Урбанізм

На межі. П’ять історій про луцькі балкони

9:05, 09 вересня 2024

Душевна урбаністика не без впливу минулого.

Яскраві, недолугі, старі чи нові, обдерті, щойно пофарбовані, строкаті, засклені й відкриті, балкони-химери, балкони-склади. Вони є характерною рисою не лише Луцька, а й усієї України. Ба більше, це пов’язано з нашим совєцьким минулим.

У цій статті ви не знайдете відповіді на питання: склити чи не склити балкон? Ми спробуємо глибше осягнути й зрозуміти, чому балкони в українських містах, зокрема в Луцьку, такі різні, чому в людей виникають інтенції використовувати цей простір у різні способи? А ще ми навідалися в гості до лучан(ок), які погодилися показати свої балкони та розповісти, як проводять там час.

Балкони — міські колажі

Мабуть, ви помічали строкатість вигляду балконів на фасадах будівель. Іноді це нагадує конструктор лего, яким граються жителі будинку. Бавляться трошки недоладно, кожен — будує свій об’єкт. Хтось думає, що конструює космічний корабель, а хтось — просто не думає. Проблема зовнішнього вигляду балконів у тому, що немає чіткого регулювання, яким він має бути.

Луцький архітектор та урбаніст Тарас Дацюк стверджує, що штрафи від самовільного будівництва балконів мізерні, тому вони нікого не зупиняють: «Самовільне будівництво балкона карається законом. Відповідно до Закону № 4220–17 штраф за самовільну прибудову об’єктів становить від 170 до 13 600 грн. За наявності декількох порушень сума може зростати.

Очевидно, що є прогалини в законодавстві, й люди цим користуються. Підсилюється ця тенденція сформованими стереотипами й соціальним заохоченням — адже балконів більше засклених, ніж не засклених».

На межі приватного та публічного

Часто балкони відображають те, як мислять його власники. Він — межовий простір поміж квартирою та вулицею, поміж приватним та публічним. Власники квартир зазвичай сприймають балкони як власний простір, не турбуються про загальний зовнішній вигляд фасаду.

Антропологиня Тіна Полек у своїй праці «Балконний простір: антрополого-соціологічна розвідка» пише про це так: «…Балкон «облагороджується» для того, щоб максимально ефективно використати його внутрішній простір для власних потреб. Саме цей внутрішній простір балкона вже вважається незаперечно «своїм», тобто ніхто сторонній туди втручатися не має права. Не випадково вікна на засклених балконах нерідко завішують тюлем, шторами або ролетами, щоб максимально убезпечити його від цікавих поглядів ззовні або зайвого світла».

Межі балкона для його власників є межами їхнього особистого простору. Тому мешканці будинків використовують балкони, як їм заманеться: перетворюють його на ще одну кімнату, садять там квіти чи просто облаштовують зону для відпочинку.

Засклений балкон на вулиці Шопена. Тут і далі фото Юлії Тарадюк.

З іншого боку, балкон є не лише приватним простором. Міркування урбаніста та архітектора Тараса Дацюка:

«Щодо сумнівів, чи балкони це приватна, чи спільна власність: є ось таке трактування законодавства, яке мені видається досить логічним: «Балкон як майданчик, з одного боку, становить невід’ємну частину площі квартири й разом із нею є приватною власністю співвласника будинку, а з іншого боку, конструкції балкона є невід’ємною частиною фасаду будівлі, тобто є спільною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку».

При цьому чіткого розмежування, що допустимо, а що заборонено — немає. Є навіть гайди й пакети послуг в юристів «як подати документи, як легалізувати балкон тощо», проте все одно є вказані випадки , за яких дозвіл можна не отримати.

Міський простір вулиць та площ — беззаперечно є спільною власністю міста. Від якості цих спільних просторів напряму залежить бажання тут жити, працювати, відпочивати. Напряму залежить інвестиційна привабливість комерції в перших поверхах, залежить атмосфера майбутньої кав’ярні, її успішність і, як наслідок, кількість сплачених податків і рівень загальної суспільної користі.

