Давно не було такого натхнення від людей, які настільки вірять у своє місто

Щовихідних Катя приїжджає з Києва до Луцька, аби читати лекції для молодих комунікаційників, які лише розпочинають свій шлях у цій професії. В один з таких днів ми зустрічаємося, щоб поговорити про її фах та життя на два міста.

Катя Бохинська — комунікаційниця з восьмирічним досвідом у PR та цифровому маркетингу для міжнародних та українських компаній. Співпрацювала з ринками Британії та США. У 2023 році розпочалася її луцька сторінка у житті, і нам стало цікаво, яким вона побачила місто.

Трохи втомлена, проте все ж усміхнена Катя зустрічає мене у misto.cafe та замовляє чай, після чого ми розпочинаємо нашу розмову.

Сфера комунікацій: що це та з чим його «їдять»?

— Хто такі комунікаційники та що вони роблять?

— Це моє улюблене складне запитання, бо насправді комунікації — це така професія, яка не має чітких образів і значень, хто що має робити. У кожній компанії та організації все дуже індивідуально.

Комунікаційники — це ті люди, які вибудовують місточок між організацією та аудиторією. Адже часто в компанії люди говорять своїми незрозумілими абревіатурами, словами та термінами. Тому має бути комунікаційник, який візьме ці незрозумілі речі і через всі можливі канали — соцмережі, медіа, івенти, подкасти — донесе суть до аудиторії.

Це досить стратегічна роль, адже комунікаційник несе відповідальність за формування іміджу і репутації компанії.

— Чи великий зараз попит на комунікаційників в Україні?

— Так, майже щотижня до мене приходять роботодавці та шукають собі комунікаційників. Зазвичай запити бувають різні: хтось потребує людини, яка пише тексти та працює з медіа, а хтось шукає SMM-спеціалістів, які більше працюють із соцмережами.

— Наскільки ця сфера зараз розвинена у нас?

— Ця індустрія сформувалася у США, хоча вперше була започаткована у Німеччині. Там вона більш-менш краще впорядкована, адже вважається старшою професією.

В Україні ж сфера комунікацій — ще зовсім молода, вона лише формується. Через це люди не до кінця чітко усвідомлюють, чим взагалі займаються ці фахівці.

Про Катю та її досвід

— Як розпочався твій шлях у сфері комунікацій?

— Ох, я пам’ятаю, як ми в школі на випускний записували відео на тему, ким ми хочемо стати, і я сказала, що хочу впливати на людей через комунікації та рекламу. Так склалися зорі, що я вступила на соціологію, і це був дуже корисний досвід, аби зрозуміти, як працює соціум.

Поки навчалася, пішла на роботу івент-менеджером  у велику громадську організацію для підприємців — з цього все і розпочалося. Я працювала у міжнародних компаніях, маркетингу, аби краще зрозуміти, як функціонує ця сфера, і так я дійшла до того, що зараз маю клієнтів та проводжу для них консультації та навчання.

— Тобто зараз твоя робота у Києві полягає лише у навчанні та консультаціях?

— У мене є три клієнти, з якими я співпрацюю і роблю переважно персональні бренди, піар їхніх компаній та загалом займаюся стратегічними комунікаціями для цих організацій.

Луцьк — це про людей

— У тебе є власний подкаст «ДалекоБлизько» про життя та стосунки на відстані, як виникла ідея створити саме такий формат?

— За останніми даними, 12 млн українців покинули свої домівки. У мене дуже багато друзів за кордоном. Ми з подругою, яка зараз перебуває в Німеччині, зрозуміли, що нам завжди важко зідзвонитися через якісь власні справи та проблеми. Розмовляючи, задумалися, а де ось та інструкція, як жити зі стосунками на відстані, як правильно створювати стратегію дружби та здійснювати робочі дзвінки.

Ми вирішили, що зробимо про це подкаст: будемо обговорювати, як жити людям зі стосунками на відстані, ділитися болем, сміятися з себе та шукати різні лайфхаки. Втілити цю ідею у реальність вийшло з моєю іншою подругою Марією Акулініною.

