Три любові Венери Кренделєвої. Тренерки, яка закохала Луцьк в аеробіку

На автобусній зупинці на проспекті Грушевського стоїть тендітна жінка і вистукує ногою ритм. Вона ледь чутно наспівує «Let There Be Rock» AC/DC. Білі спортивні кросівки з рожевою смужкою на її ногах аж світяться в осінніх сутінках. Поряд — університетський спорткомплекс, в якому щойно погасло останнє вікно.

Це Венера Кренделєва — відома луцька тренерка з аеробіки, фітнесу та чирлідингу, засновниця та президентка федерації аеробіки та фітнесу на Волині, спортивна суддя міжнародного класу. Їй 30-ть. Вона готує команду до змагань і безперестанку продумує виступ до дрібниць: костюми, музика, хореографія, драматургія — все має бути ідеально.

***

2024 рік. У крихітній тренерській комірці на стінах немає живого місця — все в афішах, вимпелах, фотографіях. Посеред спортивного приладдя зберігаються костюми з переможних виступів команди «Венера».

— Спортсмен може досконало виконати спортивну програму — синхронно, чисто і майстерно. Але без душі, вогню в серці — це просто набір трюків. Аеробіка — мистецтво деталей, де має значення все — погляд, рух голови, навіть міміка. Для мене кожен виступ команди — це театр, вистава, яка повинна викликати захоплення і дивувати, — каже Венера Кренделєва.

Нікого не бійся

Аби когось здивувати, майбутній тренерці ще з самого дитинства достатньо було просто представитися: Галієва Венера Ульфатівна — українка з села Рованці, що поруч із Луцьком.

Екзотичне для Волині ім’я дісталося дівчинці від бабусі з Північної Осетії . Звідти родом тато спортсменки. У перші дні нового року над горами Кавказу видно яскраву Венеру. Планету. Дівчинці, яка народилася 5 січня в одному з місцевих аулів, дали небесне ім’я.

Татова родина не прийняла світловолосу невістку. Тому росла маленька Венера з мамою та тіткою у селі поруч із Луцьком — Рованцях, у хаті під очеретом.

Дістатися до міста можна було через Стир поромом або об’їжджати, минаючи Гнідаву. Через скрутні сімейні обставини маленькій Венері довелося піти до першого класу в Сенкевичівську  школу-інтернат. Там, в кімнатах на 20–30 ліжок, пройшли сім перших років навчання дівчинки.

— У «дєтдомі» (свій інтернат Венера називає тільки так, — mm) була балетна студія, нам викладали класичну хореографію — дуже мені подобалось. Я була рухливою дитиною, постійно займалася спортом, а тому завжди хотіла їсти. Ми з подружкою Раєю брали хліб, який мав йти на корм свиням, сушили на батареї і їли. Коли вихователька бачила це — била нас, — згадує спортсменка.

У старші класи дівчинка пішла вже в 15-ту школу у Луцьку. Пригадує, як збиралася на перше вересня:

— У мене були довгі коси, банти і новий портфель. Але не було у що взутися. Дідусь Іван перед шкільною лінійкою намастив кремом для взуття мої кирзові чобітки з дитбудинку. Мене пильно роздивилися гарно вбрані однокласниці і почали насміхатися. Я йшла додому через проспект Правди (тепер проспект Президента Грушевського) до педінституту і всю дорогу плакала. Мені так було боляче. Казала мамі: «Не піду більше туди, з мене сміються». Того ж дня мені купили до школи черевички, — розповідає тренерка.

З новенькою спочатку не поспішали заводити дружбу. Єдиний, хто наважився підійти, — Льонька, міцний хлопець, боксер, який користувався авторитетом у школі.

— Як звати тебе? — спитав Льонька.

— Венера… — тихо відповіла вона.

— Як?! — здивовано перепитав хлопець.

— Віра, — голосніше сказала дівчина.

— А… Добре. Нікого не бійся, — впевнено заявив боксер і подружився з Вірою-Венерою на довгі роки, проводжав її додому, носив портфель.

