«У мене з’явилася ніби ще одна дочка». Історія речниці поліції Волині, яка стала менторкою

«Сиджу, мало не реву. Отримала смс: моя мама спекла тобі торт, приїдь — передам. Приїхала — забрала», — так починався пост, датований 10 березня, на фейсбук-сторінці поліцейської Ольги Бузулук. Жінка, яка спекла і передала для Ольги торт, — мама дівчинки з проєкту підтримки підлітків.

— Менті — так кажуть на дітей, які знаходяться під опікою менторів. Проте свою підопічну я ніжно називаю «моя дівчинка»», — усміхаючись, розповідає про свій досвід Ольга Бузулук.

Вона — речниця Головного управління Національної поліції України у Волинській області, а також за сумісництвом одна з менторок спеціального проєкту від благодійного фонду «Клуб Добродіїв» .

Ми зустрілися з Ольгою у залюдненому центральному парку імені Лесі Українки, аби поговорити про її шлях у світі наставництва та дізнатися, як цей досвід змінив її життя.

Про клуб

«Клуб Добродіїв» у листопаді 2024 року запустив пілотний проєкт менторства. Він об’єднує 100 підлітків, які потребують підтримки, та 100 дорослих, готових її надати. Реалізовується проєкт на території Києва, Луцька та Мукачівської громади. Триватиме він до квітня 2025 року.

Ментор — це надійна та довірена доросла людина, яка ділиться знаннями, навичками й досвідом з менш досвідченою людиною (менті). Він або вона підтримують підлітка на шляху до самостійного життя та допомагають побудувати альтернативний сценарій майбутнього.

Як відбувався відбір на роль ментора?

Серед наставників є дизайнери, IT-спеціалісти, викладачі, громадські діячі, психологи та творчі люди. Їм від 21 до 58 років, і кожен приносить у проєкт унікальний життєвий досвід.

Відбір проходив у три етапи:

1. Оцінка анкети — відповідність ролі та мотивації.

2. Глибинне інтерв’ю — цінності, компетенції, готовність підтримувати.

3. Фінальний відбір.

— Ми ретельно підбираємо менторів, адже для підлітків — це не просто дорослий у проєкті, а людина, яка стане опорою, допоможе зрозуміти себе та знайти відповіді на важливі питання. Наша стратегія ґрунтувалася на фактичних потребах підлітків у цільових регіонах, — розповідає Аліна Лепська, керівниця напряму менторства з «Клубу Добродіїв».

Перед початком взаємодії всі наставники проходять обов’язковий 8-годинний інтенсив від психологів та методистів фонду. Програма поєднує теоретичні та практичні знання та має на меті допомогти учасникам стати надійним і безпечним дорослим для підлітка, навчитися будувати довірливі стосунки та підтримувати менті в пошуку відповідей на важливі питання: «Хто я? До чого прагну? Як можу цього досягти?».

Окрім цього, наставники отримують структурований програмний інструмент — воркбук  «Мій шлях із ментором». Це методологія з чітким, послідовним процесом та визначеними етапами для покрокової роботи в парах ментор/ка-менті. Робочий зошит допомагає не лише краще організувати взаємодію, а й створює простір для глибшого самопізнання та змін підлітків.

Яким чином підлітки потрапляють до цього проєкту?

Зі слів Аліни Лепської, підлітки зазвичай не шукають менторів самостійно. Більшість навіть не знає про таку можливість взаємодії, тому їхнє залучення до програми відбувалося через активну роботу команди фонду.

Команда «Клубу Добродіїв» проводила офлайн-презентації у закладах освіти (професійно-технічні училища, школи, коледжі), гуртожитках соціальних та навчальних закладів, а також через соцслужби — для дітей, які проживають у дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях або тих, хто перебуває під опікою.

Основна проблема, з якою зіткнулася команда фонду при пошуках менті — це недовіра та низька мотивація підлітків. Багато з них не готові визнати потребу в підтримці, бо це «не круто», або не вірять, що хтось щиро ними цікавиться і хоче допомогти.

Аліна Лепська розповідає, що Луцьк став для благодійного фонду приємним відкриттям через те, що команда отримала щиру зацікавленість як з боку підлітків і їхніх представників, так і від потенційних менторів.

Як Ольга опинилася у цьому проєкті

Ще зі студентських років Ольга завзято приєднувалася до всіх ініціатив, які пропонував університет. Ця тяга до активного життя збереглася й до сьогодні, проте змінилися деякі пріоритети.

Перебуваючи 10 років у поліції, Ольга бачить з якими проблемами стикаються діти та підлітки, особливо у період повномасштабного вторгнення.

Крім того, менторка виховує двох дочок та розуміє, наскільки важливою є підтримка дорослого на життєвому шляху дитини.

— Я вже давно не брала участі у таких проєктах, не виходила за рамки своєї службової діяльності в поліції. Я розуміла, що це буде нове коло знайомств і в будь-якому разі це можливість долучитися до доброї справи, — розповідає Ольга.

