3D-дизайн між тилом і фронтом

На 11 поверсі луцької багатоповерхівки тихо гуде 3D-принтер . Він друкує світильник у формі повітряної кулі — замовлення під ялинку для дівчинки, яка мріє політати на справжній. Шар за шаром на металевій пластині з’являється барвистий силует майбутнього нічника. Вдома у подружжя Інни та Максима Засикалових розташувалось мінівиробництво «3D-крамнички» креативних виробів із пластику.

Усі можливі поверхні вітальні заповнені підсвічниками, декором, підставками для мобільного телефону та іншими барвистими дрібничками власного виробництва. Невелика ялинка вбрана надрукованими іграшками, а кіт Дуду ганяє по підлозі зеленого м’яча, змодельованого Інною. 

Говоримо про те, на що здатне 3D-моделювання вкупі з фантазією та бізнес-ідеями.

З фінансів — в арт

Інні 34 роки. Родом зі Знам’янки Кіровоградської області. Вищу освіту здобула в Кропивницькому — за фахом юристка. До Луцька потрапила близько 15 років тому: візит на гостину до тітки закінчився переїздом — Інні сподобалось місто, люди, тож вирішила залишитися. 

Уже тут зустріла кохання. Скульптор Максим Засикалов приїхав на Волинь на початку повномасштабного вторгнення. Сам із Харківщини. До війни створював скульптурні композиції для церков, приватних садиб та бізнесів, займався художньою реставрацією меблів, 3D-дизайном та виготовленням ювелірних прикрас. У Луцьку був художником-технологом проєкту «Космогонія» Музею сучасного українського мистецтва Корсаків — відповідав за матеріали, фарби та технічну частину великих артоб’єктів. У 2024 році чоловік мобілізувався, нині воює на сході.

Аби мистецька справа чоловіка не зійшла нанівець, поки той у війську, Інна вирішила теж навчитися 3D-моделювання. Раніше вона працювала менеджеркою з кредитування у фінансових установах та платформі з продажу автомобілів, займалася базовим графічним дизайном — створювала візитки й логотипи. 

У серпні 2025 року дізналася з соцмереж про навчання з 3D-моделювання та друку від платформи «Алгоритм дій» та Promprylad Foundation й подалася за новими знаннями .

«Було страшно йти з насидженого місця зі стабільною зарплатою. Лякав ризик збанкрутіти й пропасти під мостом. Але коханий підтримав та й колишня робота, в якій вивчила уже все від «а» до «я», виснажувала», — пояснює жінка.

Несподівано для себе надихнулася процесом. Навчання стало для неї ковтком свіжого повітря. Захоплював процес створення речі від ідеї й віртуальної моделі до реального продукту, який можна тримати в руках, користуватися. Першим з’явився на світ блискучий брелок кота. Відтоді Інну було не зупинити: на світ щодня з’являлись закладки, ялинкові прикраси, підставки під телефон та канцелярське приладдя, іграшки для кота… Довелося придбати 3D-принтер додому.

Ідея з пластикової нитки

Сам принтер купували з прицілом на майбутнє: щоб після повернення Максима з війська вони могли працювати разом — він займався б творчою частиною, а Інна — комунікацією та організацією процесу. Пара шукала компактну модель для дому. Зупинилися на Bambulab A1 mini  — невеликому 3D-принтері, який максимально простий у використанні: дістав з коробки, увімкнув і він вже готовий працювати. 

Принтер помістився у вільний простір на комоді між шафою та стіною і не попадається на очі . Пристрій майже не шумить, працює акуратно, швидко та дозволяє друкувати одразу кількома кольорами — це зручно, якщо треба створити барвисту фігурку чи прикрасу.

Сировина, з якої створюються речі 3D-принтері, — це спеціальна пластикова нитка філамент. Вона подається у принтер, розплавляється і пошарово наноситься на гнучку металеву пластину. Найпопулярніші види пластику для друку — це PLA  та PET-G .

Дизайнерка показує процес створення виробу крок за кроком. Спочатку необхідно створити 3D-модель у програмі Blender та Fusion 360 — цифровий ескіз майбутньої іграшки або деталі. 

Модель потім експортують у формат STL , який містить інформацію про форму та об’єми виробу.

Цей файл обробляється програмою Slicer («нарізувач»), яка «розрізає» модель на тонкі горизонтальні шари та генерує G-код — команди для принтера.

Отримавши завдання для друку, принтер нагріває філамент до температури, при якій він плавиться (зазвичай 190–230°C для PLA — mm.). Принтер «малює» перший шар на платформі, яка теж може бути підігрітою, щоб основа не деформувалася. 

