Баскетбол на твоїй вулиці. Як Луцьк формує культуру міського спорту

У Луцьку серед аналогічних міст України чи не найбільше відкритих майданчиків для вуличного баскетболу. До них існують побажання, запитання та пропозиції покращення, вважає віцепрезидент баскетбольного клубу «Старий Луцьк» Дмитро Чайковський, але площі для гри є, як і охочі.

Луцьк має єдину на Волині професійну команду, яка виступає в український «Суперлізі», тут до війни активно діяв фанатський рух, але надто масової традиції, яка б формувала міську культуру навколо гри, поки що сформувати не вдалося. Розбиралися, чому для вуличного спорту важливі саме традиції, тяглість та як це пов’язано з урбаністикою.

Навколо спорту

Баскетбол вважають другою за масовістю грою у світі — близько 600 мільйонів гравців (із них 200 млн у Китаї). Це найбільш популярна гра у США, де побудована ціла індустрія навколо студентського спорту, Національної баскетбольної ліги (NBA), там задають золотий стандарт майстерності, уболівання та спортивної комерції.

Гра для них — не лише про рахунок на табло, а й про продаж одягу, мерчу, вболівання, виступи команд чирлідингу, рекламу під час трансляцій, спортивні інститути тощо. Для студентів це шанс отримати стипендію для здобуття вищої освіти.

«Баскетбол емоційно насичений: у середньому команда набирає 80 очок за матч. Це десятки вдалих атак і результативних кидків. Глядач постійно відчуває хвилю позитиву чи розчарування. У футболі ти можеш чекати один гол цілу гру, а тут — 40 разів за матч бачиш, як м’яч залітає в кільце. Це робить баскетбол видовищним і динамічним», — пояснює Дмитро Чайковський.

Серед європейських країн неабияку тяглість та традицію щодо гри має Литва. Для місцевих — це більше ніж спорт, це частина національної ідентичності, майже «друга релігія». Тут ледь не у кожному дворі є кошик, а високий зріст мешканців дає природні передумови для хорошої гри.

Баскетбол на початку минулого століття сюди завезли литовські емігранти зі США, і з того часу в країні були численні національні перемоги, а також — у складі збірних Радянського Союзу, який анексував країну у 1939 році.

З 1990 року Литва знову мала свою національну збірну, а у 1992 році на Олімпіаді здобула «бронзу», обігравши росіян — цей матч мав велике символічне значення. Перемогу сприймали як акт національної гідності — доказ того, що маленька країна, яка нещодавно відновила незалежність, може перемогти своїх колишніх «господарів».

Голос вулиці

У 50-х роках минулого століття традиційний баскетбол виокремився в окрему нішу — вуличний формат гри. Він передбачає, що у командах є по три чи п’ять учасників, і вони «ділять» спільний кошик. Урбаністичний формат — вільніший, динамічніший та не затиснений у межах залу — сформував свою культуру.

У 70–80-х роках у Нью-Йорку та Чикаго вуличний баскетбол розвивався паралельно з хіп-хопом, брейком, графіті. Тож гравців легко було впізнати по характерних кросівках, широкому одязі. Турніри часто супроводжувалися диджей-сетами, коментаторами, шоу, а гравці тішили публіку фінтами та видовищними передачами.

Ігри потребували мінімальних умов — кільце та м’яч. Тож могли відбуватися у районах, де були недоступні професійні майданчики. Для цього підходили шкільні двори, парки, звичайні подвір’я, тому стритбол легко вписався у міський простір. Мав він і соціальний аспект, наприклад, був альтернативою для кримінального відпочинку.

Деякі майданчики стали легендарними для життя міст. Наприклад, Rucker Park та The Cage у Нью-Йорку стали одними із символів цілого руху. Тут зародилося саме поняття стритболу, грали майбутні зірки NBA, а на майданчику можна побачити справжнє видовище. Урбаністка Urban Vision Lutsk Аліна Гончаренко каже, що з часом, також завдяки парку Rucker Park, імідж району Гарлем кардинально змінився на краще.

Попередній слайд

Наступний слайд

«Це випадок, коли громадські ігрові простори сприяють розвитку соціальних зв’язків, місцевої культури та оновлення міських просторів», — пояснює фахівчиня.

Об’ємні та масштабні графіті використовують філіппінці на Taguig Tenement Court.

У Парижі майданчик Pigalle Basketball Court зробили артпростором, куди люди приходять фотографуватися, а не лише грати. Кольоровий майданчик, затиснутий з усіх боків звичайною житловою забудовою, став туристичною атракцією.

