Кринж і клас вулиці Лесі Українки. Йдемо їсти з маркетологом

Микола знає цю вулицю дуже добре й дуже давно. Ще з тих часів, коли вона була Радянською й нею їздили автівки, а пішохідними тут були лише тротуари.

Тут він виріс — у кінці вулиці жили батьки, поруч навчався — ходив у першу школу на Богдана Хмельницького й близенько влаштувався на свою першу роботу у сфері реклами — в агенцію «Ініціал», офіс якої тоді був у Свято-Троїцькому соборі зі сторони вулиці Паркової.

Сьогодні, після багатьох посад  і проєктів, він знову тут — директор з маркетингу в офісі Partyzan Agency, що розмістився за адресою Лесі Українки, 9.

Агенція розробляє брендинг і допомагає з маркетингом та комунікаціями багатьом українським та закордонним компаніям з різних сфер: їжа, ритейл (роздрібна торгівля), соціалка, одяг, будівництво, агробізнес, фінтех тощо. Фізична реклама — вивіски та інші промоматеріали — є також частиною їхніх послуг.

Серед відомих у Луцьку компаній, з якими співпрацює Partyzan, — мережа маркетів «Сім23» та «Сімі», мережа домашніх напівфабрикатів «Галя Балувана», мережа бренд та мережа монобрендових магазинів Jasmine Lingerie, пивоварня Luchan тощо. Займаються вони й соціальними проєктами. З-поміж прикладів тих робіт: брендинг для музейного простору «Окольний замок», брендинг і комунікація рекрутингової кампанії для 100-ї окремої механізованої бригади, брендинг для Батальйону безпілотних систем VORON тощо.

Йдемо їсти на Лесі Українки з Миколою як з людиною, яка з цією вулицею росла й змінювалась, а зараз на неї (вулицю) має безпосередній вплив — сенсовий і візуальний.

Під час прогулянки часто лунатиме слово «дікуха» й «крінжатіна», інколи «жопа», інколи просто «оооой…» на видиху й інколи просте волинське зимове «бляха, як же ж холодно». Але й хороші приклади закладів й бізнесів будуть, буде «кльово», «по-сучасному» й «сфоткайте як хороший приклад».

А серед балачок про вулицю — їмо й намагаємося про їжу говорити.

Бо, здається, популярність їжі на ходу спадає: чи то від холоду (а вибрались ми на початку грудня), чи тому, що Луцьк — то більше місто для місцевих, які звикли не поспішати. Або у нас просто поки немає чогось особливого, не злизаного з Європи (як бельгійські вафлі), Америки (хот-доги) чи Близького Сходу (шаурма) — якоїсь родзинки саме вуличної, якої б більше ні у кого не було і яку б хотілось смакувати і у холод, і місцевим, і навіть коли нікуди не поспішаєш.

— В Україні поки немає якоїсь цікавої вуличної їжі, яку я б міг назвати своєю улюбленою. Але, я думаю, що такі місця з’являться. Якщо говорити про інші країни, то найцікавіше з того, що я куштував, — бутерброди з оселедцем в Амстердамі — їхній класичний продукт, який збирає черги туристів. А в Італії мені подобається, як подають на вулицях вино з маленькими канапочками. У нас у Луцьку такого високо рівня поки лише ресторани, — говорить Микола Жичук.

Театральний майдан

Зустрічаємось на Театральному майдані — біля «бім-бома» — так називають луцький годинник на дев’ятиповерхівці поруч. Уже потім від Миколи дізнаємось, що то місце зустрічі луцької молоді 90-х, коли мобілки тільки з’являлись і коштували захмарних грошей. Біля дев’ятиповерхівки стояло тоді декілька телефонних будок, через які можна було подзвонити, щоб запитати: «Ти чого запізнюєшся?».

Обід п’ятниці, 6 грудня, Микола приходить на дві хвилини раніше домовленого часу — 12:58.

Перед тим як рушити на Лесі Українки, оглядаємо Театральний і саме його обираємо першою локацією, щоб щось з’їсти. Не можемо пройти повз дерев’яні ятки, які розмістилися під ялинками й пропонують чимось перекусити чи придбати на подарунок — від картоплі фрі й шаурми до меду й свічок.

