Три причини прийти на театралізоване дійство «Вірші. хліб. вино»

Цих чоловіків було видно здалеку. Темні окуляри, яскравий шалик-краватка, заправлений у сорочку, — улюблені стильні фішки Юрка Покальчука . Кость Шишко  запам’ятався довговолосим джентльменом: класичний костюм, біла сорочка, капелюх і квадратні окуляри на пів обличчя. Саме таким він закарбований у скульптурі, розташованій на перетині вулиць Лесі Українки та Кривий Вал.

Люди поза системою

Обидва — відомі луцькі митці, яких об’єднує не лише помітна зовнішність. Юрій Покальчук за життя написав 27 книг. Він першим у сучасній українській літературі почав дуже відверто описувати еротичні сцени.

Юрія Покальчука називали «скандальний Пако». Володів 13 іноземними мовами. Багато подорожував, відвідав 37 країн. Читав лекції у Великій Британії, США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі.

Письменник, художник та перекладач Кость Шишко став одним із символів Луцька. Поет-шістдесятник на повен голос заявив, що ми, українці, — «…не підпільна організація, ми — Нація!».

У 1965 році під час процесу над політв’язнями викладачами Луцького державного педінституту ім. Лесі Українки Валентином Морозом та Дмитром Іващенком він потрапив у число неблагонадійних. Костя арештували на весіллі друзів, виключили з партії, звільнили з роботи із забороною друкуватися та обіймати посади. Кость Шишко створив жанр, якого немає в жодній світовій літературі, — вірші-писанки.

«Це люди, які були поза радянською системою спілок, державних формальних утворень. Не прислужували владі, були незручними, епатажними», — каже режисерка театру «ГаРми́дЕр» Руслана Порицька.

Пройнятися цим духом лучан запрошують 24 січня у сквер «Зерно», що на вулиці Лесі Українки, 52. Там о 18:30 розпочнеться мистецький вечір «Вірші. хліб. вино», присвячений поетам. Організатори події — театр «ГаРми́дЕр», Літературна платформа «Фронтера» та платформа «Алгоритм дій».

Ми вважаємо, є щонайменше три причини відвідати театралізоване дійство, присвячене поетам.

Причина перша. Актуалізувати забуті імена

24 січня — особлива дата у долях обох митців: це день смерті Костя Шишка та день народження Юрка Покальчука. Втім, об’єднує митців не лише це.

«Покальчук та Шишко — яскраві представники андеґраундної інтелігенції, які могли собі дозволити і стьоб, і жарт, і гострі висловлювання. Варто лише згадати відому Шишкову «Епупею» , у якій він дотепно, але дуже по-доброму покепкував над тогочасним літературним бомондом.

Для Луцька — це цікава і виклична історія. Покальчук мав схожий характер — висміював будь-які шаблони, виступав проти цензури, говорив, що не може бути в мистецтві нічого забороненого, і писав про все, що йому хотілося», — розповідає Руслана Порицька.

Обидва поети любили читати свої вірші на публіку. Щоправда, Кость Шишко робив це спонтанно, імпровізуючи в кав’ярні, а Юрко Покальчук — професійно, адже був членом літературного гурту «Пси святого Юра» та організатором і керівником музичного гурту «Вогні великого міста», який виконував пісні на його тексти.

Причина друга. Відродити мистецьке життя центральної вулиці Луцька

Бути лучанином — це не тільки знати і пам’ятати своїх великих земляків, а й продовжувати творчі традиції міста. Луцьк завжди був територією креативних ініціатив, а вулиця Лесі Українки — традиційним осередком скупчення творчих людей.

Саме тут розташована Галерея мистецтв і майстерні художників, книжковий пасаж. На перетині вулиць Лесі Українки та Кривий Вал від початку повномасштабного вторгнення відбувалися благодійні концерти для потреб тоді ще Волонтерського штабу «Ангар» (в народі це місце прозвали «Лавка Кіруєва» на честь луцького музиканта Мирослава Кіруєва, який організував благодійний мистецький рух просто неба).

Тут грали не лише місцеві музиканти, а й рівненський гурт «Ot Vinta!», дует «ОлІв’є» (Олександр Положинський та Іван Марунич), «Мері» і багато інших.

На цій вулиці була перша луцька приватна галерея «Крайня хата», кафе «Ласощі», в якому любили кавувати художники, актори, музиканти. Сквер «Зерно» продовжує творчу традицію мистецької вулиці, до якої може долучитися кожен охочий.

Причина третя. Знайти «своїх»

«Вірші. хліб. вино» — це про єднання. Розділити хліб і вино з близьким товариством за читанням віршів — дозвілля творчої спільноти, де народжуються ідеї та сенси.

Коли ти ділишся з ближнім хлібом, поетичним рядком — це майже сакральний процес спільного проживання чогось дуже важливого. Це ритуал, який духовно пов’язує присутніх, поєднує покоління. Єдність надзвичайно потрібна в наш час.

Руслана Порицька,
режисерка театру «ГаРми́дЕр».

Зв’язок присутніх на поетичному вечорі посилюється атрибутивними деталями: гостей запрошують взяти з собою яскраві елементи гардероба, які були до смаку і самим митцям.

Вигуляти серед зими яскравий шалик вкупі з сонцезахисними окулярами — це, як мінімум, надихає. Це про театр, перформанс і виклик власним звичкам. Це маркування втаємниченої в театрально-мистецьке дійство спільноти. В цей день окуляри і шалик — не просто випадкові речі з шафи, а спосіб впізнати «своїх».

Коли:

24 січня о 18:30 у сквері «Зерно» (вул. Лесі Українки, 52)

Дрес-код заходу: сонцезахисні окуляри та яскравий шалик. Участь — безоплатна, але потрібно зареєструватися за посиланням.