100 літрів фарби на велодоріжки

7 серпня у внутрішньому дворику Волинського краєзнавчого музею відбулася розмова про велорух та розвиток велоінфраструктури Луцька. Urban Talks 2.0 — це лекції та дискусії про місто, які організовує ГО misto.reboot в межах першого урбаністичного дослідження Urban Vision Lutsk за підтримки платформи «Алгоритм дій».

Біля Палацу учнівської молоді запальні пенсіонерки танцюють бачату. А поруч під енергійну музику з’їжджаються велосипедисти. Один за одним. Прямують до дворика краєзнавчого музею, адже там відбуватиметься розмова про велорух.

На місці вже зібралися велофани й учасники дискусії, серед яких — Тарас Дацюк , Алла Доманська , Іван Мирка  та Олександр Кревський .

Велосипедисти зняли шоломи, поруч зі сценою обіперли ровери в музейні стенди про концентраційні табори. Пообіднє сонце сідає за сценою і визирає з-за дерева. Примружуємося — починається розмова.

Спершу дефініція велоінфраструктури від Тараса Дацюка. Далі — розмова.

Велоінфраструктура це:

• Велопроходи.

• Місця паркування.

• Відповідна розмітка та знаки.

• Велосипедні світлофори.

• Велосипедна навігація.

• Співпраця веломережі з громадським транспортом.

• Міські станції ремонту.

• Оренда велосипедів у місті.

• Підніжки для велосипедистів на переходах.

• Дощоприймачі.

Цілісність веломережі

Тарас Дацюк: Я б хотів, щоб була можливість зробити цілісну веломережу. Чому? Бо оці реконструкції, як-от на проспекті Волі, хоч дуже класні й сучасні, але загалом дуже дорогі та довгі в реалізації. В умовах війни це просто недоцільно.

Хочеться, щоб велосипед був повноцінним засобом пересуванням, а не просто розвагою вихідного дня: покататися туди й назад до парку. Ось для цього і треба цілісна мережа. Краще хай вона буде не супер розбудована, але відразу цілісна, щоби людина могла доїхати на велосипеді зі 40-го району до ДПЗ по виділеній велосмузі. Навіть якщо велосмуга виділена розміткою, головне, що вона є і сприяє формуванню побутових звичок.

Ефективність

Тарас Дацюк: Також наявність велосмуги сприяє уявленню, що можна їхати велосипедом швидше, ніж автомобілем чи громадським транспортом, якщо ми беремо до уваги маршрут разом із паркуванням та часом, затраченим на добирання до зупинки. Велосипед же можна прив’язати будь-де, якщо знайти місце. За часом подорожі велосипед — найефективніший вид транспорту.

Більшість справ і справді можна вирішити на велосипеді: відправити лист, поїхати в банк, виїхати на каву з друзями. Вболіваю, щоб ми почали сприймати велосипед не як атракціон вихідного дня, а як спосіб пересування на щодень.

Тимчасові рішення — призвичаєння людей до велосипедистів

Алла Доманська: Тимчасові рішення, з одного боку, неефективні й можуть бути трошки небезпечні, бо це ж всього-на-всього розмітка. Проте, я погоджуюся, що йдеться не лише про те, аби привчати людей використовувати велосипед як щоденний засіб пересування, а й призвичаювати інших учасників дорожнього руху до присутності велосипедистів у місті.

Сьогодні в нас, у «Велоакадемії» був практичний екзамен, і діти дивувалися, чому люди ходять по велодоріжці. Я їм казала: «Можеш прозиватися на них». Людей треба навчити: велодоріжка для того, щоб їздити, а тротуар збоку, щоб ходити. Власне, низка тимчасових рішень може не лише привчити нас їздити, а й правильно ходити чи паркуватися. Запарковані авто на велодоріжках — це як добрий день.

У «Велоакадемії» ми зробили дітей як учасників дорожнього руху передбачуваними для автомобіліста. Якщо дитина їде більш-менш за правилами, й ми це бачимо за її поведінкою, нам легше убезпечити її й себе. Правила дорожнього руху дають нам розуміння того, як ми поводимося в нашому спільному просторі. Це про безпеку передусім.

Я — токсичний велосипедист

Тарас Дацюк: Я — токсичний велосипедист, їжджу дуже не за правилами та агресивно. Роблю це для того, щоб водії та пішоходи уважніше дивилися на велосипедистів, не нехтували ними. Зараз лише велосипедисти хочуть велодоріжки. Якщо велосипедисти будуть заважати й автомобілям, і пішоходам, то автомобілісти й пішоходи теж будуть хотіти велодоріжки, щоб велосипедисти не їздили по їхній зоні.

