«Мої нескінченні листи у майбутнє» на стіні LU Gallery

Перформанс львівської мисткині Ольги Генди «Мої нескінченні листи в майбутнє» зібрав повну музичну залу простору LU Gallery. Художниця у присутності глядачів розписала одну зі стін галереї вертикальними лініями-тростинами. 

misto.media побувало на дійстві. Розповідаємо, що бачили.

Що таке перформанс

Перформанс — це форма сучасного мистецтва, де художнім жестом є дія митця в конкретному місці (галереї, вулиці, квартирі тощо) та впродовж певного часу (від кількох хвилин до місяців). Зовні процес нагадує виставу, однак відрізняється від традиційного театру відсутністю заздалегідь написаного сценарію з ролями та сюжетом, а кожен глядач стає співучасником процесом.

Перформанс розквітав як протест проти комерціалізації мистецтва на користь проживання чистого досвіду. 

«Мої нескінченні листи в майбутнє» Ольги Генди

Львівська художниця Ольга Генда у Луцьку не вперше. Її робота «Лист в Майбутнє» експонується в Lu Gallery в рамках експозиції «Одеса, Техас. Ближче». 

Довідково. Ольга Генда — сучасна львівська мисткиня, чия творчість сфокусована на роботі з пам’яттю, людською тілесністю, переживанням травми та вивченням глибинного емоційного стану. У мові своїх робіт художниця відкидає все несуттєве, залишаючи лише чуттєвий слід або концентрований образ.

Основні мистецькі серії та концептуальні проєкти Ольги Генди:

• «Листи» (зокрема робота «Лист у майбутнє») — проєкт, у якому мисткиня досліджує терапевтичний вимір мистецтва, фіксуючи власні рефлексії та особистий досвід;

• «НЕПРИЄМНЕ» — серія робіт, що зачіпає теми болю, внутрішніх тривог та фізичних відчуттів (зокрема твори «Мігрень», Money tree);

• «Людина-Тростина», «Павучихи», «Соняхи» та «Барбині турботи» — фото, графічні та живописні серії, побудовані на метаморфозах людського тіла й побутових сюжетів.

Перформанс «Мої нескінченні листи в майбутнє» відкрив перед лучанами інтимний процес написання художніх текстів: як з’являється перша крапка на поверхні, а чиста сторінка перетворюється на заповнений символами «лист».

На подію у просторі галереї зібралося два десятки відвідувачів. Гості роздивлялися аскетичну композицію мистецької підготовки: біла стіна, під нею — застелена папером підлога, кілька склянок з фарбою у кутку та великий пензель. 

Після короткого знайомства Ольга Генда вмочила в чорну барву щітку і провела першу вертикальну лінію. Ворсини глухо шкрябали поверхнею стіни в цілковитій тиші галереї. Шурхіт пензля змішувався з диханням відвідувачів та скрипом старого паркету, з віддаленого кутка простору було чути, як сопить та агукає немовля на руках у мами-глядачки. 

Нові лінії на стіні створювали графічний просторовий та звуковий ритм.

«Шух-шух», — невпинно заповнювалося біле «полотно».

Художниця час від часу відходила від роботи на кілька кроків назад і оглядала композицію, ніби перечитувалва написане. 

«Ш-ш-ш-шух», — додала довгу лінію на початку «листа».

Поступово між впевненими широкими мазками з’являлися короткі штрихи «між рядків» — ніби згадка про недоговорене, недописане. Деякі лінії постфактум художниця перетворила на кола, а посередині додала крихітний будинок з людиною поряд. 

Процес набував дещо джазового ритму: пензель рухався то швидше, то повільніше, творячи синкопи. Смужки закручувались в петлі й монохромний живопис все більше нагадував клинописні листи чи дзен-каліграфію.

Тростина за тростиною — і лист дописаний. Наостанок мисткиня повільно провела масивну вертикаль на всю довжину стіни. Наприкінці лінії пензель не витримав екзальтації й дуже символічно зламався. 

Оплески. 

