Урбаністика під обстрілами. Як розвиваються Суми під час війни

Ігор Титаренко — засновник спільноти творчих людей «Суми майбутнього», яка займається розвитком міста, популяризацією його історії, переосмислює та створює новий архітектурний простір міста. Юрій Леонeць, архітектор й учасник ініціативи. 

Вони приїхали навесні до Луцька, аби поділитися досвідом розвитку міста під час війни. Розмова відбулася під час міських лекцій та дискусій Urban Talks, ініційованих misto.reboot в межах першого урбаністичного дослідження Urban Vision Lutsk за підтримки платформи «Алгоритм дій».

Відшукати своє

Суми розташовані за 30 км від кордону з Росією. На 1 січня 2022 року тут проживало близько 250 тисяч людей. Тривалий час радянська влада нищила тут все сумське, формуючи совєцьке обличчя міста. Прикордоння впливало й на формування культурної ідентичності сум’ян. Однак, всупереч російському впливу, місто залишалось українським.

«Совєти багато всього зруйнували. Ми бачили старі плани, де влада хотіла перебудувати місто в стилі радянського конструктивізму, максимально перепланувати, повністю руйнуючи нашу історію», — каже Юрій Леонець.

Відомий у місті будинок Штейнера, виконаний у стилі необароко, знесли у середині 70-х, звівши натомість типову монументальну споруду обласної адміністрації з фасадом вигнутої форми , яку сум’яни назвали «крива хата».  

«З 90-х до кінця нульових років Суми були «глухим» містом: занепадали підприємства, університети, молодь виїжджала в Харків, Київ. Місто потихеньку перетворилось на провінцію. Ми, архітектори, це бачили дуже буквально — нічого не будувалось, не дихало, не росло. Суми втрачали свій потенціал через те, що нічого не відбувалося. Розуміли — мешканцям потрібен магніт, аби залишитися та працювати вдома», — розповідає архітектор.

Юрій почав досліджувати свій край ще студентом. Тоді хлопець працював дизайнером та займався ілюструванням книг. Якось йому трапилася збірка дитячих казок про Сумщину. Згадує, з 30 сторінок дізнався про батьківщину більше ніж за все життя. Зрозумів, як мало досі знав про свій рідний край. Це стало одним з найбільших поштовхів до пошуку своєї ідентичності.

Згадує, перші паростки змін почалися в 2010-х роках — тоді з’явилися поодинокі культурні ініціативи, що стосувалися передусім туризму. Дуже камерні та крихкі. Але справжні. Тоді чи не вперше прозвучало: «А хто ми, сум’яни?». Почались пошуки себе через туризм, локальні легенди, музику. Ці спроби стали маленьким вогником, який під час повномасштабного вторгнення розгорівся в щось більше. 

«Історія краю нівелювалася через велику кількість приїжджих — немісцевих жителів, які з’явилися тут в радянські часи для роботи в промисловості . Тоді місто з населенням 30—40 тисяч мешканців зросло вдесятеро. Вважаю, саме через це ідентичність містян стиралась, губилась поміж інших ідентичностей. Зараз ми відновлюємо нашу історичну пам’ять», — міркує архітектор.

Зберегти історію

Ігор Титаренко та Юрій Леонець ініціювали проєкт «Суми 1915», аби показати історичний вигляд старого міста: зруйновані комуністами будинки, автентичну вернакулярну (народну) архітектуру, висвітлити українську історію . Суми мають багатошарову історію: від сучасних просторів до давніх тисячолітніх городищ. На думку архітектора, лише проникаючи в історичні глибини міста, можна по-справжньому вкорінитися в ньому. 

Ідейним натхненником дослідження архітектори називають краєзнавця Євгена Мурзу, також відомого за історичним медіапроєктом онлайн-журналу «Цукр.» «Суми без міфів» та подкастом з коміком Феліксом Редькою «Комік+історик». Краєзнавець організовує екскурсії містом, акцентуючи не тільки на архітектурі, а й на історіях людей. Розповідає, який вигляд місто мало раніше, які люди жили тут, як розвивалась культура у різний час. 

«Досі я ходив одними й тими ж беззмістовними для мене вулицями, зараз почав розуміти історичний контекст: що тут було раніше, які події відбувались — тепер місто для мене переповнене сенсами. Була собі Нижня Воскресенська, Нижня Соборна — вулиці та й годі. Поки не з’ясував — ходжу понад валами колишньої козацької фортеці. З’явилось відчуття причетності до цієї історії», — міркує Юрій Леонець.