Отже, місто напряму має бути зацікавлене в якості спільних вуличних просторів. Стінами цих просторів є фасади будівель: матеріал, текстура та колір стін, ритми вікон, вигляд балконів тощо. Хаотичні прибудови, зовнішні блоки кондиціонерів, супутникові тарілки, металопластикові вікна (які не повторюють пропорції історичних), фрагментарне утеплення фасадів — це все негативно впливає на архітектуру фасадів будівель і, як наслідок, на загальну якість і атмосферу спільних просторів міста.

Будь-які зміни у вигляді фасадів мають відбуватися комплексно, централізовано і фахово — від цього залежить якість міських просторів, які є чи не найважливішим активом міста».

Вигляд балкона впливає на вигляд будинку, вигляд будинку впливає на вигляд і сприйняття перехожими вулиці та міста. Таким чином, балкон — частина спільного міського простору. Подекуди балкони формують імідж міста: згадайте подумки, чи чули ви щось про львівські балкони? А про луцькі?

Культурно-історичний контекст

Щоб ліпше зрозуміти балкони в Україні, варто поглянути й на історичний та культурний контексти. Балкони були (і є) навіть на давніх будівлях Луцька. Хаос почався після розпаду СРСР. Ті балкони, які ми бачимо, зараз, є постсовєцьким феноменом. Вже у незалежній Україні було прийнято закон про приватизацію державного житлового фонду (1992 рік).

До того, все майно перебувало у власності держави. Після цього закону фактично кожен громадянин міг приватизувати своє житло. Люди відчули, що таке воля, у них з’явилися додаткові гроші, вони почали їздити за кордон і бачити, як там, і в них з’явився власний (приватизований) простір, де вони можуть робити, що заманеться. А балкон також сприймався як додатковий простір, який можна використати у господарстві, наприклад, зробити там комору чи склад. У 90-ті балкони активно почали склити, щоб таким чином поліпшити й трохи збільшити житлову площу.

Для глибшого розуміння контексту радимо переглянути фільм Романа Блажана «Вхід через балкон» (2020), який гарно розкриває тему балконів в Україні. В описі до фільму влучно сказано, що «…архітектура може стати цікавим шляхом до глибшого розуміння культури та простору».

Також видавництво «Основи» 26 серпня презентувало перевидання своїх книг, серед яких є й доповнення видання фотокниги «Balcony Chic» Олександра Бурлака. В цій книзі автор документує та описує українські балкони такими, як вони є. У своїй красі та потворності.

Йдемо в гості на луцькі балкони

Для нас балкони не є химерами чи почварами, які псують або прикрашають фасади та вулиці.

Ми пропонуємо вам подумати про луцькі балкони як цікавий простір, з яким кожен взаємодіє по-різному. Гайда в гості!

Балкон-город

Вулиця Державності (раніше — Чернишевського)

Червонясто-багряний балкон екоактивістки Катерини Демидюк обвішений кульками, що звисають донизу наче новорічні прикраси.

Вона вирощує тут кімнатні томати заввишки до 20 см.

Катерина зацікавилася цією темою після того, як відвідала мистецьке екопоселення «Обирок» у 2020 році та навчалася на пермакультурного дизайнера у 2021 році. Для Катерини пермакультура — про ненасильницьке ставлення до людей, природи, навколишнього світу.

«Вирощувати власну їжу — круто, тому що я можу відібрати, що я хочу. Саме на цьому навчанні дізналася про різноманіття сортів. Їх, виявляється, так багато, що в магазині не знайдеш. Мені закортіло вміти вирощувати щось під власний смак. Звісно, без пестицидів».

