У руці автомат, на пальці метелик. Світлини з виставки зниклого солдата Олександра (Дункана) Країла

Коли Олександр Країло у 2023-му потрапив у військо, пригадав закинуте в життєвих клопотах хобі — фотографію, а особливо — макрозйомку . З дружиною Світланою підібрав смартфон із необхідним об’єктивом, щоб не обтяжувати себе фотопаратом. І між бойовими виходами, чергуваннями та іншими завданнями, йшов у ліс.

Лиманський ліс на Донеччині. Міг сидіти там годинами, спостерігаючи за життям, яке тривало навколо — метеликами, павуками, мурахами, довгоносиками, богомолами та іншими комахами. Знімкував також «бойових» собак та котів, що прибивалися до хат чи бліндажів. Ну, і звичайно — лісові пейзажі: високі стрункі сосни, обтяжені війною.

Із 12 січня 2025 року Олександр вважається зниклим безвісти.

12 січня 2026 року Світлана відкрила виставку його робіт.

Показуємо частину цих фотографій із спогадами Світлани. Говоримо з нею про те, чим були ці світлини для чоловіка й чим стали після його зникнення для неї.

Чоловік із добрими очима

Олександр народився й виріс у Луцьку. Дитинство провів біля річки Стир. Бігав туди за старшим братом, який захоплювався біологією й екологію. Можливо, тоді й зацікавився макросвітом, міркує Світлана. Вона — теж лучанка. Змалечку на природі, з любов’ю до тварин. Згадує: як тільки почали зустрічатися, а в друзів вже були діти, дивувалась, з яким добром він до них ставиться й думала, що хоче такого тата своїм.

«Усі завжди казали, що в нього дуже добрі очі», — говорить. З добром і любов’ю він дивився на світ і найменші його деталі. Тому не дивно, що в нього з’явилось таке хобі, — вважає жінка.

Коли в 2004-му в подружжя народилася донька, Світлана вмовила чоловіка придбати цифровий фотоапарат. Олександр робив портрети рідним, а під час спільних поїздок на природу почав знімкувати рослини й комах.

«Завдяки йому я полюбила себе на фотографіях. А стіни на роботі завішувала його кадрами квіточок і комашок», — розповідає.

Та з часом, за роботою і побутом, чоловік покинув фотографію. З дружиною ростили дітей — дочку Оксану й сина Сашка. А ще розвивали власну справу з виготовлення меблів — Zebrano. Одного вечора у 2023-му, повертаючись пізно з монтажних робіт, Олександр отримав повістку. Так пішов служити.

Дункан. Бойовий шлях

На російсько-українській війні чоловік став навідником бойової машини піхоти (БМП—1) у складі 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади (60 ОМБр) ЗСУ.

БМП-1 — це гусенична броньована машина радянського виробництва (прийнята на озброєння у 1966), призначена для транспортування особового складу, підвищення мобільності та вогневої підтримки піхоти. Поєднує можливості БТР та легкого танка, озброєна 73-мм гарматою.

60 ОМБр — з’єднання механізованих військ Сухопутних військ Збройних сил України. Перебуває в складі 3-го армійського корпусу. Бригада брала участь у звільненні Херсонщини у 2022 році, на початку 2023-го захищала Бахмут. З березня 2024 року тримала оборону на Лиманському напрямку.

Позивний Дункан отримав, бо був єдиним у батальйоні з карпатським корінням (батько з Івано-Франківщини). Хтось із побратимів згадав фентезі «Горянин», а звідти — головного героя Дункана Мак-Лауда, який походить із гірського району Шотландії.

Більшість часу Дункан виконував завдання на Лиманщині, каже Світлана. Звідти й усі його світлини, створені за 2023—2024 роки у вільні від служби години.

«Він і автомат — це ж непоєднуване»

«Пошук порятунку внутрішньої цілісності сприяв тому, щоб його хобі відродилося», — міркує Світлана. Години спостереження та зйомки давали Олександру можливість відновити психічний стан. Сконцентруватись на чомусь іншому, крім жахів війни.

Фото з лісів Донбасу він надсилав спочатку лише родині. Це стало містком між різними світами, в яких вони опинились. Так Олександр міг підтримати дружину й дітей, поділитися з ними своїм теплом і світлом, яке віднаходив там.

Згодом чоловік став публікувати матеріали в групі «Комахи України», не тільки фільмуючи, а й вивчаючи їх.

«Подруга запитувла в мене: „Як Саня пішов служити? Він жабу бинтувати буде, комашку витягувати з води, а тут він і автомат, це ж непоєднуване“. Довелося навчитися поєднувати…» — згадує Світлана.

Дункан вивозив із зони бойових дій котів та собак. Із допомогою волонтерів йому вдалося врятувати з десяток тварин. Додому ж привіз собаку Choco — Шоколадку — та ще на позиціях народила цуценят, частину з яких вдалося врятувати й прилаштувати у сім’ї. Виходжувала песиків із їхньою мамою Світлана. Зараз Шоколадка живе з нею.

«Уже рік, як його немає, а досі ділиться теплом»

Незабаром після зникнення чоловіка Світлана захотіла зробити виставку, щоб показати інший бік війни. А ще — щоб зібрати друзів і рідних, які, як і вона, не можуть із ним попрощатися, живуть у невідомості й очікуванні.

«Побратими сказали, що він загинув. Та офіційно — зниклий безвісти. Звичайно, я тримаюся за той відсоток дива», — каже Світлана.

Жінка змогла отримати доступ до гугл-диска, на якому Олександр зберігав усі фотографії. Але довго не могла наважитися на них глянути. «Я відкривала, починала плакати, і на цьому все закінчувалось», — згадує.

Із часом вона почала перебирати архів, який налічував близько 5 тисяч фото. «Розглядання тих комашок дало мені можливість заспокоїтися і прийняти ситуацію. Це було мені потрібно», — ділиться. Так відібрала півтори тисячі, потім 600, 400 світлин. Далі підключились друзі й знайомі, які допомагали на всіх етапах організації: підготувати фото до друку, видрукувати, знайти приміщення, створити експозицію тощо.

12 січня 2026 року в приміщенні Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відкрилася виставка «Дункан. Макрокосмос бойової землі» із 80 світлин Олександра Країла. На афіші — його портрет і перше фото ще з «учебки»: у руці автомат, на пальці метелик.

«Люди приходили після роботи сумні, втомлені. А коли дивилися на світлини — у них на обличчях починали розквітати усмішки. Я відчувала таку вдячність Сані за те, що вже рік, як його немає, а досі ділиться теплом», — розповідає дружина

Повну виставку робіт Олександра в бібліотеці Олени Пчілки можна було побачити до 22 січня 2026 року.

Та 30 січня експозиція з’явиться на Луцькому ярмарку ветеранського бізнесу «Я зміг — і ти зможеш!».

Місце проведення: корпус Б, Луцький національний технічний університет (вул. Львівська, 75).

Дата і час: 30 січня, 10:00–17:00.