5 хвилин твого часу на пандуси, сходи, пороги й поріжечки
Як студенти Української академії лідерства досліджували Луцьк на інклюзивність.
Якось луцькі вулиці захопила група студентів. Вони досліджували кожен потаємний закуток та шпарину, щоб врешті-решт дізнатися, чи адаптований Луцьк до маломобільних людей. Тож, якщо ви бачили, як юнаки та юначки одного грудневого дня довго стояли над дорогою і клали свої смартфони на пандуси чи зазирали у ваші вікна — не лякайтеся, це так уалівці досліджували Луцьк на інклюзивність.
Уалівці — це студенти Української академії лідерства, десятимісячної освітньої програми для підлітків віком від 16 до 20 років. Фокус академії на освіті, м’яких навичках, фізичному розвитку студентів та соціальних проєктах. Програма позиціюється як gap-year (з англ. — рік перерви) для школярів перед вступом до університету.
10–11 грудня студенти Ужгородського осередку УАЛу приїхали в Луцьк на експедицію, аби відкрити для себе, чим живе місто, які люди його творять, які процеси рухають. Знайомилися з місцевими активістами та підприємцями, мали екскурсію у Старе місто, дивилися, як працює зсередини платформа «Алгоритм дій» та крафтове луцьке misto.media.
Також молодь добряче побігала по місту, досліджуючи його на інклюзивність. Спершу урбаністична громадська організація «місто.ребут» провела для них вступну лекцію в Молодіжному центрі Волині та поділила учасників на 3 команди.
Під час прогулянки кожна з них заповнювала дані для карти інклюзивності від ЛУН Місто, а також додавала фото та інформацію про доступність луцьких закладів у застосунку Better Mobility. Тарас Дацюк, архітектор та урбаніст з ГО «місто.ребут», який розповідав їм про доступність, вважає, що така активність є важливою не лише для створення мапи інклюзивних місць, а й для того, щоб більше людей дізналося про це.
Серед критеріїв архітектурної доступності:
безперешкодність входу;
вхідна група (освітленість, навіс, ширина дверного проходу);
кількість поверхів;
облаштування внутрішнього простору;
умебльованість;
простір перед закладом (навіс, лави, доступні доріжки, є інформаційні покажчики та вказівники);
стоянка та транспорт;
укриття;
ставлення персоналу.
Детальніше про чек лист можна дізнатися за посиланням.
Команда 1. Інклюзивні чебуреки та недосяжне пиво
Перша команда прямувала вулицею Винниченка до Яровиці та дорогою дослідила кафе «Ціберек», GC Barbershop, I love kebab, паб «Карабас Барабас», торговий центр «Буратіно», Hug Cafe, кафе «Круасанна» та Coffee Mishka.
Студенти зупинялися біля кожної локації та фіксували, чи доступна вона для людей з інвалідністю, батьків із візочками та інших маломобільних груп населення. Спершу перевірка на наявність поручнів, пандуса, вимірювання кута його нахилу та ширини дверного проходу. Щоб дізнатися, потрібно зігнути лікті й розмістити руки перед собою. Якщо в такій позі ви не пройдете, то крісло колісне також ні.
Здебільшого персонал у закладах привітно ставився до того, що до них заходили в гості з перевіркою. Наприклад, в чебуречній «Ціберек» офіціанти виділили свій час, аби розповісти та показати, чи достатньо у них місця для людей у кріслах колісних, а також запитали, чи є певні рекомендації щодо покращення простору.
— Це волонтерство мені дуже сподобалося. До цього я цікавилась інклюзією, багато дивилася і читала на цю тематику. Але те, чим ми сьогодні займалися, мені показало, наскільки в Україні все не ідеально і що є куди рости. Планую користуватися цією програмкою (Better Mobility — mm) у своєму місті, щоб дізнатися, які інклюзивні місця є саме в Харкові, — відгук студентки Олі.
За результатами прогулянки найбільш неприємно вразили високі сходи в «Карабас-Барабас». З позитивного: кав’ярня «Круасанна» на Яровиці розташована в рівень з тротуаром, без порогу.
Команда 2. «Та пофіг на все, головне поїсти»
Друга команда рушила від готелю «Україна» до закладів, що на вулицях Богдана Хмельницького, Сенаторки Левчанівської та Лесі Українки. Вони відвідали Show Basilic, кафе «Шарлотка», їдальню міськради, misto.cafe, «Сім 23» на вулиці Сенаторки Левчанівської, 2S Bakery, «Білий Налив» та Marmelad Cafe.