У школі Венера показала, на що здатна: виступала на концертах, записалася в усі можливі спортивні секції, їздила на змагання, пішла танцювати у «Волинянку» . А ще декламувала вірші і писала каліграфічним почерком в шкільні стінгазети. Ставлення до непримітної однокласниці почало змінюватися.

«Венера» — на бензобаку

Після восьмого класу Венера пішла вчитися на хореографа в училище культури (тепер Волинський коледж культури і мистецтв імені І. Стравінського), грала в студентських спектаклях друзів-режисерів.

— Моя найяскравіша роль — Джульєтта. Я зіграла епізод на балконі у виставі подруги, яка вчилася на режисурі. Мене вбрали в червоне оксамитове плаття з білим мереживом на комірці, розпустили волосся. Як зараз пам’ятаю текст для ролі: «Ромео, любий мій! Чи любиш, то скажи мені всю правду!».

Там, в училищі, дівчина і сама пережила майже шекспірівську історію кохання. Коли Венері було 17, вона закохалася в одногрупника і партнера по танцях Сергія.

На другому курсі він пішов на роботу і почав займатися мотоспортом в секції біля Луцького замку. Їздив на новенькій «Яві» , яку синові подарувала мама. Коли Сергій отримав повістку в армію , покликав Венеру заміж — хвилювався, що не дочекається з війська.

— Ми дружили ще з «Волинянки», вчилися разом: я, Вітя Шугалов , Сергій. Ціла група тоді з ансамблю прийшла в училище. Це була ніжна юнацька любов. Сергій на бензобаку свого мотоцикла видряпав моє ім’я.

На цьому мотоциклі після першотравневого параду пара поїхала в Ківерці запросити його тітку на весілля. Коли поверталися в Луцьк, їхали за колоною бензовозів. Зустрічна машина засліпила фарами Сергія — він зачепився кермом за сусіднє авто, яке їхало тією ж смугою… Коханий Венери загинув одразу. Дівчина опритомніла в обласній лікарні з тріщиною в черепі.

— Я не хотіла жити. Мій лікар тоді сказав: «Треба жити! Спробуй жити за двох! Що любив твій хлопець? Синій колір? Носи синю хусточку чи каблучку з синім камінцем, посади незабудки».

Але найбільше коханий любив мотоцикли. Так Венера і опинилася в мотоклубі.

«Навчуся їздити — розіб’юся, як Сергій», — думала вона. Друзі з мотоклубу знали про цей намір і просили керівника не брати її в команду. Але тренер Олександр Кренделєв не відмовив впертій дівчині. Через два роки спортсмени побралися.

У мене не було страху швидкості, тому все вдавалося в мотоспорті. Витискала ручку газу повністю, мені її не вистачало. І так почала вигравати змагання за змаганнями: Ізмаїл, Харків, Одеса. Мала хороші результати і було приємно, що перемагаю. Я стала першою жінкою майстром спорту з мотоспорту на Волині. Почала пропускати репетиції у «Волинянці». Керівник ансамблю Едуард Шихман сердився, казав, що повисмикує мені ноги і повставляє колеса.

Мотоцикл важив близько 100 кг. Тендітна і невисока на зріст спортсменка ледве виглядала з-за керма. Вона летіла по кар’єрах на «дикій» не спеціалізованій трасі, де тепер розташований Варшавський ринок.

З 1972—76 років, аж до початку забудови 33 кварталу — це була розкішна територія для мотоциклістів: тут і тренування відбувались, і змагання проводились, перегони. Лише іноді, перед великими турнірами спортсменам ненадовго перекривала дорогу державтоінспекція біля села Гаразджа, аби мотоциклісти могли потренуватися.

— Оце відчуття польоту на мотоциклі мені надзвичайно подобалося! Я дуже любила небо і навіть мала за плечима чотири стрибки з парашутом. На луцькому аеродромі літала кукурудзником . Пілотування мотоцикла — теж свого роду політ, — розповідає тренерка.