«Суми 1915» — проєкт створення тривимірної моделі історичного центру міста початку 20 століття. Автори вважають цей період історії міста часом його найбільшого розвитку. Архітектори сканують збережені старі будівлі, аби зафіксувати Суми бодай у тому вигляді, який вони мають зараз. 

«Пам'ятаємо історію Європи, постраждалої під час Другої світової війни. Деякі території відбудовували з нуля. Це стерильні місця з втраченою історією. Аби Суми не спіткала така ж доля, ми намагаємось зберегти історію міста, зафіксувавши його автентичний вигляд», — каже Ігор Титаренко.

Окрім віртуального відтворення знищеного, архітектори прагнуть зберегти те, що вціліло, шляхом 3D-сканування архітектурних пам’яток, а також меморіалізувати зруйновані будівлі. Результати роботи можуть використовуватися і як докази російської агресії проти України.

Архітектори були в комісії, яка обстежувала споруди, що постраждали внаслідок ракетної атаки на Суми 13 квітня 2025 року. Масштаби руйнувань та збитків фіксували 3D-фотограмметрією .

«Тоді ми вчергове переконались — якщо зараз все не задокументувати, то існує ймовірність, що згодом зберігати буде нічого», — розповів архітектор.

Культурний андеграунд 

Велика війна стала каталізатором хвилі культурних змін у Сумах. Прикордонне місто, що відчувало потужний вплив з боку Росії, нині чинить потужний збройний та культурний опір.

«Помітив, як з перших днів повномасштабної війни навіть в найконсервативніших сім'ях розмовляти російською стало кринжово. Мова перестала бути просто мовою. Вона перетворилась на барикаду, форму спротиву», — ділиться Леонець.

Тоді почався великий культурний та світоглядний пошук: а де наше? А хто створює це «наше»?

«Для мене все почалося з музики: знайшов сумські україномовні гурти, які стали для мене приємним відкриттям як у музичному, так і ціннісному сенсі. Це «Хейтспіч», «Сквер». І це вже не просто музика. Це — частина мене», — каже Юрій.

Чоловік поставив собі завдання — в усьому шукати сумське, рідне. Зізнається, коли познайомився з локальним контентом, одразу відчув — своє, близьке. Найбільшу концентрацію сучасної живої сумської культури побачив у «Погребі» — підземному артпросторі, який створили активісти спільноти «Суми майбутнього». 

Локація збирала творчу молодь, небайдужих однодумців. Тут виникали нові ідеї та творчі задуми, відбувалися концерти, стендапи, виставки та фестивалі, де збирали кошти на ЗСУ. 

«Погріб» став місцем, де творилася культура: не скажу, що тут народжувались нові рухи й таланти, але точно знаходили свою реалізацію, аудиторію. Після заходів відвідувачі постійно підходили до організаторів, лекторів зі словами: «Дякую, ви познайомили нас з чимось своїм».

Зараз дуже важливо не пропустити момент: заповнити українським культурним продуктом вивільнений від російського контенту простір — відкрити сум’янам творчі ініціативи, які більше ніде побачити, почути. Для цього потрібні майданчики», — каже Юрій Леонець.

У прикордонному місті, де повітряна тривога може тривати понад 10 годин, а час підльоту балістичної ракети — менше ніж хвилину, підземні публічні простори — необхідність.  Але навіть там не є повністю безпечно. 13 квітня у єдиний хаб з глибоким підвалом, що був осередком культурних та мистецьких заходів, Конгрес-центр Сумського державного університету влучила ракета. Нині він закритий.    

«Погріб» функціонував майже два роки. За цей час тут відбулися десятки подій і зібрали понад 900 000 грн на ЗСУ. Засновники артпростору оголосили про перезапуск проєкту й шукають для нього відповідну локацію та фінансування. 

***

В умовах постійних обстрілів сумські урбаністи прагнуть зберегти історію міста, задокументувати архітектурні пам’ятки. І, попри всі виклики, — створювати комфортний урбаністичний простір уже зараз.

Кажуть: «Суми — це фортеця з потужним оборонним значенням. Важливо врівноважити оборонну частину міської урбаністики туристичними магнітами, культурними акцентами та ресурсами для відпочинку й цивільного життя».