Про В. та першу зустріч з нею

В. — менті, якою опікується Ольга. Їй 18 років, вона має прийомних батьків та навчається в одному з коледжів Луцька. Любить собак та у майбутньому хоче стати поліцейською-кінологом. Про своє бажання працювати у війську чи поліції згадала сама підліток в анкеті. Тож, так і склалася пара.

— Нас досить цікаво об’єднували в групу психологи проєкту, — пригадує Ольга. — Наприклад, моя дівчинка писала в анкеті, що вона хоче працювати у військовій або поліцейській сфері, а тут я працюю в поліції, і, звичайно, нас об’єднали в групу.

Спочатку я їй написала одразу в месенджер: «Привіт, я твоя менторка, давай побачимося». Вона погодилася. Зустрілися ми на святкуванні дня народження моєї дочки в «Адреналін Сіті». Ми там дуже гарно провели час з В., познайомилися та поговорили у неформальній обстановці. Так і відбулося наше перше знайомство.

Міни, собаки та поліція: як проходять спільні дні Ольги та її дівчинки

У ментора та менті повинні відбуватися регулярні зустрічі, які вони планують перед початком проєкту.

— Оскільки В. хоче стати поліцейською, то спершу я організувала їй похід до нашого управління вибухотехнічної служби. Ми поспілкувались там з хлопцями, які працювали на деокупованих територіях. Вони показали їй виявлені міни, які були привезені з тих зон.

Потім поїхали в кінологічний центр поліції, де є багато наших собак. Виявилось, що моя дівчинка дуже любить собак і взагалі хоче стати кінологом. Особливо мені запам’ятався момент, коли ми під’їхали до кінологічного центру, і там ходив безпритульний пес. Вона одразу ж почала обіймати ту собаку та знайшла особливий підхід до нього. Тоді я вперше побачила, що в неї є цей особливий контакт з тваринами, адже вона тоді аж змінилася на обличчі. Завдяки цим зустрічам є багато речей, на які вона вперше відкрила очі.

З часом В. стала більше відкриватися, ініціювати зустрічі. Зі слів Ольги, у неї виникло відчуття, ніби у неї з’явилася ще одна дочка.

«Я не втручаюсь, а даю можливість говорити»

Ольга описує свою підопічну як людину, що відчуває власні кордони, не дасть себе в образу, тверду, який не потрібно пояснювати, що таке принципи та життєва стійкість, яка має чітке розуміння справедливості, де добро, де зло, де чесність, а де брехня.

Наставниця розповідає про своє життя, непростий досвід і те, що найголовніше в житті — це люди.

— І навіть, якщо вона зараз досить мовчазна і багато чого тримає в собі, отже, на це є причина, і цей період часу потрібно пережити. Те, що я буду лізти їй в душу та витягувати з неї якісь спогади, — не дасть жодного результату. З часом вона сама почне говорити, і це буде набагато цінніше, ніж якби я в це втрутилася.

Що змінилося для Ольги у ставленні до виховання дітей

— На прикладі В. я побачила, що ця дівчина самостійна і всі свої проблеми хоче вирішувати сама. Те ж саме я побачила і у своїх доньках. Я виховую їх сама і деколи надто їх убезпечую. 10 та 12 років — це вже той вік, коли потрібно трішечки зменшити цей контроль.

Більша довіра дитини формується тоді, коли ти зайвий раз не втручаєшся у її справи, але можеш показати, що ти завжди поряд та на її боці.

А що після проєкту?

Керівниця напряму менторства Аліна Лепська каже, що завершення менторської програми не означає припинення взаємодії. Оскільки більшість наставників готові підтримувати зв’язок із менті навіть після завершення проєкту, передбачено кілька можливих варіантів подальшої взаємодії: менторські пари можуть обрати шлях офіційного наставництва, продовжувати спілкування поза проєктом або долучитися до менторської спільноти — простору для обміну досвідом та підтримки від організаторів у мінімальному форматі. Таким чином, кожна пара самостійно визначає подальший формат взаємодії, ґрунтуючись на власному досвіді та рівні довіри.

Сама ж Ольга розуміє, що те, чи буде продовження спілкування після проєкту, залежить в першу чергу від її підопічної. Це має бути ненав’язливе спілкування і за взаємним бажанням.

— Я, звичайно, хотіла б це все продовжити. Мені дуже цікаво, яка в неї буде доля, бо все ж таки я дуже перейнялася цим проєктом. Це для мене не лише якась участь у програмі, я дійсно хочу допомогти своїй дівчинці.

Тому мені хотілося б знати, як в неї складеться життя. Але люди з такими твердими життєвими переконаннями та цінностями, як у В., не можуть не знайти себе. Мені здається, що в неї все буде добре в першу чергу через її людські якості.

Чи буде далі діяти проєкт?

У 2025 році команда благодійного фонду «Клуб Добродіїв» продовжуватиме розвивати програму менторства, розширюючи її та доповнюючи новими ініціативами і проєктами для підлітків сиріт.

Всю інформацію про подальші проєкти та як до них долучитися, можна буде дізнатися на сайті фонду та у соцмережах.