Чуттєва графіка на вірші про війну. Катерина Ганейчук

Після серії монотипії «Любов — це око» Наталії Сацик запрошуємо роздивитися емоційну графіку Катерини Ганейчук.

Багато років вона жила та працювала у Луцьку як художниця, дизайнерка, викладачка, кураторка, засновниця художньої студії «Арт-кластер» та перша директорка Музею сучасного мистецтва Корсаків. Нині мешкає на два міста — Луцьк та Львів.

Серія графічних робіт, які ми пропонуємо вашій увазі, створена для виставки «Коли слова не мовчать… Її погляд на війну». Це мистецький проєкт, присвячений четвертій річниці повномасштабного вторгнення, який об’єднав поезію письменниці та поетеси з Луцька, мами та дружини військових Міри Янчук та графічні роботи художниць з Волині. Мисткині мали свободу у виборі поезії, однак були обмежені в матеріалах та виражальних засобах: папір формату не більше А3, олівець або ручка.

«Це майже спонтанний проєкт, реалізований на межі різних мистецьких практик. Хотілося, аби художні образи не витісняли поезію, а грали з нею на рівних, як ілюстрації», — пояснює ідею організаторка експозиції Наталія Сацик.

Перед вами — серія малюнків на прозорій кальці , виконаних через копіювальний папір .

Розгорніть фото і протягом трьох хвилин подумайте:

• чи є між зображеними обличчями діалог — вони дивляться одне на одного чи у власні спогади?

• які емоції та переживання можна зчитати з цих облич?

• як змінюється сприйняття вірша, коли його читаєш поруч із цими портретами?

Світлий бік чекання

Катерина Ганейчук працює у різних техніках, часто експериментує з вибійкою, живописом на склі. Себе називає графіком за манерою мислення: якщо живописці відображають емоції барвами, то графіки чітко й мінімалістично фіксують ідею.

«Люблю графіку за те, що вона не перевантажена, не вимучена: ти думаєш, обираєш, а потім чітко та швидко наносиш лінію. Це як удар самурая. Так я бачу графіку і за це її люблю», — ділиться художниця.

Ілюструвати війну

Ілюструвати вірш та ще й про війну довелося вперше. Оглядаючи експозицію, вона не стримує сліз. Каже, поезія Міри Янчук — щира і близька їй, а мистецька взаємодія збагачує творчий досвід, дає нові можливості та поштовх в реалізації: цікаво зустрітися з художнім та вербальним поглядом на одні і ті самі речі. Відчула, що не має сил ілюструвати вірш, який буде про трагічну втрату. Тому відійшла до лірики — до того, з чим готова зараз працювати.

«Війна з нами — назавжди. Навіть коли вона навіть офіційно закінчиться, ми будемо з нею жити, говорити про неї, будемо з цими травмами, завмираннями, з втраченими мріями, друзями, часом. Все це на все життя. І коли ти усвідомлюєш, що попри все народжуються діти, люди кохають та чекають одне одного, це надихає. Тому я обрала вірш про стосунки на відстані», — міркує Катерина.

Шукаючи образ, експериментувала: клала на прозору кальку чорну копірку, яка дублює лінії, і малювала два зображення, не бачачи їх, не знаючи, як вони зійдуться, складуться. Результат для авторки був загадкою до самого кінця — лише у фіналі знімала чорний листок і дивилася, що з того вийшло.

На чотирьох аркушах — майже аскетичний малюнок. Художниця хоч і не зображує війну прямо, але створює відчуття крихкості. Ледь помітний штрих формує обличчя й тіла, що перетікають одне в одне, розчиняються та зростаються. Обличчя розщеплюються, профіль і анфас співіснують в одному просторі, жіночі постаті ніби проростають з інших тіл.

Переплетення душ

Ці роботи — про світле чекання та любов. Одна з фігур — витягнута, майже у танці, нагадує про жест підтримки. Подвійний портрет, ніби тісний діалог двох душ, які поряд навіть коли насправді між ними кілометри.

«Мені більше хотілось передати стан і настрій, а не якісь чіткі наративи. Художнику часто тяжко пуститися берега, перестати контролювати себе, свою лінію, думати про те, яке враження складеться від результату роботи. Тому я свідомо взяла чорне і малювала просто, як веде рука. В такий спосіб відпустила контроль над процесом і потім сама собі здивувалась», — пояснює авторка.

Вона не наполягає на виключності своїх інтерпретацій вірша — нехай кожен бачить щось своє. Сповненим внутрішнього драматизму з’явиться в цих образах драма, закоханим — любов. Художник, на її думку, створює роботу й відпускає її у вільне плавання, далі — кожному своя рефлексія: «В тому суть мистецтва. Воно провокує тебе відкритися і зреагувати».

Довідково. Катерина Ганейчук народилась 3 грудня 1974 року. Навчалася у Львівському державному коледжі декоративно-прикладного мистецтва ім. Івана Труша (спеціальність — художня кераміка, 1995) та у Львівській національній академії мистецтв (спеціальність — дизайн інтер’єру і меблів, 2001).

Працює з живописом, графікою, вибійкою, витинанкою, левкасом, текстилем, фотографією, скульптурою, інсталяціями та відео, поєднуючи етнографічні традиції з сучасними формами вираження.

Реалізувала понад 15 персональних виставок та була кураторкою 10 мистецьких проєктів. Учасниця сакральних мистецьких пленерів Nowica та Замлиння.

Серед знакових циклів Катерини — серії графічних робіт та експериментальних проєктів: Кластери (2013), Memories (2014), Знаки (2018), В передчутті (2019), Фрагментація (2023), Bloom (2024), «Я (Майдан)».

Її роботи зберігаються у колекціях Музею сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку, луцького художнього музею, Національного музею українського декоративного мистецтва у Лаврі, (м. Київ), Національного університету «Острозька академія» та Українського католицького університету (м. Львів).