Усі Туристи, а я — Патріот. Богдан Климчук

Луцьк. Одна з центральних вулиць. Неподалік — Луцька міська рада та misto.cafe. Туристична агенція «Патріот». У вікні видніється жовто-блакитний прапор, бо ж фірма патріотична не лише на словах. На зовнішніх стінах при вході — мапа України та світу.

У кабінеті сидить високий і усміхнений Богдан Климчук, засновник «Патріота». А збоку за робочим столом працює Влад, директор агенції та племінник Богдана. Під час нашої розмови до нього прийшла клієнтка планувати свою поїздку. Тим часом ми говоримо з Богданом про його подорожі та війну.

Богдан Климчук — не лише підприємець, а й військовий-доброволець 100-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, аеророзвідник. З перших днів долучився до патрулювань з поліцією. З березня 2022 року в ЗСУ. Виконував військовий обов’язок на бахмутському, куп’янському та лиманському напрямках. Зараз — на Торецькому напрямку.

Позивний у Богдана також — Патріот. Жартує, що в кожній бригаді є Туристи, а він один — Патріот.

На стіні в агенції — світлини з різних поїздок. На деяких впізнаємо попередніх героїв проєкту «Всі пішли на фронт», як от Сергія Чурікова і його селфі на фоні Морського ока  в польських Татрах. Богдан зізнається, що декого зі своїх туристів зустрічає на фронті на різних посадах. Є й такі, що їздили з чоловіком у перші поїздки, які він організовував, з 2006 року.

Частина 1. Подорожі

Обожнює подорожі, об’їздив Європу ще в студентські часи. Його історія розпочалася під час стажування в Німеччині у 2003 році. Кожні вихідні Богдан мав можливість десь подорожувати, особливо за допомогою квитка вихідного дня Schönes-Wochenende-Ticket , який коштував 5-7 євро на 5 осіб.

Голосували за Ющенка у Франкфурті, спали на вокзалі

…«Подорожували, як скажені, майже задарма. Іноді нам і не було де ночувати. Якось їздили голосувати за Ющенка  у Франкфурт. Ночували в Мюнхені: з метро нас виганяли, ми сіли в якийсь єдиний відкритий потяг на вокзалі. Зал очікування був закритий. Ми в тому потязі й заснули — прокинулися, коли вже проїхали годину. Але, на щастя, він їхав у потрібному нам напрямку».

Відкриття «Патріота»

Після повернення в Україну Богдан працював у банку керівником відділу споживчого кредитування й у вільний час мандрував разом з усіма охочими. Врешті-решт вирішив відкрити свою туристичну агенцію, бо це було цікавіше, ніж працювати у банку.

…«У 2006 році організував клуб мандрівників, а вже за два роки задумав відкрити агенцію. Для цього потрібно було зробити ліцензію, піти на курси, здобути спеціальну освіту. Довелося 2 роки пожити в офісі.

Цікаво, що сталося це напередодні економічної кризи 2008 року. Склалося так, що я відкрив турагентство в пік кризи. Всі крутили пальцями біля скроні й казали, що мені капець. Виявилося, навіть під час криз є нові можливості. Люди тоді не могли собі дозволити відпочинок за кордоном, тому перемикалися на відпочинок по Україні. А мені завжди подобалися подорожі Україною. Звідси, власне, і назва “Патріот”. Коли подорожував і навчався за кордоном, то розумів, що нічим ми не гірші від Європи».

Перші спогади з літака та ніч на лавочці в Римі

…«Вперше я літав, коли мені було три роки, 87-88 рік. З Луцька в Полтаву. Я досі пам’ятаю маленькі машини в ілюмінаторі під час посадки, пам’ятаю, як воно гуділо, а поруч сиділа дівчинка з ножицями-жабкою.

Наступний раз я сів у літак вже геть у 2007 році. Полетіли з товаришем в Італію, але пошкодували грошей на готель, а тоді тільки почали з’являтися хостели, а 35 євро за номер нам тоді було забагато. Вирішили спати на вулиці, скільки там тієї ночі? Кажу другові: “Давай ти посидиш, поки я сплю. Потім я посиджу, поки ти спиш”. Потім були потомлені обоє, бо спали так, щоб поліціянти не прийшли й не забрали нас. Це був найяскравіший спогад. Спали так дві ночі в Римі на лавочці, було 27 градусів тепла вночі.

Вдень ми там гуляли. Нам дозволили піднятися безоплатно на собор Петра і Павла, бо почули, що ми з України. Охоронець, що працював там, був з України й пропустив нас по блату, бо ми ж спеціально до цього собору їхали (саркастично — mm). Він сам нам запропонував піднятися і показав ікону, на якій була зображена княгиня Ольга».

