«Фронтера» — перший інклюзивний літфест Луцька

Четвертий Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбувся 27—28 липня 2024 року на території музейного простору «Окольний замок» у Луцьку.

Ми хотіли, аби усі відвідувачі відчували свою гідність

Одним із основних акцентів промоції події була доступність її для маломобільних груп населення — для людей з різними видами інвалідності, батьків з малими дітьми і людей, які не володіють іноземними мовами, а частина панелей фестивалю була не українською.

«Ми дуже багато говорили про те, що робимо ці умови. Це не піар. Люди з інвалідністю звикли бути виключеними з суспільства. Якщо ми не будемо про це згадувати, то вони просто не знатимуть, що всі фронтерівські події — доступні», — говорить Анна Єкименко-Поліщук.

Організаторка додає, що люди з інвалідністю — дуже закрита спільнота. У Радянському Союзі звикли вважати, що таких немає, тому що їх зачиняли у багатоповерхівках без пандусів та ліфтів. Ці люди просто фізично не могли вийти на вулицю. Дуже часто українці, коли їдуть в Європу, кажуть: «Боже, там стільки людей з інвалідністю». Не більше ніж у нас, просто для них створені умови, тому вони — видимі, — переконана вона.

Ми дуже хочемо, щоб на наші заходи приходили ці люди, і щоб вони відчували себе безпечно, могли скрізь самотужки пройти, проїхати, скористатися усіма послугами без сторонньої допомоги, відчували свою гідність.

Анна Єкименко-Поліщук
проєктна менеджерка літфесту

Сьогодні розвиток безбар’єрності як ніколи актуальний. Дуже багато військових та цивільних отримують поранення різних рівнів, повністю чи частково втрачають кінцівки, зір, слух. Ми маємо розуміти, що таких людей ставатиме тільки більше. Містам потрібно адаптуватися під нове суспільство, щоб всі люди у ньому почувалися повноцінними та бажаними.

Проєктна менеджерка закликає ознайомлюватися з досвідом «Фронтери» та ділиться контактами організацій, які консультували й допомагали адаптувати літфест. Щоби й інші простори та події міста рухалися до максимальної доступності.

Анна Єкименко-Поліщук про кроки «Фронтери» до безбар’єрності

• Дуже часто ми не усвідомлюємо, що деякі речі можуть заважати доступності. Ми про них не знаємо, бо мало спілкуємося з людьми, для яких це є проблемою. Щоб не пропустити якісь очевидні та неочевидні речі, ми звернулися до громадської організації «Доступно.UA». Зняли відео локації «Окольного замку», а вони вказали, що треба покращити.

Наприклад, у центральному вході у технікум, через який можна заїхати у вбиральню для людей з інвалідністю, треба було відчинити дві частинки дверей, щоб зробити прохід ширшим. У коридорі стояли стільці та інші речі, які треба було обходити чи об’їжджати — це усунули теж.

Туалет вже був облаштований для людей на колісних кріслах, але там не було тримачів для милиць. Ми їх закупили й поставили.

Не було дзеркала, його ми зробили спеціально заниженим.

• Бар’єри, які ми не змогли прибрати, як, наприклад, мінісходинка висотою 2 сантиметри чи прокладена ринва для води, нам порадили промаркувати жовтим кольором. Жовтий — помітний навіть для людей з порушенням зору. Оскільки ми не мали часу отримувати дозвіл на фарбування — просто заклеїли ці місця жовтим скотчем.

• В укриття «Окольного замку» — підземелля — ведуть сходи. Щоб туди могли спуститись люди на колісних кріслах, поставили кнопку виклику. Після її натискання має прийти хтось із працівників простору і допомогти спустись. У них також є робот, який може транспортувати людину на кріслі східцями. Це триває 5—7 хвилин, тому на період фестивалю вирішили ним не користуватися через велику кількість гостей, яким треба було б пройти туди у разі повітряної тривоги. Цю функцію поклали на охоронців. Це не є комфортно. Це те, що у нас не дуже вдалося.

З одного боку сходів встановили поручень. А останні сходинки теж помаркували жовтим.

• Біля яток з їжею та напоями стоять високі барні столики. Вони не є доступними для всіх. Тому на території ми також поставили низькі столи, щоб кожен міг обрати зручний, щоб поїсти. Більшість наших партнерів мають понижені столи для замовлень. Складніше вийшло з «Файними льодами» — у них висока стійка, тому працівники виходили до людей і так спілкувались. Над цим теж треба працювати.