Чи знає Джейн Фонда

Після училища Венера вступила до Луцького педінституту  на факультет фізвиховання.

— Це був 1973 рік. В інститут ми вступили повним складом збірної велосипедистів Волинської області, в якій я займалася в училищі. Це була зіркова команда-переможниця всесоюзних турнірів — єдина з усієї України. Більшість спортсменів на момент вступу уже виконали нормативи кандидатів і майстрів спорту.

Після закінчення залишилася у виші викладати, тренувала студентів-фізкультурників. Аеробіка в той час існувала як любительський комплекс фізичних вправ під музику. Нічого спільного зі спортом не мала. Її засновник, американець доктор медицини і колишній полковник Кеннет Купер, розробив комплекс вправ для загального оздоровлення організму та покращення настрою.

Популяризувала ці ідеї американська акторка Джейн Фонда. У 1983 році побачили світ перші відеокасети «Тренування з Джейн Фондою», які стали справжньою революцією. Це були не просто відеозаписи з вправами для струнких ніг. Акторка створила цілу субкультуру, поєднавши аеробіку під ритмічну музику, яскравий спортивний одяг та мотиваційні фрази.

Вона демократизувала фітнес, зробила його простим і доступним. Відтепер не треба було шукати спеціальну спортивну секцію, купувати інвентар. Все, що потрібно, аби займатися фізкультурою за новою системою, — це бажання, килимок і, якщо дуже хочеться, блискучі лосини для настрою.

Венеру захопила ця філософія, і вона взялася реалізовувати ідею на Волині. Тренерка підійшла до завдання комплексно, як і її американська наставниця: вивчила теорію, здала практику і вбралася в яскравий спортивний одяг, як дівчата з відеозаписів тієї самої Джейн Фонди.

— Ця американська аеробіка була модною новинкою. Всі мріяли придбати відеокасету Джейн Фонди. В Союзі знайти такий дефіцит було або нереально, або цей скарб коштував якісь немислимі суми у валюті, — каже тренерка.

Першими зреагували жінки з сім’ями, роботою і побутом, яких досі зі спортом нічого не пов’язувало. Тренерка зібрала у новостворену команду «Венера» дівчат, які стали подругами на довгі роки. Вони приходили не лише качати прес і стрибати під ритмічну музику. Це був жіночий клуб, в якому обговорювали харчування, ділились рецептами корисних страв, розповідали новинки моди, косметики.

— Об’єднувало одне — їм набридло бути домогосподарками. Дівчата дбали про себе, фарбувалися, гарно одягалися, ходили на всі засідання клубу. Згодом ми почали їздити на змагання і фестивалі. Чоловіки казали: «Що ви наробили, Венеро? Дружини не тримаються дому!» — жартує жінка.

Вихованки Венери знали, що вони виступатимуть на фестивалях, чемпіонатах, шукали можливості поїхати, вигадували костюми, зачіски, макіяж. Це були 90-ті. На свята команда збиралася у нічному клубі «Версаль»: дівчата придумували тему, дрескод, робили іменні запрошення.

— Ми створювали цілу концертну програму до 8 березня, Нового року — пісні, вірші, танці, вручали нагороди одна одній: «Найкраща швачка», «Найталановитіша візажистка». Дружини святкували у «Версалі», а чоловіки під нічним клубом рядками стояли, чекали їх.

Тривалий час жінки займалися в дитячій спортшколі «Колос», в клубі афганців , в спортивному клубі «Естет».

Аеробіка ставала популярнішою. Венера проводила 8—10 тренувань на день: одна група виходила, інша — заходила. Заняття відвідувало ледь не все місто. Кого тільки серед цих дівчат не було: лікарки, перші підприємиці, домогосподарки, викладачки, дружини чиновників.

— Довго займалася в мене Оксана Палиця, колишня дружина Ігоря Палиці. Її чоловік тоді керував мережею заправок «Мавекс». Команда в фірмовому мерчі ходила: футболки, бейсболки — всі з написом «Мавекс». Я тоді ще номер для виступу придумала «Заправниця» — екшн з поліцією і злочинцями на бензоколонці.

