8 історій про художника Миколу Кумановського, яких ви могли не знати

Він завжди був помітним у юрбі. Навіть за радянських часів голих вітрин і дефіциту Кумановський умів відшукати щось особливе — антикварний грамофон з трубкою, рідкісні вінілові платівки та книги.

Стильний, в ідеально випрасуваній сніжно-білій сорочці, з фірмовою зачіскою «їжачок», текою з малюнками під пахвою і якоюсь незвичною деталлю в кишені. Наприклад, саморобним пеналом для олівців або вінтажною люлькою з різьбленим птахом.

***

Микола Кумановський — знакова постать у творчому Луцьку, художник, графік, скульптор, поет, культурний діяч. Неформал у житті та мистецтві. Про нього говорили: витончений естет, інтелектуал, маляр з душею поета. А стиль, у якому він творив, сам майстер назвав метафоричним реалізмом.

Сюжети полотен і графічних образів — глибоко філософські, подекуди загадкові й таємничі, сповнені іронії. «Умовні українці» — одна з найяскравіших серій робіт майстра. Картини, створені протягом 2007—2008 років, — про визрівання українців як нації, яка ще не прокинулась і перебуває у напівсні. Роботи з цієї серії художник часто доповнював текстовими коментарями.

«Він ногою торкався місяця: я бачив…» — писав Кумановський на одному з полотен, де чоловік балансує, як канатоходець, на межі провалля з граблями у руках.

«Кожній жінці та й Богові любо бачити, як мирно бесідують чоловіки», — додав автор глузливий коментар до картини з двома чоловіками, у кожного з яких за пазухою заєць.

В історії Луцька Кумановський залишився і як автор герба міста (1998—2007 рр.) та Волинського державного університету імені Лесі Українки (1991—1996 рр.), логотипу Волинської обласної бібліотеки для юнацтва.

У фондах Художнього музею, що на території Луцького замку на вул. Кафедральній, 1, колекція творів різних періодів діяльності, а також фото із особистого архіву і меморіальні предмети художника. Музеєм керує мистецтвознавиця Зоя Навроцька, яка близько знала художника та його оточення. Вона і поділилася з misto.media частиною історій, яких про Кумановського ви могли й не знати.

Історія 1. Малюнки у дуплі

Художник народився у селищі Сатанів , що на Поділлі. Батьки — прості люди, які заробляли традиційною для місцевості працею — город, господарство.

Коли Микола поїхав вчитися, батьки розлучилися. Мати переїхала з донькою в Крим, а батько одружився вдруге. Хату продали. Попри все, художник завжди тепло і трепетно згадував своє дитинство у Сатанові.

Микола розповідав, що з раннього віку почав малювати. Назбирає трохи коштів чи йому подарують якісь копієчки — піде не по тістечко або морозиво, а придбає олівці. А потім ховає їх разом зі своїми малюнками та саморобними дитячими книжечками у дуплі в дереві біля хати.

Історія 2. Художник-перукар

Удома до захоплення сина малюванням серйозно не ставились: в сім’ї завше стояло питання вижити. Перспективним фахом, який, на думку батьків, приноситиме копійку, стала перукарська справа. Хлопець вивчився на чоловічого майстра на Хмельницькому комбінаті побутових послуг. Два роки потому працював перукарем.

Навички згодилися і через багато років — придбані в юності перукарські ножиці фірми Kayser художник зберігав усе життя і нерідко брався за інструмент на дозвіллі. Ці ножиці зараз можна побачити на стендах художньо-меморіального музею художника в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.

Він стриг усіх своїх друзів з мистецького товариства — Віктору Федосюку  зробив шляхетську зачіску, стриг Костю Шишка , багато кого….

З перукарського ремесла художник взяв у мистецтво уважність до деталей — ретельно вимальовував навіть незначні, на перший погляд, елементи — гілки, складки одягу, пір’я на крилах птахів, комах. Тема волосся по-філософськи переосмислена у багатьох його полотнах: козак, який відтинає собі оселедця; жінка, яка обрізає косу із вплетеними у пасма головами птахів.

«Увага до зачіски, волосся, яка вимагає надзвичайної точності, охайності в процесі роботи, з’явилася у Миколи не без цього фаху. Він набив руку дуже точно відтворювати деталі. Хоча і за природою своєю був акуратистом навіть у найдрібніших побутових речах. Коли складав книжки, щось пакував, зав’язував — лише на це можна було заворожено дивитись як на мистецтво».

Історія 3. Про колекцію кавових млинків

Увага до деталей і речей супроводжувала художника все життя — він любив цікаві предмети, колекціонував вінтаж та антикваріат. Дещо із колекцій потрапляло на його полотна.

У нього було багато турок і кавових млинків — він їх колекціонував і часто малював. Мав колекцію старих самоварів, які міг у когось просто побачити і випросити для себе.

