Містичний Луцьк на чорно-білих світлинах, привиди та флешмоб на підтримку війська

Біля скульптури «Зерно», що на вулиці Лесі Українки, юрмляться люди. Одні фотографуються у відображенні полірованої скульптури, інші — зникають за дверима у будівлі неподалік.

Там, у центрі розвитку креативних індустрій «Або Або» , відбувається імерсивна виставка  концептуальних фото «Портал Зерна» луцького митця та військового Віктора Голікова.

— Ми відкрили для артподії це приміщення, яке перебуває в процесі ревіталізації, спеціально, аби глядач був причетний до цього процесу, як до мистецтва. Хочемо, щоб кожен лучанин став частиною створення нової історії міста, — розповідає керівниця центру «Або Або» Тетяна Зубрик.

З порогу видно — дійство андеграундне: чорно-білі світлини на полотнах розмістилися в атмосфері напівтемряви та істинного лофту.

На знімках, зроблених у відображенні скульптури «Зерно», — Луцьк та його люди. Тільки впізнати бодай когось — непросто. Фотограф назвав ці портрети «внутрішніми» — вони розкривають глибинне «я», прихований голос внутрішньої природи людини, її іншу суть.

Усі фото зроблені в одній точці міста, а здається, ніби в усіх кутках світу — глядачі роздивились на них образи вічного римського Колізею і метушливого Мангеттену.

— Це копиця сіна і проста будівля поряд. Далі — чистий горизонт, — показує придбаний магніт луцький архітектор та фотограф Роман Трофимюк.

Особливий знімок «захований» за будівельним полотном у кутку зали. Це варіофото, яке змінює зображення, залежно від кута зору: спочатку у вічі впадає луцький будинок у відображенні ідеального глянцю металевої скульптури. Крок вбік — і на світлині уже руїни Донбасу. Крихкість життя, як вона є.

Посеред зали стоїть холодильник, весь у дрібних магнітах-копіях оригінальних фотополотен. Їх, а також листівки й футболки з принтом світлин можна було придбати за донат на потреби 109-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, у якій служить Віктор.

Відвідувачі виставки з власної ініціативи влаштували флешмоб «Я в „Зерні“»: фотографувалися у відображенні скульптури і розміщували фото у соцмережах з посиланням на банку.

Холодильник на виставці — не лише для демонстрації магнітів. На ньому розмістився проєктор, що транслював на стелі відео з процесу знімання проєкту «Портал Зерна». Медіаролик нагадує старе чорно-біле кіно, у якому зринають чи то люди, чи привиди. Звуки міста, що супроводжують відеоряд, перемішані з зітханнями та уривками фортепіанної музики.

— Це композиція під назвою «Штетл Луцьк», яку виконує Сара Фершко в пам’ять про рідне місто та його мешканців, закатованих німцями. Подружжя музикантів Хаїм і Сара Фершки пережили нацистські концтабори. Хаїм Фершко народився і провів дитинство в Луцьку. Німці ампутували музикантам ліві руки по плечі. Але обоє вижили. Навіть без рук вони продовжували грати, виступати, писати нові пісні, — розповідає арткураторка проєкту Руслана Порицька.

У кутку виставкової зали — 8 великих керамічних плит з фрагментами роботи Віктора Голікова. Люди рухають їх, як в дитячій грі «п’ятнашки», намагаючись скласти абстрактну композицію. Плити важко піддаються взаємодії — цілісне зображення немов втікає, не піддається фіксації. Поряд — автор фото.

— Ми зробили мистецький поштовх, змістивши акцент на глядача. Я можу розповісти лише про власні відчуття, коли робив той чи інший кадр. Авторське бачення — це точка відліку, решту сенсів створює той, хто дивиться, — підсумував Віктор Голіков.