Альтернатива традиційній школі. Як працює вальдорфська педагогіка в Луцьку

Дмитру Хрищуку — дев’ять. Він — учень третього класу вальдорфської школи «Дванадцять» у Луцьку. Навесні вчителька урочисто вручила хлопчику ручку. Не звичайну кулькову — чорнильну, з тонким металевим пером на дерев’яному держаку. Такі ручки видають учням цього навчального закладу після вивчення епохи писемності .

Перо треба заслужити: впродовж трьох років діти старанно виводили літери й цифри восковою крейдою, шкрябали гачки на березовій корі, знайомилися з клинописом, китайськими та єгипетськими ієрогліфами. Дмитрик довго чекав на перо, разом із сестрою згачкував для нього синій пенал.

Це одна з традицій вальдорфської школи — подія, на яку щороку з нетерпінням чекають учні. Педагоги переконані, що саме в дев’ять, а не шість чи сім років, дитина готова до письма — розвинена дрібна моторика та координація рухів, сформований правильний захват олівця.

Вальдорфська школа працює у Луцьку вже 10 років. Тут немає оцінок, звичних підручників та друкованих робочих зошитів, але є ліплення, евритмія , ремесла. Вальдорфська педагогіка була офіційно визнана в Україні як альтернативна система освіти у 2014 році .

Ми розпитали засновниць та вчителів луцької школи «Дванадцять», чим система відрізняється від навчання в українських державних закладах та які можливості створює для учнів та педагогів.

Довідково. Вальдорфська школа — це напрям альтернативної освіти, заснований у 1919 році філософом Рудольфом Штайнером у Німеччині для дітей працівників тютюнової фабрики «Вальдорф-Асторія». Сьогодні 237 німецьких навчальних закладів працюють за цією системою.

Її основа — антропософія, яка розглядає дитину як цілісну істоту з інтелектуальними, емоційними й духовними потребами. У вальдорфських школах велику увагу приділяють мистецтву, ритму, рукоділлю та природі, а оцінювання у традиційному сенсі відсутнє у перші роки. Навчання побудоване за віковими етапами розвитку дитини.

В Україні перші вальдорфські школи з’явилися у 1990-х, зокрема в Києві, Одесі, Кривому Розі, Харкові та Дніпрі. Вони діють у партнерстві з державними структурами або як приватні ініціативи. У Києві працює державна школа «Софія», яка інтегрує вальдорфський підхід до загальноосвітньої програми.

Мрія для Софії

Ідейницею вальдорфської ініціативи у Луцьку стала журналістка та художниця, а нині ще й вчителька старших класів Юлія Марушко. Вона «привезла» альтернативну освіту з Німеччини, де навчалася в школі Рудольфа Штайнера.

«Все почалося з мрії для Софії — моєї племінниці, яка пішла в перший клас у 2015 році. Я уже вчителювала в київській та німецькій вальдорфських школах й мріяла, аби в такій же вчилася й Софія», — розповідає Юлія.

Жінка зініціювала навчальні семінари у Луцьку, на яких здобули вальдорфську освіту педагоги з різних розвивальних дитячих осередків міста. Апробовували нові знання на власних дітях, зокрема й на Софії.

Спочатку займалися творчістю на заняттях вихідного дня в освітньому центрі «Коло»: разом ліпили, малювали, вправлялися в кулінарії, складали казки, бавилися в рухливі ігри, організували літній табір. У 2017 році почав роботу домашній мінісадок «Диво-сад», а у 2020 — перший вальдорфський клас у новоствореній школі «Дванадцять».

Вальдорф і німці

Німеччина, де зараз мешкає Юлія Марушко, має розгалужену мережу різноманітних шкіл. Держава не нав’язує єдиної форми освіти, навпаки — всіляко підтримує альтернативне навчання.

«Переїхавши, я була вражена кількістю альтернатив у освіті і вихованні. Не вважаю надмірний плюралізм у цій сфері основою здорового розвитку, але той факт, що кожен може обрати своє — правильний. Вальдорфська педагогіка є однією з найпоширеніших форм альтернативної освіти: у Гамбурзі працює сім шкіл, у Берліні — десять. Для мене вільні школи — запорука вільної держави», — каже вчителька.

