Кочові бджоли, лісовий мед і 35 років серед вуликів. Історія пасічника з Волині

Щовесни та щоліта комахи дають різні види меду: лісовий, малиновий, ожиновий, мед зі свидини та крушини. Частина вуликів навіть «кочує» лісами.

Крім меду, у його господарстві виробляють пилок, пергу, прополіс і свічки з натурального воску. Вся продукція несе автентичний смак Волинського Полісся і вже здобула визнання на європейському рівні.

За професією Микола — різьбяр по дереву. У 90-ті, під час роботи з деревом, його зацікавила книжка про бджільництво.

«Я зробив два вулики та з того почав займатися», — згадує він. Спочатку це було хобі, але згодом довелося зробити вибір. Через проблеми зі здоров’ям, зокрема алергію на пил, чоловік перейшов повністю на бджільництво. Пасіку розвивав поступово, і сьогодні в ній понад 150 бджолиних сімей.

«Понад 35 років досвіду, і я досі для себе відкриваю щось нове», — зазначає пасічник.

У господарстві Микола працює сам — родина у справі майже не залучена. Раніше син цікавився, представляв продукцію на конкурсі у Словенії, де вони посіли друге місце. Та наразі він навчається і працює, тож невідомо, чи далі допомагатиме батькові.

«Тут треба мати натхнення і бажання. Сьогодні молодь хоче все і відразу, а в бджільництві треба працювати поступово», — каже Микола.

Його пасіка — частково кочова: частину вуликів перевозять у лісові масиви, щоб отримати різні види меду. Основна частина господарства — стаціонарна, розташована між чотирма селами на межі двох областей.

«Щоб мати асортимент — треба кочувати. Вулики розміщую на платформах, завантажую і розвантажую сам», — пояснює бджоляр.

За його словами, кочова пасіка складніша, ніж стаціонарна. Це додатковий час, витрати на пальне, постійні переїзди, але результат того вартий.

Весною перший медонос — лоза, далі — чорноклен, малина, ожина. Літні медоноси — свидина та крушина. Лісовий мед, за словами Миколи, має особливий смак, що відрізняється від ріпакового чи соняшникового. Він довше залишається рідким і насиченим фруктозою.

Чоловік працює з породою карніка — спокійними і врівноваженими бджолами. Маток замовляє з Нідерландів і Німеччини. Каже, що в цій справі потрібно добре розбиратися, адже можна заплатити великі гроші й отримати неякісний матеріал.

Виробництво медової продукції залежить від економічної ситуації і погоди. Війна, зміни клімату, хвороби бджіл — усе це створює додаткові виклики. У перші місяці повномасштабного вторгнення ціни на мед обвалилися, рентабельність впала.

«Весна холодна — меду мало. Клімат змінюється, з’являється більше хвороб. Новачки часто роблять помилки саме через недосвідченість і нехтування деталями. Інтернету недостатньо, потрібно мати наставника, спілкуватися з досвідченими пасічниками», — пояснює бджоляр.

За 35 років були різні періоди: вдалі і збиткові. У цій справі немає стабільності, є постійні коливання, але попри це Микола не шкодує про свій вибір. Соцмереж чоловік не веде. Каже, що не вистачає на це часу, адже 150 сімей — це постійна робота. Тож про його справу знає небагато людей.

«Були роки, коли доводилося буквально виживати, лише останній сезон трохи вирівняв ситуацію — частину меду та пилку вдалося здати на експорт. Але я себе в цьому знайшов. Це мій спосіб життя», — каже бджоляр.

І наголошує: бджіл потрібно любити. Вони дуже чутливі і відчувають настрій людини. Якщо нервовий або злий — краще до вуликів не підходити, з ними треба працювати спокійно.

Проєкт «Полісся.Перезавантаження»: створення економічної спільноти», який фінансується Швейцарсько-українським проєктом «Згуртованість та регіональний розвиток України», UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва компанією NIRAS Sweden AB.

Текст підготовлений Іриною Остапчук, фото надані учасниками проєкту.