Розмови про «це». Що треба розповісти дітям про секс, тіло і безпеку

«Батьки нам не розповідали про секс і нічого — виросли», «Малий ще, рано ще про це говорити», — за такими відмовками батьки часто маскують свою неготовність до розмов на інтимні теми з дітьми.

Статеве виховання — це захист, довіра і знання. Воно допомагає дитині розуміти межі свого тіла, розпізнавати ризики та вчасно звертатися по допомогу. Адже мовчання дорослих часто стає причиною того, що дитина залишається наодинці з небезпекою. У сучасному світі, де діти зростають в умовах інформаційної відкритості, важливо розповідати дітям про те, що може їх травмувати.

Про це говорили на форумі для батьків про статеве виховання дітей «Говоримо відверто», який організувала ГО «Не пошепки» за підтримки Луцького національного технічного університету.

Професійними порадами ділилися:

• дитяча психологиня Катерина Мудроха;

• сімейна адвокатка Ірина Моргун;

• сексологиня Марина Гавенко;

• лікарка акушерка-гінекологиня Яна Януш.

За даними досліджень Ради Європи, кожна п’ята дитина в Україні зазнає різних форм сексуального насильства: від розбещення до зґвалтування. Діти, які страждають від насильства, та дорослі, які підозрюють його, не знають, як діяти в таких ситуаціях.

Не ігноруй — почуй

Про дитячі травми розкажуть не лише синці, впевнена сімейна юристка Ірина Моргун. Скривдити може холодне «Іди в кімнату, поки не заспокоїшся», «ніякого телефону, поки не прибереш у кімнаті» замість «давай допоможу навести лад», замкнені за дитиною двері.

Це тому, що насильство буває різним:

• психологічне — найпоширеніше. Його легко не помітити. Воно не залишає слідів на тілі. Але залишає — на серці. Як наслідок — порушення емоційної стабільності, розвиток тривожних розладів, низька самооцінка дитини;

• фізичне — це не тільки побої. Це будь-який неприємний дотик. Навіть «легеньке шльопання», стусани — не виховання, це контроль через страх;

• економічне — контроль над дитиною через гроші чи гаджети. Тоді «заслужити» означає «підкоритись», а помилка — це покарання. Важливо розуміти: встановлювати межі — це нормально, але не слід використовувати ресурси як засіб тиску;

• сексуальне — це не тільки зґвалтування. Це будь-яке сексуалізоване вторгнення в дитячий простір: дотик, слово, погляд. Це коли дитину змушують мовчати. І вона мовчить роками. Але вона хоче, щоб її хтось почув.

Малечі про інтимні речі

Аби уникнути проблем в майбутньому, сексологиня Марина Гавенко радить починати статеве виховання з пелюшок. Впевнена, для кожного віку актуальні різні питання:

• з 2 років — варто навчити дитину правильно називати статеві органи та «правила трусиків» ;

• 3—5 років — розповісти правила гігієни, різницю між дівчатами та хлопцями, безпеку й кордони тіла;

• 6—7 років — час поговорити про дружбу й кохання, зміни в тілі, особистий простір, приємні й неприємні дотики, хороші й погані секрети ;

• 7—8 років — необхідно пояснити, чому і коли відбуваються місячні, розповідаємо про ерекцію, сексуальну орієнтацію та безпеку в інтернеті;

• 9—13 років — період, коли варто розповісти про контрацептиви, сексуальне насильство;

• протягом 13—16 років — підліток дізнається решту інформації про тіло, здоров’я та секс: що таке активна згода, як запобігти вагітності та хворобам, що передаються статевим шляхом, а також коли варто звернутися до лікаря та до якого саме.