• «Фронтера» — перша літературна подія в Луцьку, яка мала супровід жестовою мовою. У цьому нам допомогла організація ГО «Громадський рух „Соціальна єдність“. Зазвичай вони супроводжують жестовою мовою онлайн, але ми хвилювались через відключення світла. Ми запросили їхню перекладачку на фестиваль, вона супроводжувала чотири події офлайн. І були люди, які користувалися цими послугами.

• Переклад на інші мови — це теж про доступність. У нас була суто англомовна подія, був виступ польською мовою. Ірена Карпа, до речі, дуже наголошувала на тому, що треба вчити англійську, неважливо, скільки вам років, бо світ вас може почути тільки тією мовою, яку він розуміє. Але ми розуміємо, що не всі знають англійську, тому запросили компанію, яка здійснювала технічний супровід, і запросили перекладачів. Кожен міг взяти навушники і слухати синхронний переклад українською, англійською, польською, французькою. Бо у нас були гості й журналісти з різних країн.

Це дає доступ до інформації. І ти не відчуваєш провини за те, що щось не знаєш.

• Коли ми говоримо про безбар’єрність, то мова не тільки про людей з інвалідністю, ми говоримо і про маму з дитиною.

Зараз багато мам виховують дітей самі, а чоловіки у війську. Багато мам з дітьми виїхали з регіонів, у яких ведуться бойові дії, відповідно тут у них немає родичів чи друзів, які можуть посидіти з малюком. Вони теж закриваються зі своїми проблемами та болями у тій квартирі, не можуть нормально працювати чи кудись ходити.

Ми запросили «Смугастий Носоріг» — розважальний комплекс для дітей. Тоді у мами з’являється можливість домовитися з дитиною, мовляв, зараз ми послухаємо лекцію, а потім підемо гратися.

• Оскільки на фестивалі велика кількість людей, діти мають здатність кудись випаровуватись, вони вивчають світ, це нормально, це не вина мами, що вона погано дивиться за дитиною.

Тому ми радили ліпити на дітей наліпки, на яких вказувати ім’я малюка та номер батьків. Якщо я знайшла хлопчика і звертаюся до нього: «Привіт, Данилку» — йому вже не так страшно. Тоді телефоную батькам, кажу: «Добрий день, я з Данилком біля книгарні», і вони можуть його спокійно забрати без оцих травмуючих виходів на сцену з дитиною і оголошень на всю аудиторію: «Загубилась дитина». Як каже мій чоловік, це мама загубилась, дитина ж ось тут.

Тому батьки не мають оцього дуже великого страху і тривоги, бо вони знають, що дитину знайдуть і їм передзвонять.

• Тварини. Якщо ви — власник маленького песика, то знаєте, що його теж не можна на день залишати вдома, бо буде мерва. Оця історія, поки ти його виховуєш і навчаєш, вона теж довга. Щоб люди могли прийти з песиками, ми зробили поїлки для тварин.

Вчора я бачила сториз, де хтось написав: «Я протестувала фестиваль „Фронтера“ спочатку з двома дітьми, а потім із псом. Все підходить, все доступно, дуже дякую за інклюзію».

Ці відгуки дуже допомагають працювати далі.

• Це головні напрямки, доступність яких ми хочемо покращувати, працювати над ними. Для всіх, хто теж хоче робити свій простір чи подію безбар’єрними, я передусім раджу шукати партнерів — саме профільні організації, які займаються тим чи іншим напрямком.

• Дуже класний в інклюзії «Кураж» — організація, яка робить різні масштабні благодійні заходи у Києві. Мені здається, на них треба рівнятися.

  

***

Одним із партнерів фестивалю «Фронтера», який підтримує інклюзивний напрямок розвитку міста, є ГО «Алгоритм дій».

«Наш проєкт першого урбаністичного дослідження Луцька — Urban Vision Lutsk — цього року має кілька фокусів, один з них — інклюзивність. «Фронтера» — один з перших проєктів, які ми підтримуємо, і завдяки якому маємо детальну таку інструкцію з роботи з доступністю. На їхній приклад та досвід ми можемо покладатися в інших проєктах — в «Дії.Бізнес», misto.cafe, у всій нашій екосистемі. Іти до «Фронтери» й просити контакти організацій чи порад», — розповідає Ірина Новосад, комунікаційниця «Алгоритму».