Якість життя

…«Спершу є така ненаситність в подорожах: починаєш з ближчих поїздок десь на Будапешт, Відень, Прагу. А потім все далі і далі. Якісь речі приїдаються, вже більше культури починаєш вивчати, поринати в арабський світ. Але найбільше вражають контрасти, у всіх турах так. Був у нас тур Чорнобилем і Межигір’ям Януковича — таки контраст справді вражає.

Часто люди, коли повертаються з турів, розуміють, що ми не так і погано живемо. Навіть коли їздять в Єгипет, де прекрасне море, але є свої нюанси. Навіть зараз у воєнний час ми живемо ліпше, якщо не брати до уваги прифронтові території, ніж деякі інші країни. Одні з останніх моїх поїздок були на Занзібар . Там заходиш у звичайну хату-мазанку, з електроприладів — тільки одна лампочка на батарейці. Та ж сама Індія, коли викопана в землі землянка — листячко і целофан замість даху, але таких щасливих людей, як там, ще треба у нас пошукати».

І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь

Богдан вважає, що важливо не лише розвивати внутрішній туризм, а й відкривати нові горизонти незнаних країн.

…«Важливо людям бачити інші країни. Чим більше людина подорожує, тим більше вона розкриває свою свідомість. Подорожі — це позитивний фактор для розвитку суспільства й особистості. Десь можна перейняти чистоту, а десь — певні технології.

Хоча у нас була проблема, що українці не те що за кордон, а й взагалі за межі області рідко виїжджали. А вже потім, коли люди стали заробляти більше, вони почали собі дозволяти більше подорожувати. До нас зверталися за послугами й одесити, жителі Дніпра, Харкова. Приїжджали в основному на Захід України: Луцьк, Колодяжне, Острог, Клевань, львівські замки тощо. Перша подорож моєї агенції — мандрівка замками України. Нас було тоді до 18 людей, є загальне фото, можна всіх знайти на ньому (сміється — mm)».

Луцькі екскурсії з факелами

…«Коли протягом довгого періоду їздив за кордон, то зрозумів, що в Луцьку не вистачає якихось цікавих екскурсій. У Греції, Об’єднаних Арабських Еміратах, Туреччині — скрізь були цікаві вечори, які знайомили з місцевою культурою. І думав: як так, що на Волині, в Луцьку, такого нема?

Довго носився з цією ідеєю, й у 2017-му році мені випала нагода запітчити її на проєкті від Британської ради Active Citizens та міської ради. Ми побавилися та виграли: реалізували ідею нічних екскурсій у Луцьку. Отримали часткове фінансування. Насамперед ми знайшли коло однодумців, яким це теж сподобалося. Наприклад, Дмитру Безвербному. Спершу він сказав, що спробує один-два рази, а в результаті провів понад 200 екскурсій, увійшов в десятку найкращих екскурсоводів України.

Дослідили історію луцького ловеласа Станіслава Хрусталя, який домагався однієї панянки, відтяв собі пальця у знак любові й стрибав з ковельського мосту. Це все реальна історія, є навіть судова справа 1596 року.

Луцькі екскурсії хочеться й надалі розвивати, в нас є дуже багато пам’яток. Я вважаю, що Луцьк — столиця підземель України. Шкода, що Луцьк і Волинь дуже недооцінені. Чув багато відгуків від туристів, що вони не очікували, що в нас так класно».

Відпочинок за кордоном для військових

…«Зараз ми також розвиваємо закордонні тури. Крім цивільних, звертаються також військові у відпустках. Коли я був під Бахмутом, прямо в бліндажі, Влад передав інформацію, що вже можна їздити військовим за кордон, і він робить добірку туристичних місць для військового, який його попросив.

Згодом я теж поїхав на відпочинок за кордон, це була перша моя відпустка за півтора року. Чесно кажучи, це дуже якісна реабілітація для військових.

Навіть відпочиваючи десь в українських Карпатах, ми все одно перебуваємо в тому інфопросторі та не можемо стовідсотково морально релаксувати. Тому я взяв друзів, маму та й поїхав у Хорватію. Під час цієї подорожі я все по-іншому сприймав, ніж під час подорожей до війни. Набагато ліпше відчуваю життя. Опісля півтора року у війську ти зовсім по-іншому все сприймаєш. Радієш примітивним речам — теплій воді, чистому рушнику, свіжій постелі.

До мене також іноді звертаються військові, щоб свої сім’ї відправити на відпочинок: «Я знаю, що жінка поїхала, вона задоволена — і я задоволений». Добре, коли люди відпочивають і подорожують, якщо від того збільшується їхня продуктивність. Вони працюватимуть ефективніше і сприятимуть розвитку економіки. А розвиток економіки сприяє розвитку сил оборони. Але я, звісно, зацікавлена особа в цьому».

