Дім, де живе Мажор / Бібліотекарка

…Якось у книгозбірні на проспекті Грушевського у Луцьку помітили дівчинку. Та досить часто приходила у бібліотеку, мовчки обирала потрібні їй книжки і йшла. Потім знову приходила, знову мовчки обирала, ні слова ні про що не запитуючи, і йшла. Дівчинку аж побоювались.

Чим закінчилася ця історія, можете прочитати у цьому тексті. Пропонуємо піти туди, де ви, може, й не бували. Або побачити те, що не помітили. Останні з могікан. Хаби замість сумних сховищ. Коворкінги. Місце ідей та історій. Що там нині у бібліотеках?

Це — наша рубрика #бібліотекарка. А це — її авторка Марія Бондарчук. Марія — частинка misto.media. Її редакційне завдання — обійти всі книгозбірні Луцька. І показати, що там. Думаєте: книжки?

— Даруйте за безлад, ще не все встигли прибрати після вчорашнього. У нас був фестиваль гуртків ляльок «Мій маленький театр». Це вже 32-й чи навіть 33-й. Самі розумієте: діти, ляльки, батьки, вчителі… — пояснює Ніна Бочарова, завідувачка центральної бібліотеки Луцька для дітей.

Надворі кінець травня, спека, а тут приємна прохолода. За вікном гамірне місто, а я — у тиші бібліотеки на проспекті Грушевського.

«Тортури»

Згадую, як вперше приходила до книгозбірні дитиною, і тоді було страшно. Я не вміла шепотіти і довго читала. Бібліотекарки «шикали» на мене і сварилися, тицяючи пальцем у формуляр. Втім, вдома завжди було багато літератури і дитячих платівок з казками, тому ці «тортури» з книгозбірнями траплялися в моєму житті вкрай рідко, а отже, і спогадів лишили небагато.

Минуло вдосталь часу, і я наважилася переступити поріг бібліотеки знову.

Мене зустріла енергійна Ніна Бочарова.

Ця жінка руйнує стереотипний образ бібліотекарки в окулярах, котра повільно і м’яко пропливає поміж стелажів і тихо шурхотить формулярами, а в перервах плете чи вишиває.

Вона швидко проходить коридором своєї бібліотеки-студії «ДіМ» , паралельно розповідаючи останні новини. Її команда жартує: на роботі не вдається посидіти спокійно, треба завжди бути в тонусі.

Центральна бібліотека для дітей  — у багатоквартирному будинку на початку проспекту Грушевського, в часи, відколи вона займає саме це приміщення — 1985-го, то був ще проспект Правди, — кажуть тут. Раніше тут же поруч була і їдальня, і радянське книгосховище зі стелажами до стелі. Певний час бібліотека ділила територію з видавництвом «Твердиня», і тому часто тут бували письменники, які приходили у справах у це видавництво.

Життя

— О! чуєте? — раптом зупиняється керівниця біля дверей свого кабінету і звертає мою увагу на пташині вигуки. — Це Мажор. Ходімо, познайомлю, він чудовий.

І ми йдемо на звук у великий блакитний зал з театральними ширмами, стрічками і кульками. Підходимо до клітки, звідки визирає жовтий чубатий корелла з оранжевими щічками (папуга). Йому сиплють сніданок. Мажор ніжно притуляється до пальця Юлії Аркушин, провідної бібліотекарки, з якою, вочевидь, дружить найбільше.

— Любить увагу, відчуває любов, — тепло розповідає про папугу Юля. — Яка в нього історія! Він же не місцевий. Їхав до нас аж із Володимира.

У книгозбірні спершу чекали іншого гостя. В соцмережах з’явилося повідомлення про папугу, який ледь не втопився в теремнівських ставках. ДіМ одразу відгукнувся на це оголошення: тут були готові забрати пташку до себе. Та на цей порив не відповіли.

Натомість написала інша жінка: готова подарувати бібліотеці папугу. Це був Мажор. Жорік. Його придбали ще у 2014 році, коли голова сім’ї пішов на війну. Папуга мав стати святковим сюрпризом на татове повернення.

Планували навчити птаха говорити «Слава Україні», але Мажор науці не піддався. Пізніше в родині з’явився ще й цуцик, який не давав спокою папузі. Корелли страждають від надмірних стресів і навіть можуть загинути. Старенький Мажор засумував і принишк. Сім’я вирішила подарувати його бібліотеці. Тут уже чекали на нього апартаменти.

— А ось — ахатини, — Юля продовжує і відкриває великий контейнер із землею і здоровими, як дитячий кулак, равликами. — Гляньте: це альбіноси, вони в куток чомусь горнуться. Може, їх трохи цькують за колір «шкіри» інші равлики.

