Чого хочуть луцькі скейтери

От-от і у Луцьку з’явиться перший скейт-парк під дахом. Просторе приміщення з високою стелею і великими вікнами на схід та на захід з усіх сил приводять до ладу.

Колись тут була фотостудія, про що нагадують пофарбовані в біле цегляні стіни й циклорама , колись біла, тепер розмальована темними хаотичними узорами коліс.

Решта стін або у різнобарвних малюнках графіті, або у пінопластових квадратах, що слугуватимуть звукоізоляцією.

Підлога заставлена готовими фігурами й матеріалами для майбутніх. Все у фанері, фарбі, тирсі й пилюці, що грається із призахідним сонцем. У центрі — вже готовий зелений мануал бокс . Поруч — вища фіолетова платформа для трюків зі стрибками. Вже зроблена розгінна гірка для набирання швидкості. А під стіною сховався недороблений ґрайндбокс  з яскраво-червоними металевими кутами.

Коли всі елементи будуть готові, їх виставлять так, щоб рух не переривався, навпаки — розвивався й ускладнювався, був простір для трюків і балансів.

Тут буде скейт-парк, скейт-школа й місце для різноманітних подій. Тут все зробили й будуть робити скейтери зі спільноти «Луцьк Скейтбординг», які взялися відроджувати цю вуличну культуру своїми руками, ногами й головами.

Скейтери з СРСР і луцька дошка «ЛУАЗ»

На Театральному майдані Луцька скейтера можна було зустріти ще в 90-х.

Найімовірніше, під ногами у нього була б дошка зі склопластику «Віраж» — один із перших скейтбордів, що почали виготовляти у Радянському Союзі у 1980-х роках.

«Віраж» робили у Києві та Ленінграді (Санкт-Петербург, Росія). У Сумах на заводі імені Фрунзе виробляли скейти «Старт». У Естонії першою з усіх з’явилась дошка Rula. А на луцькому автозаводі випускали скейти «ЛУАЗ».

Радянські скейтборди були призначені для їзди на пласких поверхнях, не мали необхідної ергономіки та були надто важкими для виконання трюків. Але вони були… А до початку виробництва дощок їх завозили з-за кордону як іграшки чи сувеніри.

Скейтбординг виник у Каліфорнії (США) у 1950-х, де серфери у дні, коли не було хвиль, почали гратись із дошками на тротуарах, прикріплюючи до них колеса від роликів й імітуючи катання на хвилі. Явище стало популярним серед молоді, і компанії, що виготовляли дошки для серфінгу, у 1960-х почали робити скейтборди. До 1980-х дошку змінювали й покращували, шукаючи ідеальні форми й матеріали, щоб зробити катання безпечним та різноманітним.

Екстремальний вид спорту ставав популярним за межами Каліфорнії та Штатів загалом. Якимось дивом просочився в СРСР і трактувався як активний спосіб життя. Були скейтборд-клуби, змагання у Союзі й за кордоном. Та все ж для спортсменів не створювали спеціальної інфраструктури, скейт-парків з відповідними фігурами та поверхнями, тому розвиток не був таким стрімким, як в інших країнах.

Тоді як стилі, техніки й дошки з роками удосконалювались, змінювались — локації в пострадянських державах залишались ті самі. Як катались у Луцьку на Театральному майдані 40 років тому, так катаються і сьогодні.

Скейтери з України майже не відомі у світі, не здобувають перемог на світових змаганнях і не привозять олімпійське золото .

Не тому, що у нас немає талановитих скейтерів, потенціалу й охочих розвиватися у цьому напрямку. У нас немає майданчиків. І навіть коли більшість скейтерів катаються на вулиці, це стає неможливим взимку, в дощ, в сніг. А для прогресу треба тренуватись регулярно. Ті скейт-майданчики, які створили, — завжди просто неба. В Україні існує лише декілька критих точок — у Києві.

І вже дуже скоро такий відкриють у Луцьку. Самі скейтери.

Розквіт скейт-спільноти у Луцьку. Нульові

Найбільший розквіт скейтбордингу в Україні й у Луцьку припав на нульові.

У місті було кілька десятків активних скейтерів, які катались біля Палацу учнівської молоді, драмтеатру (біля пам’ятника Лесі Українці), РАЦСу (поруч з ТЦ «Троянда»). Збирались й на меморіалі, але дуже мало і дуже швидко, «поки не приїде міліція», — розповідає скейтер родом з Луцька Володимир Ящур (псевдонім). Він почав кататись у 2008 році у 13.

