Стрічка «Ну мам». Легке кіно для одного перегляду

Авторська рефлексія на стрічку «Ну мам!» журналістки Марії Бондарчук запрошує до розмови про сімейні типажі, ностальгію за 90-ми та межу між щирими емоціями й кіношними кліше. Рубрика «Колонки» у misto.media містить авторські матеріали — це майданчик для різних думок. Погляди, висловлені в цій колонці, є суб’єктивним баченням автора.

«Ну мам!» — найпопулярніша фраза у моєму домі. Ці слова повторюють мої діти з різною інтонацією 100 разів на день. Об’ємна фраза, в яку можна вмістити все, що завгодно. Іноді — це прохання, іноді — погроза, докір або ще один спосіб сказати: «Люблю тебе».

Приблизно такої ж об’ємності чекала я і від кінострічки «Ну мам» режисера Олега Борщевського, що виходить в український прокат 22 січня. Хотілося, знаєте, якогось тепла, добрих жартів і пауз «на подумати».

Продюсер Євген Таллер, для якого стрічка стала другою повнометражною роботою, коротко поділився труднощами 18 днів знімань (саме на стільки вистачило бюджету), що відбувалися в Києві в екстремальних умовах: «Команда працювала між повітряними тривогами й обстрілами, доводилося зупиняти знімання, але завдяки Збройним силам України, ми це зробили».

Стрічка задумувалася як близька кожному глядачеві історія зі знайомими родинними сюжетами. Це глядацьке кіно з гумором, музикою та динамічним (подекуди навіть карколомним) сюжетом.

«Це кіно — можливість сказати: „Дякую“ усім нашим мамам, які працюють 24/7 на найскладнішій роботі», — сказав перед показом продюсер стрічки, який присвятив цю роботу своїй мамі, якої не стало чотири роки тому.

Важлива причина переглянути фільм — зірковий склад акторів. У кадрі перетнулися зірки старої кіношколи — Ада Роговцева, Наталія Сумська, Остап Ступка – та зірки сучасного українського кіно — Ахтем Сеітаблаєв, Олеся Жураківська, Катерина Кузнєцова, Ганна Кузіна, Дмитро Павко та інші, зокрема учасниця «Кварталу 95» Олена Кравець. Як вдалося поєднати непоєднуване — дивіться самі.

Частина акторського складу разом із продюсером стрічки прибула 15 січня до луцького Multiplex на допрем’єрний показ. Це не перша зустріч з творчою командою в кінотеатрі. Глядачі вже мали змогу поспілкуватися з режисерами та акторами фільмів «Ти — космос», кінокомандою «Коли ти розлучишся», «Ми, наші улюбленці та війна», «МУР Ти [Романтика] в кіно», «Я і Фелікс», «Довбуш».

До улюбленців екрана одразу вишикувались у чергу десятки фанатів, аби зробити селфі (здебільшого це були діти старшого шкільного віку, які несли на сцену квіти, подарунки й цукерки).

Обережно — спойлери!

В основі фільму — шість новел про мам. Це жінки різного віку, зовнішності та соціального статусу. Об’єднує їх одне — діти. У когось вони — малі непослухи, у когось — дорослі й дбайливі. В кожній історії простежується конфлікт поколінь — «просунуті» нащадки не розуміють «відсталих» предків і навпаки.

На цій ідеї побудовані чи не вся фабула та гумор фільму.

Мама везе доньку-підлітку в авто й «катує» її піснями Віктора Павліка.

Син «застукує» наївну маму на листуванні з шахраєм, який систематично виманює у неї добрий шмат пенсії.

Мати критикує розлучену доньку за те, що та «не зберегла сім’ю» й прогнала чоловіка-зрадника.

Персонажі виписані як типажі — легко зчитуються й зачіпають, входять у контакт з глядачем. Проте за межами цих типажів рідко відкривається щось іще. Спочатку на екрані з’являється така собі домогосподарка, яка давно не виходила за межі кухонних каструльних барикад. Далі — жінка «я-все-роблю-сама», яка не приймає доньчиних подарунків. Картину комічних образів доповнює пенсіонерка «я-шось-нажала-і-все-пропало», яка на «ви» з гаджетами і без сина не розбереться. 

Фільм порушує важливі теми: емоційну залежність, накопичені образи, незавершені розмови між батьками й дітьми. Водночас бракує заглиблення у конфлікти, пошуку філософських глибин, окрім зняття напруги простими анекдотичними жартами, які однаково зрозумілі дорослим й дітям.

Творці фільму використовують емоційні кліше в стосунках «батьки — діти». Кожному «кольне» кадр старенької мами в лікарні, якій хочеться наостанок потягнути ковток коктейлю в клубі та згадати молодість під старі музичні ритми. І як тут не пустити сльозу, коли донька і сама от-от народить дитину, в одну мить замикаючи коло прийняття і розуміння.

Олди зацінять саундтреки — хіти «Території А» кінця 90-х («Двоє» гурту «Фантом 2», «Ні обіцянок, ні пробачень» Віктора Павліка, хіт «Скрябіна» «Мам») та світову рок-класику. А особливо просунуті олди впізнають у фільмі українську музичну зірку початку нульових — Лері Вінна, відомого в ті часи за російськомовним хітом «Вітер» (уривок цієї пісні звучить в кіно уже українською).

Динамічний сюжетний ряд перемежовується надзвичайно красивими замальовками літнього Києва: тут і Поділ, Хрещатик, міст через Дніпро з висоти пташиного польоту.

Як челендж-забаву пропоную під час перегляду порахувати, скільки разів у кадрі з’являться спонсори стрічки — відомий таксі-перевізник та ювелірна мережа (спойлер: зіб’єтесь ще на початку).

Післясмак від перегляду, наче після дуже солодкого десерту, де цукор на цукрі і цукром поганяє. Іноді — можна, але більше не хочу. «Ну мам» — кіно, яке легко дивитися і легко забути.

Погодитися з цими враженнями чи скласти власні можна у кінотеатрі Multiplex з 22 січня.