Частина 2. Війна

Війна не застала Богдана зненацька, чоловік очікував початку вторгнення. Проте не очікував, що вона сягне таких масштабів і швидких просувань російських військ на початку.

Початок

…«Мені Влад доводив, що війни не буде (Влад сидить поруч за столом, говорить із клієнткою, — mm). Звісно, що очікував початку війни, але не так різко. Щодо зв’язку, то я був певний, що можуть бути ураження у важливі стратегічні точки. Ми навіть домовилися з друзями, де ми будемо зустрічатися, якщо не буде зв’язку.

Перший день я ходив чергував по Луцьку, бо мене ніхто не брав в ТРО через черги (сміється, — mm). От я ходив з травматичним пістолетом, допомагав поліції. Хотілося бути корисним. Згодом вдалося потрапити в тероборону. Потім — кордон, Бахмут, Куп’янськ, Лиман, зараз — Торецьк… Я ніякий не Рембо, я був зв’язківецем, нині — пілот БПЛА. Є купа роботи поза окопами. Дуже не вистачає інтелектуальних людей у війську».

Причини

…«Я впевнений, що одна з причин нападу Путіна на Україну — це те, що українці ніколи не жили так добре, як перед початком війни. У нас вчителі могли собі дозволити полетіти в Єгипет, про що за часів СРСР вони й мріяти не сміли. Люди перестали думати за кусень хліба. І ось на Росії розуміли, що рівень заробітної плати в Україні уже ставав на рівні, а то й вищим, ніж в Росії.

Якби вчитель в Криму побачив, що зарплата вчителя в Херсонській області у два-три рази вища, як ви думаєте, довго б Крим лишався там? Не треба було б ні одного патрона витрачати, щоб його повернути.

Пам’ятаю, за кордоном після 2014 року росіяни дивувалися, що у нас безвіз, а їм потрібно було робити візи. А ще у нас були лоукости й дешеві, за 5 євро, рейнейри, візейри …»

Смерть — не найгірше

…«Смерть — не найгірше, що може статися. Найгірше — це коли вороги вбивають твоїх близьких і забирають у тебе все. Ми на фронті — за своє. Кожен має до цього прийти. Для мене служба — це щось середнє між в’язницею та монастирем. Ти свідомо обмежуєш свою свободу».

Коли кінець війни

…«Раніше я казав, що кінець війни тоді, коли українці усвідомлять себе українцями, перестануть говорити російською, ходити в російську церкву, давати хабарі. Людям теж не вельми подобався цей варіант. А зараз я кажу, що війні кінець тоді, коли всі українці зрозуміють, що це і їхня війна теж».

Військові — заможні люди

…«Мені здається, що в моєму середовищі люди, які голосували за гроші, продавалися олігархам, повтікали. Мені це дуже подобається. Сподіваюся, після війни буде нова еліта. Ті, хто виживуть на війні, будуть заможні люди, які не продаватимуться за мішечок гречки. Тому я і ставлюся негативно до того, щоб ті, хто нас продавав, поверталися.

Сьогодні Палиця, а завтра — інше прізвище. Особистість не важлива, важливо, щоб не було олігархії, інакше ми приречені як країна. Мусимо побороти корупцію і стати ефективнішими. Інакше наша маленька радянська армія не виграє велику радянську армію. У нашій армії на низьких посадах не радянські люди, і дуже багато радянських, на жаль, на високих посадах».

Частина 3. Знову подорожі

Богдан цікавився справами агенції навіть на фронті, запитуючи у Влада, як все йде. Влад ділиться, що навіть в березні 2022 року у них вже запитували про тури. А навесні 2022 року «Патріот» організовував перші евакуаційні «тури» в Болгарію.

Тим часом Богдан приємно згадує минулі подорожі та мріє після війни далі продовжити подорожувати й шукати нові пригоди. Напередодні широкомасштабного вторгнення Богдан купив квитки в Ісландію. Не склалося, але каже, що ще там буде.

Майбутні подорожі та вегетаріанство

…«Крім Ісландії, мрію ще потрапити в Нью-Йорк. Ніколи не був в Америці. Найзахідніше на нашому материку я був у Марракеші. Був також в Танзанії в Африці, а взагалі дуже люблю Азію. Через їжу. Я вегетаріанець, і мені дуже подобається свіжа зелень, здорова їжа. Не їм м’яса з 2011 року. Спершу я трохи тролив своїх друзів-вегетаріанців, потім мене теж тролили. Я бачив, що вони такі „живчики“ стали, і мені теж сподобалося, почав себе ліпше почувати.

На фронті було складно з цим, але є дуже хороша благодійна організація “Кожна тварина”, яка раз у місяць надсилала вегетаріанські сухпайки. А ще є корова. Моє знайомство з населеним пунктом на фронті завжди починається з того, чи є тут корови і кози, молочні продукти. Харківщина була дуже класна, бо в кожному селі була корова, а в мене були сир, масло, сметана. Іноді сам собі окремо готував з того, що було: каші, яйця».