Після навчання Катерині захотілося практики — так і виник балкон-город. До цього подібного досвіду Катарина не мала, бо була «міська дитина і лише їздила гратися на хутір до дідуся з бабусею». Вперше жінка облаштувала балконний город на початку повномасштабного вторгнення. За місяць до війни Катерина з чоловіком придбали земельну ділянку, де планували вирощувати овочі. Ділянка була не підготовлена та встелена бур’янами, пирієм. Проте з початком війни подружжю було не до городу. Тому Катерина вирішила спробувати поселити розсаду у квартирі:

«Перший рік, коли я тут робила квартирний город, в мене все було заставлено огірками, томатами, перцями. Була різна зелень та квіти. Деякі томати виросли на 1,5 м і впиралася в стелю, тому довелося ставити їх на підлогу. Цьогоріч частина мого городу переїхала на ділянку — у квартирі залишилися лише помідори. Але якби я не мала «землі», то продовжувала б і далі вирощувати тут хоча б огірочки й зелень».

Щодо недоліків цього городу, то Катерина вказує на «мороку» з прибиранням, адже з пересадкою на балконі було дуже багато бруду та землі.

Також на балконі часто гостює домашній улюбленець Катерини. Кіт — спокійніший, а кицька — дуже активна, полюбляє гризти листя рослин, тому її на балкон не пускають.

Балкон для домашніх улюбленців

Часто балкон стає вікном у світ для чотирилапих, які живуть у будинках чи квартирах. Журналістка Анна Панченко та комунікаційниця Віталія Сахнік показали нам свої балкони. Такі різні, але на обох часто проводять час їхні домашні улюбленці.

Такса Стефа

Новобудова біля історичного факультету ВНУ

«Тварини на балконі — це дуже мило. Я навіть зберігала собі фото з Pinterest на телефон, як тварини лежать на балконі», — Анна Панченко.

Уже з порогу такса Стефа гавкає та досліджує нас своїм носиком. У попередньому помешканні собака мала змогу виходити на відкритий балкон четвертого поверху. Там спостерігала за сусідами та отримувала від них у відповідь компліменти.

— Боже, яка гарна собака! — перехожі.

— А Стефа їм у відповідь: «Гав! Так, я така!» — Стефа вустами Анни.

Анні також був до вподоби попередній балкон: «Я любила виходити в дощ і стояти під ним, ловити краплі. І це відчувалося наче єднання з природою».

Нині ж Анна зі Стефою живуть на восьмому поверсі у новому ЖК. Анна переїхала нещодавно, та вже встигла трішки «обжити свій балкон. Фігурки такси, м’яка зона, випрана білизна та імпровізована попільничка в банці з-під „Руни“ (дисклеймер від Анни: куріння зло, то була попільничка її партнера — mm).

На новому балконі Стефа не має змоги спілкуватися з перехожими через те, що він засклений забудовниками. Хоч на восьмому поверсі це було б складно і з відкритим, до того ж — небезпечно.

Анна показує улюблене місце Стефи: «Вона обожнює лежати на балконі, спостерігати за районом, дивитися з вікна, хто новий приходить, гавкати на людей. Оце її місце: тут зазвичай зранку виходить сонечко, і Стефа лежить прямо в сонячних променях і чілить».

Обидва балкони Анни виконували ту ж функцію — для відпочинку, зберігання речей та сушіння білизни. Проте дівчина мріє про відкритий балкон, на якому можна поставити гарні меблі та пити каву. За постійним пранням та відсутності іншого місця для сушіння білизни — це поки лише мрія.

Кицька Панакота

Проспект Волі

Балкон Віти Сахнік розташований на 12 поверсі будинку. При цьому балкон є відкритим, і Віта не боїться проводити там час з кішкою Панакотою та своїми друзями. На запитання, чи не страшно, Віта відповідає: «Та ні, маю віру в цю конструкцію. Балкон не хитається, тож немає підстав вважати, що він ненадійний».

Раніше дівчина жила на першому поверсі будинку, тому в новому помешканні було спершу незвично: «Зараз я вже звикла до цього балкону. Тут дуже добре видно схід сонця, яке іноді відблискує у моїх вікнах. Вид також дуже красивий, і він постійно змінюється. За цей період, доки я тут живу, Рованці значно розбудувалися. Раніше я бачила фактично поле, а зараз — тут такий житловий райончик».