Про що «Листи»

«Ви були свідками того, як я зазвичай малюю вдома. Роботи створюються по-різному: деякі дуже довго, деякі — швидко. Я й сама до кінця не знала, скільки часу займе цей процес. Це інтимний момент. Створення цих аритмічних ліній схоже на медитацію. Це мій спосіб стабілізуватися в нинішній час», — коментує Ольга Генда.

У мисткині вже був подібний досвід у Львові. Вона вигадали перформанс із малюванням пластин на стіні місцевої кав’ярні як символічну практику заземлення та отримання сенсорного досвіду під час війни в найпростіших умовах. Художниця намалювала перші шість пластин, а потім закликали відвідувачів додавати свої лінії.

«Хтось малював тварин, хтось — просто лінії. У цьому була певна грайлива, «хуліганська» природа, адже зазвичай малювати на стінах заборонено. Багато хто казав про терапевтичний ефект від цієї дії», — ділиться мисткиня.

Тростина як центральний образ живопису Ольги з’явився під час еміграції у лютому 2022 року. Жінка згадує цей період як один з найважчих у житті: чуже оточення, незнайома мова, постійне відчуття привілейованості через те, що не в Україні, але водночас щоденне переживання втрат і новин про загиблих знайомих чи зруйновані будівлі.

«Спочатку я малювала яскраві картини, щоб повернути собі дофамін і радість. Але мені бракувало простору для більш філософських роздумів та проживання процесу горювання. Одному з епізодів подкасту Володимир Єрмоленко розповідав про Блеза Паскаля та його тезу: «Людина — це мисляча тростина». Вона дуже крихка, її легко знищити, але її гідність полягає саме в здатності мислити. Ця ідея мене вразила. Я почала читати Паскаля та заглиблюватися в те, як у мисленні проявляється людська гідність, зберегти яку під час війни надзвичайно важко. У якийсь момент я уявила ці тростини й захотіла заповнити ними все полотно», — розповідає художниця.

Тростина поступово вплелася в її інтереси. Ольга досліджувала петрогліфи Кам’яної Могили в Запорізькій області. Протошумерські малюнки, символи яких схожі на українські вишиванки, писанки та на перше викарбоване слово — клинчасту лінію, що теж нагадує тростину чи очерет. Художниця збирала очерет, заточувала й малювала ним. Відтоді цей сюжет розвивається.

«Споглядання «листів», як і написання, — це процес. Через хаотичність ліній око не зупиняється на одній точці, а постійно рухається. Це нагадує метод EMDR (ДПДГ — десенсибілізація та переробка рухом очей)  , яка через рухи очей активізує певні ділянки мозку та допомагає перезаписувати травматичні спогади без ретравматизації. Самі тростини бувають рівними чи нерівними, тонкими чи масивними — це залежить від мого внутрішнього стану. Сьогодні вийшов певний хаос із різних ліній: усі звуки в приміщення на фоні — дитячий голос, шурхіт, звук пензля — накладалися на мої рухи й створювали спільну хореографію. Я думала про те, що відчувають люди, коли я малюю, наприклад, будиночок. Для когось це дім, у який неможливо повернутися, а для когось — новий ремонт. Під час малювання я намагалася концентруватися на власних думках. У теперішніх реаліях це складно, але мені дуже відчувався цей стан спільної присутності», — міркує художниця

За її словами «Лист у майбутнє» — це бажання зберегти пам’ять про цей період, зафіксувати відчуття тривоги, сирен і водночас нашу здатність вижити та зберегти людськість.

«Пам'ять завжди існує в нерозривному зв'язку з майбутнім. Ми роздумуємо про пам'ять тоді, коли події вже відбулися й залишилися позаду. Оскільки мені важко зафіксувати свої почуття у словах, мої тростини стають письмом для невисловлених думок і ще не сформованих емоцій», — резюмує Ольга Генда. 

Результат артакції доступний для перегляду місяць — після перекспозиції у жовтні стіну замалюють.

Переглянути цю та інші роботи експозиції «Одеса, Техас. Ближче» можна до 16 жовтня у LU Gallery.

Адреса: вулиця Миколи Мялковського, 8.

Графік роботи: вівторок — неділя: з 11:00 до 19:00.

Вхід вільний.