Хотілося пити й змінити футболку. Як у Луцьку тренувалися посеред музею

Посеред картин сучасного мистецтва та інсталяцій у музеї Корсаків – невелика сцена-подіум. Це ложе – для тренерок. Воно на підвищені, тож дівчат буде видно аудиторії з кожного кутка музею. 

Товариство зібралося непросте – близько сотні учасниць в обтислому спортивному одязі: лосини, короткі топи, комбінезони. 

Вигляд в усіх — розкішний: рельєфні м’язи плечей та ніг, кубики преса можна порахувати. Тішусь за них, але не від щирого серця. Розбирає заздрість і провина за власну лінь. Ховаю голову у плечі, йду переодягатися.

«Вони майстри спорту, а я — королева драми. Кожному своє!» — бурмочу собі під ніс.

За три дні до цього редакторка написала, що каже моє ім'я організаторам заходу Fitness Time. 

«Розвієшся, поприсідаєш, Диня зробить фоточку»

Я попросила готувати дефібрилятор, запас ібупрофену і молитовник — доведеться гарцювати з усіх сил одразу на чотирьох майстеркласах з фітнесу.  

Кубики преса і море стресу

Спортивну забаву організували в Луцьку 25 січня. Просто посеред Музею сучасного українського мистецтва Корсаків. Це ініціатива чотирьох луцьких тренерок — Вікторії Петрович, Наталії Сачко, Вікторії Самчук та Юлії Панасюк. 

Торік дівчата побували на великій фітнес-конвенції  у Львові і вирішили провести таку ж вдома.

«Раніше фітнес-конвенції проводилися здебільшого за кордоном. У них брали участь переважно професіонали. На початку 2000-х такі заходи з’явилися і в Україні. Мені завжди хотілося, аби в Луцьку хтось організував фітнес подію для всіх охочих. Нарешті зробила це разом з однодумцями. Хто, як не ми?» — розповідає фітнес-тренерка Вікторія Петрович. 

І от я тут – одна з охочих. 

Навколо — багато кольорового світла, диджей за пультом грає ремікси. Виступають танцювальні колективи, демонструють карколомні трюки акробати в блискучих костюмах. Дійство нагадує концерт або дискотеку. Якщо не придивлятися до аудиторії…

Серед цього м'язового концентрату подумки намагаюсь себе опанувати. 

«Фітнес — для всіх!» — вмовляю себе, зав’язуючи шнурівки на кросівках.

«Я теж колись ходила в зал, тіло має пам’ятати це. Ти чуєш, тіло?» — намагаюся налаштуватись на перший майстерклас.

До чого тут квадробери?

Тим часом на сцені по черзі з’являються ведучий, організаторки заходу, начальник міського департаменту молоді та спорту Володимир Захожий і президентка Волинської федерації аеробіки та фітнесу Венера Кренделєва. Дитячий хор співає Гімн України. Починається перше тренування.

На сцені з’являється Наталія Сачко з модним майстеркласом Animal Flow. Це відносно новий фітнес-напрямок. Його родзинка в тому, що частина вправ нагадує рухи тварин: мавпи, краба тощо. Мені тут же згадалися квадробери, які рачкують на газонах, стрибають на своїх чотирьох. Зізнаюся собі, що це технічно непроста субкультура. 

Кілька стрибків головою донизу зігрівають моментально. Тендітна тренерка в яскраво-помаранчевих лосинах рухається на подіумі легко і граційно, нагадуючи кішку. Чим довше стрибаю, тим більше думаю про мавп, а не кішок. 

У цей час у залі з’являється відвідувач. Це чоловік без компанії, який прийшов роздивитися експозицію музею. Він постійно відволікається від полотен на стіні і врешті стежить тільки за фітнес-перформансом, забувши про картини. 

Перші 40 хвилин пролітають непомітно.

Та-та-танці

Поки учасниці переводять подих, на сцені — конкурс на витривалість: хто найдовше простоїть в планці, по черзі піднімаючи то руку, то ногу. Цей конкурс я, певно, омину. Серед чотирьох дорослих учасниць — дівчинка Саша, років 8-ми. Дитина протрималася понад 4 хвилини (!) і виграла спортивну майку на виріст. Потім були присідання у парі на швидкість, конкурси на реакцію і багато іншого. 

