний примітивізм. Чи то навпаки.

Сюжет мозаїки — заміська ідилія: на березі озера сушать пір’я гуси, а може, й качки, навколо них — зелені трави і різнобарвні квіти, а у воді хлюпається риба. Поблизу Дачного — багато ставків, тому це може бути прямою відсилкою до місцевої фауни.

Зелений фон мозаїки — ліси, які оточують село. Поруч знаходиться «Урочище Ревні» — зоологічна пам’ятка природи місцевого значення, яка є частиною національного природного парку «Цуманська Пуща».

Мозаїка виконана з керамічної плитки. І хоч сама зупинка потребує ремонту (зверніть увагу на тріщини на стовпах, які підтримують дах), мозаїка збереглась добре. Панно не обклеєне оголошеннями, не розмальоване балончиками, а єдиний напис: «PS: Ira Sorry Please», — на частині стіни без оздоблення.

Імена авторів та їхні первісні задуми здебільшого не збереглися. Тож опис сюжетів тут і далі — суб’єктивні спостереження авторки.

2. Мозаїчна зупинка у місті Ківерці

Після наївного різнобарвного пейзажу, який наче поцупили з альбому першачка, мозаїчна зупинка на в’їзді до міста Ківерці — сувора і проста. Дрібна плитка у формі шестикутника («соти»), якою художник виклав з усіх боків ромби, більше нагадує зошит з математики.

Але якщо придивитися, впізнається волинська традиція вишивання та ткацтва. Чи не на кожній етнічній вишитій сорочці чи рушнику регіону — ромби (!) або інші прості геометричні форми. А червоний, білий, чорний, зелений, синій — найпопулярніші кольори. Другий популярний сюжет волинських вишиванок — квіти. Чи не квітами оточені ромби на стінах зупинки?

Оздоблення збереглося ідеально. Здається, не осипалась жодна плиточка. Тільки почорніло від пилу та вологи з дороги, що легко виправити.

3. Мозаїчна зупинка села Сокиричі

Наступна зупинка — на трасі біля села Сокиричі. Її видно здалеку — викладені зі шматочків кераміки олені, наче щойно вийшли з соснового лісу й ліниво роздумують, з якого боку дороги зеленіша трава.

Ще цікавіше — всередині. Великий бик чи то навіть зубр. А поруч — дерево життя. У правому кутку панно з биком напис: «В. Шингур 1977 г.» — автор виклав своє ім’я та рік створення мозаїки. Вона єдина на шляху, в авторстві якої ми впевнені.

Віктор Шингур працював на Волині не один десяток років. До прикладу, чоловік створив мозаїку «Робітники» у Луцьку на будівлі Служби автомобільних доріг у Волинській області (вул. Рівненська). Є автором мозаїки на стіні колишнього кінотеатру «Зміна» у Луцьку (вул. Богдана Хмельницького).

У це важко повірити, але у 2020 році зупинку мали знести під час ремонту дороги Луцьк — Любешів, бо вона не мала охоронного статусу. Розголос місцевих її врятував.

Зараз це чи не найкраще збережена зупинка на шляху до Оконська, хоч панно де-не-де «подзьобане».

4. Мозаїчна зупинка села Гайове

Село Гайове зустрічає нас поетичною і трохи меланхолійною мозаїчною зупинкою. У центрі уваги — метелики. Легкі й акварельно м’які. Композиція тече, як струмок, і переливається всіма відтінками води — аквамариновий, кобальтовий, зелено-синій.

Повітряний настрій оздоблення руйнує хіба що стан мозаїки та самої зупинки, а особливо важкий вицвілий дах, що вгинається від власної ваги.

5. Мозаїчна зупинка села Завітне

Зупинка села Завітне — у такому ж сумному стані, як і в Гайовому. Тут навіть гірше — у бокових стінах з обох боків дірки.

Викладені на стінах птахи нагадують павичів із синьо-зеленими хвостами. Але авторка цього тексту впевнена, що це — глухарі. На них ще кажуть: глушець, ґотур (самиця — ґотка), готур.

«На Волині живе рідкісний птах, який від кохання сліпне і глухне», — пишуть про нього «Хроніки Любарта».

Ранньою весною глухарі починають змагатись за увагу самок: розпускають хвости та крила, витягують шиї й закидають до неба голови — співають. Під час фінальної частини «пісні» птах видає звуки схожі на «теке-теке-теке». У цей момент його слухові канали так наливаються кров’ю, що на короткий відрізок часу він повністю втрачає слух.