Йдемо до будиночка з великими літерами на стрісі «Cheesy».

— Чизі — це булочка, підсмажена на грилі, в яку ми заливаємо мікс трьох видів сиру. За бажання, всередину можна також додати курку чи кукурудзу, а зверху посипати цибулькою та горішками, — пояснює працівниця закладу.

Cheesy раніше мали дві локації у Луцьку — на Театральному майдані й біля картингу на вході у центральний парк, останній зараз зачинений. Також заклад запрацював на пляжі Світязя.

Замовляємо два чизі розміру М (як без цієї розмірної сітки у стритфуді?) з куркою. Продавчиня пропонує: «Гарячий чай, бабл ті або глінтвейн?». На вулиці дуже холодно, але ми обираємо прохолодний бабл, бо, можливо, дослідження вуличної їжі — єдиний шанс наважитись його скуштувати.

Бабл ті або ж бульбашковий чай — напій родом з Тайваню на основі чаю — зеленого чи чорного, у який додають молоко, різні сиропи та крохмальні кульки різних смаків.

У Cheesy нам пропонують бабл ті на основі чаю чи навіть кави, з сиропів на вибір — карамельний, шоколадний, «бейліс», різні горіхові або ж фруктові. Кульки теж шоколадні або фруктові — полуничні чи мангові. Беремо шоколадний з шоколадними кульками й фундучний з полуничними кульками, обидва на основі чаю. Все заради вас, читачі.

Ціни: Чизі — 120 грн за одну штуку, бабл ті — 100 грн за один.

А поки це все нам готують, робимо коло Театральним майданом й балакаємо про його зовнішній вигляд.

— Взагалі в мене є питання до концепції цього майдану. Це серце міста не за трафіком, а за суттю. Була хороша ідея Віктора Корсака, який пропонував пов’язати цю локацію з вже готовим пам’ятником Лесі Українці та її твором «Лісова пісня», розмістити тут якісь елементи образів з цієї п’єси, інтегрувати у ландшафт якусь історію, а не прикрашати заради прикрашання. До прикладу, класно працює тема з луцькими кликунами, які розкидані по місту, — коментує Микола Жичук.

З плюсів тут, вважає чоловік, — фонтан з багаторівневими лавками для людей. І хоч зараз там не дуже людно, у теплу пору року тут завжди натовп молоді й дітей, які в захваті від різноколірної води, що б’ється з землі ще й під музику.

З місць, які можна покращити (або забрати), тут — пластмасовий знак «Я люблю Луцьк», наприклад.

Пропрацювати також треба над виглядом алеї зі світлинами полеглих у війні з Росією та героїв Небесної Сотні. Микола вважає, що елементи пам’яті краще робити не з пластику й композиту, а з чогось довговічнішого й стійкішого — наприклад, натурального каменю з елементами інтерактивності завдяки сучасним технологіям.

Коли мова доходить до ялинок, Микола запитує: «А можна матюкатись?». А коли обертаємось до центрального собору, звертає увагу на високий паркан із загостреними наконечниками зверху:

— Це наша тема така — треба заникатись, все закрити, щоб тебе не бачили. Це стосується і ЖК нових, які обгороджуються, щоб ніхто не зайшов. А сучасний світ — відкритий. У нас є доступ до майже всього, що ти можеш отримати, й в самому дизайні, в бізнесі, оцей принцип відкритості — це тренд. Зараз ті формати, які показують, що вони роблять (відкрита кухня, ліпка за склом) викликають довіру. Чим далі ми будемо рухатися на Захід, європеїзуватися, тим менше в нас буде штор, високих парканів і тим більше таких відкритих штук.

Тим часом наші сирні булки й чаї готові, забираємо й нарешті йдемо на вулицю Лесі Українки. Чизі приємно зігріває долоні, булка легка й пухка всередині, але хрустка зовні, а сир оксамитовий і ніжний. Такий перекус чудово пасує до холодної та сирої погоди. Що не скажеш про бабл ті. Кімнатної температури спочатку, за 5 хвилин надворі він стає дуже холодним й працює не на користь нашої прогулянки. А ще — це дуже солодко.