Алла Доманська: Зараз вони хочуть, щоб велосипедисти просто не їздили й все.

Міф — на велику, бо нема грошей

Олександр Кревський: Важливо говорити й про ставлення жителів міста до велосипедистів. На жаль, є така практика, що пішоходи, автомобілісти ставляться до велосипедистів, як до незрозумілих учасників дорожнього руху. Вони думають, що якщо ти їдеш на велосипеді, то тобі не вистачило грошей на машину, але ти хочеш їздити по дорозі. Щоб ця практика змінювалася, треба привчати людей до того, що — ні, велосипед це не соромно, а круто та значно безпечніше.

Відповідно, працювати комплексно потрібно не лише з велоінфраструктурою, а й серед іншого з пропагуванням того, що велосипедист — це теж учасник дорожнього руху, який повинен безпечно користуватися інфраструктурою або її відсутністю, як це часто буває.

Часто наша інфраструктура не дуже продумана, а то й небезпечна. Нещодавно в парку 900-річчя я їхав на роботу, спускався. Там гребля, плавний підйом до архіву, поруч сходинки, які я не помітив — вписався в ці сходинки, впав і побив велосипед. Пощастило, що нічого собі не поламав, але я впевнений, що не один такий.

Позавчора я бачив, як кур’єр «Глово» впав на велосипедній доріжці біля «Там Таму». Впав саме через те, що там дуже гострі кути. Той, хто робив ці велодоріжки, точно не катається на велосипеді й не розуміє, що ти не можеш повертати голову назад і не можеш повертати під гострим кутом. Особливо тоді, коли тебе може ще й збити машина на дорозі.

Податки за дорогу

Олександр Кревський: Мені «прилітало» від автомобіліста: «Чого ти тут їздиш, ти платиш податки за дорогу?». Я тоді їхав дорогою, бо поруч не було велодоріжки й не знав, що йому відповісти. Сперечатися я не став, але зрозумів, що, на жаль, багато людей так думає.

Іван Мирка: Ти мажеш свій ланцюг мастилом?

Олександр Кревський: Так.

Іван Мирка: Отож! А в Україні з кожного кілограма паливо-мастильних матеріалів сплачується відсоток у фонд, з якого йдуть кошти саме на розбудову дороги.

Мирчина велодоріжка

Тарас Дацюк: Які кроки ми можемо зараз здійснити для того, щоб в бюджет наступного року заклали кошти на розбудову велодоріжок, велосмуг. Або продумали інші способи фінансування. Аби це не було якимись дешевими швидкими рішеннями, а продуманою політикою. Що зробити, аби нашу думку почули, а потреби — врахували?

Іван Мирка: Ми мали ці всі хотілки й думали, що робити, коли я обійняв посаду директора департаменту інфраструктури і туризму Волинської обласної державної адміністрації. Тоді почалася війна (2014 рік). Все було не на часі, як і сьогодні.

Але ми почали впроваджувати перші зміни. Будували велодоріжку на Жидичин. Процес призупинили, тому що деякі політичні сили принципово не захотіли це робити.

Почалися перші факапи, так би мовити. Починають називати велодоріжки іменами головних… Де та Лівіцька ? Вона найніжніше описала цей мій факап, заголовок статті був такий шикарний, зараз я вам скажу (Іван дістає з кишені папірець і читає назву статті — mm): «Мирчина доріжка, Тимошенкова хата і Антосіна внучка«. Дякую, ця стаття якось згладила потік бруду від однієї політичної сили в бік нашої молодої й незалежної команди.

(Тим часом Олена Лівіцька сидить поруч і сміється. Каже жартівливо, що «ганьба стаття, соромно читати» — mm).

Щоб завалити велику справу, треба зробити робочу групу, як казав один мій товариш. І ми створили робочу групу на рівні обласної державної адміністрації, де залучили всі громади до розробки концепції побудови веломережі в області. Ця робоча група досі створена, але треба внести туди зміни, актуалізувати дані та запросити нових людей.

Результат роботи робочої групи:

1. Програма розвитку інфраструктури Волинської області, де враховано заходи з будівництва, організації велоруху.

2. Рекомендаційний лист для всіх громад Волинської області щодо будівництва велосипедних доріжок.

Всім була надіслана чітка рекомендація планувати та проєктувати велосипедні доріжки при капітальному будівництві, реконструкції, ремонті вулиць, місцевих та державних доріг.

Ці документи є, їх треба лише оновити та осучаснити. Хто це може зробити? Громадський сектор і сектор депутатський.

