Все-таки птах. Лебідь

Ми найчастіше асоціюємо місто з тим, що відоме, що набуло певних значень, не раз розказане та побачене. І тим самим створюємо перешкоди, аби помітити щось нове. Натомість місто невпинно породжує талановитих, інших і особливих. Не ставши для них опорою, простором, який їх тримає, місто таких втрачає.

Три історії місцевих митців і мисткинь, про яких ви поки що не чули. Їхні стилі, сенси, виклики, бажання. Де на них дивитись та як їх розуміти.

Спецпроєкт про молодих луцьких художників, які — є.

У трьох серіях спецпроєкту розповідаємо про луцьких художників, які саме зараз прокладають собі дорогу, щоб бути почутими і потрібними, які творять у війну, і все те, чим живуть і чим переймаються у Луцьку, перевтілюють у творчість. Ми пішли у їхні майстерні, «підсіли» на їхні інстаграми, слухали їх і спостерігали за ними. І — головне: дали їм змогу самим розповісти про себе так, як би їм цього хотілося.

Знайомтеся: Владислав Лебідь

Привіт, мене звуть Владислав Лебідь, мені 21 рік і я — молодий луцький художник! Пишу на полотнах олією, олійною пастеллю, акрилом. Люблю дивні форми та фігури, яскраві кольори та сюжети. І тіні, обов’язково — тіні. Навчаю щасливо жити.

Майстерня, у якій я працюю, галерея, у якій виставлені мої картини, і дім, у якому я народився, виріс та живу, знаходяться у самому серці міста — на вулиці Лесі Українки. Моє місце сили у Луцьку — парк імені Лесі Українки. Мені подобається, що він має людну і безлюдну лісову частини, люблю гуляти у другій та обіймати дерева!

Серйозно і регулярно писати я почав, коли відбулося повномасштабне вторгнення (Росії в Україну, — mm). Тоді, у 2022-му, я вперше свідомо пішов навчатися цьому. Обрав студію «Арт-кластер» Катерини Ганейчук. Пані Катерина стала моїм провідником у світ мистецтва, просвітила та додала віри в себе.

Рік я малював тільки у скетч-буці, у мене не було повних робіт, я не міг назвати себе художником. А весною 2023-го почався новий етап. Першого квітня пишу на своїй сторінці в інстаграмі, що я — художник. Коли внутрішньо усвідомив, що можу бути художником, зрозумів: не треба чекати ще рік чи два, щоб ним стати. А розвиватись у процесі. Тоді почалось.

Перші матеріали — суха пастель. З літа 2023 року малюю на повноцінних полотнах. Це був такий інтенсивний шлях, навіть року ще нема, як я почав (розмовляємо у березні 2024 року, — mm). Я не встиг оглянутися і відрефлексувати цей період. У моїй розповіді буде багато слова «вперше».

Перша картина — «ЯсноВидно». На ній чоловік тримає Сонце. У нього ніби вся голова у Сонці, і проміння спрямоване у небо. Це ніби ясновидність, тобі все видно, в тебе ясний розум. Я розумію, що хочу малювати, знайшов себе у творчому плані. Відчув поштовх підіймати енергії. Коли навколо все було чорне і низьке — зсередини мене пробивався промінчик. Малював яскраві, чисті, світлі роботи. Спочатку у мене взагалі не було чорного кольору, але насправді я до кольору не прив’язаний емоційно. Свідомо себе відпускаю, щоб кольори линули несвідомо. У стані потоку щось передаю у світ. Кольори линуть. Хочу, щоб люди дивились на мої роботи і бачили там життя.

18 листопада 2023-го відкрилася моя перша персональна виставка «Внутрішнім дітям». На ній я зібрав усі роботи за цей рік. У центрі залу стояв стілець з табличкою «Для внутрішньої дитини». Я змусив усіх звільнити свою дитячу внутрішню енергію, свою внутрішню дитину. Ми бавилися, стрибали, танцювали, їли, пили сік. Цікавий збіг — там же виступила моя подруга Аня, гурт якої зветься «12 дітей».

Завдяки цій виставці я познайомився з Тетяною Мялковською, луцькою художницею, засновницею арт-студії «П’ятерня».

Для них я зробив розпис стіни. А пізніше почав викладати у студії малювання. Разом з «П’ятернею» як волонтер їжджу в арт-терапевтичний табір «Теплі долоні» для діток-сиріт, діток, які постраждали від війни.

У цьому таборі намалював більшість робіт з серії автопортретів. У них працював над недослідженими енергіями у собі. 18 різних робіт — 18 різних енергій: «Я — лютий», «Я — зрячий», «Я — рух», «Я — скоморох», «Я — нападник» і «Я — захисник», «Я — шаман» та інші.

Зараз створюю серію робіт із бабайками. Тут всюди ніч. Темні кольори з позитивною енергією. Духи веселяться, тіні граються, кути гострішають, фігури наче танцюють. Виходить дуже фантасмагорично.

Колись я займався танцями, хіп-хопом. Це дуже вплинуло на мій прояв, свободу вираження. В голові зламалось багато рамок.

Я перестав займатися танцями від початку повномасштабного вторгнення, але досі це люблю. Можна помітити, що часто фігури на моїх картинах теж танцюють, мають танцювальні пози.

Картину «Земля» я намалював після того, як побачив біля «Там Таму» бабусю в капцях. Вона здавалась дуже магічною, як відьма чи чарівниця, яка захищає свою рідну землю. Моя мама плакала, коли побачила цю роботу. Вона нагадала їй Голодомор. Дехто бачить на ній хрести. Але ця робота не про сум. Вона захищає свою землю, і все буде добре.

Підписую картини знаком пташиної лапки. У мене раніше навіть псевдонім був — Курка Лапою. Я його змінив, бо він звучав як знецінення себе: «Ти малюєш як курка лапою, ти малюєш непрофесійно, ти недосвідчений». Коли відмовився від нього, одразу по-іншому став себе сприймати. Серйозніше. А лапу залишив. У мене прізвище Лебідь, все-таки птах. Я вичитав потім, що цей знак — це альґіз, руна, яка означає пасивний захист. А за одним із значень — це розкриті крила лебедя. Я не курка, я — лебідь.

Як я рекомендую дивитись на мої картини? Не пояснювати, що відбувається, відключати мозок, аналітичну складову і відчувати. Мої роботи мають здатність відкривати для людини те, що в ній ховається. Таким чином можна пропрацьовувати якісь свої травми, страхи. Я думаю, так з багатьма картинами можна працювати. Я не вкладаю туди якусь точну історію, точне відчуття чи емоцію, я завжди малюю просто шаблон, а людина дивиться вже як у дзеркало. Відстежуй те, що ти там бачиш і що відчуваєш, запитуй себе: чому?

Як молодий художник я не бачу перспектив у Луцьку. В Галереї мистецтв — застарілі енергії вже, музей у Луцькому замку збирає роботи лише старих художників, а в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків так багато всього, що мої картини там згубляться.

Не вистачає молодіжного простору без рамок, де тобі не скажуть підписати роботу по-іншому, бо хтось не зрозуміє. Якщо буде таке місце, я буду дуже радий, буду перший у черзі, щоб там щось зробити. Не хочу їхати з Луцька намертво.

(Далі буде)