Ні секунди

Тренерка не лише проводила заняття, а й сама активно навчалася. Їздила по всьому Союзу, збирала інформацію. У неї досі зберігаються конспекти в зошитах в клітинку, в яких детально розписана методика виконання вправ, розмальовані фігурки у різних позах.

— У кінці 80-х в Запоріжжі відбувся перший відкритий всесоюзний семінар фахівців аеробіки. Тоді вперше показали різні напрями: проводили заняття з аквааеробіки в басейні, показали, що таке джаз-модерн, танцювальна експресія.

Потім вчилася в естонському університеті в місті Тарту у Вищій школі жіночої гімнастики Радянського Союзу. Тут поєднували гімнастику, акробатику, хореографію, балет. Звідси Венера привезла знання про базову систему аеробіки, яку практикувала Фонда, та яскраво-червоний обтислий комбінезон, як у відомої американки.

Пізніше шість років вчилася в школі пілатесу в Москві — щоразу літала на навчання «кукурудзником», спала в спорткомплексі «Лужники», бо не мала за що орендувати житло. Була єдиною з України. Успішно завершила курс навчання, лишився лише захист у Лондоні. Але у Венери якраз ріс маленький син Олександр, та й сама поїздка у Великобританію влітала в копійчину.

Мені усі казали, що за витрачені кошти могла б уже хату збудувати. А я ні секунди не шкодую, що витратила їх саме так. Це незабутні враження, досвід і знання.

Де б Венера не була, повертаючись, завжди мріяла про такі ж великі спортзали у Луцьку, про конкурси і турніри вдома. Думала: матиме свій спортивний зал, то житиме там.

— У 90-ті ми з дівчатами тулилися в тісному залі разом з борцями. Скрізь лежали мати, від яких гнила підлога, було одне вікно і маленьке дзеркало. Тим часом моя команда вигравала турнір за турніром, везла медалі з чемпіонатів СНД . Декан факультету пошкодував нас і зробив великий зал. Дівчата встановили у приміщенні сучасні вікна, повісили жалюзі.

Отак, по цеглині, Венера Кренделєва не просто зал для тренувань будувала, а формувала цілий оздоровчий напрямок на Волині — фітнес та аеробіку.

Після в корпусі університету разом з колегами взялася за створення «Інтер Атлетики» — першого сучасного фітнес-центру у Луцьку. Це був невеликий зал на 40-му кварталі. Стала головним координатором мережі.

Севастополь

Венера зі командою постійно була в мандрах — конкурси, змагання, турніри.

— Ми свого часу багато нагород повигравали. Інші команди знали: якщо «Венера» їде на змагання, то їм нема що робити там — всі кубки заберемо, — розказує тренерка.

Утім, найбільше запам’ятався виступ, який не приніс перемогу. Події відбувалися в Севастополі на чемпіонаті з аеробіки, де дівчата брали участь одразу в чотирьох номінаціях. Тренерка показує фотографії з поїздки:

— Загорілі тут, спека страшенна. У нас номер в стилі кліпів Captain Jack : дівчата в камуфляжних майках, шортах, військових беретах і… кожна у своїх зимових чоботях, бо берців не знайшли. Навіть берети позичили у курсантів військового училища. Кожен — іменний, зі спеціальною нашивкою. Головою за реквізит відповідали.

Вболівати за землячок прийшли хлопці-лучани, які проходили строкову службу в Севастополі. Вони намалювали плакати і гаряче підтримували команду. Судді, разом із запрошеною хореографкою з Америки, поставили найвищі оцінки команді «Венера», але представники університету, який приймав чемпіонат, зрізали пів бала, бо ж що воно за Луцьк такий, щоб перемагав господарів турніру?

Змагання закінчилися пізно вночі. Дівчата плакали — їм дали віцечемпіона. До спортсменок підійшов Фарід Дасаєв  — відомий спортсмен і ведучий, який коментував змагання, обіймав кожну і повторював: «Венера», ви найкращі!».