У поміч батькам сексологиня радить корисну літературу, яка допоможе підібрати слова для інтимних розмов з дітьми:

• Юлія Ярмоленко «Малечі про інтимні речі»;

• Юлія Ярмоленко «Без маячні про перші місячні»;

• Барбара Петрушак «Путівник світом дорослішання для дівчат: зміни в тілі, перші місячні та бодипозитив»;

• Робі Р. Гарріс «Цілком природно. Статеве дозрівання, дорослішання, секс і сексуальне здоров’я»;

• Посібник «Секс-просвіта. Інструкція до життя. Статеве виховання без купюр, якого тобі завжди бракувало»;

та освітні фільми та мультфільми, які можна переглянути та обговорити разом з дітьми:

• Мультфільм «Хаппі та її суперсила» про безпеку дітей онлайн;

• Короткометражний фільм про злочинні способи використання програм штучного інтелекту та чат-ботів для експлуатації дітей в інтернеті «Захисти Нас»;

• Мультфільм «Tea consent/Згода на секс — не складніша, ніж чашка чаю!»

Шоу починають гормони

Чи не найбільше питань щодо власного тіла, стосунків з протилежною статтю, власних кордонів та меж виникає у підлітків. Цей період — початок великої трансформації. Тіло розпочало марафон дорослішання.

Гінекологиня Яна Януш каже, у дівчат цей процес стартує з 8 років. Хлопчики дозрівають на рік пізніше.

Підліткові зміни запускає мозок — гіпоталамус дає команду гормонам вийти на арену. Змінюється тіло дитини: швидко ростуть кістки та м’язи, може з’являтися акне, змінюється голос, трапляються перепаду настрою.

Гінекологиня застерігає: якщо ознаки статевого дозрівання з’являються у дівчат до 8 років, а у хлопців — до 9, варто звернутися до лікаря, адже йдеться про передчасне статеве дозрівання. Цей симптом може вказувати на збій в роботі мозку або порушення роботи залоз.

На затримку статевого розвитку вказують:

• у дівчат: відсутність розвитку молочних залоз до 13 років та відсутність місячних через три роки після появи грудей або до 16 років;

• у хлопців: відсутність ознак пубертату до 15 років (зміна голосу, поява волосся на тілі, збільшення яєчок тощо).

Підлітковий період часто буває непростим. В цей час дитина формує уявлення про себе, про своє тіло, про межі. Саме тоді вона найбільше потребує мудрих батьків. Не «вихователів». А тих, хто просто скаже: «Я тут. Я поруч. І з тобою все гаразд».

Важлива розмова

На думку дитячої психологині Катерини Мудрохи, захист дитини починається із сімейної традиції довірливих розмов.

Дослідження американського Центру контролю та профілактики захворювань (Centers for Disease Control and Prevention) довело, що діти, які регулярно розмовляють з батьками про свої переживання, на 40% рідше стають жертвами сексуального насильства, порівняно з тими, хто уникає таких розмов. Згідно з рекомендаціями UNICEF: відкрите спілкування з батьками зменшує ймовірність того, що дитина стане жертвою насильства, оскільки швидше повідомить про загрозу або незручну ситуацію.

Як зрозуміти, що дитина в небезпеці?

Психологиня розповіла про основні поведінкові маркери, які повинні насторожити дорослих:

• раптова тривожність, роздратованість, нічні кошмари, страх перед певними людьми або замкнутість можуть свідчити про внутрішній дискомфорт. Це не завжди означає насильство, але такі зміни — маркери, які вказують на те, що дитині важко і вона потребує підтримки;

• поява теми сексу у грі чи малюнках, якщо вони не відповідають віку. На думку психологині, не варто бити на сполох у періоди дослідження дітьми власного тіла. Але якщо тема набуває нав’язливого характеру, це може бути ознакою пережитого стресу;

• зміни у ставленні до тілесного контакту: уникнення дотиків або навпаки прояви гіперсексуалізованої поведінки — тривожний симптом. Якщо дитина раніше була відкритою до фізичного контакту, а тепер — насторожена або агресивна, це варто обговорити.

Чому діти не розповідають батькам і не просять у них допомоги?