Велодоріжки Львова та Світязя

Іван Мирка: Світязька набережна — це був перший проєкт, який ми розробили разом з Віталієм Ченцем. Тепер на Світязі є, мабуть, найдовша велодоріжка в Україні, яка веде від Шацька до Світязю, до нашої перлинки світязької набережної.

Ще розповім про досвід Львова, де вперше намалювали доріжки просто білою фарбою по всьому місту. Там були свої плюси та мінуси, незгода громадськості. Проте цей досвід і можна перейняти, навчатися на ньому.

Як у Луцьку, так і у Львові, збереглися ті люди, які займалися інфраструктурою, туризмом ще з тих 14-го року, коли був післяреволюційний бум.

Бульвар Дружби народів. Реконструкція (не) на часі

Алла Доманська: Всі знають скандал з ремонтом бульвару Дружби народів: він мав бути, але виникли питання: «Чи це на часі». Однак, перед цим розглядали проєкт реконструкції. Там були намальовані велодоріжки, але фактично вони заплановані суміжними з тротуаром. При тому, що на бульварі Дружби народів є досить широкі тротуари, які дозволяють розділити велодоріжку і тротуарну смугу, щоби пішоходи та велосипедисти одні одним не заважали й почувалися комфортно.

Знову ж таки питання до проєктанта, або до тих, хто ставить йому завдання. Недолік самої велодоріжки в тому, що вона починалася і закінчувалася на початку бульвару. Не було відразу промальовано те, що в перспективі вона матиме продовження, що логічно, тому що рано чи пізно нам потрібно з’єднати район ДПЗ велоінфраструктурою з центром міста.

Робочі групи потрібні

Алла Доманська: Власне, це було б добре одразу продумати в проєкті. В тому й переваги робочої групи, що там збираються різні люди, й це обговорюють, виникає певна дискусія, після якої вносять корективи в проєкт.

Я не ставлюся зневажливо до проєктантів, в них важлива робота. Але, мені здається, що іноді вони планують з відривом від реальності того, як люди на вулиці проживають, ходять… Ми понамальовували лінії, тут у нас буде бруківка, тут у нас буде асфальт, тут у нас буде ще щось, тут деревам лишили по пів метра земельки, може якось виживуть, а якщо не виживуть, то так і буде. Важливо мати комплексний підхід. Також важливо, щоб у робочих групах були люди з різним досвідом і ті, які не бояться ставити дурні запитання. Наприклад, у мене є користувацький досвід, і я можу запитати, як мені перейти дорогу, якщо не запланували перехід пішохідний.

Робота в цих групах важлива, якщо вони справді працюють.

Не голосуватиму за проєкт, який забирає кошти в армії

Алла Доманська: Щодо коштів… Коли ми з вами говоримо про ремонти, реконструкції чи про будь-що, в нас завжди на другій шальці терезів армія. І я як депутатка готова приймати стратегічно важливі для міста рішення, якщо це не забиратиме кошти від допомоги армії.

Іван Мирка: Але на папері ми мусимо то все зробити, щоб потім тільки раз — а все готово.

Алла Доманська: На папері так. Власне, тому ми й розглядаємо ці проєкти, тому ми й Дружби народів не реконструюємо, але правки вже внесли. Зараз працюємо активно, збираємося кожного місяця робочою групою.

Об’їзна на Єршова

Алла Доманська: Останній цікавий момент, який ми розглядали, — це побудова об’їзної, з’єднання Єршова з об’їзною біля епіцентру, М19. Там дорога в полі, яка в перспективі має стати великою трасою. Нам принесли на робочу групу проєкт: двосмугова доріжка з мінімальними тротуарами. Ми почали одразу ставити запитання про перспективу розвитку. Це ж потужна магістраль, яка буде об’їзною для великого транспорту, зрештою, може допомогти з’єднати дві громади. Не можна було затверджувати проєкт в тому вигляді. Знову вносили правки.

Іван Мирка: Ідея Антона Федоровича Кривицького  за цю дорогу. 15 років мучимо, а зробити не можемо, а вона б розвантажила все. Навіть більше, ми б отримали дуже цікавий туристичний веломаршрут.

Алла Доманська: Насамперед ідеться про розвантаження проспекту Відродження від вантажівок, тому що це окрема проблема, яка додає клопоту нам, велосипедистам, бо біля фури їздити — окреме задоволення. Вантажівка і авто може знести, а що говорити про велосипед.

Безпечно доїхати на роботу

Олександр Кревський: Дуже класно, що є такі грандіозні плани, але я трошки спущуся на землю. Мені завтра їхати на роботу з 33-го в центр. Поки ці велодоріжки будуються, я все одно не перестану їздити на велосипеді, і питання безпеки для мене стоятиме гостро.