Також Віта полюбляє їсти і працювати на своєму балконі. Хоча через те, що сторона східна, зранку іноді надзвичайно спекотно. Дівчина жартує, що ладна сама підсмажитися, як яєшня, під таким палючим сонцем.

Вікно кухні виходить на балкон, тому, коли Віта перебуває тут без кицьки, та сумує і голосно нявчить на підвіконні. Врешті, Віта почала брати Панакоту із собою. Задля безпеки дівчина купила повідець.

Віта випробовувала різні активності на цьому балконі, не лише вечірки для друзів та робочі посиденьки. Під час останнього фестивалю «Бандерштат» на балконі все так було добре чути, що хоч з біноклем дивися концерт. «Класно ввечері, але не дуже класно, коли саундчек о 8-й ранку».

Якось дівчина навіть спала на балконі: «У мене були спроби ночувати тут: один раз до повномасштабки і один — після. Ця квартира дуже нагрівається влітку, а відкрити двері на балкон я не могла, бо мала двох котів. Вирішили спробувати поспати на балконі, у мене було туристичне спорядження: килимок, спальник. Тоді план провалився, тому що було гучно від руху на дорозі та дискотек в Скайбарі (Skybar Family). Інша справа — під час повномасштабного вторгнення. Було тихо, жодних дискотек чи машин на дорогах. Хоча виникла інша перешкода — сильний вітер».

Автентичний балкон

Вулиця Шопена

Наступний відкритий балкон розташований зовсім поруч — на вулиці Шопена. Щоправда, не на 12-му поверсі, а на 4-му. До себе в гості нас запросила копірайтерка та СММниця Юлія Нікітюк.

Юлія орендує квартиру в молодого архітектора, який дуже любить Луцьк та хоче зберегти квартиру своїх батьків. Балкон є автентичним і незаскленим.

«Батьки архітектора ніколи не мали бажання його склити, обшивати вагонкою. Хотіли зберегти його таким, як було заплановано. Можливо, нині балкон у трохи занедбаному стані, його було б добре відреставрувати. Зараз я називаю це луцьким лофтом», — ділиться Юлія.

Юлія має журнальний столик, який час від часу виносить на балкон, аби посидіти там та відпочити, почитати книгу. З недоліків — на балконі шумно в будні, проте дуже спокійно ввечері або зранку вихідного дня.

На балконі є горщики для квітів від попередньої власниці, яка вивішувала їх за гачки на зовнішній бік балкона. Цьогоріч Юлія також посадила квіти у ці ж горщики. Проте не вивішує їх назовні через дощ. Також з появою квітів дівчина намагається не сушити білизну на балконі.

Балконні «очі міста»

Вулиця Кривий Вал

Якщо ви прогулюєтеся затишною вуличкою від «Офіс центру» до міської ради, швидше за все, зі свого балкона за вами хтось спостерігає. Наприклад, Оля Петрук, яка мешкає на цій вулиці, дуже любить проводити там вільний час, читати книги чи навіть дрімати.

«Тут постійно ходять люди, десь там хтось стоїть, хтось з пошти йде. Я так постійно вітаюся з усіма працівниками «Ікос» , бо вони щовечора на цю пошту несуть посилки. Зазвичай о 6 вечора. Я це знаю і махаю їм, а вони — мені. Знають, що я тут живу».

Оля Петрук і Тарас Дацюк — лучани, які проживали два роки у Львові й нещодавно повернулися до Луцька. І у Львові, і в Луцьку Тарас з Олею мали відкриті балкони, щоправда, у першому — балкон був довшим, що давало можливість повісити там гамак і навіть робити барбекю. Щодо недоліків луцького балкона Оля відзначає лише відсутність гамака, все інше — ідеально: жвава вуличка (Нова Пошта — як центр притягання), завжди є затінок, можна їсти піцу та пити пиво прямо на балконі.