Наступний майстерклас — танцювальний від Вікторії Петрович. Звучить ремікс Bella ciao. Починається щось немислиме: натовп дівчат рухається з боку в бік, плескає в долоні, підстрибує. Пісню італійських партизанів змінюють українські хіти, і в музеї несеться двіж, як на великому весіллі. 

Дійство нагадує масовий танцювальний флешмоб. Ноги уже добряче стомились. Хочеться пити. Ну геть, як на весіллі. Ніхто з учасниць не сходить з дистанції. Рухаються суперсинхронно, як масовка у кліпах Майкла Джексона. Збоку пританцьовує 70-річна Венера Кренделєва. З її обличчя не сходить усмішка. На сцені — її вихованка та гордість.

Внутрішньо хвилююсь за долю інсталяцій в залі. Дарма — дівчата майстерно оминають артефакти. Жоден витвір сучасного мистецтва у музеї не постраждав. Хіба що мої сідничні м'язи.

Фітнес у бліндажі

Відчуваю, на чолі пульсує вена. Саме час зробити селфі для соцмереж і випити кави (спойлер: кофеїн після кардіонавантажень — така собі ідея…). Учасниці розходяться на перерву. В музеї з’являється ще один відвідувач — чоловік у військовій формі. Знайомлюся. 

Це Віталій Рейкін — випускник факультету фізичної культури та здоров’я ВНУ імені Лесі Українки. Він — солдат 41-ї механізованої бригади. Приїхав до колишніх одногрупниць на фітнес-свято із запорізького госпіталю після поранення. Торт привіз.

«Венера Ульфатівна привела мене у фітнес на першому курсі. Посадила на шпагат, натренувала до кандидата в майстри спорту. У 2000-х я виступав на змаганнях з фітнесу по всій Україні. Відтоді тренуюся постійно. Навіть у бліндажі. Думаю, гарна фізична форма допомогла мені швидше встати на ноги після поранення», — розповідає Віталій.

Тисяча й одне присідання

Після перерви — третій майстерклас. Найважчий. Це функціональне тренування від Вікторії Самчук. У дівчини довге чорне волосся, заплетене у високий хвіст. Зачіска додає динаміки її рухам. Вікторія присідає, робить випади і підстрибує, паралельно підбадьорюючи дівчат. Під нею ходить ходором подіум, а на обличчі — лише рум’янець. 

Я вже не відчуваю ніг. Здається, коліна ось-ось зігнуться в інший бік. Каюся за кожну ложку салату з майонезом на свята, кожну поцуплену цукерку з дитячих подарунків. Дуже хочеться пити і переодягнутися. 

М’язи аж печуть — роблю паузу. Відчуваю, як гудуть кістки. Люто сачкую. Працюю в півсили. Врешті здаюся, відходжу вбік роздивитись картини. Але ніт — зображення пливе. Волоче, як лося по кукурудзі. Вода закінчилась. Сили — теж. Решта учасниць також помітно стомлені, але з дистанції не сходить ніхто. Принципові.

Попередній слайд

Наступний слайд

… як з мене балерина 

Останній майстерклас від Юлії Панасюк — «Мінімалістичне Barre». Це різновид фітнесу, що поєднує в собі елементи балету, йоги, пілатесу та силових вправ. На відміну від динамічної аеробіки чи силового функціонального тренування, основу barre складають плавні навантаження, які допомагають розвивати силу, гнучкість і баланс. 

На перший погляд — легко. Тому я знову у строю. Тендітна тренерка повільно підіймає й опускає руки, закликає глибоко дихати під приємну повільну мелодію. Красиво. Бракує балетної пачки й пуантів. Дівчата видихають. З обличчя поступово зникає рум’янець. Але потім тренерка запрошує постояти на одній нозі… Хитає, як в бетономішалці. Мало не падаю. Для мене марафон — все.

Викидаю білий прапор. Здаюся. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Постмарафонне 

Йдучи додому ходою кавалериста, сформулювала для себе деякі висновки:

• треба робити зарядку щодня для фізичної витривалості, гарної постави і впевненості в собі. Навіть якщо не збираєтесь бігти марафон чи підкорювати Еверест. Просто, щоб не померти, доганяючи маршрутку;

• брати більше води на тренування. І взагалі — менше їсти, більше пити;

• свіжа футболка на кожен майстерклас не буде зайвою;

• 2 наступні дні після такого марш-кидка — це розплата за кожен день без спорту. Крепатура люта — ні сісти, ні встати. Тішусь, що пальці не болять — можу писати і тримати ложку. Решта тіла — вийшла з чату.