Вже тоді, згадує чоловік, було покоління скейтерів, які називалися «олдами», катались давно і ставили планку для початківців, що доєднувались до тусівки.

Володимир із колегами утворили спільноту, яка ділилась успіхами та творчістю у групі ВКонтакте . І назвали її Lutsk Skateboarding Crew.

Тоді у місті був скейт-шоп на вулиці Лесі Українки — Mama.Shop. А пізніше такий відкрився на вулиці Винниченка — скейт-шоп Staff. Там молодь купувала професійні дошки й усю необхідну фурнітуру. Часто скейтери там і працювали.

Для тих, хто не міг дозволити собі дорогий скейт зі спеціалізованої крамниці, був магазин спорттоварів «Олімп», де можна було придбати дошку за 200 гривень.

— Скейтбординг у Луцьку співіснував і співтворився разом з іншими вуличними культурами — з графіті, BMX , брейкінгом , ролерспортом , музикою. Катались на концертах музичного проєкту «Форпост», який організовував у нульових лідер гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк, — згадує Володимир. — І під треки панків New Raid  виконували трюки. А ще знімали відео — для різних конкурсів та змагань і для натхнення.

Володимира, наприклад, закохало у скейтбординг луцьке відео «Зимова казка», де скейтери катались посеред снігу. Відео, на жаль, не має на ютубі, воно загубилось у прірві ВК. Але скейтер рекомендує переглянути «Нахіба» — фільм про український скейтбординг 2010 року, який мотивував молодь по всій Україні.

У 2011 році у Луцьку відбулось кілька контестів — змагань, на одне з яких приїхали скейтери з Києва, Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Нетішина, Рівного тощо. Самих луцьких скейтерів було на той час близько 50. Гості були вражені кількістю спотів (локацій), де можна катати у Луцьку. Але серед них не було жодного скейт-парку. Спеціальні майданчики для скейтерів були в Рівному, Вараші, Львові, навіть у Нововолинську. А у Луцьку молодь почала робити щось подібне на це власноруч — DIY — абревіатура англійського виразу «Do It Yourself», що перекладається як «зроби сам».

Якось їм вдалося домовитись із директором ПУМу про зберігання на його території з десятка конструкцій для катання, які учасники спільноти змайстрували самостійно. Там були різні трампліни , ґрайнбокси, рейли  тощо.

— «Скейтбординг був для луцького суспільства якоюсь контркультурою. Прийняття не було. Навіть не серед батьків чи „дорослих“, а серед іншої молоді», — розповідає Володимир.

Скейтери муляли око місцевій владі й жителям, які скаржились на катання у громадських місцях. Заважали вони й біля ПУМу, хоч і не почули конкретних претензій від керівництва.

Тоді для них вирішили зробити спеціальне місце — так постав перший у Луцьку скейт-парк.

Відкриття скейтпарків — занепад спільноти

Отож, натепер у місті — два скейтпарки. У 2015 році у Луцьку відкрили перший — у «Сіті-парку». А у 2021 — другий на проспекті Молоді.

Ось що згадує про подію в 2015 Володимир Ящур:

— На відкритті нового скейт-парку був тодішній мер Луцька Микола Романюк, був і Андрій Покровський , були батюшки й шеф ПУМу — Степан Сидорук. Я пам’ятаю його промову: «На щастя, у нас вже є централізоване місце, де скейтери зможуть займатися своїм спортом», — казав він. Для нас це було неофіційним закриттям ПУМу — найбільшого центрального споту в Луцьку. Там почали робити ремонт, демонтували старі мармурові й гранітні плити, зміцнені бронзовими й мідними плитами. Ну, і поставили охоронця, який сидів 24 на 7, і знаки — «не можна, не можна, не можна». Так почалась руїна, — ділиться своєю думкою.

Він стверджує, що новий скейт-парк не відповідав європейським нормам безпеки й комфорту для екстремальних видів спорту, побудований із бітумної суміші асфальту, яка швидко нагрівається й призводить до вгрузання коліс, через що або неможливо їхати, або втрачається швидкість.

Чоловік звертає увагу на неприйнятно малу дистанцію між майданчиком і житловим будинком, жителі якого скаржились на шум і навіть погрожували скейтерам «пострілами з воздушок» і «зламаними ногами».

Десь у той період закрився також скейт-шоп — з’явилась можливість масово й легко купувати необхідне онлайн, і у Луцьку він став нерентабельним.

Зі свого піка розвитку у 2015 році активність спільноти почала спадати. До 2020 року Lutsk Skateboarding затих.