Перед подкастами ми дуже ретельно готуємося, досліджуємо теми, кличемо експертів та багато чого іншого. Зараз «ДалекоБлизько» поки знаходиться на початкових етапах, ми тестуємо різні формати та спостерігаємо, що глядачам заходить більше.

— Ти записуєш подкаст про життя на відстані і в реальності зараз живеш на два міста: Київ та Луцьк. Можеш розповісти, як саме ти потрапила сюди?

— Почну здалеку: в мене був квиток в Індію на 24 лютого 2022 року. Тоді я мала летіти волонтеркою та розповідати про важливість навчання, адже в Індії величезний відсоток неосвідчених людей. Зрозуміло, що я нікуди не поїхала та залишилася в Україні, тут моя волонтерська діяльність набагато важливіша.

Оскільки потрібні були кошти, я пішла на роботу. Через пів року зрозуміла, що не хочу працювати десь наймано, мені потрібно більше цінностей, хотілося у громадський сектор. І в той момент мені написала українська піарниця Юля Петрик  та запропонувала приєднатися до нової громадської організації «Алгоритм дій». Розповіла, що хлопці дуже заряджені та роблять дійсно впливові речі. На той момент вони шукали комунікаційника собі в команду.

Чути рекомендації від такої авторитетної людини в галузі, як Юля Петрик для мене дуже важливо, тому я погодилася з ними поговорити. Ми зідзвонилися з двома молодими чоловіками з «Алгоритму дій», і вони мене одразу ж підкупили харизмою, впливом та тим, як думають. Дуже багато їхніх цінностей щодо розвитку міста та України мені відгукнулися, тому я погодилася приїхати в Луцьк. Хлопці прийняли, розповіли більше про проєкти, і ми домовилися, що через місяць я беруся до роботи. Тоді я лишилася в Луцьку на півтора року.

— Які були твої перші враження від міста?

— Колись проїздом я була в Луцьку один вечір і мені не сподобалося. Було холодно, зима, вечір, ми прийшли в замок, а він уже не працював. І поряд із замком теж все було зачинено, не було навіть де поїсти. Тому я вирішила повернутися назад на вокзал, не оглянувши місто.

Вже після другого візиту я мала шикарне враження від міста, бо Луцьк — це про людей. У мене давно не було такого натхнення від мешканців, які настільки вірять у своє місто. У Києві теж є багато таких спільнот, проте часто там все ґрунтується на хейті: до Кличка, до влади, до забудовників. Ці всі групи об’єднує спільний «ворог». У Луцьку якраз все навпаки — людей об’єднала ідея змінити все на краще, зробити місто центром креативних індустрій.

Коли я погодилася тут працювати, всі мої друзі казали: «Катю, ти працювала з ринками Британії та Америки, і робота тут для тебе величезна прогалина, навіщо ти на це погоджуєшся?». А я відповідала, що комунікації — це про вплив. І бачити цей вплив у Луцьку набагато приємніше, адже ти дійсно спостерігаєш, як змінюється місто, як змінюються люди і як змінюється твоє розуміння Луцька.

— Ти помітила щось спільне між Києвом та Луцьком?

— Колись знайомий іноземець, який багато разів був у Києві і Луцьку, сказав: «Катя, розумію, що Київ — це не Україна». Мене тоді це дуже обурило, проте я розумію, що Київ — це своя специфічна бульбашка, яка відрізняється від решти міст. У столиці якась зовсім інша атмосфера, яку важко порівняти з чимось іншим.

Але спільне для всіх українців — це жага до боротьби. І у Луцьку, і у Києві в мене ніколи не виникало сумніву, що ми всі прагнемо лише найкращого для України.

— Є щось луцьке, за чим сумуєш у столиці?

— Ціни (сміється, — mm), тут дійсно значно кращі та приємніші ціни. І ще українська мова, я дуже люблю приїжджати в Луцьк і чути тут значно менше російської.