Довкола Мажора — джунглі: фікуси у великих горщиках, кактуси, ліс фіалок, які всім пропонують на розведення. Був ще город на підвіконні, перець ріс, баклажан, зібрали 10 огірків, діти тут траву сіяли. Справді, в кожному кутку бібліотеки — життя. В читальному залі булькає акваріум з рибками, крихітними равликами і білими жабами.

— Це наш, домашній акваріум, — продовжує екскурсію Оксана Савка, ще одна бібліотекарка читального залу. — У сина алергія на риб’ячий корм, тому рибки тут. Тимофій приходить сюди дбати про них. Дуже їх любить. Одяг з рибами, книги, освітні телепередачі… Про акул знає все. Він має вудочку, щовихідних на рибалці. Тренує посидючість.

Оксана працювала 10 років у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки міста Києва у відділі комплектування, а після повномасштабного вторгнення повернулася до Луцька і продовжила працювати в дитячій бібліотеці-студії.

Історії від працівниць занурюють в якусь окситоцинову хмару, де тепло, спокійно і добре, як у дитинстві — вдома з рідними. Зрештою, бібліотека так і називається — «ДіМ», хоч і розшифровується як «дорослим і малим». Але відчуття дому зчитується моментально: в яскравих стінах і диванчиках, строкатих кріслах-мішках, ковдрах то тут, то там, іграшках у теплих светрах і шкарпетках, дбайливо сплетених чиєюсь бабусею.

Поза формуляром

Тут усе можна. Діти гризуть крекери з горішками, читають книги хто де: на підлозі, на троні з високою спинкою аж до стелі. Хочуть — бігають, хочуть — малюють або граються театральними ляльками, одягаючи їх на руку.

У бібліотеці є де розгулятися. Читальний зал має сцену, круглий стіл-трансформер, подушки-яблучка, табун динозаврів на батарейках, які ходять, ревуть і махають лапами. У відділі дитячої літератури — куток з маленькими меблями, іграшками і книжками. Навіть найменші дістануть книгу, просто простягнувши руку. А ще є окрема дитяча кімната з м’яким килимом та іграшками. Тут можна залишити дітей, коли мами, наприклад, організувалися в читальній залі на жіночі посиденьки.

Не діти повинні дотягуватися до дорослих, а дорослі мусять спуститися до малюків. Тому ми зменшили всі стелажі, столи і стільчики. Хоча це було дуже непросто.

Ніна Бочарова
завідувачка бібліотеки-студії «ДіМ»

Ставлення до бібліотеки, кажуть тут, досі часто досі як до статичної установи, де все має відбуватися за планом.

— Дуже хотілося це все змінити. Попри те, що робота з дітьми має чіткі норми, ми не виходимо за межі закону, ми входимо в рамки людяності. Це дитячий простір. А бібліотекар — друг, робота якого має бути непомітною, і вже давно не статист із формулярами. Технічну роботу з видачі книжок може осилити навіть дитина. Ми — творці, менеджери, аніматори, психологи, блогери, — стверджує Ніна Бочарова.

Саме тому в бібліотеці діє «Імідж-студія», «Цифровий хаб», «Клуб англійської мови», недільні «Книжкові сніданки», фотогурток, дитячий театр, художня студія, творчі майстер-класи, грають у фінансові настільні ігри. Тут часто бувають письменники, «живі кумири»: Андрій Кокотюха, Сашко Дерманський, Дара Корній… Діти засипають їх смішними і не дуже питаннями, ті — роздають автографи.

— Привчити до читання можна лише власним прикладом. Якщо мама з татом не відриваються від телефонів, а дитині вкладають в руки книжку, акція буде безрезультатна. Ще гірше, коли батьки карають книжкою: «Заберу планшет, сиди читай». Є у нас одна багатодітна родина, яка кожні два тижні набирає 16–18 книг. Жартуємо, що скоро на друге коло підуть, перечитувати. А є діти, які, навпаки, не можуть дочитати книгу. Починають і кидають. Ніколи не змушуйте дочитувати. Краще дозвольте вибрати її самотужки. Побачите, тоді дочитає, — радить бібліотекарка відділу дитячої літератури Оксана Січкар.

Оксана веде театральний гурток. Каже, що сучасні діти зовсім не схожі на нас з вами. Вони розкуті, люблять увагу, поговорити, «чомучки» на максималках. І літературу полюбляють іншу. Їх не цікавлять казки, байки. В топі — детективи, пригодницькі історії, інтерактивні книги з доповненою реальністю. Одні з найпопулярніших — серія дуже смішних коміксів «Крута Адель», усі п’ять одночасно на полиці ніхто не бачив, завжди на руках.

Тим часом крізь три зали вихором пролітає гурт дівчат. Це Амалія, Іларія та Марія. Зірки бібліотечного театру, яким якраз керує Оксана, і напередодні відіграли виставу «Пригоди ведмедика Рім-тім-ті».