Експертка пояснює, діти часто мовчать не тому, що все добре, а тому, що не знають, чи можна про це сказати. Вона назвала найпоширеніші перестороги, через які не говорять про проблему:

• мене насварять. Дитина, яку критикують за оцінки, безлад в кімнаті, боїться, що опинившись у небезпеці, отримає критику й осуд, а не підтримку;

• мені скажуть, що сам / сама винен / винна. Часто відповідальність за насилля покладають на саму жертву: надто відвертий одяг, поведінка, макіяж; пізно ходила в небезпечному районі. Варто пам’ятати — у насиллі завжди винен кривдник;

• не хочу їх засмучувати і розчаровувати. Замість того, щоб шукати і знаходити безпеку поруч з батьками, дитина переживає сама, тому що вона відчуває себе достатньо дорослою. Важливо не зміщувати ролі в сім’ї, не перекладати на дитину відповідальність дорослого;

• вони мені не повірять. Батьки іноді стикаються з недовірою, а раптом дитина все вигадала. Психологиня радить за замовчуванням довіряти дитині, аби сформувати у неї переконання: «Мені вірять, мене чують, мене приймають». У небезпечній ситуації вона прийде до рідних;

• батьки покарають (заборонять гаджети, не дозволять гуляти). Іноді заборона є способом і маніпуляції дитиною, можливістю обмежувати її діяльність. Цей спосіб взаємодії неефективний і не сприяє формуванню довіри в сім’ї. Шукайте точки дотику з дитиною, а не будуйте стіни;

• дитина не розуміє, що це насильство. Діти молодшого віку не можуть розуміти сексуального контексту в діях дорослого, не розуміючи сексуального контексту. Необхідно навчити дитину, що будь-який дотик, який викликає дискомфорт, — це порушення меж;

• мене змусили мовчати. Кривдники часто застосовують маніпуляції та погрози, аби змусити дитину тримати злочин в секреті. Дитина повинна знати, що батьки — це захист;

• ми вдома ніколи не говорили про це. Теми сексу часто табуйовані в багатьох сім’ях. Батькам не варто уникати розмов на інтимні теми: адекватне розуміння власного тіла повинно формуватися змалку. Там, де є мовчання, кривдник завжди матиме перевагу.

Як розвивати довіру через щоденний діалог з дитиною

Катерина Мудроха наголошує: безпека не має нічого спільного з виховною розмовою про насильство. Довіра — це шлях, який починається із простого й регулярного запитання: «Як ти себе почуваєш?», «Що сьогодні було класного?», «Що тобі не сподобалося?». Психологиня радить такі розмови зробити частиною щоденної рутини.

Один із найкращих моментів для спілкування — вечір перед сном. В цей час дитина зазвичай розслаблена, відкрита до контакту. Можна обговорити не лише її день, а й поділитися своїми емоціями. Коли батьки розповідають про свої почуття й досвід, дитина вчиться цього також.

Експертка радить запастися терпінням й не чекати миттєвого ефекту одразу. Спершу дитина може з настороженістю реагувати на новий формат спілкування. Але з часом та регулярністю відчує повагу до свого «я» і зрозуміє: батькам справді цікаво, що з нею відбувається.

Важливо пам’ятати: говорити з дитиною — це не тільки ставити запитання, а й уважно слухати відповіді, зокрема й ті, що звучать у формі заперечення чи мовчання. Головне — зберігати контакт (навіть якщо це просто обговорення жука, що повзе по склу). Довірливий щоденний діалог формує міцний емоційний зв’язок і дає дитині відчуття безпеки.

Що робити, коли помітили тривожні симптоми

Експерти радять зосередитись на трьох важливих кроках:

• повірити дитині. Якщо з’явилася пересторога — щось не так, найімовірніше — щось дійсно не так. Дитина не фантазує про такі речі. Будьте тим дорослим, до якого дитина прийде передусім, коли щось трапиться;

• не засуджувати: не питати «Чому не сказала раніше?» або «А точно?». Найкраще сказати: «Я з тобою»;

• звернутися до фахівців: психолог, юрист, адвокат. Не намагайтесь самостійно розв’язувати юридичні питання — це емоційно складний шлях, який важко пройти самотужки. Довірте цю справу емоційно відстороненому експерту.

Контакти громадських організацій із захисту та підтримки жінок:

«Ла Страда Україна»: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного);

Лінія правничої допомоги «Юрфем«: +38 068 145 55 90; 0 800 30 55 90;

Центр «Жіночі перспективи»: +38 067 67 407 70.