Удома зустрічали, як чемпіонів: приїхали нині покійний спортивний журналіст Юрій Яцюк  і навіть тодішній міський голова Луцька Антон Кривицький .

Зцілення

Попри чемпіонську спортивну біографію (команда «Венера» десятиліттями не поступалася першістю в області), сама Венера сповідує оздоровчий фітнес. Каже: де є здоров’я, не повинно бути перевантаження. Коли вона оговтувалась після аварії, спортивних травм, допомагала саме оздоровча фізкультура. Зрозуміла: якщо спорт травмує, щось із ним не так.

Венера порівнює тренера з лікарем: помилки обох коштують людині здоров’я. Щоправда, невдачу медика видно одразу, а де схибив тренер, покаже час.

— Спортом може займатися хто завгодно. Але треба розуміти, що для хворого чи травмованого і для молодої та здорової людини вправи будуть різними. Сьогодні тренери масово продають узагальнені комплекси вправ і харчування для всіх. Так не повинно бути. Йозеф Пілатес, систему вправ якого зараз активно практикують у фітнес-центрах, народився з рахітом, хворів на астму і ревматизм. Його виходив батько-гімнаст самим лише фітнесом — спеціально підібраними вправами, сумішшю гімнастики, бодибілдингу, джиу-джитсу та боксу. Цю систему Пілатес удосконалював усе життя. Це золота формула роботи кожного тренера — індивідуальний підхід і постійний саморозвиток. Тренер — це шлях, а не результат чи напис в дипломі, — наголошує Кренделєва.

Згадує свою ученицю Таню Смагіну, яка в дитинстві перенесла операцію із заміни клапана серця. Дівчинка мріяла танцювати, а тренери побоювалися її брати в колектив. Венера знала, як скласти навантаження для Тані, аби не зашкодити їй і допомогти маленькому серцю добре працювати.

Венера ретельно розраховувала навантаження юній спортсменці — ставила поряд годинник і навіть тримала потрібні ліки про всяк випадок. Поступово ускладнюючи програму, підготувала дівчинку до змагань. Налаштовувала: «Ми будемо не змагатися, а виступати! Уявіть, що це концерт». Тоді на чемпіонат вирушили всі — мама з бабусею дівчинки і навіть лікар.

— Я не могла їй сказати: «Ти нікуди не поїдеш, бо хвора». Це її травмувало б значно більше, ніж виступ. Дівчинка виконала програму, як королева. Отримала медаль. Всі ледь не на руках Таню носили. Зараз вона в Данії живе, має сім’ю, дітей, ходить у фітнес-зал. А якби я не взяла її тоді в команду? Приліпила б їй статус «хвора», як тавро, — говорить тренерка і витирає сльози.

Радію

Утім, найбільше спортсменка пишається не кубками, медалями та грамотами — цього добра у неї кілька шаф. Вона просить писати про її учнів.

Головна гордість Венери — син Олександр та дві онуки — Аріна та Діана. Тривалий час мама брала з собою на тренування маленького хлопчика, якого не було на кого залишити. Він тренував перекиди на спортивних матах в кутку залу, лазив по канатах, поки мама проводила заняття.

У «Колосі» його зацікавили каратисти, за якими спостерігав в проміжках між тренуваннями мами. Тому, коли Саша підріс, подався на карате «Кіокушинкай»  і отримав там прізвисько Ван Дамм за гарну розтяжку в поперечному шпагаті на стільцях, яка була фірмовою у відомого актора.

Старша онука Аріна з дрібних років займалася гімнастикою, а потім бабуся натренувала її на чемпіонку з чирлідингу . А молодша Діана захоплювалась спортивними танцями і плаванням. Бабуся жартує, що у дітей не було вибору.

Вона пам’ятає всіх своїх вихованців — згадує поіменно, де живуть, працюють і скільки мають дітей. Про кожного — пестливо: «Катруся», «Вікуля», «Ромчик».

