Що продають на барахолках Луцька мисливці за старовиною

«Блошка», барахолка, базар мотлоху — як тільки не називають ринки, де продають старі, найчастіше вживані речі. Тут серед маси непотребу можна відшукати як милі дрібнички з минулого — колекцію керамічних рибок із сервізу, брошку, намисто чи кришталеву вазу на одну квітку, так і справжні скарби — давню вишиту сорочку, антикварну скриню або навіть вінтажну норкову шубу.

Традиція продавати вживаний або просто непридатний товар існувала завжди й усюди. Але батьківщиною блошиних ринків вважається Франція. Якось влада Парижа вигнала за межі міста лахмітників, дозволивши продавати на околиці їхній сумнівний крам. Вважали, що товар часто був крадений та ще й з комахами (блохами) на додачу. Звідси і назва — «marché aux puces», що в перекладі з французької означає блошиний ринок.

Столичні «блошки»

Такі базари є майже скрізь — у великих і малих містах. Розкішні «блошки» зі своїм неповторним колоритом є в Ужгороді, Харкові, Одесі. У Києві їх більш ніж десяток. Кожен має свою товарну особливість. Усім відома барахолка біля колишнього книжкового ринку поблизу станції метро «Почайна» (колись — метро «Петрівка»).

Тут довгий час був найбільший книжковий ринок. Тепер сюди їздять за старими унікальними речами: від сімейних реліквій на кшталт столітньої ікони до грамофона з ефектною трубою-резонатором у вигляді мушлі.

Своєрідна туристична барахолка розташована вздовж Андріївського Узвозу. Саме тут знайдете унікальні вишиванки на домотканому полотні, прикраси, старі монети, медалі тощо. Родзинка цього ринку в тому, що більшість продавців розмовляють англійською. Асортимент розрахований передусім на іноземних туристів, тому ціни завищені.

Шанувальники унікальних монет, старовинних марок чи посуду йдуть полювати на Нивки. Якщо зламалась побутова техніка старої моделі, кияни прямують на «Радіоринок», що на Караваєвих Дачах . Тут можна знайти не лише вживані айфони, а й цінні старовинні речі. Є «блошки» для рибалок, любителів антикварної зброї чи старих фотографій.

Де у Львові продають давнину

У Львові унікальний вінтаж шукають на «Вернісажі», що розташований по вулиці Вічевій (поблизу театру імені Марії Заньковецької) та на площі біля пам’ятника Івану Федорову , що на вулиці Підвальній.

«Вернісаж» — улюблене місце львів’ян та туристів, що цікавляться мистецтвом, авторськими прикрасами та унікальними речами. Поміж львівських акварельних пейзажів та строкатих керамічних сережок звідусіль чути місцевий дух.

Його додають старі чавунні праски з вигадливими ручками, відображення на дзеркальному боці пузатого вінтажного чайника. Це атмосферна локація, куди приходять не так на шопінг, як для спілкування: обмінятися колекційними монетами, покрутити диск на старому телефонному апараті, поговорити за життя.

Ринок біля пам’ятника Івану Федорову — інтелектуально-мистецький. Це найбільший букіністичний ринок Львова. На радянських розкладачках навколо підніжжя гранітної постаті друкаря розляглися стрункими рядами рідкісні книги, художні альбоми з репродукціями та вінтажні платівки.

Віднедавна посеред книг почали з’являтися і побутові речі: люльки, горнятка, срібні ложки з виделками, годинники. Усе — від кишенькової збірки поезій Адама Міцкевича польською мовою до мельхіорового  підсклянника — має свій стиль, шарм та ауру давнини і часто коштує дешевше китайського магніту із сувенірної крамниці.

Нарешті Луцьк. Барахолка біля луцької автостанції

У Луцьку спеціалізованих барахолок немає. Втім, для любителів порпатися в старому дріб’язку є дві цікаві точки. Обидві — стихійні. Торгівля відбувається просто з землі. У кращому разі — з валізи, табуретки чи розкладачки.

Перша локація знаходиться на перетині вулиць Конякіна та Кравчука, біля автостанції. Продавці — винятково чоловіки. На перший погляд — це самодостатня тусовка, яка особливо не потребує покупця. Мужчини поволі спілкуються, обмінюються новинами, жартують. Клієнтів помічають не одразу.

Крам тут типово «блошиний» — кишенькові радіо на батарейках, годинники, значки, ліхтарики, деталі для побутових приладів. Трапляються і несподівані знахідки — намисто з перлин або скоріше їх замінників, вінтажні окуляри в дивних оправах, малі фарфорові миски для закусок, набір керамічних кухлів. Чоловіки не можуть скласти цим речам ціну, тому продають за копійки: намисто — 15 грн, кухлі — по 5, окуляри — 20.