Також цікавий кейс — це кампанія Live, Learn & Play, яка була частиною 75-ї річниці NBA. В її межах реставрували майданчики у різних країнах Латинської Америки. Роботи й художнє оформлення — тут використовували елементи культурної ідентичності регіонів, а простори оновлювали так, щоб вони залишались чи перетворювались у точки тяжіння — де можна не лише пограти в баскетбол, а й провести час за спілкуванням, знайти однодумців.

Та повернімося в Україну.

Майданчик там, де його не чекаєш

На відміну від Литви, в Україні спортом, який заявляв про свою ідентичність в радянські часи, був футбол (харківський «Локомотив», київське «Динамо» були одвічними суперниками команд з Москви).

Тому, оскільки є напрацьована система, у сучасному вимірі секцій, команд, футбольних полів при школах більше.

Поза тим для вуличного міського дозвілля баскетбол має свої переваги, бо не потребує великих полів та гурту.

«Це доступний спорт. Можна взяти м’яч і тренуватися самому. Для старту достатньо кільця й майданчика», — пояснює Дмитро Чайковський. Жодних особливих вимог немає. У згаданій Литві саме вуличний клуб Šakiai Gulbelė вивів країну до одних із лідерів у змаганнях 3×3.

В Україні цей вид почали розвивати на початку 2010-х років. У Луцьку драйвером вуличного та традиційного баскетболу були місцеві команди, які організовували турніри, виступали на всеукраїнських чемпіонатах. Тутешні баскетболісти серед клубів «Суперліги» чи не найтитулованіші саме у форматі 3×3, бо системно розвивають цей напрям ще з 2017 року.

А нещодавно у БК «Старий Луцьк» почали міський проєкт, який поєднує спорт, мистецтво та урбаністику. Ідея ініціативи полягає у тому, аби розмістити кільця у нетипових для цього локаціях: біля стін будинків, у парках, гаражних зонах чи навіть у закинутих просторах. Перший такий відкрили на території Adrenalin City: щит помістили просто на цегляній стіні, а вуличний художник Юрій Чайка доповнив локацію тематичним графіті.

«Ми навіть мали креативну ідею зробити кільце під мостом — радше як вуличну акцію, щоб показати: баскетбол може бути будь-де», — пояснює Чайковський.

Нині всіх охочих, хто має ідею цікавої локації для майданчика чи може фінансово долучитися до проєкту, запрошують долучитися до ініціативи.

Які вимоги для баскетболу на вулиці

Одними з найпопулярніших та доступних міських майданчиків є поля на вулиці Тимошенка (університетське спортивне ядро), а також на вулиці Глушець. Тут є поліуретанове покриття, розмітка, два щити, що дозволяє грати у різні формати. Території обгороджені та на відстані від житлових будинків, що важливо, аби мешканці не скаржилися на шум. Також є освітлення та нагляд.

Дмитро Чайковський наголошує, що обладнання має бути антивандальним: міцний щит, стійке кільце. Важливе й покриття — асфальт чи бруківка цілком підходять, головне, щоб м’яч добре відбивався.

Значення має й те, хто утримує простір — прибирає, стежить за порядком, відкриває простір, аби до нього був доступ.

Урбаністка Urban Vision Lutsk Аліна Гончаренко радить:

1. розміщувати майданчики там, де до них легко дістатися, де їх видно, але разом з тим не просто під вікнами житлових будинків. Невелика дистанція (50 метрів від житла) достатня, щоб зменшити шумові конфлікти;

2. ідеальне місце — біля парків, набережних, скверів, де вже є певний шум;

3. найкраще розташовувати майданчик з півночі на південь, щоб сонце не било гравцям в очі;

4. чіткі правила користування та часові обмеження (наприклад, грати лише до 22:00) допомагають зменшити потенційні конфліктні ситуації;

5. поверхня має бути рівною, нековзкою, без тріщин та калюж;

6. важливу роль відіграє якісне освітлення — воно продовжує час експлуатації та створює безпеку. З ним майданчик функціонує не лише вдень, а й ввечері, а люди почуваються значно безпечніше;

7. майданчики найкраще розташовувати там, де відбувається активне життя — біля магазинів, будинків або пішохідних маршрутів, тобто там, де є «очі вулиць» — коли поруч є люди, гравці відчувають себе безпечніше. Така видимість приносить безпеку та відчуття спільноти;

8. вільний доступ, лавки, затінок, стійки для велосипедів, місця, де можна залишити сумку, — кілька таких елементів значно знижують поріг входу у гру;

9. наявність годин для початківців чи дітей також додають до бажання пограти у вільний час.

7 жовтня у межах проєкту «Місто, рухайся!» відбудеться завершальне тренування сезону саме з баскетболу. Його організують учасники команди «Старий Луцьк» спільно з misto.media, Urban Vision Lutsk і платформою «Алгоритм дій» за підтримки Департаменту молоді та спорту Луцькради.

Зустрінемось на майданчику.