Підсолодити життя. Історія підприємиці, яка почала у Луцьку все спочатку

На плиті маленької кухні в луцькій багатоповерхівці закипає тягуча карамель. За декілька хвилин запищить електронний термометр, і треба буде знімати каструльку з плити. «Перші цукерки я робила в каструльці на зйомній кухні. Це тепер я трохи прикупилась. Щасливаааа», — тим часом каже жінка, яка чаклує біля плити.

Наталя Бєлімова до Луцька приїхала у березні 2022 року з сім’єю. Вже тут вони купили синові третього велосипеда. Чому третього? Бо перші два залишились у попередніх домівках: один — в Луганську, другий — в Старобільську (місто в Луганській області, — mm). Як це — пакувати себе і своє життя не вперше у валізи і їхати, не знаючи, коли повернешся?

Раніше креслила залізничні колії, тепер — готує цукерки

Наталя за освітою — інженер-будівельник. Закінчила Харківську залізничну академію. Працювала в проєктно-кошторисному відділі «Укрзалізниці» в Луганську. Чоловік — теж залізничник. Будував мости. І зараз із надією чекає, коли визволять Луганщину, щоб їх відбудовувати.

«Він ті мости будував, а потім їх підірвали. Але він каже: „Ну нічого! Робота буде!“. Він у мене оптиміст», — ділиться крихтою особистого Наталя.

Вона не може всидіти на місці. Тут — готує чай. Тут — хвалиться обладнанням, яке придбала за виграний грант. З вогником в очах, дзвінким сміхом і теж з оптимізмом.

Поки гріється чайник, жінка одягає фартух і насипає цукор у каструльку. Вимірює грами («У мене все чітко!»). Ставить посуд на плиту. Поки цукор плавиться, вона згадує.

Родина мешкала в Луганську. У 2019 році після кількох років життя в окупації всі гуртом виїхали. Спершу до Нікополя, потім — у Старобільськ. Вже там почали обживатися. Купили синові другий велосипед. Другий холодильник. А після 24 лютого 2022 року сім’я знову мусила зриватися з місця — Старобільськ росіяни зайняли швидко. Вже в перших числах березня там була окупаційна адміністрація.

Наталя показує на стіні в коридорі мапу — ось, бачите, скільки проїхали. З одного кутка країни в інший. Більше тисячі кілометрів.

«До цього я в Луцьку була один раз. Давно, на весіллі у далеких родичів чоловіка», — згадує вона.

Син-підліток, каже, уже поміняв 5 шкіл.

«Доба в поїзді. Ми, як приїхали — не знали, як надовго тут: на тиждень, на місяць. Потім ще по Луцьку переїжджали, бо житло дороге. Спершу — жили на дешевшій квартирі. З сумками жили, а тепер принаймні у всіх є ліжко. Але я не скаржусь. Нормально. Ми ж не знали, на скільки затримаємось у Луцьку, що буде далі…» — каже Наталя.

Виграла грант — і почала чаклувати на кухні

«Після виїзду з Луганська працювала ще в будівельних фірмах. А в Луцьк приїхала — вже не захотіла працювати за спеціальністю…. Такий був стан…» — обриває себе вона на півслові.

Видно: згадувати ту себе, розгублену, налякану, геть не хочеться.

У перший рік я не знала, чим займатись. Перші 3 місяці ми взагалі сиділи і не могли зрозуміти, що відбувається. Моя перша думка була: «Знов ми бомжі. Нічого нема». А потім заспокоїлась…

Перший час ніхто не мав роботи. Зарплати. Майбутнього.

«Але не будуть у нас голодувати люди, якщо живуть в Україні. Щойно ми виїхали — в усіх містах нас приймали. Годували, була гаряча вода, їжа, місце, де переночувати, одяг. Так, не новий, але чистий і цілий. Я знала, що голодувати не буду. Каша, тушкованка, чай і якийсь прихисток завжди знайдуться. Якщо вже хочеш трохи краще — тоді треба рухатися, щось робити», — додає Наталя.