Продавці не скупляться на компліменти та анекдоти, нахвалюють товар.

— Беріть горщики для запікання, приготуєте собі чанахи , — запрошує чоловік до свого краму, розташованого обіч паркану автостанції. — Недорого, прошу 15 грн за горщик. Маю шість. Стан — ідеальний. Дружина ні разу не готувала в них.

Знайомимось. Розповідає про життя, дружину, яка не вміє готувати. Паралельно виймає з картатої торби величезний тюль, вишитий золотими нитками. Поряд — м’які іграшки зразка кінця 90-х, речі на дівчинку-підлітка. Нічого не беру. Йду далі.

Неподалік інший чоловік старшого віку продає фетрові та хутряні устілки для взуття та саморобні капці. Усе шиє власноруч. Каже, колись працював на взуттєвій фабриці, добре знає технологію — руки пам’ятають.

Сусід чоботаря розстелив найширшу скатертину. Речі розклав паралельно й однаково віддалено одна від одної. Видно, любить ці виходи на барахолку у вихідні. У нього знаходжу згадане перлинне намисто між викрутками й колесами від дитячого візка.

— Скільки? — показую йому прикрасу.

Чоловік мружиться, намагаючись роздивитися дрібноту в моїх руках. Секунду вагається і відповідає:

— 15.

Беру та їду далі — на барахолку, де торгують лишень жінки.

Дамський клуб

Навпроти медичного коледжу, неподалік старого ринку в довгу строкату чергу вишикувались жінки зі своїм «багатством». Речі охайно розкладені на ряднах. Асортимент складається переважно з того, що залежалося у шафі: старий одяг, дитячі костюмчики та іграшки, які уже не придатні до вжитку й більше нагадують музейні експонати. На гілці дерева вітер колише чиюсь коротку каракулеву шубу.

На відміну від «блошки» біля автостанції, жінки бояться продешевити. Намисто менше як 100 грн не продають, шуби — від 200 грн за штучне хутро і 500 — за натуральне.

Міряю довгу плюшеву шубу з малюнком під шкіру рептилії. З неї хмаркою злітає шар пилу. Продавчиня дбайливо допомагає одягнутися і набирає повні груди повітря, аби насипати компліментів мені в обновці. Але мовчить — рукав зрадницьки короткий.

— Сюди треба довгі рукавички, — додає вона трохи згодом. — Буде стильно.

Можна натрапити й на нові речі з етикетками: трикотажні рукавички, шкарпетки чи флісову шапку з брендуванням «Бус Маркет». Об’єднує всі ці речі одне — про них згадали через десятки років забуття.

Торгівля йде мляво. Повз барахолку люди прямують на базар або повертаються додому з оберемками продуктів. Рідко зупиняються біля продавців.

Старовинні речі — до старовинних мурів

Чому в Луцьку немає облаштованої барахолки? Ми запитали, що думає щодо цього начальниця управління туризму та промоції міста Луцької міської ради Катерина Мойсіюк.

«Коли в лівій частині старого ринку була гуманітарка, я туди могла за якимись цікавими речами зайти. Сама люблю речі з історією. Неодноразово ходила на такі ринки в Лісабоні, у Флоренції. З львівської барахолки, наприклад, везла старі ноти Шопена», — говорить начальниця.

Вона вважає, туристичний потенціал для міста блошиний ранок все ж має і було б добре створити таке місце у Луцьку.

Каже, бачить такий простір в межах старого ринку, поблизу Луцького замку: давні речі пасували б старовинним мурам. Локація вигідна ще й логістично: туристи дорогою до історичної родзинки міста одразу могли б відшукати цікавий сувенір.

У багатьох містах світу туристи у пошуках чогось автентичного локального, скарбів антикваріату, унікальних речей різних часів прямують на міські барахолки. Старовинні листівки, мапи, платівки, вінтажні прикраси чи елементи одягу — все це створює особливо ауру. Купуючи таку річ, ти ніби долучаєшся до розгадки таємниці.

Катерина Мойсіюк,
начальниця управління туризму та промоції міста Луцької міської ради.

***

На вулиці зима. Сніг поволі засипає жінок з їхнім майном. Вони хукають в складені човником долоні та потрохи збирають крам у торби. Нічого не вдієш — бізнес метеозалежний. Змерзлі продавчині несуть додому засніжені сумки. Наступні вихідні за прогнозом — без опадів. Отже, жінки зберуться знову, аби спробувати заробити на тому, що колись любили та берегли.