Також цей балкон ідеальний для дружніх посиденьок. Тарас каже, що до 6 людей можуть бути на балконі одночасно: четверо на власне балконі, а ще двоє — на підвіконнях. Проте їм вдається порозмовляти з друзями не лише під час перебування разом в спільному просторі:

«Було кілька разів таке, що коли я на балконі — друзі проходили повз й кричали з вулиці: «Оля, Оля, Оля», і ми говорили з ними. Це прикольно, тому що я можу не виходити з хати, щоб поспілкуватися з друзями. І ще було таке один раз, що нам дзвонили: «Я під домом, вийдіть на балкон». І у нас був смол-ток на 10 хвилин. А ще Тарас має балконного друга з балкона навпроти. Тарасе, розкажи про свого друга», — Оля.

«Якось я пішов за продуктами в магазин навпроти нас. Стою в черзі, поруч — інший чоловік. Каже: „Привіт, я ваш сусід“. Я кажу: „Класно, звідки?“ — „Живу навпроти вас, часто виходжу на балкон, особливо коли повітряна тривога вночі, і дивлюся на вашого кота, завжди сидить такий гарний на підвіконні“» — Тарас.

У кожного вже сформувався улюблений час спостерігання за людьми. Тарасу подобається дивитися, як зранку біля мінімаркету ділові чоловіки курять папіросу, «п’ють кавусю за 20 гривень», а також за жінкою в кріслі колісному, яку часто вивозять з будинку навпроти, де маленькі дерев’яні двері.

Оля спостерігає за рутиною сусідів, знає, о котрій одні йдуть на прогулянку з дитиною, коли повертаються, та коли інші сусіди вигулюють свого пуделя, бо зазвичай проводить час на балконі о тій порі.

«Дуже смішно спостерігати, бо всі як на долоні. Ми собі як ФСБ, ЦРУ — за всіма підслуховуємо, підглядаємо, якісь смішні історії слухаємо. Це робить нас ближчими до міста. Вулиці — це ж такі жилки, а люди, ніби кров’яні тільця, і вони ганяють кров туди-сюди», — Оля.

***

Всі герої цього тексту звертають увагу на балкони, коли прогуляються вуличками. Хтось, як Катерина, крізь професійну призму (має освіту дизайнера), а хтось — і з погляду користувачки, яка мріє пити каву на відкритому балкончику чи вирощувати там плетений виноград.

Кожен балкон — різний за формою, функціональністю та наповненням. Кожен — особливий.

Балкон Катерини особливий не лише тим, що на ньому вирощують овочі, а ще й своїм зовнішнім виглядом та історією. Насправді він є добудовою. Власники квартири домовилися з сусідами поверхом нижче, аби добудувати балкони. А фасад будинку досі вкритий мозаїками совєцького часу. Більше про такі мозаїки читайте у матеріалі від Bird In Flight «Скромний монументалізм: Мозаїки на українських балконах».

Залишки балконної мозаїки у Луцьку. Вулиця Державна (раніше — Чернишевського).

В Анни балкон ще молодий, зовсім новенький. Виглядає по-чепурному, зовні не відрізняється від своїх балконів-сусідів. Поки будинок новий — мешканці ще не встигли змінити його на свій смак. Проте й змінити фасад новобудови на власний розсуд неможливо, для цього потрібен дозвіл.

Балкон Віти вже побачив життя. Він — старигань-велетень. Аж на 12-му поверсі. Прокидається рано-рано, щоб зустріти сонце, яке сходить за Рованцями. На диво, не боїться вітру та є незаскленим, попри висоту.

Юлія проживає у квартирі з «вайбовим» лофт-балконом. Стареньким та красивим. Він веде повільний спосіб життя та нікуди не поспішає. Лише спостерігає як перехожі прямують кудись по вулиці Шопена. Трошки в аварійному стані, зате автентичний. Він з острахом дивиться як на тлі світлого фасаду будинку, його агресивний чорний балкон-сусід не лише сам почорнів, а й забрав частину стіни зі собою на той світ.

Відкритий балкон Олі й Тараса заховався на дуже затишній вуличці поруч старого міста. Ідеальне місце для погожих літніх днів, для посиденьок з друзями та спостереження за вуличним життям. Саме такі балкони зближують мешканців будинків з міським простором.