Якось вона потрапила на тренінг від ГО «Розвиток Волині», де запропонували позмагатися за грант. Для цього треба було написати бізнес-план. Спершу, каже, думала щось таки робити за спеціальністю. Але потім вирішала: чому б і не цукерки? Бо раніше кілька разів пробувала робити їх на ярмарки.

Виграла. За гроші придбала пічку, харчовий принтер, кухонний термометр. Тож почала робити різні цукерки уже з цукровими картинками.

«Перші цукерки я робила в каструльці на зйомній кухні. Це тепер я трохи прикупилась. Щасливаааа», — показує вона свій посуд, термометри, форми.

Плани на життя і бізнес

А тим часом, поки доварюється карамель й додаються останні інгредієнти — глюкозний сироп, дрібка барвника, ароматизатор, Наталя згадує, як все починала.

Вчилась по ютубу. Купувала курси. Перші цукерки, зізнається, робила «на око» і дуже переживала, що нічого не виходить. А потім зрозуміла, що пропорції важливі: «Тепер у мене все чітко, всі інгредієнти виміряні. Треба 84 грами води. Плюс-мінус 2 грами, не більше. Інакше результат буде не той: потече, гірке».

Купила сушарку — почала сама сушити фрукти і ягоди, щоб додавати до цукерок. Згодом хоче робити й чайні бомбочки (невеликі прозорі кульки з цукру чи цукрозамінника-ізомальту, всередині яких є чайне листя, фрукти, ягоди, що заливаються гарячою водою, — mm).

Наталя зізнається: планів у неї — багато. Робити цукерки з перцем. Витяжну карамель. Але, каже, замовлень небагато. Було таке, що ходила з цукерками по кав’ярнях — з 10 закладів 1-2 брали на реалізацію. Оформила ФОПа, платить податки, навчилась укладати договори, розібралась самотужки із КВЕДами. Тепер, крім цукерок, робить ще й виїзні майстерки для дорослих та дітей. «Кручуся», — знизує плечима.

Найбільш незвичне, каже жінка, те, що після стабільного робочого дня довелось звикати до роботи «сама на себе». Коли були великі замовлення — допомагала вся сім’я. Чоловік — пакувати. Син — розвозити замовлення на велосипеді. Третьому, який купили вже в Луцьку.

«Чоловік сказав, що третього холодильника ми вже купувати не будемо…» — напівжартома каже Наталя, згадуючи, ДЕ залишились попередні два.

Хоче з часом винайняти окреме приміщення, щоб робити цукерки у хорошій майстерні, а не на домашній кухні. А крім цього — заповнює своє життя громадською роботою — стала співзасновницею ГО «Старт у нове життя», яку заснувала з подругою з Харкова для жінок, що вимушено переїхали. З громадською організацією беруть участь у проєктах. Сама ж пішла вчитись на психолога за ваучером від служби зайнятості. А ще — постійно бере участь у різних освітніх програмах. Робить сережки з полімерної глини, плете гачком. Передає цукерки на фронт.

Наша розмова відбувалась у березні 2024 року. На початку листопада Наталія написала на своїй сторінці, що одну мрію вона вже здійснила: орендувала приміщення і відкрила студію карамелі. Тож, дзвонимо спитати, що змінилось.

«Спершу думала орендувати щось на зразок кафе, але надто дорого. Знайшла кімнату серед офісних приміщень. Тепер я повноцінно ходжу на роботу, а вдома — відпочиваю. Це й мотивує рухатися далі, розвиватися, бо треба платити за оренду. У мене є виробнича зона, є великий стіл, за яким проводжу майстеркласи», — ділиться Наталія.

Вона розповіла, що за цих понад пів року їй вдалося взяти участь ще у кількох навчальних програмах, податись на гранти і придбати нове обладнання. Тепер вона робить фруктові чипси, витяжну карамель. А ще дуже хоче проводити майстерки не тільки дітям, а й дорослим. Така собі мінітерапія.