Люди виїхали, а собаки стережуть дім. Фотоспогади військового з Волині
Оператор дронів Володимир Цапук — про собак і фронт.
-218cc40a36fec1307c32d401bcbc857a.jpg)
Володимир Цапук з псом на ім’я Бо́бер. Фото надане Володимиром.
Володимир Цапук — військовий родом з Волині, оператор дронів зі 78-го окремого десантно-штурмового полку. До повномасштабного вторгнення Володимир працював архітектором у Польщі, мав багато планів та масштабних проєктів.
Журналістки misto.media влітку 2024 року записали з Володимиром розмову для спецпроєкту «Всі пішли на фронт». Окрім думок про війну, архітектуру, Польщу та Україну, Володимир також багато розповів про собак.
То тут, то там — вже як свої мені. Справді живемо на фронті поруч з собацюрами.
Де б чоловік не був, чотирилапі не залишають його байдужим. Особливо на фронті.
— Там (на фронті) собаки завжди прибігають до людей, — каже Володимир. — Ті, що на віддалі, мають доволі гарний вигляд. А біля міст, де раніше проходила лінія фронту Селидове — Цукурине — Гірник, — люди повиселялися. А собаки, бідолахи, все одно лишилися. Вони якісь вірні дому.
Іноді, коли ми вривалися в порожні хати, бачили, як в темних кутках забивалися собаки. Люди їх відв’язували, коли виселялися. Але ті все одно лишалися біля свого дому. Бідаки сидять і стережуть ті хати, хоча вже й не прив’язані. Люди виїхали, а собаки стережуть дім.
Ледь не на кожній вулиці повно собак, які «ничкують» у темних закутах і бояться всіляких вибухів. Вони виглядали дуже страшно. Часом бували такі худі, що здавалося, у них шлунок до хребта приклеєний. Просто ходячі скелети. Страшно боялися всього. І як ми заходили в хати — вони вибігали, але потім назад поверталися: таке враження, що ментально прив’язані до місця. Попри все, трималася біля тої хати. Ми їм щось там давали, звичайно, поїсти. Але всіх, на жаль, не позбираєш.

Пес з околиць Покровська.
Володимир же запевняє, що собаки йому близькі духом. Іноді, проглядається й фізична схожість, особливо, коли у нього відростає волосся. У дитинстві його прабабуся Василина водила стригти до сусіда діда Федося. Говорила, що пора, бо «заріс, як собака».
— Дід мав міцні руки, бо ж працював будівельником, і машинку-плоскогубці (портативна ручна машинка для стриження волосся). Однією рукою він тримав мою голову, а другою — чикрижив. Баби Василини й діда Федося уже нема, але в сімʼї ми часто пригадуємо бабині «перли». Зараз ношу довше волосся, ніж тоді у дитинстві, й сестри часом жартують, що знов, «як пес», — додає Володимир.
Нижче ділимося світлинами Володимира з (при)фронтовими песиками. Та його короткими історіями.

Пес на білоруському прикордонні
— Гордий охоронець стрільбища на Поліссі.
Усмішка Купʼянська та оченята з-під Павлограда

Собака зі славетної бахмутської ферми
— Приходила щодня до пілотів. Отримала поранення по одному з прильотів. Дуже хижо виглядала, але одужала і вижила!

Знайдена на околицях Богданівки
— Погляньте у ці очі. Стерегла свій дім, хоч там уже руїна і немає її людей.
Бо́бер

Бо́бер разом з Володимиром та його побратимом Дмитром
— Ця зірка — це Бо́бер. Дух посадки. Зʼявився нізвідки й так само зник. Вимагав сухпай і забави.

Єбош
— Завбільшки з таксу, але наводив страх на всіх великих собак навколо. Господар. Постійно стежив, хто куди та з чим іде.
Пес Майонез
— Крутився біля кухні. Любив скласти компанію на пробіжці.
Бородань з Володимиром
— Із села під Покровськом. Стеріг господарство, глядів курей (так, в нас навіть кури там були!). Був прикутий до ланцюга, який тяжчий за нього. Такий, мабуть, передавався з покоління в покоління. Але в песика гепі енд — забрали його з собою, коли їхали з позицій. Зараз він живе щасливе життя в одного з друзів мого побратима.
Усі фото надані Володимиром.