«Моя мене наздогнала у Лу і влупила прямо в дім»

Насті — 23, її сестрі Ірині — 17. Вони з батьками вимушено переїхали у Луцьк на початку повномасштабного вторгнення. Родом сім’я з Херсонщини. Дівчина два роки навчалася у Миколаєві. Згадує, що перші пару місяців війни практично жила у підвалах через інтенсивність обстрілів. Але такого близького удару, як сьогодні у Луцьку, вона ще не переживала.

Зранку 26 серпня 2024 року Росія масово атакувала українські міста ракетами та безпілотниками. У Луцьку, зокрема, влучили у багатоквартирний будинок. Після закінчення повітряної тривоги ми пішли на місце, щоб поспілкуватись зі свідками трагедії, постраждалими та рятувальними службами. Зафіксувати злочин.

«Моя»

— Ми рано прокинулись, збирались на каяки. Вже мали спускатись, коли сестра говорить: «Чуєш? Якісь черги…». Що я зробила? Пішла на балкон. Цього не треба було робити. Мене одразу знесло ударною хвилею. На щастя, скло не розбилося. У всіх кімнатах з іншого боку — так, але не тут. Добре і те, що ми не вибігли одразу у під’їзд: там теж усе розлетілось.

Я запанікувала, погано пам’ятаю, що було далі. Отямилась, коли з витяжки у ванній пішов дим. Подумала, що це у нас пожежа. Вибігла до вікна, до місця, де воно було, визираю і бачу за два вікна від мене величезну дірку… Ми надвір. Зараз чекаємо, коли впустять у квартиру, забрати речі й кицю, яку в паніці забула всередині. Хвилююсь, як вона там.

Не знаю, що буде далі. Я не можу написати заяву про відшкодування, бо це орендована квартира, власники за кордоном разом з документами, — у розпачі розповідає Настя.

Згодом знаходимо її допис у соцмережах. «Доля цікава штука, в Миколаєві жодна не поцілила близько, зате „моя“ мене наздогнала у Лу і влупила прямо в дім… Сьогодні ми з малою народилися вдруге», — пише вона.

Настя відкрила банку на відновлення квартири.

Не звикли до вибухів

Перше, що неприємно вражає, — масштаб руйнувань, який спричинив лише один безпілотник. Від удару пошкоджені не лише квартири будинку, в який прилетіло. Розбиті вікна у всіх ближніх і не дуже ближніх будівлях.

Скло скрізь: лежить на асфальті під вікнами, летить додолу з верхніх поверхів. Це прибирають уламки жителі, яких вже пустили у квартири. Таких меншість. Інші ж — чекають. Хтось — дозволу зайти у помешкання, щоб взяти якісь речі, а головне — документи. Хтось — у чергах на фіксування збитків.

У більшості помешкань працюють вибухотехніки. Територія обгороджена червоними смугастими стрічками, скрізь поліція та працівники ДСНС. Охороняють голі вікна.

Люди зізнаються: не були готові до цього, не звикли у Луцьку до вибухів, тому й повибігали з квартир без найнеобхідніших речей. Серед усіх вікон будинку лише одне заклеєне скотчем. Мабуть, з початку 2022 року. Хтось з жалем згадує, що, як і Настя, забув у квартирі кішку.

Штаб

Постраждалі отримують допомогу в координаційному штабі, захованому у дворах.

Його можна знайти за шумом генераторів та людьми, які без кінця несуть сюди воду.

Тут — намет поліції, де власники квартир пишуть заяви про пошкодження. Далі під накриттям — служба ДСНС, її «Пункт незламності». У ньому вода, розетки, телевізор, на якому у прямому ефірі новини й сповіщення про повітряну тривогу в інших регіонах країни. Потім — «Червоний хрест».

Навпроти — намет, де надають допомогу психологині ДСНС, у ньому на столі лежать дитячі іграшки, чергує одна працівниця, інші ж — «у полі», ходять територією, «моніторять» людей. Одна психологиня веде жінку старшого віку з песиком, інша — когось обіймає. Зустрічаємо психологинь і біля лавок поруч з будинками, говорять з бабусями, слухають.

Літні люди

Біля будинків більшість людей — літнього віку. Декого з дому виносили на кріслах колісних. Є одинокі, говорять рятувальники. Всі йдуть на контакт, показують: «Ось там бачите тюль з балкона звисає на вулицю? Це моя квартира…». Або: «Ви тут не фотографуйте, ідіть з іншого боку гляньте, там сильніше повибивало, бо потім скажуть, що нічого не прилетіло».

Ідемо на той бік. З вікна першого поверху виглядає дідусь. Він палицею з жалюзів струшує скло, помічає нас, каже: «Нада працівників, а не фотографів. Я тоже вмію фотографіровать». На запитання, чи треба допомога відповідає: «Я не чую, я глухий… тут в мене вже є хлопці».

Десь далі бабуся чепурить балкон, у рівний рядок виставляє вазони з червоними квітами. Наводить лад у хаосі.

Тим часом хаос триває вже 10 рік.

***

26 серпня 2024 року сили ППО збили 102 російські ракети зі 127 та 99 БпЛА зі 109. Це була наймасштабніша повітряна атака від початку війни в Україні.