Дім, який говорив різними мовами. Родинна резиденція Юрка Покальчука стане осередком для митців

На великому зеленому подвір’ї, що по вулиці Ковельській у Луцьку, — як ніколи галасливо, але, може, вперше за останніх кілька літ тут трохи — по-домашньому. У саду біля старого низенького будинку, де колись вирувало життя, презентують креативний простір.

Це дім Юрка Покальчука — письменника, перекладача, науковця та кандидата філологічних наук. Він знав 13 мов, був першим, хто переклав українською Борхеса і Кортасара. Друг Василя Стуса, у першому шлюбі — зять Олеся Гончара. Автор понад 20 книжок — від оповідань і романів до поезій у прозі. Його твори перекладені англійською, іспанською, німецькою, польською, угорською. Хату, де ріс Покальчук, перетворюють у «Дім Пако».

«Дім Пако» — проєкт, що створює у Луцьку місце для нових культурних відкриттів та вражень. У родинному будинку Покальчуків планують зробити:

• міжнародну резиденцію для письменників, перекладачів, культурних менеджерів і музикантів;

• майстерню;

• екскурсійний простір;

• подієвий майданчик у саду.

Попри те, що резиденція ще на етапі ревіталізації, простір уже відкритий для культурного життя та подій.

Ідея проєкту належить літературній платформі «Фронтера» та платформі «Алгоритм дій», а також родині Покальчуків. Розробкою проєкту займається архітектурне бюро bureau++.

Родина Покальчуків

У будинку мешкало сімейство українських інтелектуалів. Покальчуки зробили чималий внесок у розвиток культури, науки, літератури та музейної справи.

Мати Юрія Покальчука — Оксана Тушкан — мала біологічну та геологічну освіти. У 50-х роках була директоркою Волинського краєзнавчого музею. Донька Павла Тушкана, який у 1917-1918 рр. був членом Центральної Ради. Праправнучка молодшої сестри Миколи Гоголя. Хрещений батько жінки — історик, дослідник козацтва Дмитро Яворницький.

Батько Юрка Покальчука — Володимир Покальчук, мовознавець, діалектолог, літературознавець. Досліджував життя і творчість Лесі Українки, а також був аспірантом українського поета Миколи Зерова. Воював у армії УНР . Увʼязнений у справі Спілки визволення України, через що йому було заборонено мати справу з українською мовою і літературою.

Тут, у Луцьку, Володимир Феофанович став викладачем української мови в українській гімназії, яку згодом ліквідували й лишили Українські Матуральні Курси, які і очолив Володимир Покальчук. Після Другої світової війни тривалий час працював у Луцькому педагогічному інституті . Досліджував діалекти волинського Полісся, займався громадською і культурно-просвітницькою діяльністю.

Молодший брат — Олег Покальчук, соціальний та військовий психолог, перекладач, письменник. Працював викладачем зарубіжної літератури в Луцькому педагогічному інституті та перекладав вірші з польської, іспанської, англійської, литовської мов. Олег Покальчук привів осередок «Пласту» на Волинь. До вересня 2006 року працював у пресслужбі Кабінету Міністрів України.

Сам Юрко Покальчук (або ж «Пако», як його називали друзі) за свої 67 років життя написав 17 художніх книг, 5 збірок поезій і 15 — повістей та оповідань. Він перекладав твори більш ніж 10 авторів світу, серед яких Ернест Хемінгуей, Джером Селінджер та Едгар Берроуз.

Покальчук був організатором та керівником музичного гурту «Вогні великого міста», який виконував пісні на його тексти.

Понад 16 років чоловік опікувався малолітніми в’язнями, для яких видавав часопис «Горизонт». Згодом спільно з режисером Максимом Сурковим зняв документальний фільм про підліткову колонію «Зона особливої уваги».

Юність у батьківському саду

Ще довго можна перераховувати всі здобутки Юрка Покальчука, проте найвлучніше його особистість описав брат.

За словами Олега, характером Юрко вдався більше у діда, ніж у батька. Був людиною надзвичайно зібраною, точною й дисциплінованою — організованою у всьому, за що б не брався. І саме ця дідова несхитність, змішана з внутрішньою свободою, формувала в Юркові особливий магнетизм.

Юрко був як комета. Він втягував у свою орбіту всіх, хто потрапляв під його гравітацію. Люди не встигали й отямитися, як уже були в Луцьку — поруч із ним.

Олег Покальчук.

Юрій виріс на пригодницькій літературі, яку йому давав читати домашній лікар сім’ї, у якого на той момент була одна з найкращих бібліотек літератури цього жанру у Луцьку.

Олег Покальчук пригадує, як завжди носив сумки з книжками за Юрком, поки той обходив всі книгарні Луцька. У магазинах він шукав цікаві видання, які у Києві були вже всі розкуплені, а в місті лише виходили в продаж.

«Він купував, а я носив», — з усмішкою ностальгує.