Це пов’язано із загальним рівнем соціальної довіри до альтернативної освіти. Після Другої світової війни підхід до навчання в Німеччині різко змінився: зі шкільних предметів прибрали пропаганду, натомість зробили акцент на творчих завданнях, які сприяють розвитку уяви та критичного мислення.

В умовах післявоєнного відновлення, вальдорфська освіта запропонувала підхід до навчання, що базувався на індивідуальному розвитку учня, і поступово знайшла визнання у всьому світі. Школа, де дитина малює, майструє, співає, вивчає сезонні ритми природи, давно не видається німцям чимось екзотичним, бо органічно вбудована в ширший культурний код.

Влада підтримує альтернативне навчання через субсидії. Ця модель базується на глибокій вірі в автономію родини та право батьків обирати освітній шлях, який найкраще відповідає потребам дитини.

«Питання для Луцька і України — як зробити, аби наші навчальні заклади отримали таку необхідну підтримку влади? Вірю, наше місто може стати прикладом нової форми розвитку освіти», — міркує жінка.

Помилка — це подарунок

Луцька вальдорфська школа з’явилася першою на заході України. Сьогодні у ній навчається шість класів. У приміщенні, яке орендували в Академії рекреаційних технологій та права на вулиці Карбишева, 2, школі уже тісно, тому новий навчальний рік розпочнуть у просторіших класах на Сагайдачного, 6.

Про розпорядок дня учнів розповіли очільниця школи «Дванадцять» Наталія Бохонко та вчителька Руслана Гудим.

День починається о 8:30 з «ранкового кола» — зборів вчителів та учнів, які вітаються піснею, слухають вірш або коротку історію, налаштовуються на день. В цей час найбільший клас наповнюється дитячими голосами — сюди сходяться усі учні школи. Без шикування та портфелів — діти заходять спокійно, хтось одразу підходить до вчительки з обіймами, хтось тисне руку.

Перший урок триває півтори години і стосується однієї теми. Це дозволяє поглиблено опрацювати матеріал без «перескакувань» між предметами. Основні дисципліни (математика, мова тощо) вивчають блоками тривалістю 3–4 тижнів — це називається епохою. Наприклад, протягом трьох тижнів діти вивчають букви, природу чи математику. Під час уроку є руханки, ритмічні вправи, спів, багато малювання та письма від руки.

Усе записують в зошити ручної роботи, які учні оформлюють самі. Вони нагадують альбоми для малювання — великого розміру (30×30 см), виготовлені з цупкого паперу. Кожна сторінка — від палітурки до останнього рядка — власноруч написаний підручник з ілюстраціями, прикладами та поясненнями. Помилки учні не маскують коректорами, навпаки — обводять у квадратик і малюють над ним бантик. Це позначка активного пізнання — у цьому місці дитина збагнула, як саме треба робити.

Програма побудована відповідно до психофізіологічного розвитку дитини. З семи до чотирнадцяти років навчання відбувається через мистецтво та досвід. Тему на уроці подають у вигляді історії, яку легко запам’ятовують учні. Після 14 років — розвиток абстрактного мислення, аналітики, власної позиції.

О 10:30 — перерва. Діти йдуть на вулицю у будь-яку погоду. Тут немає асфальтованого подвір’я з турніками — натомість є дерева, пісок, колоди, простір для гри та фантазії. Після перекусу — заняття евритмії, рукоділля або образотворче мистецтво, музика, на якій учні вчаться грати на інструментах.

Класного керівника у вальдорфській школі називають основним вчителем. Він викладає більшість предметів, займається з учнями до восьмого класу. У старшій школі додаються складніші дисципліни: хімія, фізика, біологія, інформатика тощо, які проводять вчителі-предметники.

Шкільний день закінчується близько 14:00. Але більшість дітей залишається ще на групу продовженого дня — куховарять, граються, малюють, виготовляють ляльок, читають вголос. Домашніх завдань тут немає або їх мінімум.

Батьківські упередження

Альтернативна освіта при домінантній ролі єдиної державної школи з усталеною педагогічною системою часто викликає подив та недовіру в суспільстві. Вчителька Руслана Гудим, яка має багаторічний досвід роботи у ківерцівському ліцеї № 3, поділилася міркуваннями щодо стереотипів, з якими довелося зіткнутися у вальдорфській школі.

Частина батьків вважає, що вальдорф — це про розваги замість навчання: діти там не вчаться, а лише плетуть з вовни, грають на флейтах і займаються евритмією. Насправді ж ці заняття не замінюють математику чи літературу, а доповнюють їх. Освітній процес влаштований так, щоб діти вчилися через досвід, ритм і образ.

