Нова книга Каті Бльостки. Смішно буде, але ви й заплачете

Його не пропустите. А потім повертайтеся звіряти відчуття.

Чого я очікувала

Беручи до рук «Так тобі й треба, або Чому у стосунках варто обирати себе», я знала, кого читатиму. Кілька років тому підписалася на блогерку Катю Бльостку, яка щойно народила свого четвертого сина. Родом з Рівненщини, живе у США.

Пам’ятаю, мене тоді підкупила її легкість та почуття гумору, хоча до лексики довелося трішки звикати. І ось до цієї легкості — до життя, його барв і сюрпризів, до гумору, смішинок і насмішок я була абсолютно готова.

Читаючи книгу, я вже насолоджувалася тією мовою, яка «збадьорила» мої вуха кілька років тому. Бо вона — якась рідна, рівненсько-волинська, з усім суржиком, вплетенням цитат, сленгом, який повернув мене — у мої 16.

Наприклад, уже кільканадцять років не чула, аби на місячні казали «діла», і, ловлячи ці якорі на сторінках, я поверталася у свою юнь.

По-справжньому кайфувала від усіх тих спогадів, бо з моєї пам’яті вони вивітрилися, як зі сторінок каталогу AVON парфуми, якими справді натиралися дівчата. І це нагадала Катя! Ну було ж? І це до біса зараз смішно!

Я знала, що книга — про стосунки з чоловіками, що вона заснована на власному досвіді авторки, яка щаслива нині у шлюбі, яка реалізується, як письменниця, тож я очікувала хепі-енду.

Водночас закони жанру підказували, що має бути якась кульмінація, бо перші стосунки приречені на драму, але…

Чого я не очікувала

…я не очікувала, що це буде не просто драма, це буде — драма, що зберегла особисту трагедію, травму у всіх сенсах.

Раптова. Болюча. Така, що ділить життя на до і після. Зазвичай ділить. На юність, яка от летіла, і дорослість — яка щедро вмазала мокрою ганчіркою по обличчю. Трагедія, про яку страшно говорити. Бо її не зрозуміють. Осудять. Про яку страшно сказати мамі. Бо… А написати усьому світу? Катя наважилася. У 35. Чому?

І тут я процитую авторку з її пресконференції у Луцьку:

Був певний страх, але, я вважаю, що потреба обговорювати теми, які підіймаються в книжці, набагато більша, ніж мої особисті сумніви, страхи.

Письмо стало терапевтичним для самої авторки, яка змогла подивитися на всі виклики юності вже з позиції дорослої жінки. А для багатьох читачок, які надсилають свої персональні історії, — підтримкою.

Над чим я задумалася

Першу свою книгу Катя присвятила материнству. Вона — мама чотирьох синів, повторюся. У другій тема материнства знову звучить, але в іншому ключі. І в обох випадках — це мова про вибір.

Вибір двох людей, а особливо (ну так вже є) — вибір жінки, бо саме її тіло, її час, її звичний лад, кар’єра, побут у багатьох (якщо не більшості) випадках, змінюються докорінно.

…Я задумалася над тим, наскільки важливо триматися власних берегів, утримувати кордони, нести відповідальність за свій вибір з усіма можливими наслідками. Проживати їх і прощати собі, приймати іншість.

Вибір, який підкидає сюрпризи, дає свободу, мудрість встановлювати правила і насолоджуватися або страждати від наслідків.

Коли у день презентації Катя Бльостка зібрала в Луцьку тисячну аудиторію (переважно) жінок, питала себе: а чому і молоді, і старші, і ті, що мають куди більше досвіду суто з кількості прожитих літ, прийшли слухати цю 35-річну жінку, родом із селища Гоща Рівненської області, яка вже багато років живе у заокеанському Сан Дієго?

Дивитися на неї — так, як-не-як дуже цікава і популярна в Україні публічна персона, але передусім — слухати. Бо навіть зовнішність авторки — це її мова.

І дійшла до висновку, що Катерина якоюсь мірою є рупором для жінок. Мала сміливість звернути з рушничка подружнього життя, коли сандалі тисли, і — нести за це відповідальність. Народжувати дітей — і нести за них відповідальність. Вести блог — і нести за це відповідальність. Сісти за письмо — і тут не просто фікшн-історія.

Для багатьох же цієї сміливості недостатньо, а страху перед невідомим, осуду суспільства, боязні, що ліпше вже не буде, — вагон і трішки. Вона кричить у рупор, що материнство — це теж робота, а не просто «священний обов’язок», «покликання», «інстинкт», від яких не повинно бути ані втоми, ані виснаження, ані озвучення назагал.

І ці її тези відгукуються в тисячах.

Чи рекомендувала я б цю книгу і кому?

Так, і, попри те, що аудиторія чоловіків, які читають Бльостку, за її ж словами — аж 3%, я б рекомендувала читати книгу їм. Жінкам, які відчувають, що втратили себе і не можуть побачити у дзеркалі ту, якою колись були. Тим, хто любить одягати біле пальто.

Що мені у цій книзі не зайшло?

Я була дещо спантеличена структурою викладу «Так тобі й треба…». Оскільки перша частина нагадує мемуари-історію, а друга — це розширений виклад думок авторки про стосунки між чоловіками та жінками. Наче розлогий підсумок свого життєвого досвіду. Вони, як на мене, самодостатні у своїй формі, але потрібні зусилля читача, аби перемикнутися на новий ритм оповідача.

Де купити?

Книгу надрукувало видавництво «Віхола», її вартість — 350 гривень у паперовому форматі. Також є електронний варіант, а попередня «Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно…» доступна і в аудіоверсії.