Слово на «Д». Репортаж із сесії Луцькради

Трішки флешбеків

У доковідні, а тим паче довоєнні часи, сесії міської ради могли тривати кілька днів. Добре це чи погано? Питання спірне. Тоді багато сперечалися, піарилися (не без того), часом блокували президію. І схема роботи була трішки іншою: на початку лунали депутатські запити та звернення, потім основні питання, і, зрештою — земельні.

На оцих земельних питаннях у залі вже не залишалося телебачення, й обранці цим користувалися, йдучи раніше з «роботи». Ніхто ж не бачить. Доходило до того, що на місцях не лишалося кворуму і депутатів видзвонював секретаріат із проханням повернутися.

Потім піраміду перевернули — земельні слухають на початку, а сесія триває лише кілька годин. Дискусії теж скупі та з одноманітними фігурантами. Це позначилося на темпах ведення сесії.

Господу помовчимо

О десятій ранку в сесійній залі вже людно. Всі проходять повз картини графіка Олександра Дишка, на яких зображено середньовічний Луцьк. Тут же ж, поруч із зеленим диваном, який бачив не одну баталію і чув не один секрет, чекає свого виступу керівниця Художнього музею Зоя Навроцька. За кілька хвилин вона розкаже, чому картини прикрашають приміщення та запросить обранців на травневу велику експозицію робіт графіка.

У зал заходить міський голова Ігор Поліщук, вітається з колегами-жінками й чоловіками за руку, когось плескає по спині.

Початок.

Слово бере обранець Роман Бондарук (Депутатська фракція «Слуга народу»), говорячи теж про картини Дишка. Про майстра, який перетворює кольори — на слова, а форми — на емоції. Потім згадує Платона і закликає колег більше пройматися мистецтвом, адже воно — дзеркало міста.

Тим часом медійники в чаті питають, чи вже помолилися в міськраді, як це було у минулі рази. Але ні, все ще без благословень.

А далі починається щось дивне. Принаймні, це має досить дивний вигляд навіть, якщо такий сценарій відомий наперед. Бондарук знову бере слово і говорить про «істину, що наче яскрава зоря, але її часто закривають хмари політичних інтриг». Він закликає колег до відповідальності, яка лягає на їхні плечі не лише, як депутатів, а й — членів громади.

«Я хочу наголосити, що у християнському розумінні відповідальність — це не лише обов’язок, а свята дія, що вимагає морального зобов’язання перед ближнім», — говорить він і десь у цьому місці приходить розуміння, що молитва таки планується з огляду на лексику.

Він каже про недопустимість маніпуляцій, використання ЗМІ у своїх цілях, про те, що «час відкрити очі, бути свідомим кожного слова, яке ми чуємо, не піддаватися на провокації тих, хто прагне нас поділити».

Зрештою — закликає за традицією помолитися. Його колеги починають у відповідь вигукувати, що вже відкрите засідання, що є регламент…

Гамір перериває Ігор Поліщук: «Оголошую хвилину мовчання».

Мовчать. На секунді десятій Бондарук починає читати «Отче наш». Його ніхто не перериває. Хвилина ж мовчання як-не-як.

Намолені, депутати готові до роботи та приємностей. Починають із них. До президії йде обраниця Оксана Лєщинська (Депутатська фракція «За майбутнє») з великим оберемком рожевих троянд. Бо ж цього дня, 27 листопада, рівно чотири роки тому Ігор Поліщук відкрив своє перше пленарне засідання у якості обраного міського голови. Йому і квіти.

А тепер точно — до роботи.

Гроші є, але грошей немає

Левову частку земельних питань обранці проходять дуже швидко. За процедурою їх розглянули у комісіях і саме рішенням комісії зазвичай керуються, підтримуючи чи ні певний проєкт. Питання виникають лише до деяких, де є нюанси з підготовкою документів.

«Перезавантажте систему. Квакає», — раптом лунає в залі. Це депутатка Алла Надточій (Депутатська фракція Громадянський Рух «Свідомі») нарікає на якість звуку в колонках. Вони й справді «квакають», коли лунає відлік до закінчення голосування.

До слова, пленарне засідання супроводжував ще один звук. Хтось із депутатів у лівому крилі постійно шарудів обгорткою цукерок. Можливо, це були рошенки, хоча на звук важко визначити.

Найбільше в депутатського корпусу виникає питань щодо бюджетних рішень. На кінець року чимало робіт, на які надійшли або передбачалися кошти, так і не завершили або не освоять. Тож у таких випадках фінансисти починають жонглювати ресурсами, аби їх використати.

Наприклад, у цьому році не вдасться відкрити ветеранський хаб. До кінця листопада триває лише збір пропозицій, яким він має бути.

Згадана Надточій питає в начальниці департаменту фінансів Лілії Єлової, чи допустиме таке планування, коли кошти закладають і не використовують, бо нагадує, наче в бюджеті готують якісь «заначки».

«У бюджеті немає заначок. У бюджеті є призначення», — холодно та спокійно відповідає фінансистка, яка чула і не такі питання за роки роботи.

Говорять про добудову 13 школи, реконструкцію кінотеатру «Батьківщина», відбудову пошкодженого російським дроном будинку на Відродження, покращення системи оповіщення, які переносять на наступний рік. Про те, що бюджет міста у 2025 буде дуже складно виконати.

А у деяких закладах — і цьогорічний бюджет під питанням. Наприклад, у Луцькому пологовому будинку, який має проблеми з фінансуванням зарплати, бо кількість пологів тут зменшилася. Дискутують, як це вирішувати. Можливо, відкривши в пологовому будинку додаткове відділення.

І зрештою Поліщук, чи то в жарт, чи ні, каже, що треба долучатися до підтримки народжуваності. Надточій, з якою він і вів цей словесний пінг-понг, відбиває: «Ви кому? То почніть із себе».

За трішки не скупиться на слова інша Алла — депутатка Доманська (Депутатська фракція політичної партії «Європейська солідарність»). Обранцям пропонують проголосувати за план заходів із втілення стратегії розвитку Луцька. Але він, пояснить представниця фракції ЄС, сирий, без конкретних дат. І зрештою випалить, що здається, наче «думку депутатів у дупі» тримають.

Сідниці в залі від «слова на „Д“, як його потім назве голова, завовтузилися. Знову згадають, що почали ж з мистецтва, а тут — слово на „Д“. Хтось вигукне, що то ж просто орган тіла — що у тому такого?

Портал української мови та культури таке слово на «Д» знає. Хоча й додали це слово лише у 2021 році. Тлумачний словник на сайті інституту Потебні про слово на «Д» мовчить. А воно ж то ж з нами давно. За нормами: з народження.

Дзвінок для вчителя, а не для учнів

Сесія міської ради добігає кінця. Виступає перед присутніми Віктор Гуменюк, керівник водоканалу міста. Просить підтримати звернення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), аби тарифи на воду підняли.

Каже, якби літр води підприємство продавало б не 1 копійку, а за 3 — зміни у якості послуги були б колосальні. А так — виживають.

Виступ перериває сигнал. «Увага, повітряна тривога«.

Ніхто не рухається. Підтримують Гуменюка.

Запитів — немає. У розділі різне питання Алли Доманської: запрошує долучитися на фестивалю жіночого руху, який буде вже 8 грудня в ЛНТУ. Депутати знову вовтузяться і їх колегу вже ледве чути. А потім — гімн. Закінчили без молитви.