Через погодні умови в Луцьку було дуже слизько, тому студенти цієї групи підмітили, що не всі сходи й входи до закладів пристосовані до цього. Також їм траплявся менш привітний персонал, зокрема один охоронець, за словами студентів, підійшов із запитанням: «Ти хто?».
— Були в їдальні міської ради, там виходить чувачок і каже: «Та пофіг на все, головне поїсти!» — яскравий спогад з прогулянки однієї з уалівців.
Також студенти звертали увагу на вдавану інклюзивність, коли начебто є створені доступні умови, проте в реальності вони не працюють. Коли проходили повз взуттєвий магазин IKOS на вулиці Лесі Українки, то помітили, що пандус перекритий певним об’єктом, що робить його менш доступним.
— Думала, все буде набагато гірше. Приємно, що майже всюди було петфрендлі, були поручні. Але жодне місце не мало аудіосигналів чи табличок зі шрифтом Брайля. Я очікувала, що людям з вадами зору буде легше, аніж тим, в кого немає кінцівок. Виявилося, що на перших ніхто не орієнтується.
Висновок від «місто.ребут»: найбільш інклюзивним закладом на цьому маршруті є misto.cafe. Найменш інклюзивним — «Шоу Базилік» (хоч вхідні двері виглядають в рівень з тротуаром, але відразу за ними всередині — високі сходи). Іншим неприємним відкриттям було ставлення персоналу «Білого наливу» до маломобільних груп населення: їх навіть не розцінюють як можливих відвідувачів.
— Люди з інвалідністю теж хочуть випити пива, — пояснює Тарас Дацюк.
Команда 3. Сім 23 — найбільша «габела»
— Так, блін. Хто пішов шоколадку купляти? — так розпочалося дослідження міста третьої команди, яка вирушила від центральної площі міста Луцька до закладів на проспекті Волі та вулиці Коперника.
Студенти відвідали WINETIME на Градному Узвозі, супермаркет «Сільпо», «Сім23 To-go», «Дядя PIZZA», ресторан «Сулі Гулі», кафе «Соло», пивний клуб «Оболонь» та заклад «Габар».
— Такий досвід волонтерства у мене був вперше, але це було круто та корисно. Найбільше здивувала мережа магазинів «Сім 23», яка позиціює себе зручною («Твій зручний маркет»). Насправді для людей з інвалідністю скористатись цією локацією буде ще тим квестом. З усіх умов там створено «нуль».
«Дядя PIZZA» має пандус, але він не дуже зручний, усередині піцерії крісло колісне може проїхати. Загалом Луцьк виявився не дуже інклюзивним, але ми зустрічали приємних людей, які були готові допомогти, — думки про Луцьк студентки Яни.
Найбільш інклюзивний заклад на цьому маршруті — шоурум/кав’ярня «Ясочка». Яскравих прикладів неінклюзивності, які виділялися б серед інших, тут не було: більшість локацій є однаково недоступними для самостійного користування людьми на кріслах колісних: десь — це поріг або 2-3 сходинки на вході, а десь — ненормативний пандус «для галочки».
«Не звертала уваги на поріжечки»
— Я завжди звертала увага на пандус, але ніколи не звертала уваги на ці поріжечки, — студентка Валерія.
— Пиріже-е-ечки? — сміються з алюзії на мем з Володимиром Зеленським у МакДрайві.
— Та поріжечки, маленькі пороги.
Окрім усіляких деталей, уалівцям сподобався увесь процес прогулянки й заповнення даних інклюзивності закладів.
— Це як корисне розвлєкалово. Ніби звичайна бумажня, але прікольно заповнювати. Виходиш на вулицю погуляти, послухати музику і замість того, щоб втикати, як листя падає з дерев, — йдеш і робиш корисну справу. Це не займає багато, але ти справді можеш комусь допомогти, зробивши фото локації й задонативши лише 5 хвилин свого часу.
Студенти зробили висновок, що доки місто має безліч недоліків, його основним ресурсом є люди. Попри те, що в заклади не можна з собаками, деякі дозволяють заходити з собаками-провідниками. Немає пандуса — персонал радо допоможе. Люди в Луцьку — небайдужі. (Здебільшого).