Лесі Українки

З першого метра квадратного вулиці Лесі Українки починаються заклади — ресторани, кафешки, ятки to go або ж всі формати в одному місці — «Театральне» кафе, бар «П’яна вишня», ресторація «Бравий Швейк», кав’ярня «Капучіно», пекарня Happy Bakery, стритфуд LAFA, ятка з бельгійськими вафлями Coffee Gelato — ми все це вже бачимо, але ще не зробили й кроку. Хочеться запитати про «Театральне».

— Що ви про це місце думаєте? — цікавлюся.

— Тут буде сучасний та стильний заклад, — чую відповідь.

— (???) Без сарказму? — уточнюю.

— Без сарказму, — задоволено відповідає Микола. — Цей проєкт ще ніхто не бачив. Ми його розробляли. Реалізація запланована на найближче майбутнє. Ми аналізували схожі формати, точніше формат, в якому вони хочуть працювати, — міської їдальні, але сучасної, кльової.

Лавки. Лавки на єдиній пішохідній вулиці міста отримали від Миколи Жичука статус «КРІНЖАТІНА просто — великими літерами напишіть». Разом зі смітниками вони всі у різних стилях й з різних матеріалів. Але найгірше на них — це зовнішня реклама: плакати й стенди, прикріплені до спинок, які псують, здешевлюють загальний вигляд і фотогенічність центру міста, яку намагаються на своїх крильцях тримати святкові ангелики з гірлянд.

З прикладів, як робити не треба, на вулиці Лесі Українки також — більшість аптек, які свої назви вставляють у прямокутні обрамлення й мають вигляд, наче з 2000 року, каже чоловік.

А ще «Копієчка», яка вмикає музику на пів вулиці й засмічує аудіопростір вулиці, але не порушує Закон України про рекламу, який застарів.

Хороші приклади оформлення екстер’єрів і вивісок на вулиці, які наводить Микола, — вже згадана пекарня Happy Bakery, шоуруми бренду одягу «ШИПЕЛИК» (поруч з вулицею Лесі Українки, на вулиці Святовасилівська) та взуття IKOS, барбершоп GENTLEMEN’S CLUB, кондитерська на вулиці Сенаторки Левчанівської 2s bakery. В останній заклад йдемо за десертом. Так, це знову не Лесі Українки, але дуже близько, й дуже хочемо показати зовнішній вигляд цього двоповерхового будинку.

«Будівля презентує характерну для Луцька кінця 19 — початку 20 століть комерційну забудову. Перший поверх завжди відводився під різні магазини, цукерні, майстерні, пекарні тощо, а другий поверх зазвичай використовувався під житло…

Помітними рисами оздоблення цього будинку є ліпнина з маскаронами, різні декоративні деталі, а також деревʼяна плита над сучасним входом, що залишилася від первинної оригінальної вітрини. Різьба плити імітує металеві конструкції промислових обʼєктів. Використання такої техніки, як і різних декоративних алюзій на тему індустріалізації, того часу було дуже популярним. Подібних прикладів у Луцьку було немало, але на сьогодні залишився лише єдиний такий зразок і саме у цьому будинку», — йдеться на інформаційній табличці біля входу в заклад .

Що ж у 2s bakery на вітрині? Сьогодні — декілька видів чизкейків — «Капучино», «Бейліс», «Вишня-кокос», «Дабл манго», «Манго-полуниця», «Малина-пармезан», «Брі-абрикос», пиріг з хурмою, тарти, тортики у стаканчиках to go, кейкпопси, солодка картопля, ескімо, солоні пироги з червоною рибою й з куркою, макарони. Ми обрали останній варіант просто тому, що побачили цей десерт у вигляді різдвяного чоловічка, й розум затьмарився. А те, що ми вже їли такий десерт, коли готували матеріал про стародавню їжу Волині, — забули. Та це чудова нагода про нього нагадати, як і про те, що макарони їли на наших землях ще чотириста років тому.

Сьогоднішній був зі смаком орео-солона карамель.

А до десерту йдемо по фільтр у «цекаву» (65 грн за 300 мл), кав’ярню третьої хвилі, яка працює з 2019 року і є одним з перших модних молодіжних закладів, які тоді проявляли сміливість відкриватися у кінці Лесі Українки, де людей тоді було менше втричі.