Глухарів можна зустріти в лісах Городоцького, Маневицького та Колківського господарств. Усі вони розташовані вздовж нашого маршруту. Наприклад, від зупинки в Завітному до найближчого лісництва — Колківського — лише пів години автомобілем.

6. Мозаїчна зупинка села Тростянець

Зупинка у Тростянці — чи не найбільша з усіх на цій дорозі. Має два зали, розділені дверним отвором, та віконечко. Напевно, там продавали квитки. За часів СРСР село було центром сільської ради, до якої входили ще 4 населені пункти, мало великий колгосп «Радянська Україна».

На даху зупинки збереглася металева конструкція з літерою «А» з обох боків, що означає «Автобус» — типовий елемент радянського дизайну інфраструктури.

Окрім того, що зупинка — найбільша, вона також — найбрудніша. Колишня каса тепер служить смітником і… вбиральнею.

Сама мозаїка непогано збереглася на зовнішніх бічних стінах. Усередині вона поруйнована, обклеєна кількома шарами оголошень.

6. Мозаїчна зупинка села Омельне

Мозаїки на зупинці села Омельне майже не лишилось. От тільки важко зрозуміти: вона вся осипалася та залишила на білій стіні відбитки колишнього зображення чи поверх панно — шар вапна, крізь який проглядаються тесери (дрібні елементи мозаїки). Напевно, і те, й інше.

Тільки з одного боку видніється смуга оздоблення — коричневі квіти, схожі за стилем та кольорами до тих, що були у Тростянці.

7. Мозаїчна зупинка села Криничне

У селі Криничне зупинка у квітах та птахах. Напевно, голубах. Із розправленими крилами та у парі.

Сюжет розгледіти складно — стіна забруднена залишками паперу і клею, написами. Увагу забирають яскраві бірюзові стовпи та жовтий обідок даху, які, ймовірно, не входили у задум автора. Підлога встелена сміттям та листям. Багато шматків панно повідпадало, оголюючи бетонну стіну.

8. Мозаїчна зупинка села Ситниця

Останнє фото зупинки у селі Ситниця на Google Maps датоване серпнем 2025 року. На ній — синьо-блакитні квіти, подібні до тих, що ми бачили у Тростянці та Омельному.

Сьогодні зупинки немає.

9. Мозаїчна зупинка села Копилля

На карті село Копилля має одну мозаїчну зупинку, але насправді їх дві на одному боці траси ще й неподалік одна від одної. Чому так сталося, невідомо і трохи нелогічно, адже дорога з самого села до них — одна. Але це — концентрація краси, бо обидві — з цікавими та складними сюжетами, які гарно збереглись.

Перша має гуцульський настрій: на великому панно зображені хлопець та дівчина, що випасають ягнят, овець та баранців. На ногах у них — постоли з гострими носами, по-гуцульськи задертими вгору. Така глибока, синя, майже сутінкова сцена.

За радянських часів, коли оздоблювали зупинку, в Копиллі діяв колгосп «Світанок», основними галузями господарства якого були рільництво і тваринництво. Тому сюжет з випасанням міг бути й місцевим, але тут переважно вирощували велику рогату худобу.

Мозаїка гарно збереглася. Потребує очищення від оголошень і бруду та незначної реставрації.

10. Друга мозаїчна зупинка села Копилля

Друга зупинка — менша та зовсім інша за стилем та колористикою оздоблення.

Тут — жовтий фон із червоними та зеленими елементами. Головні герої — сім’я оленів: самець з розлогими рогами, самиця та дитинча. Поруч — химерна квітка, що нагадує дерево життя.

Зупинка гармонійно вписана в ландшафт, тварини природно красуються на фоні зимового соснового лісу.

Мозаїка частково пошкоджена оголошеннями та графіті, але тримається напрочуд міцно.

11. Мозаїчна зупинка села Граддя

Зупинка села Граддя нагадує лісовий гобелен. Головні герої тут — зайці, які ніби застигли у стрибку чи в моменті гри. Над ними — птахи з пишними хвостами, що нагадують павичів. У центрі — сонячна квітка, від якої в різні боки розходяться стебла, що знову ж про дерево життя.

Художник, який оздоблював зупинку, використав багато темно-коричневого кольору для фону, який контрастує з білими та жовтими елементами. Через це зображення чітке та «читається» з великої відстані. Родзинки додає також сосна, що виділяється серед ландшафту та росте позаду рівнесенько посередині зупинки.

12. Мозаїчна зупинка села Довжиця

Сполохані олені над плесом води. Біжать, не оглядаючись. Поруч — сім’я. А збоку золоторогий самець у зорях. Наскільки ця мозаїка красива, настільки вона зруйнована, поплюндрована. Здалеку навіть важко розгледіти, що на ній.