Ренесанс 2024 — 2025

У 2020—2024 році у Луцьку почала формуватись нова генерація скейтерів, каже Володимир. Вони мають новаторське бачення, виконують амбітні трюки, відкривають нові споти, як-от Київський майдан.

— Луцьк точно потребує школи скейтбордингу, — говорить чоловік, і його слово підхоплюють колеги, що вирішили за це взятись.

Рік тому, 21 червня 2024 року, спільнота ожила — декілька поколінь скейтерів об’єднались й організували активності на честь Міжнародного дня скейтбордингу — Go Skateboarding Day.

Вони створили сторінку спільноти в соціальних мережах, де почали ділитись подіями з луцького скейтбордингу та публікувати відео з катання на різних міських спотах.

До кінця року спільнота встигла запартнеритись із міською владою — ініціювати ремонт скейт-майданчика на проспекті Молоді та отримати підтримку від департаменту молоді та спорту для участі у фестивалі вуличних культур від «Де це було».

Активно почали й 2025 рік — у березні зустрічались на перегляди тематичних відео та фільму, організували публічну презентацію спільноти «Луцьк Скейтбординг» і офіційно відкрили сезон катання 2025.

Потреба у якісному скейт-майданчику актуальна. Хоч парк на Молоді відремонтували, він все одно не повністю підходить для безпечного катання — знаходиться поруч із житловими будинками й дитячим майданчиком, діти з якого часто граються на ділянці скейтерів. На ньому не вистачає місця для усіх спортсменів, адже там катаються на велосипедах BMX і самокатах (які, до речі, руйнують покриття парку, і з часу останнього ремонту в листопаді там вже знову дірки у фанері). І головна проблема — сезонність: у холодну пору року, в дощ чи сніг, скейтери не можуть тренуватися просто неба.

Тому один із головних ініціаторів відродження спільноти — Володимир Штунь — знайшов приміщення, в якому вирішили зробити перший у Луцьку критий DIY парк.

DIY — абревіатура з англійської мови, що означає Do It Yourself — тобто зроби це сам — це культурна практика, коли люди самостійно створюють, ремонтують речі, не звертаючись до спеціалістів.

Так спільнота «Луцьк Скейтбординг» почала самотужки облаштовувати скейт-парк, де кожен робить, що вміє чи може. Володимир Штунь приходив майструвати конструкції, зараз у парку щодня працює скейтер зі старшого покоління нульових — Іван Демидюк, постійно закликаючи приєднуватись молодше покоління, як-от членів спільноти Максима Козюту та Павла Омелюка.

Останній, до речі, стане тренером у школі скейтбордингу, яку планують запустити, як тільки підготують приміщення, будівництво якого підтримує платформа «Алгоритм дій».

Підтримує фінансами та ідеями член спільноти Андрій Мироненко.

9 червня 2025 року хлопці зареєстрували громадську організацію «Луцьк Скейтбординг».

— Якщо у Луцьку буде хороший бетонний скейт-парк, правильного розміру, з правильними фігурами, куди скейтери зможуть приходити регулярно тренуватися, то рано чи пізно, буду це я чи хтось із моїх друзів, але народиться той спортсмен, який доведе Україну до олімпійського катання… Я не розумію, чому скейтбординг так знецінюють? Чому в Луцьку 20 футбольних полів, стадіон у кожній школі, а для вуличних видів спорту нічого не роблять? — говорить Максим.

Його колеги, Андрій та Володимир, додають, що контести зі скейтбордингу приваблюють рекламодавців з усього світу, на них приїздять спортсмени з інших міст, що робить Луцьк туристично привабливим, сприяє культурному обміну, заохочує до бізнесових ініціатив — відкриття скейт-магазинів чи кав’ярень тощо.

«Луцьк Скейтбординг» активно готується до Дня скейтбордингу й цьогоріч: у суботу, 21 червня 2025 року, організовують змагання та навчання, куди запрошують досвідчених та новачків, а також охочих познайомитись із цим спортом та культурою, підтримати їх у починанні.

Звичайно, будувати спільноту не так легко, особливо коли до неї входять люди з абсолютно різних сфер життя, різного віку, з різним досвідом та переконаннями. Наймолодшим учасникам та учасницям — 10 років, найстаршим — 30+.

Але кістяк організації розуміє, що, попри перешкоди, треба об’єднуватись, тільки так з’являється можливість досягти бажаного і зберегти у місті вуличну культуру, а з нею і молодь.