Академія «Кома́» — можливість для молодих комунікаційників

— Один з найпомітніших ваших з «Алгоритмом дій» проєктів — це комунікаційна академія «Кома́» . Можеш розповісти, як виникла ідея створити такий осередок для навчання?

— У 2023 році ми складали стратегію на 2024 рік для «Алгоритму дій». У нас були грандіозні плани, але ми розуміли, що не маємо достатньо ресурсу, щоб реалізовувати всі наші цілі. Ми дійшли висновку, що нам треба більше комунікаційників, адже на той момент нас було лише двоє в команді. Коли ми почали шукати підсилення, то побачили, що на ринку було дуже мало хороших спеціалістів. Відповідно, ми додали собі ще одну ціль: допомогти людям стати класними комунікаційниками, тому вирішили створити цю академію.

Ми виграли грант від USAID , проте всі ми знаємо, що з ним трапилося на початку року, тому донорство з їхнього боку припинилося.

На той момент ми встигли відзняти частину відеолекцій, тож не було сенсу припиняти цю програму. Ми знайшли нових донорів — бізнес, який забезпечує студентів стипендіями та навчальними матеріалами. Вони допомогли нам завершити знімання курсу та оплачують додаткові інфраструктурні речі.

Для бізнесу це класна можливість, бо після навчання вони можуть запропонувати цим комунікаційникам роботу.

Комунікація міста про місто

— Існує такий стереотип, що Луцьк провінційне та нецікаве місто. Що, на твою думку, може зробити кожен лучанин, аби побороти цю меншовартість та показати, що наше місто має чим здивувати?

— Мешканцям потрібно комунікувати, бо, наприклад, дуже часто лучани не знають, що є таке класне місце як misto.cafe, де 100 людей вклали свої кошти для розвитку міста. Потрібно розповідати про музей Корсаків, який є найбільшим музеєм сучасного українського мистецтва в Україні. Через таке елементарне незнання люди і не розуміють, чим їм пишатися, а пишатися точно є чим.

Взагалі це не лише луцька тема, бо зараз всюди відбувається відродження української ідентичності та культури, тому потрібно просувати любов до свого міста, до своєї малої батьківщини.

— Тобто комунікація міста зараз не на тому рівні, на якому вона мала б бути?

— Комунікація — це продукт діяльності всіх людей. Не може одна чи дві організації зробити щось таке, що всі одразу ж закохаються у ваше місто. Це має бути кожна людина, кожен студент, який приїжджає, до прикладу, до Києва на якусь конференцію і розповідає, що він з Луцька.

Якщо говорити про більш офіційні комунікації: зараз війна, і ми завжди маємо пам’ятати контекст. Коли стається якась трагедія, я бачу, що багато лучан та закладів, на які я підписана, дещо пропускають цей момент.

Тому зараз немає сенсу комунікувати про Луцьк як про найкраще місто на землі, бо це не та тема. Луцьку було б класно висвітлювати соціальну відповідальність, допомогу війську, благодійні організації, до прикладу, про фонд «Ангар.Україна». У вас є дуже багато гарних речей, про які варто комунікувати.

— Чи є якісь недооцінені місця в Луцьку, які могли б стати візитівкою міста?

— Коли люди їдуть подивитися на Луцький замок, часто вони минають «Окольний замок». Насправді мені дуже подобається це місце, я заходжу туди до своїх знайомих.

Також скульптура «Зерно» — це теж моя відрада, бо має класну історію: ця скульптура збирає на розмінування від «Повернись живим», і сам по собі це є величезний мистецький експонат, створений відомим українським скульптором.

Ще в центрі міста за три хвилини від замку можна покататися на каяках та сапах.

— Луцьк — приємне відкриття?

— Слоган звучить класно, але мені він також про меншовартість. «Відкриття» — а що, хіба до цього не було міста? В Луцька величезна історія, і щоразу, коли я привожу сюди своїх друзів на екскурсію, розкривається все більше нових історичних фактів, а це просто вау. Тому Луцьк для мене — це про набагато глибші сенси.