Інший страх — відсутність оцінок і суворої дисципліни: дитина нічого не засвоїть, якщо її не контролювати.

«Тут діє інша логіка — формування внутрішньої мотивації, коли дитина хоче знати не тому, що треба, а тому, що цікаво. Якщо в класі не звучить: „Сідай, два!“, це не значить, що педагог не бачить прогресу», — пояснює вчителька.

Як діти складуть національний мультипредметний тест — ще одна поширена пересторога батьків. Але вчителі переконують: вальдорфські випускники мають глибоке розуміння предметів й вступають до вишів (ми не змогли знайти точних статистичних даних, — mm).

Через нестандартний підхід і часто приватну форму власності, вальдорф сприймається як школа для еліти. Наприклад, за місяць навчання у школі «Дванадцять» батьки сплачують членський внесок обсягом 7500 гривень для підтримки її діяльності. У новому навчальному році ця сума зросте до 9000 гривень. Проте в Україні є й державна вальдорфська школа «Софія» (м. Київ), у якій відсутні щомісячні внески.

На власні очі

Дмитро Хрищук, якого ми згадували на початку, заховав чорнильну ручку в плетений пенал на час літніх канікул. Навчальний рік закінчився, а це означає, усі учні йдуть у похід на природу: перший клас — на день, другий — на два і так далі.

Це традиція, яка починається з дитячого садка і триває до старших класів. Ці походи мають на меті згуртувати учнів, дати нові враження та досвід, навчити відповідальності та спільної роботи. Хлопчик закінчив третій клас, отже, його разом з вчителями, батьками й однокласниками чекали триденні пригоди на… фермі поблизу Луцька.

Життя в наметі, їжа на вогні, випасання та доїння кіз — досвід, який не пережити у класі. Бонусні завдання — погладити коня, скуштувати сир, напоїти молоком новонароджене теля і глянути у вічі бику Буцефалу. Додаткове випробування — нічна злива, від якої рятувались підстеленими під намети целофановими скатертинами. Довелося використати всі знання про світ, здобуті на уроках. Бо що є теорія, коли нема практики? Додому Дмитрик віз сувенір з ферми — 12-сантиметровий ріг кози, який вона скинула навесні.

Вальдорф у виші

Вальдорфську педагогіку критикують за невідповідність сучасним навчальним тенденціям через обмеження цифрових технологій в молодшій школі та пізніше опанування навичками читання та письма.

Поза тим, студенти факультету дошкільної освіти та музичного мистецтва луцького педколеджу вивчають вальдорфську педагогіку з 2020 року. Навчальну дисципліну читає вчителька школи «Дванадцять» Оксана Семенюк.

Деканка факультету, докторка філософських наук Наталія Іванова оцінила альтернативну систему освіти як технологію формування творчої особистості не лише учня, а й вчителя.

«Потрібна висока педагогічна кваліфікація, аби один вчитель впродовж семи років викладав більшість предметів. Так, це інша освіта, що інтегрує мистецтво, ремесла, природу в навчальних дисциплінах, але вона успішна та результативна. Я за прагматичну педагогіку, яка демонструє свою ефективність», — міркує науковиця.

На її думку, вальдорфська школа здатна відповісти на виклики сучасної педагогіки. Попри усі суспільні стереотипи, досвід таких шкіл свідчить про успішну реалізацію освітніх цілей без примусу.

«У сучасній педагогіці актуальний холістичний підхід, який розглядає навчання як цілісний процес, що охоплює фізичний, емоційний, інтелектуальний, соціальний та духовний розвиток особистості. Про це писав ще Василь Сухомлинський: завдання педагога — виховати людину. Вальдорфська система виконує це завдання», — пояснює освітянка.

В умовах війни та хронічного стресу моделі освіти, засновані на довірі, стійкості та підтримці, можуть стати ресурсом для дітей та родин. Альтернативна школа не протиставляє себе державній системі, а доповнює її, розширюючи можливості вибору. Що більше таких варіантів з’являється, то ширшим стає простір для справжньої освітньої реформи.

Над статтею працювали:

• Текст — Марія Бондарчук.

• Фото надані школою «Дванадцять».

• Редактура — Тетяна Приймачок, Ольга Дацюк.