Часто Юрко приходив додому з друкарською машинкою та на години засідав у саду, тарабанячи щось по клавішах. Це був сакральний момент — підходити до нього не можна було, а в домі панувала тиша, де вся сім’я пересувалася навшпиньках.

Історія поміж вишень та яблук

Щоб краще познайомитися з сім’єю Покальчуків, проходимося стежками їхнього родинного гнізда на вулиці Ковельській, 131.

З дороги видніється невелика хата, яка щільно заховалася у ялинках та кущах папороті. На стіні будинку красується вже потрісканий малюнок: зелена папороть та велика вогняна квітка, яка простягає свої пелюстки по всьому фасаду будинку. Біля хати, з-за дерев, ледь-ледь видніється старий дерев’яний хрест. З іншого боку стежки самотньо стоїть маленька криниця, дах якої перекритий дошками та шифером.

Олег Покальчук розповідає, що історія цього будинку розпочинається ще з дорадянських часів у селі Боголюби. Там дід Юрка та Олега отримав землю і на 5 тис. злотих побудував будинок. Проте, коли після Другої світової війни радянська влада вдруге приступила тут до «господарювання», розпочалося чергове совєтське «розкуркулення»: хутори на Волині зносили, а їх мешканці мусили вибиратися в села або ж прилеглі міста.

Так у 1954 році сім’я Покальчуків переїхала в Луцьк на вулицю Ковельську. Там перебудували старий хлів, що стояв років сто. Поки тривало будівництво, Юрій та Олег із батьками мешкали на вулиці Спокійній. Згодом хтось доніс тодішній владі, що в їхнього батька начебто надто багато житла, тому Покальчуків виселили зі Спокійної, і всі переїхали у будинок на Ковельській.

«Це була справжня Кайдашева сім’я: старше покоління, середнє покоління і я десь між ними», — пригадує Олег Покальчук.

Проходимо далі та ступаємо на поріг будинку. Дім у аварійному стані, тому заходити, кажуть, небезпечно, єдине, що вдається побачити — просторі кімнати з білими стінами.

За хатою ховається великий зелений двір з аличею, яблунями, вишнею, з якої падав Юрко, та великим горіхом, що затишно розташувалося у кутку подвір’я.

Влітку тут завжди збиралося чимало людей, близьких по духу Юрку. Частими гостями були літературознавець та політик Микола Жулинський, діти письменника Михайла Стельмаха, родина поета Максима Рильського та письменника Івана Микитенка. Уся ця своєрідна літературна «тусовка», колеги Юрка, нерідко бували тут. Причому, як згадує пан Олег, то були не офіційні або ж робочі візити — скоріше душевні посиденьки у затінку старих дерев.

Кожен кущ, кожен метр цієї землі наповнений різними цікавими подіями.

Олег Покальчук.

Чого чекати від проєкту «Дім Пако»?

Сьогодні ця територія виглядає як місце, де вже давно не ступала нога людини, проте проєкт «Дім Пако» націлений змінити це.

«Зараз цей дім трішки напівзабутий, але ми вважаємо, що будинок з такою історією просто не має права мовчати. Ми вирішили, що цей простір має ожити, говорити і творити, проте не як музей, бо цього нам Юрко ніколи б не пробачив, а як живий організм, де створюються нові сенси. Як резиденція, як креативний простір, як місце, де Юрко досі з нами», — розповідає керівниця проєкту «Дім Пако» Анна Єкименко-Поліщук.

Згодом тут функціонуватиме резиденція для митців, письменників, перекладачів, музикантів і дослідників. Буде виставковий простір з архівами, текстами, рукописами й історіями. Відбуватимуться культурні події, літературні вечори, кінопокази та джеми. Також буде майстерня, простір для творення і зимовий сад.

Головна ціль розробників проєкту — зберегти автентичність місця та при реставрації максимально детально відтворити первісну атмосферу та дух часу, в якому тут жили й творили.

Архітектор-урбаніст та співзасновник bureau++ Павло Білик пояснює: разом з командою вони хочуть відновити пасіку, яка колись стояла на території. Провести озеленення саду, а також відтворити будку — саме ту, де жив улюблений пес родини Марс. Можливо, невдовзі у цьому куточку з’явиться новий чотирилапий мешканець.

Також архітектори повністю зберігають структуру будинку, проте роблять її більш інклюзивною.

Проєкт буде реалізований за підтримки партнерів — уже є ті, хто долучився до ініціативи. Наразі платформа «Алгоритм дій» та літературна платформа «Фронтера» ведуть переговори щодо можливої співпраці з людьми, які мають досвід у бізнес-сфері. Також планується участь у грантових програмах.

Стежити за етапами ревіталізації простору та анонсами подій у «Домі Пако» можна у соціальних мережах проєкту — підписуйтеся, щоб стати частиною змін!

Над статтею працювали:

• Текст — Вікторія Гонтар.

• Фото — Микола Цимбалюк.

• Верстка фото — Людмила Герасимюк.

• Редактура — Олена Лівіцька.