— Я щаслива, що моє зернятко посіяне по всій планеті: Німеччина, Греція, Туреччина, Арабські Емірати — скрізь. Це тренери, які стартували з факультету фізичної культури і здоров’я, а працюють в провідних спортзалах світу. Пишаюся кожним. Наприклад, наш чемпіон з паверліфтингу Сергій Здробилко та Іванка Медвідь, які побралися студентами, працюють в «Ring star» — одній з кращих мереж фітнес-центрів у Дубаї і здобули там найвищу категорію фітнес-тренерів — майстер тренер.

Венера каже, що всі її «діточки» — хороші, бо ґрунтовно навчені. Вона з тих педагогів, про яких говорять «суворий, але справедливий». Їй телефонують вихованці, радіють, що здали норматив на категорію. Обов’язково потішиться, але додасть: «Дорогенькі, ви приїдьте додому і мені сесію здайте». Здобутки здобутками, але пари — за розкладом.

— Радію, що учні продовжують мою справу. Моя спортивна четвірка — Віка Петрович, Катя Тітова, Віталій Рейкин і Рома Дячок — харизматичні тренери, які розвивають свій напрямок фітнесу. Настя Альошина — хоч і була студенткою «ін’язу», але постійно брала участь в спортивних змаганнях.

Віталій Рейкин служить у Збройних силах України, Віка відкрила свій спортзал, займаються там з Катею, а Рома заснував мережу танцювальних студій на Волині і впроваджує чирлідинг в одному з ліцеїв Нововолинська. Це передусім педагоги, психологи, які розуміють, що таке фітнес, і як він повинен працювати.

— Горда, що мої зіркові дівчата-артистки з «Венери» — Катя Михайлова, Іра Запорожець, Іра Самборська, сестри-близнючки Оксана і Наталя Дрозд, Вікторія Абрамчук не просто вивчились в університеті, поїздили по змаганнях і забули, а продовжили свою працю як фітнес-тренерки, а з Людою Ващук тепер працюємо на одній кафедрі в університеті.

Тренерка згадує свого колишнього студента — тренера Романа Гаврилюка, який пішов добровольцем до Збройних сил України і загинув на Луганщині. Перед війною бачились ледь не щодня, адже в обох збігалися графіки тренувань.

— До Романа приходило багато людей, не пов’язаних зі спортом, бо він умів запалити, мотивувати. Багато методик використовував, завжди радився.

Кренделєва впевнена, що команда потрібна не лише в спорті, а й у житті. Каже, що не відбулася б як професіонал, якби не друзі і підтримка. Згадує свою наставницю Людмилу Чеханюк, яка зацікавила мотогонщицю гімнастикою, допомагала у створенні федерації.

— Мені пощастило на друзів, які пройшли зі мною крізь біду і радість, підтримали мої спортивні експерименти. Алла Старушко та Люда Смутняк — це мої подруги-спортсменки, які не дозволяли мені сумніватися. Володимир Павлік — друг з дитинства, який допомагав розвивати федерацію в 2003 році.

***

Венериного цвіту по всьому світу. Коли у 2015 році тренерка відзначала 60-ліття, до неї звідусіль з’їхалися учні зі своїми спортивними колективами. Кожен підготував вітальний номер. Святкування затягнулося майже на добу. Клуб «XXI століття» ледве вміщував людей.

— На столах — одні цукерки з печивом і ще подаровані кілька ящиків шампанського. Про пригощання ніхто і не згадував. Юрій Яцюк, який був ведучим свята, назвав мене відмінницею по життю — в даті народження одні п’ятірки, всі змагання на відмінно, навіть адреса моя — і та вся з п’ятірок. На екрані безперервно демонструвались фотографії з виступів і поїздок. Це історія, яка пролетіла, як один момент.

Не за горами ще один ювілей, на який знову злетяться її «діточки». У свої майже 70 Венера продовжує тренувати. Важко. Довелося багато витримати — від спортивних травм і життєвих трагедій до онкології два роки тому.

— Не думаю про погане. Живу, працюю. Треба ще багато встигнути, — каже та, яку колись навчили жити за двох.