— Ми мали по ляльці на кожну руку, — діляться юні акторки. — Тут треба вміти говорити по-різному, щоб голос Курки не був схожим на голос Ведмедика, а Собачка гавкала по-дівчачому. Це дуже весело, погавкайте! — дрібно-дрібно сміються.

Тут добре знають, що діти — це гучно. І швидко. І великий розхід води. За це бібліотеку частенько сварять.

— Якщо на шашковий турнір чи пограти в настільні ігри прийде 50 дітей, і всі вони сходять в туалет, я змушена міряти об’єм зливного бачка і написати про це звіт. Коли стався блекаут, і бібліотека поділилася з усіма бажаючими читацькими місцями з гарячим чаєм, цілодобовим світлом та інтернетом, перше зауваження було теж про воду. Але «ДіМ» прихистить усіх, кому потрібен дім, — каже Бочарова.

«Дівчата»

Після повномасштабного вторгнення новими читачами бібліотеки стали 70 сімей з регіонів активних бойових дій. У багатьох був запит — російськомовна книга. А фонди з 2014 року добряче почищені, майже 10 тисяч російського чтива утилізували: здали на макулатуру, а за виручені кошти придбали українські.

Акція з прийому російських книг діє тут постійно, що допомагає оновлювати фонд. Крім того, є ініціатива «Подаруй бібліотеці книгу»: читачі приносять книжки гарного змісту в хорошому стані, які включають у фонд бібліотеки. Вони позначені спеціальними наліпками, і їх у фонді лише у 2023 році побільшало на 306 примірників. До акції долучилися автори і теж дарують свої книги.

До речі, про квоти: бібліотеки отримали рекомендаційний лист щодо російської літератури, який кожен тлумачить довільно. Одні залишають весь фонд у незмінному стані, інші вилучають лише частину книг певного змісту чи авторства або ж повністю ліквідовують все російськомовне.

— Приходила до нас бабуся з Очакова , обережно віталася: «Добрий день, дівчата». Було зрозуміло, що оте «дівчата» вона каже дуже нечасто. І до книжок вона теж поступово підходила. Очаків — містечко маленьке, де у літніх людей з розваг — хіба який город. Читання — звичка богемна, а тому зазвичай не притаманна тим місцям. Бабуся жила неподалік бібліотеки і ділилася з нами то милом, то рушниками, то зубною пастою з гумдопомоги. Казала, що їй багато не треба, а нам для дітей знадобиться. Так от, ця бабуся, врешті, так розсмакувала українські книжки, що брала їх по 5 на тиждень. А — найголовніше! — почала прекрасно розмовляти українською. Згодом вона повернулася додому і бідкалася нам телефоном, що з неї кепкують сусідки за це «добрий день, дівчата», а через постійну відсутність світла вона не може читати книги, — розповідає бібліотекарка відділу підліткової та дорослої літератури Ірина Гаджиєва.

Читачі відділу Ірини — підлітки. Їм складно вгодити, важко підібрати щось на їхній смак. Зате легко травмувати, нашкодити. Особливо зараз, коли всі вразливі, тривожні та обтяжені негативною інформацією. Ті, які «виросли» у відділі дитячої літератури, плавно змінюють вподобання з коміксів і пригодницьких історій на «щось про стосунки» або мотиваційну літературу. Вчорашні діти приходять студентами. Повертаються з власними дітьми. Все, як удома.

— Була у нас дівчинка, не схожа на інших. Завжди мовчки приходила, обирала книги і йшла. Не піддавалася до розмови зовсім. Я навіть трохи її побоювалась. Але дитина ходила постійно і читала багато. Якось ми готувалися до читацького конкурсу, і я запропонувала їй взяти в ньому участь. І вона погодилася. Підготувала неймовірну доповідь і прекрасно виступила. Так ми неочікувано відкрили талант, — тішиться Ірина.

Її звати Ірина Бєлова, і нині Іра вже студентка коледжу ЛНТУ і вчиться на програмістку. Втім, її досі частенько можна зустріти в цій бібліотеці з незмінним стосом книжок, до яких тепер додався ще й ноутбук.

***

Попередній слайд

Наступний слайд

Бібліотека на Грушевського — нині дитячий хаб, місце тусовки, творчої самореалізації, веселого і цікавого дозвілля. Це світовий досвід — долучати до бібліотечних інтересів різні види креативної діяльності, який має свої результати. Скажімо, в Туреччині чимало бібліотек працюють цілодобово. Навколо відвідувачів маса літератури. Кожен має змогу самостійно її вибирати. Робота в бібліотеці перетворюється у своєрідну гру — пошук та перебирання цікавих книжок, розглядання ілюстрацій. У Луцьку бібліотека теж змінює своє обличчя, характер і місію. Welcome!

Луцька центральна міська бібліотека для дітей

Дата відкриття: 1950 р.

Адреса: пр-т. Президента Грушевського, 1.

Площа: 573 м².

Місткість локації: 50-70 осіб.