Пластик вичавлюється тонкими смужками. Кожен наступний пласт накладається на попередній. Матеріал охолоджується, твердне та «склеюється» з попереднім.

Залежно від розміру виробу, друк може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Якщо модель має навислі частини — крильця ангела або ніжки ялинкової іграшки, принтер додає тимчасові підтримки, які потім знімають вручну. Після друку виріб очищають від дрібних ниток пластику і, при потребі, шліфують чи фарбують. 

«Процес нагадує мені будівництво. Я — дизайнер, а ніби архітектор. На очах з’являється не річ, а споруда!», — радіє результату жінка.

Далі — найцікавіше: Інна влаштовує своїм виробам краш-тест: рухає дрібні елементи, стукає, кидає. Річ, яка йде в побут, має бути міцною, аби необережний рух не вкоротив їй віку (поки ми розмовляли про 3D-моделювання, кіт Дуду кілька разів скидав тестові фігурки зі столу — жодна не постраждала — mm.). Якщо річ не проходить перевірку — дизайнерка допрацьовує її віртуальну модель: потовщує стінки, удосконалює з’єднання. Міцний виріб несе на затвердження замовнику й запускає в тираж.

«Найскладніше — підлаштуватися до графіка вимкнень світла. Об’ємні замовлення доводиться друкувати вночі — ставлю будильник і запускаю принтер о третій, четвертій ночі», — пояснює Інна.

Скриня креативу

Уже видрукувані вироби, готові до відправлення замовнику, роздивляємось при свічках — на момент запису розмови в домі Засикалових зникло світло. Інна вмикає LED-свічки  в усіх надрукованих тест-моделях світильників. Кімната наповнюється м’яким світлом. На столах, та підвіконнях мерехтять вогники у фантазійних абажурах й кидають на стіни чудернацькі тіні. Дизайнерка показує світильник у формі снігового будиночка.

«Всередину хатки треба поставити LED-свічку або гірлянду і маєте готовий нічник у спальню. Цього світла достатньо, щоб добре засинати — не ріже око, не спокушає почитати чи взятися за іншу роботу. Він безпечний — не гарячий, не вразить струмом, можуть навіть діти гратися», — демонструє виріб Інна.

У скрині готової продукції — незвичні органайзери для канцелярії у вигляді пожмаканих пластикових стаканів. Є свічники, філософські монохромні міні скульптури людських фігур з порожнечею всередині, ялинкові сніжинки, бантики, ангелики й зірочки, чудернацькі форми для печива. 

Забрендувати можна все, переконана дизайнерка. 

«Пригостити клієнта кавою, а до неї — імбирне печиво з логотипом фірми. Це практично і креативно. Або в зоні очікування розкласти брендовані пазли, гру на баланс чи п’ятнашки замість старих журналів. Дитині дати не видруковану  з інтернету розмальовку, а брендовану пластикову: це і іграшка, і реклама», — сипле ідеями підприємиця.  

В окремій коробці — оберемок помаранчевих брошок з логотипом Волинського театру ляльок. Це перше корпоративне замовлення «3D-крамнички». За ним виникла ідея створювати 3D-фігурки героїв вистав. Це справжня дитяча мрія — подивитися казку на сцені і забрати з собою додому маленьку копію персонажа. Так з'явилися Лисенятко Рудасик із «Загубленого свята», Носорожик зі «Щастя бути собою»,  Ялинка з «Велика мрія маленької ялинки», Сніговик із «Таємниці зачарованого лісу». 

Дизайном унікальних фігурок подружжя займалося спільно, хоч і дистанційно: Інна — з луцької квартири, Максим — з передової. Чоловік часто допомагає дружині розробити модель іграшки, коли не перебуває на бойових позиціях: дизайн — його пристрасть та спосіб перемикнутися й відпочити. 

«Фронтові іграшки», — сумно посміхається жінка.

***

Творче подружжя цінує креатив в усьому — від ранкової кави в унікальному горнятку до подорожей нетуристичними маршрутами. Вони творять красивий та яскравий бізнес, який цінує особливе й неповторне. Вірять, що у бізнесів, як у людей, є своє обличчя. Треба тільки роздивитися його й підсвітити оте головне «як ні в кого більше». Чому б не акцентувати свою автентичність яскравими офісними аксесуарами.

Попри різні ролі й відстань, що зараз між ними, бізнес Засикалових тримається на двох речах — спільній мрії й умінні підтримувати одне одного. Інна вчиться і росте за двох, щоб зберегти те, що почав коханий до війни. Максим — служить і тримає оборону, але подумки генерує нові ідеї, проєктує форми.