Руками художник міг зробити що завгодно. У музеї сучасного мистецтва у Луцьку серед меморіальних речей є його саморобний дерев’яний пенал для олівців. Ніхто й не згадає, відколи цей пенал з’явився у художника, але здавалося, що він був із митцем усе життя. Кумановський декорував його різьбою і рослинною аплікацією, покрив світлим і темним лаками.

У пізній період творчості Кумановський зробив собі мольберт. На відміну від делікатних художніх триног, якими зазвичай користуються митці, художник спорудив конструкцію з дерева з різьбленими елементами під підставкою та металевим декоративним карбуванням на центральній вертикальній стійці.

«У його творчості увага до побутової речі виражається у двох асамбляжах  з різних предметів: якихось кришок від годинників, гайок, з яких зробив композицію, вкривши ці речі срібною барвою, що додає старовинності і виглядає як неймовірний артефакт. Він міг поєднати уламки рам, збільшувальне скло і надати речам нового звучання. Він першим почав робити інсталяції у Луцьку».

Історія 4. «Я працюю»

Хоч професія перукаря і приносила очікувану «копійку», та мрія стати художником хлопця не полишала. У 1969 році спроба вступити до Львівського училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша була невдалою, але наступного року він таки став студентом.

Усе своє навчання жив на одну стипендію і ситуативний підробіток у театрі ляльок. Художник часто голодував і жив у помешканнях з поганими умовами.

Через два роки після училища вступив до Інституту прикладного та декоративного мистецтва у Львові на вечірнє навчання, продовжив роботу в театрі.

Це була колосальна витрата сил та енергії. До того ж у професійному сенсі виш нічого не додав художнику — всю майстерність, художню базу він отримав ще в училищі. Не закінчивши інститут, Микола поїхав у Луцьк і влаштувався на роботу у Волинський театр ляльок.

У Луцьку було чудове на той час товариство артистів, музикантів, художників, взагалі мислячих людей з різним потенціалом, різними школами. Микола став серед них центром.

Коли він з’явився в Луцьку в 1974 році, в місті вже були закладені свої мистецькі підвалини, традиції, художники віком 40—50 років:

• Карел Якубек ;

• Григорій Чорнокнижний ;

• Микола Гевелюк; 

• Богдан Федорук .

Кумановському було лише 20 з гаком, і це поважне мистецьке товариство скидало перед ним капелюха, з ним усі хотіли спілкуватися, шукали знайомства.

Він був інакший — неформал, читав іншу літературу, цікавився філософією, любив поезію.

У документальному фільмі «Художник Микола Кумановський» (1996 р.), митець так описує приїзд до Луцька: «Наше покоління до певної міри поламане. Мені було років 25, як я приїхав до Луцька, час будуватися, і в той час не вольно було читати ні Ніцше, ні Шопенгауера, ні Гессе, ні Камю, ні Кафки — все під загрозою та забороною. А все торкалося справи творчості: чим шкірка в молодості натягнеться, тим потім вона і віддасть».

Микола був дуже самоорганізованою людиною на початках і знав, що йому потрібно. Він знав, коли в газетні кіоски привозять свіжу пресу, де йому уже відкладали якісь польські журнали або «Літературну Україну» .

Із впольованими книжками Кумановський йшов собі випити кави, а вже тоді приходив у майстерню. Бувало так, що там він не міг почати працювати, тому що йшли люди безперестанку — послухати музику, попити кави, просто поговорити, друзі приводили своїх друзів. Він почав виставляти табличку «Я працюю».

Історія 5. Про майстерню, де збиралися друзі і вініли

У 80-х митець став одним із ініціаторів і промоутерів луцького Клубу творчої молоді, згуртувавши творчий андеграунд міста. Він дружив із луцьким поетом Костем Шишком , письменником Юрієм Покальчуком , літературознавцем Миколою Жулинським , художниками Леонідом Сахнюком , Олександром Валентою , мистецтвознавицею Зоєю Навроцькою та багатьма іншими.

Його майстерня на вул. Лесі Українки, 37 була своєрідним культурним осередком, місцем зустрічі луцької богеми. Разом з однодумцями Кумановський організував неформальні на той час заходи.

Одна з акцій, яку присвятили Лесі Українці, відбулася у В’їзній вежі Луцького замку, за що радянська влада викликала художника «на розмову» в КГБ.

Художник мав велику колекцію вінілів — любив слухати Чеслава Немена , Еву Демарчик , а в 2000 — Горана Бреговича .

Історія 6. Гроші — ніщо, стиль — все

У кінці 1980-х років він покинув роботу в театрі та художній школі. Кумановський займався виключно власною творчістю: писав полотна, створював друковану графіку, скульптуру, інсталяції, колажі, ілюстрував книги. Продаж офортів — вид друкованих графіків — приносив лише 5–10 рублів. Це нині вони у ціні. Тож заробітки були невеликі. Попри це, художник завжди мав гарний вигляд.

