Три хвилини на мистецтво. Кость Шишко «Писанка»

Показуємо вам роботи луцьких митців, а ви — дивіться, знаходьте власні сенси.

Минулого разу ми пропонували обдумати креативний елемент мистецтва від луцького дизайнера одягу Станіслава Лисицького «Тести #0264», а цього разу звертаємось до класики. Поет-шістдесятник, дисидент із Луцька Кость Шишко лишив багату і дуже різноманітну творчу спадщину. Попри те, що тогочасний режим дуже хотів заставити його мовчати.

Унікальною є його візуальна поезія, або, як назвав цей жанр основоположник українського футуризму Михайль Семенко , — поезомалярство.

Отож, розгорніть фото і протягом трьох хвилин подумайте:

• Чому автор помістив малюнок саме в яйце?

• Груші, глечик, жінка — чи є у цьому щось спільне?

• Про що думає герой вірша-писанки?

То що таке поезомалярство і чим унікальні вірші-писанки Костя Шишка? Бо такого більше ніхто ніколи не робив.

Ось як про ідею розповідав сам автор в одному з листів:

«Задум виник випадково. Можливо, якимсь чином підсвідомо я відштовхувався від танків  і хоку . В той час я працював художником-оформлювачем, і якось пригадалися спогади Бродського  (автора багатьох зображень вождів), де той розповідав про своє навчання в Одеському училищі, і викладач рисунка вимагав у студентів точно відтворити контур курячого яйця, і він, Бродський, справився з цим за тиждень».

Віршування у формі писанки в 70-ті роки минулого століття було досить сміливою ідеєю. Популяризація писанкарства, як і всього традиційно українського, була у ті часи під забороною.

Попередній слайд

Наступний слайд

Не дивно, що вся творчість Шишка була також забороненою.

Ось що розповідає про Костя Шишка мистецтвознавиця Зоя Навроцька  (книга «Календар пам’ятних дат Волині»):

«У 1965 році під час гучної судової справи, яка була сфабрикована КДБ проти викладачів педагогічного інституту — Дмитра Іващенка та Валентина Мороза за звинуваченням у державній зраді, спочатку проходив як свідок, а потім — як підозрюваний. Повз пильний погляд компетентних органів не пройшли надто приязні стосунки із „буржуазними націоналістами“ комсомольця Шишка, його активність на поетичних читаннях та інших заходах, які проводили ці педагоги, а надто його вільнодумна поема „Дума про матір“. Завершальні рядки цього твору „Ми ж не підпільна організація. Ми нація! Ми все ж таки нація!“ стали вироком їхньому авторові.

Після арешту, допитів, пояснювальних записок 20 вересня 1965 року в Луцьку відбулися показові збори первинної партійної організації Волинського обкому ЛКСМУ „про антирадянські прояви, в національному питанні Шишка К. Т. і його подальше перебування в КПРС“, які по суті своїй були завуальованим судовим процесом. Костянтина Шишка було опитано в присутності великої кількості учасників. Все, що відбувалося в залі, старанно фіксувалося стенографістами для протоколу. За свідченнями очевидців, підсудний не виглядав переляканим або ж духовно зламаним. Відповідав на запитання послідовно і з гідністю. Це, безсумнівно, ускладнювало його становище. Однак справжнім вироком стала фраза в проголошеному ним останньому слові: „…народи Африки борються за свою незалежність. Чому це заборонено українцям?“. Рішення так званих зборів було однозначним: Кость Шишко виключається із членів КПРС. Йому заборонено посідати службові посади, займатися викладацькою та видавничою діяльністю. Гриф „неблагонадійного“ унеможливлював публікування власних творів та офіційні зустрічі з читачами.

Отримавши цей „вовчий квиток“, двадцятип’ятирічний поет зі статусом „дисидент — не дисидент“, „засуджений — не засуджений“ прожив майже три десятки літ. Поруйнована кар’єра, знищене особисте життя, відсутність будь-яких перспектив кар’єрного росту. Однак у нього залишились література й образотворче мистецтво, а це, як він любив повторювати, „зовсім не мало“.

Заробляючи на хліб насущний випадковими підробітками, переважно художньо-оформлювальними роботами, він продовжував багато читати, писав поезію, займався перекладами з іспанської та російської. До широкого читача доносив свої твори шляхом самвидаву, друкуючи їх на власній друкарській машинці, а найчастіше — декламуючи вірші в найрізноманітніших товариствах в кав’ярнях, дешевих пивницях, шинках».

Довідково. Кость Шишко — український поет, письменник, художник, дисидент. Народився у 1940 році в с. Обеніжи Турійського району, помер — у 2002 році, похований в Луцьку.

Навчався на історико-філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Працював сільським вчителем у тодішньому Маневицькому районі, пізніше — інструктором у Волинському обкомі комсомолу.

Після луцького процесу над політв’язнями Валентином Морозом та Дмитром Іващенком Костю Шишка виключили з партії, звільнили з роботи, не давали публікуватись. Тривалий час працював різноробочим, художником-оформлювачем у різних організаціях Луцька.

Видавався самодруком. Після проголошення Україною незалежності опублікував збірки «Сльоза олії золота», «Вибрані вірші», «Вогонь», «Пісня дощу». У 2010 році видали також збірку «Писанки».

Підготовлено за матеріалами: Галереї мистецтв Волині, Відділу краєзнавчої роботи Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, статті Марії Пилипчук на сайті «Волинські новини».