Подружити місто із селом. Чим досвід Франції корисний Луцьку

Луцька територіальна громада  зростає. До міста приєднуються навколишні села. Цей процес потребує обережного підходу та ощадливої взаємодії, аби не зруйнувати звичний для мешканців приватних садиб ритм та порядок.

Змінюється ландшафт та інфраструктура. У Струмівці, Підгайцях, Заборолі з’являються багатоповерхівки та великі супермаркети. Така тенденція до урбанізації сіл притаманна всьому світу. 

«Територіальні трансформації дійшли до сільського планування у Франції: до маленьких міст, сіл і навіть хуторів. Децентралізація працює, гроші йдуть із міста. Це перемога. Важливо правильно нею скористатися — не будувати Париж посеред Провансу», — каже французька архітекторка, урбаністка та міська планувальниця, представниця міжнародної організації Les Ateliers Internationaux Наталія Янковська.

Вона відвідала Луцьк з лекцією «Народна архітектура та її сучасні економічні перспективи» на Urban Talks 2.0 

Міський двіж та сільський вайб

Місто та село відрізняються за багатьма параметрами. Для міста характерні:

• велика кількість населення;

• висока щільність забудови;

• зайнятість населення у промисловості або сфері послуг;

• переважання багатоповерхових будинків;

• розвинена інфраструктура;

• розгалужена система вулиць;

• розвинена система громадського транспорту та засилля приватних автомобілів;

• брак зелених насаджень;

• асфальтове покриття доріг.

Сільська місцевість має інші переваги. Пейзаж суттєво відрізняється від урбаністичного. Йому притаманні:

• невелика кількість населення;

• щедре озеленення;

• менша кількість транспорту та шуму;

• приватна забудова одно- або двоповерхового типу;

• гнучке планування вулиць.

Особливість сільського пейзажу — народна архітектура, яку ще називають вернакулярною. Це будинки, зведені без професійного втручання. Простіше кажучи, це архітектура без архітекторів. Такий тип забудови дуже різноманітний, однак має універсальні ознаки, які зустрічаються у будь-якій сільській місцевості: 

• використання природних матеріалів;

• неідеальність забудови;

• багате озеленення;

• наявність межової розмітки.

«У місті ми знаємо, яка пора року та котра година, а в селі — відчуваємо це»  

У народній архітектурі домінує не професійна, а історична традиція зведення житла: від зовнішнього вигляду та використання певних будматеріалів до внутрішньої структури та наповнення. Наталія Янковська пояснює, що  вернакулярність — це стабільність для людини, яка протиставляє моді власну історичну ідентичність.

Народна архітектура — це жива культурна традиція, тиха архітектурна мова народу. Це не музейний експонат, не кітч і не шароварщина, а жива будівельна традиція з власною філософією.

Наталія Янковська,
архітекторка, міська планувальниця.

Вона вважає, сільська культура зберігає важливі елементи історії, які втрачаються в місті. Народні архітектурні рішення — не ностальгійний пережиток, а історично та кліматично зумовлена необхідність. Вони не ідеальні, але ситуаційно правильні — людина перебуває ближче до природи, сенсорно відчуває довкілля.

«У місті ми знаємо, яка пора року та котра година, а в селі — відчуваємо це. Тут ми ближчі до землі, можемо спостерігати за дощем з ґанку», — каже Наталія Янковська.

«Гарний шлюб» 

Луцька локальна архітектура відрізняється залежно від території, на якій вона побудована. Наприклад, будинки поблизу Гнідавського болота будуть відрізнятися від типового житла у Підгайцях, а забудова навколо цукрового заводу біля району Вересневе не схожа на приватний сектор у Старому місті. 

На кожній з цих територій — свій домінантний вернакулярний фактор, який вплинув на архітектуру. Наприклад, вулиця, на якій розташований будинок скульптора Миколи Голованя, тяжіє до декоративного оздоблення домівок та присадибних територій.

«Луцьк розширюється і набуває нового обличчя — це нормально. Але необхідно зберегти баланс між існуючою типологією будинків і новою архітектурою. Планування повинно відрізнятися відповідно до кожного дрібного району, в якому відбуватиметься будівництво», — каже архітекторка.

У процесі приєднання сіл до міста забудовники часто нехтують природним пейзажем та народною архітектурою на користь зрозумілих та інноваційних технологій будівництва. Локальна архітектура втрачає свою ідентичність. 

Найчутливіша тема — це щільність забудови. Ніхто на приватній території не хоче мати сусідів у багатоповерхівці — від споглядання зверху втрачається інтимність особистого простору, руйнується природний пейзаж, де замість горизонту — цегляна стіна. 

Інша проблема — відсутність міської інфраструктури, яку міські жителі часто створюють самостійно, приїхавши у село. Так, у приміських селах з’являються великі торгові центри, коворкінги, кав’ярні третьої хвилі та хіпстерські паби.

«Взаємодія міста та села — це шлюб на все життя. Місто — це спільноти, щільність, люди, співпраця, комерційні стосунки. Але  воно залежить від своїх годувальників. Ми не можемо жити без села. Навіть ультраміський споживач хоче гарне яблуко і салат, який виростили в селищі. Агроекономіка — це інша логіка, яку не можна руйнувати та видозмінювати згідно з урбаністичними міркуваннями розвитку», — говорить урбаністка.

Цьогоріч запланована співпраця Urban Vision Lutsk з Міжнародною майстернею планування та міського дизайну Les Ateliers internationaux, яку представляє Наталія Янковська. Команда луцьких та французьких урбаністів продовжить дослідження міста, зокрема його спальних районів, річки Сапалаївки як урбаністичного об'єкту. При цьому планують врахувати особливості народної архітектури Луцька.