Думки про ветеранський хаб у Луцьку

misto.media вирішило звернутися з цим питанням до тих, для кого його і створюють.

Спільнота і місце для спілкування

Приміщення для хабу вже обрали, а проєкт — на фінальній стадії, кажуть у міськраді. Утім, не всі військовослужбовці уявляють, як точно працюватиме хаб, зазначив учасник бойових дій, а нині військовослужбовець Волинського ОМТЦК та СП Олег на псевдо «Бізон».

«Після участі в бойових діях, отриманих травм і поранень, набув досвіду в реабілітаційних центрах. Але думаю, що головна ідея хабу — це перш за все місце для спілкування військових та допомоги їм у розв’язання якихось проблем. Особисто мені на сьогодні допомагає відновитись сім’я і заняття спортом в колі побратимів», — поділився думками він.

На думку лучанина Віктора-Миколи Гаврилюка хаб має бути місцем формування ветеранської спільноти.

«Якщо говорити про відновлення ветеранів, то дуже важливо, щоб цей процес відбувався в спільноті своїх людей», — зазначив він.

Віктор-Микола наводить приклад ветеранських спортзалів. Каже, що сила таких залів в тому, що там збираються люди зі схожим життєвим досвідом, як, наприклад, захист Батьківщини на полі бою, поранення, травми, реабілітація тощо.

Простір можливостей та акумулювання інформації

На думку Гаврилюка, в хабі цивільні мають співпрацювати із військовими. Тут мають надавати інформацію щодо можливості для ветеранів у сфері освіти (перекваліфікації, якихось курсів, наприклад, вивчення іноземних мов) та у сфері права (юридична підтримка ветеранів).

Звичайне неофіційне спілкування ветеранів — це теж та можливість, яку має забезпечувати хаб.

Такий заклад покликаний адмініструвати потреби ветеранів, вважає лучанин, колишній військовослужбовець Олексій Кушнєр. А хто знає потреби ветеранів краще за них самих? Тому саме вони повинні їх і створювати.

«Це місце, де має збиратись вся інформація про надавачів послуг ветеранам (державних та недержавних) у місті Луцьк. Щоб кожен військовий зі своїми потребами міг звернутись у цей центр і отримати консультацію», — зауважив Олексій.

У Луцьку має бути таке місце, де ветерани можуть зібратись і поспілкуватись, вирішити якісь свої справи за чашкою кави, а не йти для цього в кафе, додав він.

Хаб в Краматорську організували самі ветерани

Ось уже 8 років діє Центр ветеранів АТО та їх сімей «Поруч» у Краматорську. Його заснували самі ветерани для реінтеграції військових до цивільного життя. Крім цього, діяльність Центру спрямована на розвиток усієї громади.

«Ми проводили заходи для згуртування громади, для розвитку громадської активності, з національно-патріотичного виховання дітей, заходи з дестигматизацїї ветеранів у суспільстві. Також надаємо психологічну підтримку, адже наші психологи/психотерапевти є фахівцями в роботі з травмою, а всі жителі області після 2014 року пережили події, які їх травмували. Нашою задачею є не відокремити якусь групу в громаді, не ізолювати її, а впливати на всю громаду, гуртувати її. З початком повномасштабного вторгнення на базі хабу сформувалась ініціативна команда, яка організовує гуманітарну допомогу. Але сам хаб релокували за межі області», — розповіла пані Яна з команди «Поруч».

Центр забезпечував соціальну, психологічну та правничу допомогу, також організовували дозвілля, розповідає військовослужбовиця з Волині Наталія Грицюк, яка декілька років жила і служила в Краматорську.

«Тут відбувалися зустрічі, відпочинкові табори, був обладнаний спортзал, кінозал, можливість для настільних ігор. На базі хабу відбувались цікаві імпрези: літературні вечори, покази фільмів. Пам’ятаю там про цікаву добірку книжок. Сучасна література постійно оновлювалась. Бачила там багато книг з історії України, зокрема, з історії Донбасу (наскільки Донбас був українським і як його русифіковували). Книги можна було взяти з собою або почитати на місці та обговорити за чашкою кави», — поділилась військова.

До слова, про каву. Щоб Центр не залежав від зовнішніх джерел фінансування, пізніше було відкрито соціальну кав’ярню «Поруч», частина від прибутку якої йде на фінансування Центру. На створення кав’ярні виграли грант.

«Смакуючи кавою, можна завести цікаві знайомства. Ставалось так, що знайомились за кавою, а потім переходили до роботи в самому хабі», — додала Наталія Грицюк.

За цим успіхом стоїть команда чудових людей, про яких вільно можна буде розповісти після війни.