Не був любителем яскравих барв в одязі. Навпаки — надавав перевагу класиці — у кольорах і стилі.

Його можна було впізнати здалеку за фірмовою зачіскою «їжачок», джинсовою курткою «варенкою» в поєднанні з темним светром та штанами.

«Біла сорочка, білюсінька — він дуже любив працювати в білій сорочці. В цьому був певний символ — він добре знав біографії французьких художників, серед яких була мода на таке вбрання, і в яких він черпав натхнення, переймав певні традиції. І не лише в цьому. Він завжди вирізнявся у Луцьку — харизма, стрижка. Обов’язково з ним була тека, у ній — начерки, якісь книжки. Він був дуже помітний».

Історія 7. Про вогняних жінок, яких украли

У 80-х роках художникам практично не було виходу за кордон. Зоя Навроцька згадує, коли хтось з-за кордону приїздив, Микола Кумановський радо дарував свої роботи, аби ті вийшли у великий світ.

«Спільна знайома з мистецького товариства раптом знаходить вихід на Америку, їде туди, а коли повертається, збирає з усіх куточків країни найкращі твори буцімто для величезної виставки в Штатах. Багато художників вирішили, що це прорив, шанс. З Чернівців, Ужгорода, Києва, Хмельницького, Донецька — маса художників їй віддавало свої роботи. Микола дав серію робіт „Великий марш Аутодафе“».

Це була серія робіт про жінок, яких художник зобразив у вигляді вогняного полум’я. Чарівниці, відьми, безжальні істоти, позбавлені граційності, проте дуже гротескні у своїх формах.

Сила-силенна картин їде за кордон і не повертається. Псевдокураторка виявилась авантюристкою, яка безслідно зникла.

«Ті жінки на картинах зниклої серії то котяться, то танцюють, то високо підіймають ноги. Роботи виконані аквареллю в особливий спосіб — не мокрим по мокрому, як це зазвичай практикують художники. Його акварель графічна, середньовічна, з домінантною лінією».

Згодом художник повторив цю серію, але вже не аквареллю, а в олійному живописі. Їх купив місцевий бізнесмен Микола Голєв, який відкрив першу приватну кнайпу «У Миколи», розташовану в центрі міста на вулиці Миколи Мялковського (раніше вулиця Крилова). Роботи художника тривалий час були представлені в цьому закладі. Коли власник продав бізнес і виїхав у Київ, картини забрав із собою. Кажуть, їх бачили в одному зі столичних ресторанів.

Історія 8. Про Казіка

У Кумановського був друг, який усюди його супроводжував — пес Казік, який жив у родині художника в 90-х. Кумедний на вигляд метис дворняжки та вівчарки мав велику голову, тулуб і хвіст, але короткі лапи.

Пес пам’ятав дорогу до луцьких магазинів та кав’ярень, в які навідувався Микола Кумановський. Собаку впізнавали продавчині та пригощали смаколиками. Приходив пес і до майстерні господаря. Коли Кумановський поїхав на стажування в Америку, Казік вигриз у дверях майстерні дірку, шукаючи його.

На одному зі святкувань Дня художника Казік поцупив у маленького сина Зої Навроцької карбованець. Хлопчик дав понюхати собаці гроші, а той вхопив і поніс кудись.

«Пам’ятаю, було 1 вересня, я йшла вулицею Лесі Українки у духовну академію на посвяту семінаристів. Дивлюся — Казік. Думаю: „Як втекти?“. Сховалась за дерево і пішла іншою дорогою. Казік все одно вийшов мені назустріч. Ледве відігнала біля самих дверей семінарії. Тим часом у соборі стоять семінаристи, урочисто все… Аж тут прочиняються двері — стоїть Казік, жде».

Попередній слайд

Наступний слайд

Де побачити роботи Кумановського?

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків

Роботи, світлини та особисті речі Миколи Кумановського можна побачити в Художньо-меморіальному музеї Миколи Кумановського, який знаходиться в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.

Адреса: Луцьк, вул. Івана Корсака, 1 (раніше Карбишева).

Час роботи:

• у будні: 12:00 — 20:00,

• у вихідні: 11:00 — 20:00.

Вартість квитка:

• повний: 200 грн

• пільговий (дитячий, студентський, пенсійний за наявності документів): 100 грн.

• середа: вхід вільний.

Щодня вхід вільний для військових та членів їхніх сімей (дружина/чоловік, діти і батьки), членів Національної спілки художників України, іменинників, людей з інвалідністю 1 і 2, дітей до 6 років.

Телефон для довідок: +38 066 142 51 18

Художній музей Луцька

Роботи різних років художника експонуються у Художньому музеї Луцька.

Адреса: Луцьк, вул. Кафедральна, 1а.

Час роботи:

• середа — неділя з 09:00 до 17:00;

• понеділок, вівторок — вихідні.

Вартість квитка:

• повний: 30 грн;

• пільговий: 20 грн.

Телефон для довідок: +38 0332 72 30 75