Якщо зайти на Google Street View й подивитися на цю зупинку в 2015, де ще немає чорних написів балончиком, то можна роздивитися, що все центральне панно — у зорях, які падають у воду.

Зупинка у селі Довжиця — яскравий приклад того, як ми не помічаємо красу під носом, сприймаємо її як належне, а часто — як непотрібне.

13. Мозаїчна зупинка села Яблунька

Із першого погляду зупинка проста — «розмальована» квітами, можливо, яблучним цвітом? Білі пелюстки з невеликою зірочкою посередині — схожі. Але всередині… Всередині летять птахи. Зважаючи на видовжені носи — лелеки. Повертаються? А ми дивимось на них крізь перші розквітлі дерева?

Зупинка і мозаїка — у поганому стані, десь видно бетон, а десь і саму цеглу.

14. Мозаїчна зупинка села Оконськ

Заради зупинки в селі Оконськ варто було їхати всю дорогу, навіть якби на ній не було жодної іншої мозаїки. Це — перше оздоблення з людьми у сюжеті. З дівчатами у вінках та вишитих сукнях, які зустрічають або ж проводжають лицаря в обладунках, який веде коня.

А на фоні… На фоні авторка побачила Луцький замок та річку Стир, якою пливуть човни з вітрилами. На тих вітрилах і у воді — жовто-гаряче сонце.

Проте, це може бути суто локальний сюжет — село відоме Оконськими джерелами, які «б’ють» з-під землі, й має давню історію, пов’язану з виникненням на межі 14—15 ст. поселення Новоставки на важливому торговому шляху.

Крім людей тут — птахи вогняного кольору, можливо — жар-птиці. Загалом сюжет — міфічний, казковий.

Хоч зупинка у поганому стані, сама мозаїка збереглася непогано. Під написами та оголошеннями — майже всі елементи на місці.

Хто врятує ці зупинки?

На сьогодні жодна з перелічених зупинок не має офіційного статусу пам’ятки архітектури чи монументального мистецтва. Вони не внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У документах вони — «малі архітектурні форми» (МАФ) або просто «елементи облаштування автомобільних доріг».

Оскільки всі ці зупинки розташовані вздовж трас державного значення, їхнім балансоутримувачем є Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області (колишнє Державне агентство автомобільних доріг України/Укравтодор). Зупинки в межах населених пунктів можуть також перебувати на балансі відповідних міських і селищних рад.

Дослідниця архітектури, модернізму й монументального мистецтва Ельміра Еттінгер розповідає, що реставрація однієї такої зупинки може коштувати від 100 тисяч гривень. Такі суми — непосильні для сільських громад. І навіть якщо гроші у них є, то зупинки зараз точно не в пріоритеті, і це нормально.

Тому зупинки часто замінюють на металеві конструкції (з вагонки): це дешевше, ніж реставрація мозаїки.

Хоча є поодинокі приклади сіл, які зберігали зупинки самостійно. Наприклад, у Негівцях на Івано-Франківщині громада залучила фінансування з обласного бюджету та отримала ресурс, щоб таки відремонтувати об’єкт. Зупинку перекрили, зробили підлогу, а саму мозаїку почистили.

Тим часом на Львівщині у 2026 році розпочали інвентаризацію мозаїк, розміщених на будівлях, зупинках громадського транспорту та в публічних просторах області.

«Ми прагнемо зібрати максимально повну інформацію про мозаїчні твори на території Львівщини та оприлюднити її у найкоротші терміни. Це важливий крок для збереження монументального мистецтва, його подальшого обліку, дослідження та напрацювання рішень щодо охорони і відновлення таких об’єктів», — коментує директорка Департаменту архітектури та містобудування Львівської ОДА Олена Василько.

На думку дослідниці Ельміри Еттінгер, фінансувати реставрацію таких зупинок може також місцевий бізнес: «Зараз збереження мозаїчних зупинок залежить від різних ініціатив. Можливо, знайдеться бізнес, який таким чином заробить собі „соціальні бали“. Це гарно відзначиться на його репутації, медійному прояві».

Мозаїчні зупинки треба зберігати, бо кожна з них — це ручна робота місцевих художників.

Хоча ці об’єкти створювали в радянський час, українські автори часто використовували їх як можливість просувати національні мотиви: народні орнаменти, локальні сюжети та міфи. Часто бачимо синьо-жовту гаму.

Створення маршруту мозаїчними зупинками Волині могло б стати туристичним магнітом для місцевих, людей з інших регіонів та іноземців.