Зараз, каже Микола, це розділення на людний початок і безлюдний кінець — не таке суттєве.

— Такий висновок можна зробити зі зростання ціни за комерційну оренду, яка вирівнюється з ціною на початку Лесі Українки. А коли ще будуть якісь зміни у Старому місті, зроблять Старий ринок, перебудують луг з боку Ковельської вулиці, зроблять парк між мостами Бена й Ковельським — трафік зросте суттєво, — говорить чоловік.

Ще один неочікуваний приклад класного інтер’єру у цьому райончику — забігайлівка «Гермес», власники якої, не змінюючи нічого десятиліттями, створили капсулу часу, у якій меню, наліпки на склі, меблі, персонал і навіть гості нагадують експонати з музею.

— Ну і вивіска у них крута, — додає Микола.

Плюс у їхньому асортименті є потенціал чудової унікальної вуличної їжі з родзинкою. Наприклад, крабові палички поштучно або хліб з копченим салом. Щось у цьому є.

Дизайн-код

Усе те, що ми обговорювали за їжею з Жичуком, можна описати одним словом — дизайн-код міста — чіткі правила того, як має виглядати простір міста, вулиць. Вони мають контролювати зовнішню рекламу, а також освітлення, інфраструктуру, інклюзивність тощо.

Найкращим прикладом, на думку Миколи, в Україні з формування й дотримання дизайн-коду міста є Дніпро, де обов’язковою є паспортизація фасадів, заборонено фарбувати й утеплювати їх фрагментами, вішати кондиціонери, супутникові тарілки, склити балкони, діє заборона на прибудови, надбудови, появи та зникнення вікон і дверей.

У Дніпрі також є головний художник міста, який це контролює. У Луцьку така посада раніше була, зараз, каже він, немає, на жаль.

— У Луцьку, якщо ти відкриваєш якийсь заклад чи магазин, також маєш отримати паспорт вивіски. Точно, якщо це щось ближче до центру. Для цього треба звертатися у ЦНАП, який більш-менш контролює зовнішню рекламу. Загалом протягом останніх років ми зробили великий крок вперед у зовнішній рекламі, позносили багато білбордів та нещасних сітілайтів, — коментує Микола.

Коли в агенції Partyzan, зауважує, виконують замовлення щодо фасаду й вивіски, дотримуються усіх вимог містобудування.

— Ще жодного нашого проєкту КП «Луцькреклама» не завернули. Ба більше, вони нас часто рекомендують. Для замовника ми робимо 3D-макет фасаду і пропонуємо кілька варіантів рішень на різні бюджети й смаки. Коли зупиняємось на одному, клієнт йде робити паспорт вивіски, — розповідає чоловік.

Partyzan Agency

Креативна агенція діє з 2011 року. А в офісі на Лесі Українки вони — з 2019. Заїхали сюди після закриття бару YEAHNOBAR, викупивши у них деякі елементи інтер’єру — на рецепції зараз стільниця з колишньої барної стійки, збережена стіна зі склоблоків, дороблений другий поверх, який був у барі.

— Перед YEAHNOBAR тут був комп’ютерний клуб, перед ним — диск-клуб. А 100 років тому тут взагалі був бордель, — розповідає маркетолог, коли ми приходимо у їхній офіс зігрітися.

Після всіх попередників тут багато чого відремонтували й доробили. Зі сторони Лесі Українки він тягнеться у глибину будинку, має декілька залів і навіть внутрішній дворик, яким у Луцьку можуть похвастатись одиниці — як-от шоурум IKOS на цій же вулиці, який ділить свій дворик з барбершопом GENTLEMEN’S CLUB.

Тут зараз лише «мізки» агенції, а «руки» — тобто все виробництво — переїхало у Зміїнець через брак місця.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну в офісі Partyzan жила киця, яку можна було часто побачити у вікнах приміщення. Зараз вона — у дизайнерки агенції вдома, але досі перебуває на бюджеті компанії.

Тут, у кінці Лесі Українки, ми закінчили свою прогулянку з стритфудом. «Поїли, попили і хороше походили». Заодно поговорили про .наше луцьке. Можете це повторити.