Моя мама родом з маленького містечка… Луцька

…«Дуже люблю єврейську кухню. До речі, якось розмовляв з одним чоловіком в Ізраїлі. Розмовляли англійською, той каже, що його мама теж родом з України. З якогось маленького містечка. З Луцька. Я сміюся, що взагалі не знаю, де таке місто мале є».

Не люблю туристичні місця

…«Коли багато подорожуєш, намагаєшся уникати туристичних місць. Я стараюся йти 5–10 км від центру, від туристичних зон, щоб побачити щось найменш розкручене. Кайфую більше, коли сиджу в закладах для місцевих і їм тамтешню їжу. А вони, своєю чергою, вирячали очі, мовляв, що я там роблю.

Проблеми виникали хіба з комунікацією. В Китаї не розмовляли жодною іноземною в таких місцях, але в них уже тоді були смартфони з перекладачами. Я підходив, казав у телефон англійською мовою, що “I need a Taxi”, і воно мені відповідало, за скільки хвилин таксі приїде.

А в Марракеші ходить дитина і каже, що заведе, куди тобі потрібно. А дороги там заплутані, лабіринти. Заводить ця дитина тебе в тупик і просить ще грошей, щоб вивести. Потім питає, чому так мало. За ці кілька доларів кросівок не купити».

Який би не був all-inclusive, ти до цього звикаєш. Якось ми поїхали з колегою на безлюдний острів у Таїланді. Пальми, рибки, кораблі, прозора тепла вода, коралові рифи — така краса, як у рекламі “Баунті”. А мій колега сидить сумний. Питаю, чому. Відповідає, що для нього це “День бабака”, все однакове і повторюється з дня у день».

Морська корова і заплив в океан

…«Коли в людей відпочинок, у нас — робота, й навпаки. Ми відпочиваємо в найпаскудніші пори. Соло-подорожі класні, якщо ти дуже обмежений в часі, і коли треба швидко вирішити їхати чи не їхати.

Якось я сам подорожував у В’єтнамі. Плавав в океані, як шалений, більше ніж годину. Виходжу на пляж і розумію, що вже не розумію, де я. Відплив так далеко, що й не знав, де мій готель, а назви не пам’ятав. У підсумку десь годину шукав його. Але знайшов.

А якось у Єгипті вичікував морського дюгоня, це морська корова, яка до себе не надто підпускає людей. А вона величезна, як слон. Я кожен день вставав о п’ятій ранку і ходив виглядати її кілька днів поспіль. Зате я єдиний в групі, хто таки побачив і плавав біля неї. Вона мене навіть хвостом торкнулася!»

Риба, приготовлена в ямі, біля океану

…«Якось ми гуляли з колегами на березі океану, і місцевий там готував рибу, прямо на вулиці. Їсти хотілося, то ми й погодилися. За 100 м у нього була якась будочка, але він взяв з нас гроші й пішов по овочі. Коштувало це недорого, то ми й вирішили, що не шкода, як не вернеться.

Але він повернувся і вирив ямку за тим кіоском, кинув туди вугілля, запалив і почав готувати рибу. І ви знаєте, цей момент, коли ви сидите і їсте на березі Індійського океану на якомусь килимку, під накриттям, запам’ятається на все життя.

З кожним разом розумієш усе більше, що важливіше, з ким ти подорожуєш, а не куди».

Дуже багато вже заплатили, щоб зараз розходитися. Дуже багато втратили. Ми б’ємося за своїх і за правду.

Богдан показує нам здобуті в закордонних подорожах статуетки з Угорщини, Монголії, Китаю, Оману, Мальти та інших країн. Впевнені: їх буде набагато більше. А поки чекаємо повернення до Криму, щоб Богдан піднявся на вершину Роман-Кош, найвищу в Кримських горах.

Розмова з Богданом відбулася в рамках проєкту «Всі пішли на фронт».Це документальний проєкт про військових ЗСУ та їхні професії до повномасштабного вторгнення, авторками якого є фотографка Людмила Герасимюк та журналістка Юлія Тарадюк.

Ми хочемо розповісти вам про бізнесменів, акторів, директорів шкіл, фармацевтів, журналістів, вантажників, барист, танцівників та всіх інших, хто до війни займався своєю справою і віддавався наповну професії, але потім в один день чи сам прийняв рішення йти захищати, чи з честю виконав свій обов’язок і несе його гідно.

У кожній такій історії ми закликаємо читачів донатити на збір (за посиланням в інстаграм-історіях), який актуальний та важливий саме для цього військового чи військової. Так цей проєкт не тільки має інформаційну вагу, а й допомагає боронити країну більш практично — підтримуючи ЗСУ.