Іноді я не дотримуюся правил дорожнього руху, тому що для мене більш небезпечно їздити по велосипедній доріжці, де багато батьків зі своїми дітьми. Я краще оберу дорогу і буду триматися правої її частини. Так доїду швидше і без перешкод.

Не обов’язково ж використовувати величезні кошти з бюджету, тим більше, що передусім потрібно виділяти кошти на оборону. Ми можемо не вкладати багато грошей і зробити розмітку навіть на тому ж проспекті Перемоги. Як показує моя практика, в час пік там дуже багато людей на велосипедах, а велодоріжки немає. Замість того, щоб будувати велодоріжку в полі, де, можливо, хтось буде їхати, чому просто не намалювати смугу там, де вже їздять люди?

Іван Мирка: У нас є правила дорожнього руху. Без них ми не могли б один із одним розібратись. Знайти винного і покарати невинного (Слухачі сміються, певно, життєво — mm). А є такий документ як «Організація дорожнього руху». В Луцьку теж є план організації дорожнього руху. В цьому документі розписана кожна дорога в місті, на неї нанесений кожен дорожній знак, є правила проїзду перехресть тощо. Це дуже місткий, важкий і насправді неактуальний документ на сьогодні.

Тобто цей документ потрібно актуалізувати й прописати правила проїзду проблемних ділянок для велосипедистів (міст, перехрестя, з’їзд з тротуару тощо). Потрібно актуалізувати інформацію і нанести розмітку, як це колись зробив Львів. Хоч тоді місто за це «заганили». Таке рішення з найменшими зусиллями за найменші кошти полегшить життя велосипедистів й інших учасників дорожнього руху.

Олександр Кревський: Іноді я уникаю деяких місць в нашому місті. Як правило, уникаю перехрестя з кільцевим рухом, адже там небезпечно. За правилами дорожнього руху, повертати наліво не можна з двома і більше смугами. Звісно, я не буду зупинятися там, йти на перехід, переходити, а потім другий перехід. Я ж на велосипеді їду для того, щоб мені було комфортно, а не для того, щоб знову стати пішоходом.

Партисипація у прийнятті рішень

Тарас Дацюк: Як, наприклад, громадська організація misto.reboot може долучатися не в складі робочої групи до розгляду проєкту, а ще на раніших етапах до формування технічного завдання, щоб завчасно уникнути помилок, неточностей?

Можливо, ви маєте рекомендацію для нас або послідовність дій. Також маю коментар до Івана про громадський вплив. Як нам зробити, щоб, умовно, з травня почалися роботи з нанесення фарбою тимчасових смуг, як долучитися до постановки технічного завдання?

Іван Мирка: Нині технічне завдання фактично виписує одна-єдина людина — це керівник установи, на балансі якої знаходяться, наприклад, дороги, тобто департамент ЖКГ. Ідеальний світ той, в якому є програма будівництва доріг міста Луцька. Найголовніше, що при написанні програми можна залучити багато людей, тобто і депутатський корпус, і громадські організації.

Алла Доманська: Не можу до кінця погодитися з тезою про програми, бо часто вони виглядають гарно, а на ділі мало що реалізоване.

Також я б радила шукати собі союзників, зокрема серед депутатів. Насправді навіть в Луцькій міській раді працює дуже багато чудових спеціалістів, які багато чого розуміють з того, про що ми зараз говоримо, попри всі чутки. Також треба шукати інші шляхи впливу та інструменти громадської участі: пропозиції, звернення, петиції.

Популяризація велоруху та великі люди у високих кабінетах

Тарас Дацюк: Зараз дуже багато є програм, є ж міста-партнери, є просто великий інтерес до України, є багато донорів, які категорично відмовляються спонсорувати мілітарні напрями, але готові інвестувати в соціальний розвиток. Є міста, які безоплатно отримали 100 автобусів, наприклад. Чи може Луцьк отримати 100 літрів фарби, щоб нанести велодоріжку?

Іван Мирка: Діяльність громадських організацій на сьогодні яскраво показує, що громадськість щось-таки може. Ви згадайте 97-й рік. Хоча, кого я питаю (Іван роззирається — навколо багато молоді, яка ще й може не народилася в той час — mm). Згадайте, так… Де ці ветерани громадської діяльності? В той час громадська думка була думкою, яку не враховували. Сьогодні ж громадянське суспільство буде рушієм змін. Міста стали дуже незалежними. Хоча громада законодавчо отримала багато прав, але не завжди ними користується. Іноді треба дуже тиснути, щоб громадську думку почули, тому що є великі люди, до яких інколи важко достукатись.

Алла Доманська: Хто такі великі люди?

Іван Мирка: Люди, які сидять у високих кабінетах.

Алла Доманська: Вони ж такого зросту, як і ми.

Іван Мирка: Звичайно, але досі побутує така думка. На програми можна легко впливати. З іншого боку, треба популяризувати велорух. Асоціація велосипедистів, до якої я теж належу, колись започаткувала велодні, на яких підіймалося питання проїзду по місту. Ми проїжджали по цьому маршруту з мигалками поліцейських, але все одно завжди були ексцеси, наїзди, падіння, тарани, тобто можна було зрозуміти, наскільки вулиці є безпечні для велосипедиста.

Пріоритет автомобілістів

Алла Доманська: Мені здається, що бракує політичної волі в питаннях велосипедів. Напевно, серед працівників департаменту ЖКГ дуже мало тих, хто їздить на велосипеді. Коли вони виконують свою роботу, оцінюють її з погляду автомобіліста, це моє суб’єктивне враження. Коли ми обговорюємо ті чи інші речі, то зазвичай говорять тільки про машини, але не виникає питання пішоходів чи велосипедистів.

Коли ти зробиш автомобільну дорогу, ти більше людей задовольниш, ніж коли ти зробиш лише тротуари й велодоріжки.

Іван Мирка: На проспекті Волі 30 років не робили тротуарів. А за цей час перекладали асфальт, мабуть, 5 разів. А ви пам’ятаєте від Київського майдану до четвертої школи, там можна було зламати ноги.

Алла Доманська: Коли приїхала в Луцьк вступати в університет, то мене вразив тротуар від ЦУМу до Волинського національного університету. Він був такий, що я подумала: «Хочу назад у Володимир. Це жахливе місто, я не хочу жити в Луцьку».

Іван Мирка: Тому рано чи пізно з велодоріжками це мусить статися, як і з тротуарами.

Бізнес?

Олександр Кревський: Окрім велодоріжок, існує й інша велосипедна інфраструктура, бо велосипедисти використовують свої велосипеди не лише для поїздок на роботу, а й для інших потреб, як-от поїздки за місто чи до магазину. Цікаво, чи ведеться якась робота з бізнесом і підприємцями щодо розвитку? Чи залучаються представники бізнесу до робочих груп? Адже питання велоінфраструктури — це не лише велодоріжки, але й велопарковки. Наприклад, коли ставиш автомобіль на парковку, ймовірність крадіжки менша, ніж коли залишаєш велосипед у місці, де немає обладнаних велопарковок.

Іван Мирка: Велопарковки у нас, як пандуси зараз…

Алла Доманська: Якщо чесно, відповіді на це запитання не маю, бо депутатський корпус це не власне чиновники, які безпосередньо комунікують з бізнесом.

Велосипеди — молодіжний Луцьк

Алла Доманська: Луцьк нещодавно затвердив стратегію розвитку своєї територіальної громади, і однією зі стратегічних цілей є позиціювання міста як молодіжної столиці. Говорити про розвиток велосипедної інфраструктури в цьому контексті цілком доречно.

Якщо Луцьк прагне бути комфортним для молоді, то це не лише про умови для навчання та проживання, але й зручності для пересування та розваг. Велосипедні доріжки й загалом доступна міська інфраструктура відіграють у цьому важливу роль.

«Так багато самокатів, бо немає прокату велосипедів»

Світловолоса дівчинка в червоних колготках ще кілька хвилин тому каталася туди-сюди поруч зі сценою на самокаті. Нині розмова дійшла і до них, нового болю перехожих.

Всі учасники розмови погодилися з тим, що ніхто не знає, що з ним робити та як врегулювати. З іншого боку, колись і велосипедисти займали таку ж позицію, як люди на самокатах, тому, можливо, це буде незабаром врегульовано законом. Але це не точно.

***

Опісля розмови відбувся велоквест по місту, під час якого команди велосипедистів вирішували завдання, аби знайти кожну наступну локацію. Організаторка квесту — Лідія Гонтар, проєктна менеджерка Urban Vision Lutsk.

Отже, велосипед — це насамперед про культуру. Культуру поведінки в місті, яку б роль ти не відігравав. Розуміння правил дорожнього руху та повагу до інших учасників. Про спільноту та відкритість.

Якщо ви хочете повідомити про проблему з велоінфраструктурою у Луцьку — телефонуйте за номером 0 800 10 1580.

Велосипед робить нас вільними та незалежними людьми.

Іван Мирка